СІТКА – ПАСТКА – КАМІНЬ СПОТИКАННЯ

“А Давид каже: Нехай станеться стіл їхній за сітку й за пастку, і за камінь спотикання, та їм на заплату; нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили” (Римлян 11: 9, 10 – Diaglott).
Свого часу ці слова здавались несумісними ні зі справедливістю, ні з любов’ю. У світлі припущення, що бідні засліплені юдеї спіткнулися у вічні муки, Божа поведінка здавалася незрозумілою, незважаючи на те, що через апостола Він обіцяв (вірші 25, 26), що поколіннями пізніше сліпота буде відвернута – після того, як повнота вибраної Церкви, поган, буде приведена до Божественної милості.
Ми розуміли, що відновлення пра-пра-пра-правнуків людини ніколи не компенсує її власної втрати, якщо вона пішла у вічне нещастя. І навіть навченим у пресвітеріанських поглядах здавалося жахливим читати спокійне, холодне твердження: “Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а ОСТАННІ ЗАТВЕРДІЛИ” – “СПІТКНУЛИСЯ”, “ПОТРАПИЛИ В СІТКУ”, “В ПАСТКУ”.

ЗНАННЯ ПРО БОЖЕСТВЕННИЙ ПЛАН ДАЄ НАМ МОЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНО РОЗУМІТИ ПИСАННЯ

Але, дяка Богові, наша власна сліпота була усунута, і початок Тисячолітнього світанку, відкриваючи Божественний План, виправив наше розуміння, дав нам змогу правильно розрізняти й застосовувати Святе Письмо і навів чудовий лад серед нашого замішання. Ми зрозуміли, що пекло, до якого пішов Ізраїль, це могила – гадес; що в цьому пеклі (євр. шеол; гр. гадес – Єз. 37: 12; Пс. 6: 5) немає свідомості; що засліплений Ізраїль, який спіткнувся, ще досі є там, і що не тільки з їхніх онуків через століття буде знята сліпота і будуть прощені гріхи, але всі вони особисто будуть втішатися цими милостями.
Їх усіх об’єднувало невір’я, сліпота та спотикання, щоби Бог міг помилувати усіх і зцілити кожного з них від тієї сліпоти, привести кожного з них до того повного, чіткого знання, яке не залишить людині виправдань та зробить її повністю відповідальною за свій вибір: або життя через послух Христові, або “друга смерть” через непослух (дивіться вірші 27-32; Ів. 5: 28; Єз. 37: 12, 13; Ів. 1: 9).
Ми отримали велике полегшення, коли так ясно це зрозуміли, але наше серце далі благало Бога про пояснення і справедливу причину засліплення, спотикання та потрапляння в пастку всіх, крім кількох вибраних з того народу, якому в цілому Він дав багато милостивих обітниць і для якого вже зробив так багато за вісімнадцять століть, – з народу, який єдиний зі всіх народів на землі визнавав Його своїм Правителем і був зв’язаний угодою із Ним та Його Законом.

ОБІТНИЦІ ІЗРАЇЛЮ ЗЕМНІ, А НЕ НЕБЕСНІ

Ось відповідь Божого Слова: хоча Він покликав Ізраїль Своїми обітницями до великої та благородної ролі в Його Плані Спасіння, Він не покликав їх на місце головної милості та честі. Його обітниці для них були земними, а не небесними. І хоча всі сини Якова були покликані, тобто запрошені, це був умовний поклик, якому цей народ в цілому ніколи не відповідав. Лише одиниці взагалі дотримувалися Його Законів (або вважалися такими, що дотримувались їх з належним наміром), а тому весь час було так, що деякі діти Якова, називаючись Божими дітьми, насправді за свого батька мали диявола (Ів. 8: 44), бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїлю (Рим. 9: 6).
Коли настав відповідний у Бога час, щоб велике Примирення за гріх було здійснене жертвою нашого Відкупителя (Євр. 7: 27), це також був відповідний час для початку вибору Його духовного Ізраїлю, якому Він дарує небесні обітниці і для якого зберіг найвище місце у Своєму великому Плані – поруч зі Собою.

ЗЕМНИЙ ІЗРАЇЛЬ ВІДСТОРОНЕНИЙ ДО ЧАСУ ДОВЕРШЕННЯ ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ

Христос Сам став Головою та Провідником цього духовного, небесного Ізраїлю, образом, або тінню, якого так довго був тілесний Ізраїль із його дорогоцінними, але земними обітницями. Як тільки завершилася Христова жертва, прийшов час на початок праці вибору духовного Ізраїлю як Його “Нареченої”, “Тіла”, “братів” та “співспадкоємців”.
Бог не мав наміру, щоб два Ізраїлі залишалися пліч-о-пліч, тому, як тільки почалося духовне, земне було відсторонене (не відсторонене навіки, а лише доти, доки не буде вибраний духовний Ізраїль). Та хоча тілесний Дім Ізраїлю був відсторонений за часу розп’яття Христа (Мт. 23: 38), все ж перша можливість для членства в духовному Ізраїлі була дана цьому народові.
Не дивно, що лише жменька, “останок”, тілесного Ізраїлю змогла витримати випробування віри та жертви, які вимагалися від духовних ізраїльтян. “Лицеміри”, яким було сказано: “Ваш батько диявол”, – безумовно, не були в такому стані, щоб Правда та її дух привабили їх до спільності в новому духовному Ізраїлі. І не думаємо, що навіть серед тих, які були справді ізраїльтянами, які довіряли Божим обітницям, було багато осіб без підступу, з чистим серцем і просто готових до віри та послуху за умов поклику Євангельського Віку. Отже, згідно з Божественним розпорядженням, проповідь Євангелія Хреста зібрала у Євангельську Церкву, так би мовити, вершки цього народу, – “а останні затверділи”, і Бог погодився на їхнє засліплення.

ВЕЛИКА БЕЗОДНЯ МІЖ ЗЕМНИМ І НЕБЕСНИМ ІЗРАЇЛЕМ БУДЕ ЗНИЩЕНА

Бог дозволив, щоб через їхнє упередження утворилася “велика безодня” між ними та духовним Ізраїлем. Він зробив їх видовищем для світу. І хоча відкинуті від Його ласки на деякий час, вони повинні, як мертвий народ, бути свідками Його Слова по всьому світу. У кінцевому ж результаті, коли Він вибере, відполірує і прославить Свій духовний Ізраїль, Він зруйнує “велику безодню”, відверне їхню сліпоту як народу і прийме назад до милості всіх із них, хто тоді прийде. Він виявить милосердя до них через прославлений духовний Ізраїль (вірші 31, 32).
“О, глибино багатства, премудрості, розуму Божого!” Яким велично впорядкованим, розсудливим [R4782] і справедливим є Божественний План Віків! (Рим. 11: 33).

ЯК ЇХНІЙ СТІЛ СТАВ СІТКОЮ, ПАСТКОЮ І ПРИЧИНОЮ СПОТИКАННЯ?

Але зараз ще один момент заслуговує на розгляд: яким чином їхній стіл був їхньою сіткою, пасткою та причиною спотикання?
Їхній “стіл” означає їхню їжу, а стіл, або їжа, поставлена перед тілесним Ізраїлем (Божими тілесними дітьми) складалася з особливих Божих милостей і обітниць для них як Його Вибраного Народу (Мт. 15: 26, 27). З такого погляду, саме Божа доброта і ласка до них стала їм спотиканням та пасткою і зробила упередженими їх непосвячені серця. Вони зловживали Божою ласкою. Вони говорили собі: “Маємо батька Авраама” (Мт. 3: 9). Вони дійшли висновку, що Бог повинен виконати Свої обітниці, дані Аврааму, а вони самі, будучи його дітьми, рано чи пізно повинні бути Царством, щоб благословляти світ. Вони покладалися на себе і нехтували іншими. Вони стали зарозумілими, гордовитими і самовпевненими, а тому менше покірними духом, а Господь шукав саме таких для Свого духовного Ізраїлю.

ЧЕРЕЗ ГОРДІСТЬ НЕ БУЛИ ЗАУВАЖЕНІ ПЕВНІ ВІРШІ ПИСАННЯ, ЯКІ ПРОВІЩАЛИ ПРО “СТРАЖДАННЯ ХРИСТА”

Їхня гордість змусила їх дивитись лише на обітниці про славу, честь і владу, пов’язані з вивищенням Ізраїлю, і проігнорувати уривки, які говорять про те, що Месія мусить спочатку бути відкинутий і “як вівця на заріз ведений”, що Він має “на смерть віддати душу Свою”, вдарений за наші гріхи, а “кара на Ньому за наш мир”.
З тієї ж причини вони не зауважили висловлювань Божих пророків про те, що вони спочатку мають бути розпорошені серед усіх народів, де Бог не виявлятиме їм жодної ласки, а їхнє пізніше благословення буде пов’язане з їхнім зібранням зі всіх народів (Єр. 16: 13-17; 5 М. 4: 26-28; 28: 36, 37, 63-65); що тоді, коли Господь визволить їх, “вони будуть дивитись на Того, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем” (Зах. 12: 10).
Таким чином їхній “стіл” став для них “пасткою”, яка досі міцно їх тримає, – їхня гордість серця, побудована на цих обітницях, досі засліплює їх. Але ми повинні звернути пильну увагу на те, що їхнє спотикання сталося не через якусь несправедливість до них з боку Бога. Ні, адже “досконала дорога Його”. “Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця”. “Бо не є Бог Богом безладу”, і Він “учора, і сьогодні, і навіки Той Самий”. “Стіл”, про який Він подбав, був добрим. Вся складність полягала в тому, що посвячення Ізраїлю було неповним, тому більшість із них не належали до того класу, який (відповідно до Господнього наміру) мав знати Правду перед Месіанським Віком, коли всі прозріють і всі отримають точне знання Правди.

ЦЕ БУЛО НАПИСАНО ОСОБЛИВО НАМ НА НАУКУ

Тепер ми підійшли до найважливішої особливості цієї теми. Це було написане на науку нам, за чийого часу “кінці віків прийшли” (1 Кор. 10: 11, Турк.). Як тілесний Ізраїль був тінню, або образом, духовного Ізраїлю, так спотикання, потрапляння в сітку й пастку в Жниві їхнього Віку представляло подібне відсівання тепер усіх, крім вірного “останку”.
Зараз, як і тоді, багато хто в номінальному духовному Ізраїлі не є ізраїльтянами, а є “лицемірами”, а їхнім батьком є диявол. Зараз, як і тоді, із тих, хто насправді з Ізраїлю і перед ким “стіл” Божих благ накритий із турботою Провидіння (“цінні та великі обітниці”), не всі перетравлюють і засвоюють Божі обітниці для будування характеру, приємного Богові й придатного для Царства. Навіть годуючись за Його “столом”, вони отримують Божу ласку надаремно. Для них, як і для їх прототипів, “стіл” Правди, яким вони втішаються, обов’язково стане сіткою, пасткою, каменем спотикання. І саме заради таких ми зараз пишемо, щоб застерегти їх щодо того, як вони вживають “їжу”, так щедро даровану нам зараз (Лк. 12: 37).
Взагалі до цього “столу” запрошуються тільки ті, хто відчуває хоч трохи голоду та спраги до праведності [Правди]. Це стіл дітей, а ті, які не є правдивими дітьми Бога, можуть збирати і їсти лише крихти, які падають з нього.

НІХТО, КРІМ СВЯЩЕНИКІВ, НЕ МАВ ПРАВА ЇСТИ ХЛІБ ПОКАЗНИЙ

Це стіл посвячених віруючих, за яким інші “годуватися права не мають” (Євр. 13: 10). Істинно посвячені є позаобразним, Царським священством, чий “стіл” був представлений у Скинії та в Храмі столом укладання хлібів, з якого ніхто, крім священиків, не мав права їсти. Отже, якщо ви “спробували, що добрий Господь”; якщо ви “скуштували доброго Божого Слова”; якщо ви маєте “поживу [їжу] на їдження, якої не знає” світ; якщо ви скуштували “теперішню правду” – “своєчасну поживу”, то це означає, що або ви один із посвячених, один із Царських Священиків, або ж ви маєте спільність із ними і отримуєте крихти з їхнього “столу”.
Вся Правда, і особливо “теперішня правда”, дається з певною метою. Цією метою є освячення, відокремлення для Бога та Його святої служби. Крихти Правди мають пробудити бажання і привести до кроку посвячення, тобто освячення. Повний стіл благ призначений для тих, хто зробив крок повного посвячення себе, своєї волі і всього для Господа. Щедрий запас надзвичайно великих і цінних обітниць (дарований їм тоді) призначений для того, щоб зміцнювати їх і давати можливість повноцінно здійснювати, крок за кроком, вчинене ними повне посвячення, до самої смерті.
Метою нашого посвячення та подальшого виховання під керівництвом та силою Правди є формування характеру, “вдосконалюючи святість у страхові Божому”. Апостол чітко показує мету наших дорогоцінних обітниць, нашого духовного харчу, кажучи: “Отож, улюблені, маючи таку обітницю, очистимося від усякої нечистоти плоті та духу, вдосконалюючи святість у страхові Божому” (2 Кор. 7: 1 – Diaglott). Він запевняє нас, що знання можуть бути отримані і використані з іншою метою і призвести до поганого, а не доброго наслідку, надимаючи або роблячи гордим і свавільним.

ЯКИЙ ВПЛИВ МАЄ ПРАВДА НА НАШІ СЕРЦЯ?

Кожному з нас варто поставити собі запитання: Чи ж я не отримав значного знання Правди про Божий Характер і План? А може воно мало поганий вплив, надимаючи мене і вселяючи відчуття, що я є хтось? Може воно викликало почуття самозадоволення, яке ігнорує мої слабкості та недоліки, а покладається лише на Боже милосердя, прагнучи надмірно підкреслити це милосердя та ігнорувати біблійні тексти, які чітко показують, що “щоденно на злого Бог гнівається” і що “гнів Божий відкривається на всяку неправедність”, бо “усяка неправда – то гріх”; що кожен, “хто чинить гріх [навмисно], той [є дитиною] від диявола”, і що Бог “всіх [свідомих і навмисних] лиходіїв винищує” (Гиж.)? А може воно зробило мене більш покірним і залежним від Дарувальника всього доброго? Може воно, власне, дало мені відчути Божественне схвалення, відпочинок та безпеку тільки під заслугою дорогоцінної крові, коли я докладаю всіх зусиль для праведності, благочестя, чистоти та Правди?
Те, що згадується останнім, – це єдине законне і правильне вживання Правди. Якщо вірний погляд на Божий характер (який видно в Його Плані та великих і дорогоцінних обітницях, даних переможцям), досягаючи наших вух та наших сердець, не може пробудити там у відповідь захоплення тим, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте і що тільки любе, а також бажання все більше перемінюватися на Божу подобу, відповідно очищатись від усякої нечистоти плоті та духа і все більше вдосконалюватися у святості, – якщо не таким є вплив Правди на нашу плоть і наш дух (розум, схильність), тоді ми отримуємо Божу ласку НАДАРЕМНО, бо вона не дана з іншою метою. І якщо ми отримуємо Божу ласку і Правду надаремно, то можемо бути певні, що не мине багато часу, як вона вислизне від нас, а на її місце прийде помилкове розуміння.
Тож візьмімо до уваги ілюстрацію, подану нам у Божому образному народі, щоб наш стіл, який так щедро даний і накритий Самим Господом, не став для нас сіткою, пасткою та каменем спотикання в сліпоту – у “зовнішню темряву” світу, з причини неспроможності правильно використовувати його благословення, вже отримані нами.
“Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку [через повне посвячення і вдосконалення святості [R4783] в наших серцях і поведінці, розвиваючи так наш характер і змінюючись від слави до слави на подобу Божого дорого Сина], щоб не виявилось, що хтось із нас опізнився” (Євр. 4: 1).

R4781 (1911 р.)