“ЦЕ ЧИНІТЬ НА СПОМИН ПРО МЕНЕ”
MAТВІЯ 26: 17-30

Ці дослідження вибрані для нас заздалегідь. В іншому випадку ми вважали б за краще розглянути подію, пов’язану із завершенням земного життя нашого Господа навесні, приблизно в ту пору, коли це відбулося. Але Правда завжди дорогоцінна для нас і завжди містить корисні уроки.
Ісус був юдеєм і тому був зобов’язаний дотримуватися кожної риси Мойсеєвого Закону. Він прийшов не знищити Закон, а виконати його. Сьогоднішнє дослідження вказує на виконання однієї з рис Закону – Пасхи. Не подумайте, що вона вже цілком виконалася. Ні, але образ вже більш ніж вісімнадцять століть є в процесі виконання, і повне виконання, безсумнівно, як ми віримо, є поруч. Щоб оцінити це дослідження, ми повинні виразно мати в уяві образ:
Близько 3500 років тому Бог визволив народ Ізраїлю від деспотичної влади фараона, царя Єгипту.  Фараон раз по раз відмовлявся відпускати народ, воліючи тримати його як власність, як рабів. Раз по раз Бог посилав кари на Єгипет. Під впливом кожної кари фараон каявся і через Мойсея благав Бога про милосердя для себе і звільнення людей від кари. Тим не менше, кожен прояв Божественного милосердя тільки робив більш твердим його серце, аж врешті потрібна була десята кара, найсуворіша зі всіх. Ця кара полягала у виконанні смертного вироку на всіх первородних Єгипту. Але ізраїльтяни в Єгипті були звільнені від її впливу на певних умовах. Кожна сім’я повинна була взяти собі ягня, жодна кістка якого не мала бути зламана. Його кров’ю кропили одвірки дому, а сім’я, зібрана всередині, їла його м’ясо з прісним хлібом і гіркими травами, готова, немов паломники, з палицями в руці вирушити з Єгипту вранці.

ПЕРВОРОДНІ ІЗРАЇЛЮ ПЕРЕЙШЛИ

Коли на основі Божественного вироку тієї ночі були вбиті всі єгипетські первородні, первородні Ізраїлю перейшли, врятувалися. Звідси назва Пасха. І цей обряд, як нагадування про велике благословення Господа для Ізраїлю, було наказано святкувати щорічно на згадку про Божу доброту. Він образно зображував, тобто ілюстрував, ще більшу милість і благословення, яке прийде.
Трохи пізніше ці врятовані первородні були замінені на одне з племен – Левія. Після цього левити були первородними, які перейшли, і були особливо присвячені Богу та його службі.

ПОЗАОБРАЗНЕ ВИКОНАННЯ

Події з ізраїльтянами та їхніми первородними були цілком реальними і насправді дуже цікавими для них. Але вони ще більш цікаві для християн, які є позаобразом і зараз зазнають переходу. Під християнами ми не маємо на увазі всіх, хто вважає себе ними, ані всіх, хто відвідує Церкву, навіть регулярно. Ми маємо на увазі лише нечисленних святих, які покликані зараз, проходять випробування щодо вірності Господу і вірою переходять від смерті до життя. Вони по-біблійному названі “Церквою первородних, записаних на небі” (Євр. 12: 23, Хом.). Як після врятування, тобто переходу первородних, відбулося визволення народу Ізраїлю з Єгипту, так, відповідно, Божественне благословення прийде на світ людства безпосередньо після завершення “Церкви первородних” – одразу після їхнього переходу від смерті до життя силою Першого Воскресіння. Якщо є клас первородних, то це означає, що буде клас тих, які народяться пізніше. Таким чином Святе Письмо скрізь виразно навчає, що нинішній поклик, випробування, тестування, перевірка та остаточне нагородження Церкви не буде кінцем Божественного милосердя для людства, а навпаки, буде тільки його початком: оскільки про святих сказано як про “Церкву первородних”, тобто, як говорить апостол, про “первістків Його створінь” (Хом.), то це дає нам запевнення, що наступні плоди так само є частиною Божественного Задуму.
Серед левитів були кілька груп, які представляють різні ранги та ступені Церкви Христа. Але головною групою, тобто частиною левитів була священицька сім’я Аарона, так само як існує особливий клас серед позаобразних левитів, нечисленні вірні, відомі в Писанні як Царське Священство.

ПОЗАОБРАЗНЕ ЯГНЯ ТА ЙОГО КРОВ

За днів Ісуса настав час для виконання позаобразу Пасхи. Сам Ісус мав бути цим Пасхальним Ягням. Вірою заслуга Його жертви, Його кров, мала бути покроплена на одвірки сердець Його народу, а Його плоть, заслугу Його земної досконалості, треба було їсти, тобто привласнювати у своєму розумі. Разом із цим треба було їсти прісний хліб Божественних обітниць та гіркі трави випробувань і негараздів, а також пити вино, кров винограду, що символічно зображує участь з Ягням у Його безчесті та стражданнях.
Божий Агнець, Ісус, позаобразний Пасхальний Агнець, був забитий майже дев’ятнадцять століть тому, безпосередньо в річницю забиття образних ягнят. Жертва Ісуса не потребувала повторення, бо вірою ми всі кропимо цією ж кров’ю сьогодні, і в наших серцях ми годуємось заслугою тієї ж земної жертви, і маємо вдосталь гірких трав переслідування та п’ємо кров – розділяємо дух Учителя та Його нагороду страждань заради праведності.
Небагато хто оцінив ці привілеї протягом усіх дев’ятнадцяти століть – загалом тільки “Мала Черідка”. Також небагато хто заздрить ??їхнім нинішнім труднощам. Небагато хто оцінює, якою великою буде їхня нагорода та благословення у прийдешньому житті. У той час, замість страждань з Христом, вони царюватимуть з Ним у славі, честі та безсмерті.

“ЦЕ РОБІТЬ НА СПОМИН ПРО МЕНЕ”

Ісус, збираючись розпочати виконання цього образу, вмираючи як позаобразний Пасхальний Агнець (Христос – наша Пасха, заколена за нас, 1 Кор. 5: 7), встановив для Своїх послідовників щорічне пригадування, яке в їхньому розумі мало зайняти місце образу і постійно нагадувати їм про великий Позаобраз. Замість буквальної плоті ягняти Учитель використав хліб, замість крові – плід винограду і, замість подальшого пригадування образу, Він вказав на те, що це треба робити на спомин про позаобраз (“Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере”) і про пасху, якої досягає Церква первородних як передумови великих благословень для Ізраїлю та всіх родів землі.
Наш Господь як юдей був зобов’язаний дотримуватися образної пасхи, споживаючи буквальне ягня і т. д. Але після цієї пасхальної вечері Він встановив пам’ятку з хлібом і плодом виноградини на згадку про  Себе, яка заміняла попередню, кажучи: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє! І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них... Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім”, – до Його другого приходу в силі та великій славі, щоб прийняти Церкву як Свою вибрану Наречену та Співспадкоємицю у Своєму Царстві і пролити рясні дощі благословень на Ізраїль і через Ізраїль на весь світ людства.

ЮДА, САМОЛЮБНИЙ ЗРАДНИК

Наближалася година зради. Учитель, завдяки силі, невідомій нам, знав, хто Його зрадить і т. д. Представивши цю річ Дванадцятьом, Він сказав: “Один із вас видасть Мене”. Кожен запитував: “Чи не я?” Навіть Юда нахабно кинув виклик знанню Учителя про свій облудний шлях і сказав: “Чи не я?” Відповідь була: “Саме так, як ти сказав – ти запроданець”. Божественний задум здійснювався через зрадника, і виконувалися слова Писання, які говорили, що Він буде проданий за тридцять срібняків. Але збіг цих обставин хоча й свідчить про Божественне знання заздалегідь, зовсім не означає, що Бог якимось чином підштовхував до такої зрадницької поведінки. Звідси висловлювання: “Горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина!” З цього погляду ми повинні розуміти, що для Юди немає ніякої надії на майбутнє життя. Його жаль, і передсмертна мука ніяк не могли зрівноважити те щастя, яким він насолоджувався напередодні.

У ЦАРСТВІ МОГО ОТЦЯ

Даючи учням хліб, який представляв Його плоть, і чашу, яка представляла Його кров, Учитель образно запропонував їм виправдання та освячення, і, як пояснив Святий Павло, зробив навіть більше – запропонував їм участь з Ним у стражданнях тепер і в славі майбутнього (1 Кор. 10: 16, 17; Мт. 26: 29). Позаобразом чаші у її вищому сенсі стане нова радість Царства, яку всі вірні в Христі ділитимуть з великим Царем слави, коли Він візьме для Себе Свою велику владу та царювання.

R4703 (1910 р.)