ПРАВИЛЬНІ Й НЕПРАВИЛЬНІ ЗАЗДРОЩІ

“Заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар – жар огню, воно полум’я Господа” (Пісня над піснями 8: 6).
Заздрощі до іншого – завжди погана риса. Як зазначається в тексті, вони “непереможні, немов той шеол”, що поглинає все людство; вони безумні та ненаситні. Хтось сказав про них: “Заздрощі – чи хтось це визнає, чи ні – це по суті жага крові, посягання на життя іншого. У будь-яку мить, коли розум слабший, ніж зазвичай, заздрощі готові вбити те, що ненавидять, або те, що люблять”. Вони є побоюванням бути витісненими з почуттів іншого або бути перевершеними конкурентом, коли йдеться про прихильність або популярність в очах інших.
Заздрощі, згадані в нашому тексті, є найлютішим видом жорстокості, вчиненої в ім’я любові або з невдоволення; це один з великих ворогів, з яким стикається кожний християнин, і він тісно пов’язаний з ненавистю, злобою, завидками, колотнечею. То ж його треба знищити на місці як ворога Бога, людини і кожного доброго принципу. І якщо його присутність осквернила серце хоча б на мить, то слід прикликати для очищення дух святості та любові. Це не тільки жорстоке чудовисько, але його отруйні ікла майже напевно заподіюють біль та неприємності іншим. Розум, який колись отруївся заздрощами, настільки швидко надає власного відтінку та характеру всьому, що знаходиться довкола, що цілковито очиститися від нього вдається з великими труднощами.

“БО Я ГОСПОДЬ, БОГ ТВІЙ, БОГ ЗАЗДРІСНИЙ”

Тим не менше, любов, мудрість, ненависть, заздрощі вважаються невід’ємною частиною Бога і повинні бути також в нас. Ми читаємо: “Бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний”. Якби людина могла мати ненависть і заздрощі такі самі, як Бог, то це було би добре. Ми, як і Бог, повинні ненавидіти гріх, але не грішника. Божі заздрощі справедливі і обов’язково принесуть грішникові справедливу кару. Він говорить нам, що коли ми маємо інших богів, ми повинні зважати на Його заздрощі. Але заздрощі недоречні, якщо вони призводять до гіркоти та інших подібних речей, на які податливий та яким поступливий упалий людський розум. Коли Господь називає Себе Богом заздрісним, Він дає нам зрозуміти, що хоче всіх наших почуттів, усієї нашої довіри, усієї нашої щирості. Він хоче, щоб ми були настільки в згоді з Ним, щоб Його воля була найвищою у всіх життєвих справах.
Це не слід вважати егоїзмом з боку Всемогутнього, тому що це, за Його вказівним провидінням, означає для Його створінь найбільше щастя, найбільший успіх у виконанні обов’язків і справ теперішнього життя і найповніше приготування до благословень, які Бог приготував і обіцяв тим, хто Його любить.

“Я ЗА ВАС РЕВНУЮ БОЖИМИ РЕВНОЩАМИ”

Коли святий Павло писав: “Я за вас ревную [заздрю] Божими ревнощами [заздрощами]” (2 Кор. 11: 2), ми не вважаємо, що він керувався злобними заздрощами, але заздрив в інтересах коринтян, заздрив щодо правильних речей і щодо того, щоб коринтяни були в згоді з ними. Отже, його заздрощі були щирою, палкою турботою та неослабною пильністю, благочестивими заздрощами щодо найкращих інтересів дорогоцінної Господньої Правди. Це, звичайно, заздрощі, які ми всі повинні відчувати в Церкві. Якщо ми бачимо стан, про який згадує апостол – відхід від простоти і чистоти, яка є в Христі, – ми повинні відчувати, що “це погано”, і робити все, що в наших силах і в нашому розумінні, щоб виправити ці труднощі. Отже, якщо ми бачимо в одному члені Церкви щось, що могло би кинути тінь на Господню Справу, ми повинні вважати за доцільне докласти зусиль, щоб виправити це, щоб не було заподіяно шкоди.
Коли ми маємо такі заздрощі в Господній Справі, то це щось зовсім інше, ніж заздрощі у власних інтересах. Мало хто занадто ревнує в Господній Справі; однак було би добре навіть у Його Справі уважно вивчити наші слова, вчинки тощо. І хоча ми повинні бути дуже ревними, дуже заздрісними в Господній Справі, проте ми повинні бути цілком певні, що це не особиста справа; і слід глянути, чи ми не “втручаємося в чужі справи” (Дерк.). Далі, нам також треба подумати, чи буде правильним, щоб старші мали з цим справу, і чи зобов’язані ми чи ні звертатися до старших? Ми всі повинні мати великі заздрощі для Господньої Справи та Господньої праці, але при цьому бути дуже обережними, щоб це не були гіркі заздрощі, про які йдеться у вірші. Іншими словами, ми повинні бути переконані, що це не ревнощі до іншого, а ревнощі для іншого, для його інтересів та найкращого добробуту.

R4789 (1911 р.)