БАЖАНА ЛЮБОВ

«Послухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один одного» (1 Петра 1: 22).
Слово «душа» в цьому вірші, як відомо, означає істоту, а не просто фізичну істоту, її складову. Тому очищення відноситься до очищення серця (розуму, волі, побуджуючих намірів, мотивів). Наслідок такого очищення буде явний в зовнішньому житті та поведінці.
Ми очищаємо свої душі, тобто наші душі очищаються (очистилися, якщо ми є святими) послухом правді через духа. Це означає, що нам необхідно знати Правду – не обов’язково всю правду, але обов’язково знати велику правду про дану річ: правду про те, що Бог засудив гріх; правду про те, що весь світ людства потрапив під цей осуд; правду про те, що Бог передбачив шлях позбутися осуду, який є на світі; правду про те, що є лише один особливий шлях скористатися з цієї Божественної пропозиції, а саме: виправдатися вірою в Христа і взяти хрест та йти Його слідами. Коли ми віддали себе в дусі та правді, через віру, нам були прощені наші гріхи; ми були прийняті як Нові Створіння в Христі; наші душі очистилися; ми почали нову дорогу.
В нашому вірші апостол далі каже, що, здобувши цю славну переміну характеру через знання та слухняність духу Правди, ми навчилися любити братів «нелицемірною любов’ю», щирою любов’ю, без удавання – не лише показуючи її зовні, посмішкою на обличчі або сердечним потиском долоні. Через цього духа ми збагнули, що всі, котрі довіряють дорогоцінній крові і є посвячені дорогому Відкупителю, котрі намагаються ходити за Його вказівками, є «братами», незалежно від раси, кольору шкіри, освіченості і того, що вони, можливо, вбогі та бездомні. Ми досягли стану, в якому наші серця є такими повними Духа Учителя, що ми можемо переконливо сказати, що ми любимо всіх братів любов’ю, яка є щирою і нелицемірною.
Тепер, коли ми дійшли правильним шляхом аж сюди, апостол показує нам, що є ще один крок любові вперед і говорить що саме нам слід робити, щоб втримати своє серце чистим: «Ревно від щирого серця любіть один одного». Ми не тільки повинні вважати їх своїми братами і виявляти «нелицемірну любов», але повинні визнавати принцип, який лежить в основі наших стосунків з Господом, а також їхніх стосунків з Господом – бо вони, як і ми, є Новими Створіннями в Христі. Це повинно наповнити нас великою симпатією до них і бажанням робити все від нас залежне, щоб їх підбадьорити, щоб їм допомогти.

БЕЗСТОРОННЯ ЛЮБОВ – СИЛЬНА І ПАЛКА

Ця любов відрізняється від іншої любові – братньої любові. Це безстороння любов; вона настільки гаряча, настільки палка, що ми охочі класти своє життя за братів. Приклад цієї любові ми маємо в нашому Небесному Отці. Він полюбив нас, коли ми ще були грішними. Також Ісусова любов є несамолюбною, чистою, милосердною, – любов, яка береться робити добре нам лише заради нас, а не в надії щось від нас отримати.
Апостол далі каже, що ми не тільки повинні мати цю любов, але й повинні плекати її з усією палкістю, запалом, пристрастю: не для самозаспокоєння, але зі справжнім зацікавленням добробутом один одного – багатого і бідного, освіченого і неграмотного. Наша любов повинна виявлятись до них кожного разу, коли ми бачимо в них будь-яку потребу, яку ми можемо задовольнити, – надаючи будь-яку допомогу, при цьому завжди застосовуючи розважність, бо любов вчиться бути мудрою і брати до уваги наші мотиви, коли ми намагаємось робити іншим добро.
Апостол радить нам переконатись, що власне таким є наш досвід: не лише принцип, який ми визнаємо, але й намагання, щоб це виконувалося в нас, в нашому житті. Навряд чи є природним мати в розумі милосердя, яке виявляє прощення до тих, хто провинився проти нас. Та коли ми подумаємо про те, що все людство впало і деградувало по спадковості, це повинно додати нам співчуття. Якщо хтось є більш деградований, ми повинні мати до нього більше співчуття. Якщо ж у всьому цьому ми маємо співчутливі думки, то наша співчутлива любов лише зростатиме. Коли ми виявляємо співчутливу любов, тоді Нове Створіння розвивається.
Наш Господь каже: «Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви». Поставте для себе таке мірило. Наша любов до братів спочатку може бути лише слухняністю цій заповіді, але згодом, якщо ми слухняні Божественній заповіді, наша любов зростає, наше співчуття збільшується. Апостол каже, що ми повинні вважати, щоб не нехтувати цим. Якщо ми не послухаємось даної вказівки, то не належимо до тих, кого Отець шукає, бо апостол також говорить, що Він передбачив, що усі, котрі мають бути членами Тіла Христа, мають бути Його копією – у невдаваній та палкій любові.

МІЦЬ В ГОСПОДІ Є ПРОПОРЦІЙНА ДО ЙОГО ПІЗНАННЯ

Ніхто не може ставатися міцним в Господі, якщо він не зростає також в знанні. Ми слушно цінимо найвище тих, чия любов до Господа та Його Правди проявляється в їхньому запалі до вивчення Його Слова, а милість від Бога до них – в тому, що вони є ведені щораз більше до глибоких Божих речей.
Однак треба дбати навіть про слабших з дому віри, любити їх, допомагати їм, щоб вони могли ставатися сильними в Господі. Власне тут апостол пропонує ще одне слово поради, кажучи: «Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати» (Рим. 15: 1). Це зовсім не означає, що ми не повинні умовляти таких і намагатися допомогти їм позбутися своєї слабості. Ми повинні це робити в дусі покори та доброзичливості, переносячи з лагідністю випробування власної терпеливості, не стараючись подобатися собі, а, навпаки, допомагаючи слабшому брату або сестрі. «Кожен із нас, – заохочує апостол, – нехай догоджає ближньому [брату] на добро для збудування» і т.д., не ігноруючи його помилку, мов би він вважав, що все в порядку, але, лагідно вмовляючи його боротися з цим, покірно і терпеливо підпорядковуватися незручностям, яких це нам завдає.
Якщо такий дух пануватиме серед членів Господнього Тіла, то всі члени матимуть взаємну любов і взаємно дбатимуть один про одного – намагаючись підтримати і зміцнити все добре, відрадити від всього, що не личить, і мати любов, яка вкриває своїм покривалом хиби і старається заховати вади, а не виставляти слабшого брата на докір інших.
Щоб була любов, яка жертвує собою, воістину потрібен дух покори, доброзичливості, терпеливості та віри! Якими переконливими є слова Учителя: «Коли не навернетесь [від духа світу до Духа Христа], і не станете, як ті діти [покорою і вмінням вчитися], не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 18: 1-6).
R4766 (1911 р.)