“ТА НИНІ ХРИСТОС ВОСКРЕС”
МАТВІЯ 28: 1-20

“І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку” (Матвія 28: 20).
Святе Письмо подає дуже конкретні подробиці смерті Ісуса та Його поховання в новому гробі Йосипа, де раніше ніхто не був похований, а також запечатання гробу та встановлення варти, щоб тіло не викрали вночі. І хоча ці речі нам цікаві, вони тепер, мабуть, не мають того ж значення, яке мали тоді, коли були написані. З такої перспективи ми схильні більше запитувати про загальний характер учнів Ісуса, які звістили про Його воскресіння, ніж цікавитися детально всіма переліченими ними подробицями. У широкому значенні ми кажемо: якщо характери апостолів здаються нам задовільними, ми готові повірити їм на слово щодо воскресіння Ісуса та Його наступних з’явлень. З іншого боку, якби вони були поганими людьми або ще якось не заслуговували на довіру, жодні подробиці щодо гробу, сторожі, печаток тощо не були б для нас задовільними, оскільки хитрі та вигадливі люди могли створити історію, яка б відповідала їхнім бажанням.
Але не так було в часі смерті та воскресіння нашого Господа. Тоді було надзвичайно важливо, щоб кожна дрібниця була чітко зазначена. Наприклад, частини трьох днів і ночей були для них неістотними через слова Ісуса, які вони пам’ятали. Він порівняв час Своєї смерті з часом, коли Йона знаходився в череві кита. Сьогодні дехто схильний чіплятися до цього і стверджувати, що Ісус помер у четвер, а не в п’ятницю. Однак усі можуть погодитися, що для нас не має значення, в якому дні тижня Він помер, ані скільки годин Він пробував у гробі – сімдесят дві години з точністю до хвилини чи менше. Для нас важливе питання: Чи Він помер? Чи Він встав із мертвих? Чи Його жертовна смерть становила якусь цінність з Божественного погляду, і як цю цінність, або заслугу можна застосувати за людство, і чи ми отримали користь з неї, виходячи з Божественних умов?

“ТРЕТЬОГО ДНЯ ВІН ВОСКРЕС”

Ми погоджуємось з більшістю християн, які протягом багатьох століть вважали, що Ісус перебував у гробі частину трьох днів та ночей, що Він помер у п’ятницю пополудні і встав із мертвих вдосвіта в неділю. Але ми не сперечаємось. Хто хоче, нехай вірить, що Він помер у четвер чи в середу, чи у вівторок, чи в інший день; це неістотна річ. Найважливіша річ: “Він завжди живий, щоб за нас заступитись” (Рим. 8: 34). Камінь при вході до гробу не був великим валуном, як багато хто думає, а мав форму колеса і був схожий на великий жорновий камінь. Він рухався в пазі, але, будучи важким, був громіздким, і жінкам, як сказано, було важко з ним впоратись.
Зажурені друзі Ісуса на той час не усвідомлювали того, чого Він навчив їх про Своє розп’яття та наступне воскресіння. Тому вони були здивовані кожною річчю, що трапилася з Ним того насиченого подіями [R4714] недільного ранку. Ангел з’явився у сліпучому сяйві, щоб його не прийняли за людину. Він розповів жінкам, які принесли пахощі для бальзамування тіла Господа, що їхній Учитель встав із мертвих – що Він уже не мертвий; що вони побачать Його в Галілеї; що про це треба розповісти Його учням. По дорозі Ісус зустрів їх і відкрився їм. Інша розповідь говорить, що Марія, відокремившись від інших, зустріла Ісуса наодинці і, прийнявши Його за садівника, запитала, куди забрали тіло. Тоді Ісус відкрився їй. Впізнавши свого Учителя, вона обхопила Його ноги, ніби боячись, що Він залишить її. Але, повівшись не так, як раніше, Він сказав: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця... Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого”. Замість того, щоб затримуватись і розмовляти зі Мною, поспіши розповісти Петру та іншим про Моє воскресіння. Яким дбайливим був Учитель, згадавши Петра по імені, щоб той не відчув, що його назавжди відкинули через те, що він зрікся Учителя!
Протягом сорока днів Ісус був зі Своїми учнями, і за цей час, судячи з різних розповідей, Він з’явився сім або вісім разів. Раз Він з’явився як садівник, раз – як подорожній двом учням, які йшли до Емаус. Знову Він з’явився на березі Галілейського моря кільком учням, які тепер вирішили повернутися до рибальства. Вони знали, що це Ісус, але Він був інший, ніж перед тим. Однак, читаємо, що вони не наважились запитати Його. Знову Він з’явився близько п’ятистам віруючих у горах Галілеї і, врешті, як було домовлено, зустрівся з одинадцятьма на вершині Оливної гори і здійнявся вгору з-перед їхніх очей, і хмара прийняла Його. Лише двічі, сказано нам, Він з’явився зі слідами від ран на руках і боці, проколеному списом. І в цих двох випадках нам виразно сказано, що Він з’явився серед них, коли двері були зачинені, а потім знову зник з-перед їхніх очей.
Так Ісус продемонстрував Своїм учням факт, що Він уже не мертвий, а живий, і на додаток продемонстрував ще інший, не менш важливий факт, а саме, що Він вже не людина, а духовна істота. Як говорить св. Петро, Він був “умертвлений тілом, але оживлений у дусі” (Хом.). Були вжиті всі заходи, щоб дозволити їхнім природним розумовим здібностям збагнути духовні істини, явлені їм щодо воскресіння та вознесіння Ісуса. Через десять днів після Його вознесіння, на п’ятдесятий день після Його воскресіння, прийшов святий Дух і відразу продемонстрував, що Відкупитель живий, що Він з’явився в присутності Бога на духовному рівні, і що Його жертва представлена Богу і прийнята Ним. На основі Його жертви та приписання Його заслуги учням, [R4714] жертви, які вони принесли в Його імені, були прийняті, і вони були зачаті святим Духом, щоб також стати Новими Створіннями та мати участь у Його Царстві та славі.

ЙОГО СМЕРТЬ І ВОСКРЕСІННЯ БУЛИ ПОТРІБНІ

Немає потреби сперечатися в тому, яка подія була найважливіша – смерть Ісуса чи Його воскресіння з мертвих. Обидві були однаково важливі. Коли б Він не помер, не було б основи для примирення Адама та його роду, засуджених на смерть. Коли б Він не встав, не було б кому застосувати заслугу Його жертви. Коли б Він не встав, не було би жодного поклику Церкви під час Євангельського віку, щоб стати Нареченою Христа. Також не було би користі від обіцяного Посередницького Царства, яке повинно бути встановлене в Його Другому приході для благословення Ізраїлю та світу.
Саме так Ісус пояснив двом учням, з якими йшов до Еммаус у день Свого воскресіння, кажучи: О повільного серця, щоб повірити всьому, що Бог сказав у Законі та в Пророках! Хіба не потрібно було, щоб Месія помер і встав із мертвих, щоб у Його імені проголошувалося покаяння та відпущення гріхів? Як можна було запросити когось прийти до Бога, якщо не був відкритий шлях, якщо не була дана ??ціна викупу? Той, хто може чути це послання і прийняти його, відповідно може бути запрошений покаятись у гріху, змінитися і жити всупереч тенденціям своєї упалої природи, оскільки, роблячи це (через Відкупителя), він може досягти вічного життя. І коли б він запитав: а як щодо речей минулого, то відповідь була би такою ж: Бог подбав про відпущення гріхів через заслугу жертви Свого єдинородного Сина.
Одинадцять апостолів отримали доручення: “Тож ідіть та робіть учнями людей з усіх народів” (в. 19, WTB). Це не означало, як деякі припускають, наказу навертати світ. Це означало, що вони повинні робити учнями людей усіх національностей, а не так, як раніше, тільки юдеїв. І наказ Учителя був виконаний. Його учні, послідовники були знайдені серед усіх народів. І як Ісус не сказав: “Навертайте всі народи”, так і євангельське послання цього не робило. Ті, хто приймав учнівство, мали христитися Христовим хрищенням в ім’я, тобто з уповноваження Отця, Сина і Святого Духа. Загалом це була лише “Мала Черідка” (Лк. 12: 32). Але їм належить “високе покликання” до співспадкоємства в Його Царстві, яке незабаром має благословити світ.
Але навіть цей дозвіл робити учнями людей з усіх народів не міг початися одразу і не почався. Протягом трьох з половиною років після хреста Євангельське послання, на знак виконання Божественного пророцтва, перебувало осторонь поган, доки двері до цього Високого покликання не були відкриті для них св. Петром, коли Корнилій першим увійшов у них.
Всім учням Ісуса було сказано наслідувати Його, брати Його за зразок і приклад. Будь-які вказівки, які суперечать цьому, суперечать словам Великого Учителя. Він сказав: “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”. Він перебував зі Своїми вірними послідовниками, щоб благословляти їх, втішати, зміцнювати, спілкуватись із ними, пильнувати їхні найвищі інтереси, хоча часто ціною їхніх щоденних інтересів. І ця обітниця Його Слова, провіденціального керівництва мала тривати аж до кінця Віку. Тоді Він знову мав прийти особисто та офіційно звеличити Свою Церкву, встановити Своє Царство, благословити Ізраїль постановами Нової Угоди і таким чином благословити світ людства.

R4713 (1910 р.)