“НЕХАЙ ВІН ЗМІЦНИТЬ СЕРЦЯ ВАШІ”

“А в вас хай примножить Господь, і нехай збагатить вашу любов один до одного, і до всіх, як і наша є до вас! Нехай Він зміцнить серця ваші невинними в святості перед Богом і нашим Отцем, при приході [присутності, parousia] Господа нашого Ісуса з усіма святими Його” (1 Солунян 3: 12, 13).

Ці слова адресовані не грішникам, а святим. Апостол перестерігає не тих, хто не має Духа Христа, Духа любові, і хто, ясна річ, не є Його, а тих, хто вже зачатий святим Духом любові. Примноження любові означає, що любов вже здобула владу в серці, опанувала розум, завдяки чому вона прогресує, підкорює і підпорядковує собі всі думки й поведінку в житті. І ця думка, що любов повинна примножуватися в серцях Божого народу, повністю узгоджується із загальним свідченням Святого Письма, що ми повинні зростати в благодаті, в знанні і в любові, наближаючись до “мети”, досягаючи її і тримаючись біля неї, оскільки Бог поставив її перед нами як критерій характеру, за який Йому буде вгодно нагородити нас свого часу. Це так, якби водойма все більше і більше наповнювалася чистою водою з прихованих джерел, поки, збільшуючись, не переповнилась би від її надлишку. Так і Господній народ повинен постійно примножувати любов, поки любов не збагатить, не переповнить усі думки, слова і поведінку в житті, не тільки приносячи благословення для власного зміцнення і зміцнення всіх, з ким він стикається, але й приносячи славу і хвалу Богу, від Якого походить це благословення.

Апостол згадує тільки любов, яка збагачується до братів і до всіх, але це передбачає любов, яка, перш за все, належить Богу, нашому Отцю. Не треба очікувати, що людина буде любити своїх близьких у зазначеній мірі, якщо вона спочатку не навчиться любити свого Творця, не буде навчена Ним і не стане певною мірою копією Його дорогого Сина. Це повністю узгоджується з тим, що Господь сказав про повний змісту Закон: “Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею [істотою] своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! [Потім] люби свого ближнього, як самого себе!”. Жодна людина не може любити свого ближнього в цьому біблійному значенні, поки спочатку не полюбить свого Бога такою мірою, що буде не тільки готова, але й буде прагнути робити те, що приємне в Його очах, адже “Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі” (1 Ів. 4: 16).

Одна з причин, чому любов у Божому народі не примножується швидше і не збагачується повніше, полягає в тому, що багато хто з нього був засліплений противником щодо справжнього характеру Бога і під впливом перекручених уявлень про Його характер не міг поклонятися Йому і любити Його в дусі та в правді. Слава Богу за те, що світло пізнання Його зараз розсіює темряву і дозволяє Його дітям бачити Його в правдивому світлі, в Його славному характері! Слава Богу, що очі нашого розуміння відкрилися, і тепер ми можемо бачити крізь омани противника! (Об. 20: 3).

Слова апостола “як і наша є до вас” сповнені значення і сили. Павло і його товариші не навчали Євангелія, якого вони не цінували і не впроваджували в чин. Навпаки, у своєму повсякденному житті вони показували на прикладі цю багату любов, яка, переповняючи їх, змушувала їх жертвувати власними інтересами, правами та привілеями заради Господнього народу скрізь. Вони щодня, щогодини віддавали своє життя за братів і сестер, жертвували заради інших можливостями і привілеями свого земного життя, земних задоволень і т. д. Тому вони з особливою наполегливістю напучували своїх побратимів-християн йти за ними тим самим шляхом самовідданої, повної любові слухняності як наслідувачі Ісуса. І так повинно бути з усіма, хто напучує інших іти шляхом праведності та любові. Щоб їхні слова могли мати силу і значення, вони повинні підтверджувати їх прикладом у своєму житті. Коли вони вказують на “мету” досконалої любові, вони повинні наближатися до цієї мети у своєму повсякденному житті і, звичайно ж, мати її у своєму серці, своїй волі, своїх намірах. Тому, чи вони займають кафедру чи напучують інших тільки впливом свого повсякденного життя, вони є живими листами, які читають і знають усі люди, що спілкуються з ними. Темрява може ненавидіти їх і облудно наговорювати на них всяке лихе слово, але вона змушена “пізнати їх, що вони з Ісусом були” і навчалися в Нього; що в них один і той самий дух, одне і те ж ставлення серця, якими б спотвореними не були їхні природні схильності.

ЯК ПРИМНОЖУВАТИ ТА ЗБАГАЧУВАТИ ЛЮБОВ

“Ах, – скаже хтось, – я прагнув зростати в любові і виливати її на інших протягом багатьох цих років; але я не знаю, як її виховати. Що мені робити, щоб мати цю любов, яка переливається через край?” Апостол непрямо відповідає на це запитання: суть не в тому, що ми можемо зробити, а в тому, що Господь може зробити в нас і для нас. Ось його слова: “А в вас хай примножить Господь, і нехай збагатить вашу любов”. Це Господня справа, і ми мало чого можемо досягти самі. Тому чим раніше ми цього навчимося, тим краще. Струмки нашої любові повинні виходити з джерела любові, благодаті та правди – від Бога, адже “Бог є любов”. Ми почали отримувати Його Дух любові з того часу, як посвятилися Йому і почали жити для Нього, а не для плоті. У Нього є різні засоби і шляхи, якими Йому до вподоби примножувати нашу любов, щоб вона збагачувалася в нас, переповнювала нас і очищала від природного егоїзму, з яким ми, як і всі інші, повинні боротися.

Ці шляхи благодаті представлені нам у Святому Письмі під різними образами. Одним із шляхів, одним із засобів є Боже Слово; іншим – Боже Провидіння; ще іншим – спільність Тіла Христа, святих. Господь використовує всі ці засоби для того, щоб наша любов примножувалася і збагачувалася. По-перше, Його Слово, основа нашої віри та надії, є також основою нашої любові, адже, прислухаючись до Його Слова, ми здатні спробувати і побачити, що Господь добрий, що Господь люблячий. І в тій мірі, в якій ми бачимо прояв Його любові і здатні розрізнити Його милостивий характер, в тій самій мірі ми маємо перед собою зразок, до якого повинні прямувати. Тому любов є стимулом для наслідування, як це виразив наш Господь: “Отож, будьте досконалі [святі], як досконалий [святий] Отець ваш Небесний”. Він – зразок, і ми повинні копіювати цей зразок настільки, наскільки це можливо в нашому повсякденному житті; але особливо ми повинні мати його як визнаний критерій для нашої волі, нашого розуму.

Апостол згадує Боже Слово як воду, яка очищає нас від скверни гріха і самолюбства, кажучи про “очищення водяним купелем у слові”, за допомогою якого Наречена повинна очиститися і стати придатною для співспадкоємства з небесним Нареченим (Еф. 5: 25-27). Слово Правди очищає наші серця, показуючи нам наші недосконалості в порівнянні з Божественними досконалостями. Більше того, воно підбадьорює нас [R4663] деякими обітницями, про мету яких апостол Петро говорить: “Через них даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоб через них ми стали учасниками Божественної природи” (Турк.). Якби не ці обітниці, не ці надії, то наші прагнення, щоб ця любов примножувалася і збагачувалася, безсумнівно, поступилися б несприятливому впливу самолюбства та гріха в теперішньому часі. Але завдяки цим обітницям Слова Господь спонукає нас гнатися “до мети за нагородою”.

Боже Провидіння приходить нам на допомогу в різний час, щоб допомогти просуватися “до мети”, щоб допомогти примножувати любов і збагачуватися нею, адже якщо випадково той, хто в серці повністю посвячений Господу, забариться на шляху і буде обтяжений турботами цього життя, Господь з великої милості й любові, можливо, допустить, щоб його спіткало якесь нещастя або лихо в якості покарання, уроку, допомоги. Як висловлюється псалмист: “Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать” (Пс. 23: 4). Саме завдяки цим Божим провидінням ми часто навчаємося уроків, які ніколи не змогли б засвоїти з одних тільки настанов Його Слова. Ці уроки закарбовуються, стають, так би мовити, вигравіруваними на скрижалях нашого серця і приносять нам довготривалу користь.

Ще одним шляхом благословення і настанови, який Господь надав і схвалив для святих і який, безсумнівно, виявився благословенням для всіх домочадців віри в їхньому прагненні до “мети”, є допомога, яку Господь постачає нам через “братів”. “Слово на часі своєму, яке воно добре” – можливо, слово поради або слово докору, або слово повчання. А можливо, це просто свідчення повсякденного життя братів і сестер, коли ми бачимо, як вони терпляче переносять лиха як добрі воїни, не нарікаючи, а приймаючи з радістю, з вдячністю, з вірою, з довірою все, на що може дозволити Божественне провидіння, впевнені, що все це приносить майбутнє благословення. Хоча спочатку може здатися, що цей шлях благословення є від братів, тим не менше, ми впевнені, що він є від Господа, хоча й через братів. А все тому, що брати, які надають таку допомогу на шляху, самі отримують допомогу від Господа. Так є від початку і до кінця: Старший Брат, а також всі брати, коли вони стають розвиненими членами Тіла Христа, з радістю допомагають настільки, що віддають своє життя за братів. І все це – Божа праця, результат Його Духа. Всіма цими різними засобами Бог викликає в нас і хотіння і чин для виконання за Своїм уподобанням, щоб ми примножували любов і збагачувалися нею.

Але хто такі “ви”, про яких говорить апостол? Чи він має на увазі, що Бог сприяє всім людям в тому, щоб вони зростали в любові і збагачувалися нею? Звичайно, ні. Переважна більшість людей не має жодного уявлення про Божу любов, яка тут згадується. У крайньому випадку, вони знають тільки про природну любов, та й то, як правило, зовсім мало. Коли апостол говорить: “А в вас хай примножить Господь, і нехай збагатить вашу любов”, він звертається до Церкви – не до номінальних членів Церкви, а до членів правдивої Церкви, “на небі написаних”, до тих, хто довіряє дорогоцінній крові Христа, повністю посвятився Господу і був зачатий знову святим Духом любові. Вони, і тільки вони, згадуються тут. Доки ми залишаємося в цьому класі і є з цього класу, ми будемо підлягати дисципліні і повчанням Отця, бо “хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари,.. то ви діти з перелюбу, а не сини”.

МИ ДОЛУЧАЄМОСЯ ДО ЦЕРКВИ – ТІЛА ХРИСТА – НА ВИПРОБУВАННІ

Ці покарання, провидіння, дисципліна, повчання в слові праведності, а також допомога з боку братів належатимуть нам, поки ми є членами Тіла Христа. І тут ми повинні розрізняти між Тілом Христа в його зародковому стані в теперішньому житті і Тілом Христа в його удосконаленому стані у воскресінні. Тепер ми долучаємося до Тіла Христа, Церкви, на випробуванні, з розумінням того, що якщо ми будемо вірні, то будемо прийняті повністю і станемо членами Тіла Христа в славі, а якщо будемо невірні нашим обітам, нашим угодам, то не можемо бути членами цієї прославленої Церкви. Ми – учні в школі Христа, і нам необхідно засвоїти всі уроки, призначені Отцем, інакше нам ніколи не буде дозволено закінчити школу –отримати всі нагороди, які Він обіцяв тим, хто досягне подібності характеру Його дорогого Сина.

Саме з цією метою ми всі маємо напучення примножувати любов, поки вона не перебуватиме рясно в наших серцях. Той, хто відмовляється примножувати любов і збагачуватися нею, неодмінно буде відтятий від Тіла Христа, яким би не був його наділ. Як пояснює Господь у Своїй притчі про Виноградину і Галузки, кожну галузку (кожного окремого члена Христа), яка плід родить, плід духа любові, Отець очищає, щоб вона могла приносити ще більше цього дорогоцінного плоду; а кожна галузка, яка не приносить плоду любові протягом відповідного часу, буде відтята і більше не вважатиметься галузкою Виноградини, членом Тіла, і не матиме можливості брати участь у славі тих, хто вчинив своє покликання та вибрання міцним.

Тому дуже важливо, щоб ми не тільки стали членами класу, до якого є звернення “ви”, але й продовжували перебувати в цьому класі і підтримували своє становище вірністю і поступом під керівництвом і повчанням Господа. Ми повинні пам’ятати, що наша роль у цій справі – повністю підпорядкувати себе, свою волю і дозволити Господу виробляти в нас хотіння і чин за Своїм уподобанням. Підпорядкування нашої волі означає не бездіяльність або байдужість, а звернення наших зусиль у тому напрямку, який Господь час від часу вказує нам через Своє Слово, через братів та сестер і через Своє провидіння, яке буде формувати наші шляхи. Нам не потрібно з тривогою думати про те, ніби Господь може забути дати нам необхідні уроки та досвід, щоб вести нас далі і спонукати збагачуватися в любові. Все, що нам потрібно робити, це пам’ятати, що Він вірний, і просити благодаті та сили, щоб йти Його шляхом, крок за кроком, коли ми бачимо, як він накреслений для нас Його провидінням і Словом. “Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї”.

МЕТА ТАКОГО РОЗВИТКУ І НЕОБХІДНІСТЬ В НЬОМУ

Апостол у нашому тексті говорить нам, чому важливий прогрес. “Нехай” (це буде для того), щоб утвердити наші серця, зміцнити, заснувати, укоренити і зробити непохитними у святості. З Божественної точки зору недостатньо, щоб ми дізналися щось про любов, щоб почуття любові розбурхало наші серця, щоб у нас час від часу з’являлися великодушні почуття. Господь шукає “царське священство”, “обраний народ” (Турк.), цілком утверджений, міцно заснований у любові до праведності, щоб усяка неправедність, усякий гріх, усяка несправедливість були для нього гидотою. Він не тільки не любитиме беззаконня, але, як каже Святе Письмо, буде ненавидіти його. І той, хто дійсно любить праведність, повинен тією ж мірою ненавидіти беззаконня. Але це результат зміцненого характеру, і потрібен час, досвід і немало уроків з Божого Слова і книги досвіду, перш ніж характер стане настільки утвердженим, настільки кристалізованим, щоб бути міцним і непохитним у своїй відданості праведності. Саме з цієї причини Господь відгородив шлях Свого народу в цьому Євангельському віці і зробив життєвий шлях, шлях до Царства “вузьким”, повним труднощів, випробувань, які в результаті стають іспитами і відсівають тих, хто не розвиває характер, який Господь схвалює і за який Він обіцяє участь із Христом у Його Царстві.

Хтось може сказати: “На жаль! Якщо критерій характеру настільки високий, що повинен бути бездоганним перед Богом, Який досконалий, то як я можу сподіватися досягти його?” І так могли би сказати всі ми, якби досконалий критерій був критерієм для плоті, адже всі ми засвоїли з апостолом, що “не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро [досконалість]”. І в нас є натхненне Слово, яке підтверджує це: “Нема праведного ані одного”. Тому ми можемо бути впевнені, що Бог не прагне знайти в будь-кому досконалість плоті, і якби Він шукав досконалість в плоті, то не знайшов би її. Немає нічого нерозсудливого й неможливого в тому, чого навчає апостол. Це цілком розумна річ, і він каже, що наші серця можуть бути утверджені, зміцнені в святості перед Богом, нашим Отцем. Так, дійсно, мати бездоганне серце [волю-мотив-намір] – це щось зовсім інше, ніж мати бездоганну плоть. Серце, яке позначає волю, намір, бажання, представляє “Нове Створіння”. Плоть позначає саму себе. У своїй недосконалості і деградації як раба і слуги гріха плоть за шість тисяч років стала настільки недосконалою, що неможливо змусити її служити закону Бога досконалим чином; неможливо, щоб вона бездоганно корилася всім благим побажанням наших посвячених сердець. Саме Нове Створіння (новий розум) має досягти тієї стадії розвитку, коли воно буде бездоганним перед Отцем.

Цього не тільки можна досягти, але ми не можемо уявити собі жодного іншого стану, який був би прийнятним для Бога і відповідав нашому поклику. Він покликав нас бути Його Церквою, Його Царським Священством, щоб Він міг зробити нас придатними і підготувати до великої праці благословення всіх родів землі в якості членів Тіла Христа, інакше званого Нареченою, покликаною бути разом з небесним Нареченим у Його Тисячолітньому Царстві. Звичайно, Бог не міг вимагати менше, ніж те, щоб наші серця, наші наміри були в згоді з принципами праведності, [R4664] і щоб ці принципи контролювали наше повсякденне життя в міру наших можливостей. Так ми повинні прагнути позбутися усякої скверни плоті і духа, удосконалюючи святість в пошануванні до Господа (2 Кор. 7: 1). Все, що поступається цьому доброму бажанню і намаганню, не може бути прийнятним в очах Бога. Без цього ми не могли би сподіватися бути остаточно прийнятними як обрана Церква. Але яким розсудливим є це влаштування! З якою радістю ми приймаємо Божественну волю! Як щиро ми хочемо покінчити з усякою недосконалістю і недоліком плоті, щоб випробування нашого нового розуму завершилися повним його утвердженням у праведності! Як ми прагнемо мати наші нові тіла, обіцяні нам у “першому воскресінні”, в яких новий розум може діяти досконало, без перешкод, без обмежень, і може прославляти Бога досконалим чином у кожному ділі і слові, а також у нашому серці, намірах! Це прийнятна річ перед Богом. Він сприймає це (через заслугу Христа) так, ніби ми абсолютно досконалі в слові і ділі, оскільки такий стан є бажанням нашого серця, нашої волі. Він просто чекає, аж цей характер зміцниться, стане постійним.

ЩОБ МИ БУЛИ УТВЕРДЖЕНІ – ЗМІЦНЕНІ – В ПРИСУТНОСТІ НАШОГО ГОСПОДА

Ми сприймаємо цей урок як своєчасний у тому сенсі, що хоча він стосувався Господнього народу протягом усього Євангельського віку, він особливо стосується нас, які живуть зараз під час “жнив”, у присутності Сина Людського. Зверніть увагу на слова апостола в нашому тексті про те, що весь цей розвиток у дусі любові має на меті утвердити, зміцнити нас “в приході [присутності, parousia] Господа нашого Ісуса Христа з усіма святими Його”. Зараз ми знаходимося в цьому часі Його присутності, і нам слід уважно вивчити свої серця, щоб побачити, наскільки ми утверджені в праведності, у любові до неї, чи, навпаки, наша відданість праведності все ще непевна – хитається.

Можемо бути певні, що всякий, хто швидко не прийде до цього стану утвердження в праведності, буде випробуваний, просіяний і відкинений, тому що час укомплектування Тіла Христа вже поруч. Апостол запитує: “І хто встояти може?” Питання в тому, хто буде настільки утверджений в любові, щоб успішно перейти випробування і перевірки, необхідні, щоб довести це? Так ось, ми не повинні дивуватися тому, що зараз дозволені різні особливі випробування, неодноразові і блискавичні, які перевірять і доведуть нашу відданість Господу і принципам любові. Однак ми не повинні знеохочуватися при думці про випробування, але повинні пам’ятати, що Той, Хто почав добру працю в наших серцях, почав її тоді, коли ми ще були грішними, давши за нас велику викупну ціну. І якщо Він так полюбив нас тоді, коли ми ще були грішними, то тим більше Він любить нас зараз, коли ми прийняли Його благодать, виправдалися від усіх гріхів вірою в Його кров і прагнемо йти Його слідами. І всі, у кого є таке бажання отримати Господні уроки, взяти з них користь і ставати щораз більше копіями Ісуса, мають запевнення, що це стається не їхньою силою, а силою Господа; і що якщо вони підкоряться Йому, Він удосконалить в них Свій дух любові, праведності й святості, щоб вони були готові до “спадщини святих у світлі”.

R4662 (1910 р.)