ЧИ ЗЛО МОЖЕ СПІТКАТИ НОВЕ СТВОРІННЯ?

“Тебе зло не спіткає” (Псалом 91: 10). “От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичувати Його... Там Його розп’яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині” (Івана 19: 1, 18).
Таке поєднання віршів Святого Письма, на перший погляд суперечливе, є справжнім каменем спотикання для світських людей. Також деякі з тих, хто прихильний до Господа, але не має надто багато знань про Його Слово та План, натрапляють на різного роду труднощі, марно намагаючись їх погодити. Для них Боже Слово явно не відповідає дійсності. Лише з позиції віри його можна вважати завжди правильним та гармонійним. Однак позиція віри не завжди може бути абсолютно однаковою. Ми можемо застосовувати слово “тебе” з цього тексту до Господа (Нового Створіння) і членів Тіла (Нових Створінь) і вважати, що плоть є великим ворогом, великим супротивником, якого треба позбутися. Або ж ми можемо думати про плоть як про їхній тимчасовий земний намет, і сприймати цю річ більш образно.
Однак ми воліємо розглядати Нове Створіння зовсім окремо від плоті. “Тебе зло не спіткає”. Застосовуючи це до нашого Господа, ми бачимо, що жодне зло не спіткало Його як Нове Створіння. Все, що з Ним трапилося, було необхідним. Без цього Він не зміг би довести до кінця Своє покликання. Подібним чином ми, як Нові Створіння, як Його послідовники, ніколи не змогли би мати доступу до цього покликання, якби не розп’яття Господа. “Отож, умертвіть ваші земні члени” (Кол. 3: 5).
Послідовники нашого Господа певною мірою втратили повагу своїх друзів та сусідів; їх зарахували до покидьків землі. Вони були випробувані всіляким можливим чином. Ці речі були їм потрібні; отже, вони не були злом.

“ПРОВІДНИКА ЇХНЬОГО СПАСІННЯ ВЧИНИВ ДОСКОНАЛИМ ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ”

Наш Господь запитав: “Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?” (Лк. 24: 26). Щоб надаватися до священицької посади, до якої Він був покликаний, наш Господь, поза всяким сумнівом, мав бути випробуваний. Його відданість була піддана найсуворішому випробуванню в Гефсиманському саду. Можливо, Він сам не усвідомлював сили Свого праведного характеру, поки не зіткнувся віч-на-віч із цим останнім випробуванням. Там Він був випробуваний і перевірений найвищою мірою, і під час цього випробування Свого характеру – завжди досконалого у повну міру його випробування – отримав, завдяки Божественній благодаті, його славну досконалу завершеність.
Ось так, через страждання, Він навчився послуху досконалій волі Бога, аж до найнижчих глибин самозречення; і Бог це дозволив, тому що така перевірка була необхідною як для розвитку, так і для прояву тієї досконалості характеру, яка була би гідною високого звеличення, до якого Він був покликаний.
І тому ми також повинні страждати, якщо хочемо бути послідовниками Агнця. Характер не можна розвинути повністю без випробування. Він немов рослина: спочатку дуже ніжний; потребує вдосталь сонячного сяйва Божої любові; частих зрошувань рясними дощами його благодаті; багато догляду шляхом застосування знання про Його характер як основи для віри, як натхнення проявляти послух. Потім, отримавши розвиток за таких сприятливих умов, він готовий до обрізання вимогливою рукою, а також здатний витримати деякі важкі випробування. Мало-помалу, як розвивається сила характеру, тести, застосовані до нього, є з єдиною метою – розвивати більше сили, більше краси, більше благодаті, поки, врешті, він не набуде сталості, розвитку, не вкорениться і не вдосконалиться через страждання. Так ми вчимося розуміти, що “тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” – хто повинен бути членами Його Тіла (Рим. 8: 28).

ВІДДАТИ ТАКОГО САТАНІ НА ПОГИБІЛЬ ТІЛА

Але хтось може запитати: “Ми бачимо, що ці життєві труднощі приносять добро Новому Створінню; але чи не може бути так, що ці труднощі накоять лиха, і це буде погано для нього?”
Ми повинні знати, що існують два класи духовно зачатих, і що наш текст стосується лише одного з них. Є Тіло Христа, що представляє священицький ранг, позаобразного Мелхиседека – Ісуса, Голову, і Церкву, Його Тіло. Вони нічого не стримували зі своєї любові та відданості; речі можуть бути згубними для їхніх плотських інтересів, але вони пам’ятають, що вони “не в тілі, але в дусі”, і розуміють, що жоден зовнішній вплив не може заподіяти шкоди їхнім справжнім інтересам як Нових Створінь, ані перешкодити їм досягти, у випадку вірності, слави Царства зі своїм Господом і Головою. Вони увійшли в найсвятіші місця кров’ю Ісуса і не повертаються; вони “живуть під покровом Всевишнього” і перебуватимуть там до самого кінця. Саме про цей клас і про все, що може його спіткати, дано запевнення: “Тебе зло не спіткає”.
Щодо іншого з двох класів – “Великої Громади”, – то його спіткають деякі лиха. Вони зазнають великого утиску. Погано, що вони нехтували Господнім Словом і привілеями “високого покликання”. Ця прохолода привела їх до стану, який потрібно виправляти. Вони полюбили “дім,.. чи матір, чи батька,.. чи поля”, чи ще щось настільки, що не дотримувалися своєї угоди жертви, тому вважатимуться негідними частки в Царстві, а потраплять, замість цього, у великий час утиску – “день гніву”. Це зло має прийти на них, щоб принести знищення їхньої плоті.

R4767 (1911 р.)