СПРАВЖНІЙ ПАСТИР І ЙОГО ОТАРИ

“А як вижене всі Свої вівці, Він іде перед Ними, і вівці слідом за Ним ідуть, бо знають голос Його” (Івана 10: 4).

Ми розуміємо, що кошара була розпорядженням Угоди Закону, під яку Ізраїль був поставлений на Сінаї; що ізраїльтяни радо увійшли в цю отару, тобто під особливу Господню опіку; що Мойсей зробив усе, що міг, для них як свого роду пастир, але не зміг дати їм свободи від Закону, якої вони потребували. Пізніше приходили всілякі інші, які видавали себе за пастирів. Господь каже, що всі ці фальшиві пастирі, які приходили перед Ним, були злодіями та розбійниками. Вони не входили через двері. Вони намагалися мати користь з овець; отже, були самолюбними. Хто є Добрим Пастирем, той готовий віддавати своє життя за овець. Потрібен був справжній Пастир, щоб створити умови та спорідненість, виражену таким чином. “А як вижене всі Свої вівці, Він іде перед ними”. Їх потрібно було вести на зелені пасовища. Кошара – місце відпочинку і захисту, але не місце годування.
Так і стосовно Закону. Апостол каже, що юдеї були замкнені під Законом. Поки не настав відповідний час, вийти не було як. Були лише одні двері, які не були відчинені і які ніхто з цих ймовірних проводирів не міг відчинити. Цими дверима були Двері Відкуплення. Наш Господь, поклавши Своє життя за овець, міг відчинити ці двері.
Давши задовільну річ за гріхи Свого народу, наш Господь здобув право бути його Пастирем, його Провідником. Коли Він виводить їх, Він показує їм шлях, яким вони повинні йти. Він не тільки Провідник, але й Пастир, який пильнує їх та піклується про них. Так Він веде їх зеленими пасовищами і врешті приведе до небесної кошари. Ісус став дверима виходу з юдейської кошари, й іншого виходу немає. Кожен юдей, який вийшов, вийшов через Христа. А кожен, хто не вийшов через Христа, далі замкнений під Законом, щоб залишатись там до посередницького царювання. Інші, натомість, можуть скористатися пропозицією через Христа вже зараз, щоб мати життя і мати його подостатком. Він добрий Пастир. За чужим вівці не підуть, бо вони не знають голосу чужого. Це вказує на те, що в голосі Справжнього Пастиря є щось, що має властиве звучання. І вівця не піде за тим, у кого інший голос – інший звук або послання.
Зараз є час Жнив. Голоси фальшивих пастирів, які тимчасово спантеличили деяких “овець”, втрачають свій вплив, і більша частина слухає Голосу Справжнього Пастиря, який не схожий на жодний інший голос і є безпомилковим. У цьому звуці – акорд Справедливості, змішаний з акордом Любові, Мудрості і Сили. Усі інші теорії та доктрини не мають такої сили або гармонійного звучання, як славне послання “доброї новини”, яке Отець послав нам через Свого Сина. Голос Справжнього Пастиря задовольняє прагнення овець так, як жодна інша річ.
“Зішли нам світло й правду з виш,
Наш Господи святий;
Нехай ведуть нас тим шляхом,
Яким проходив Ти”.
Нас запитали: Яким чином висловлювання нашого Господа “Мого голосу слухають вівці Мої і... за Мною слідком вони йдуть” ми могли би застосувати до поган? Наша відповідь полягає в тому, що Господь мав овець серед поган, тобто тих, хто прагнув Йому служити. Але в той час Він не прийняв нікого з поган, бо серединна перегорода все ще стояла. Та згодом вони мали можливість почути Його голос і піти за Ним, коли серединна перегорода була зруйнована. Трохи пізніше, вже після того, як Він сказав вищезазначені слова, Він промовив: “Також маю Я інших овець... Я повинен і їх припровадити... і буде отара одна й Один Пастир”. Хоча це можна особливо застосувати до овець наступного віку, проте не буде помилки, якщо застосовувати його зараз до тих, хто прийнятий з-посеред поган. У наступному віці Він прийме декого з природного дому і декого з поган. У даний час Він приймає декого з природного дому і декого з поган. Протягом наступного Віку буде лише одна отара і один Пастир, і всі вівці будуть приведені до повної згоди з Богом.
Щоб завершити думку з Об’явлення 7 розд., де розглядається число Господнього народу з “Малої Черідки”, сто сорок чотири тисячі, бачимо, що ця пропозиція спочатку була зроблена дванадцятьом племенам природного Ізраїлю, натомість іншим згодом було дозволено зайняти місця тих, які перші були покликані або перші вважалися вівцями, але не виявилися гідними.
Коли Христос сказав: “Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники”, то ми розуміємо, що особами, на яких посилався наш Господь, були ті, хто намагався обманом накинути себе юдейському народу в якості його провідників. На них особливо посилався Гамаліїл у своєму зверненні до синедріону, коли сказав: “Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте. Бо перед цими днями повстав був Тевда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпорошились та обернулись в ніщо... І тепер кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона” (Дії 5: 35-38).

R4732 (1910 р.)