ІСПОВІДУВАННЯ БОЖОГО СИНА
МАТВІЯ 16: 13-28

Заголовний текст: “Ти – Христос, Син Бога Живого”.

Наш Учитель, мудро і з притаманною Йому скромністю, не наважувався заявити про Свою велич. Він дозволив Своїм учинкам промовляти і звіщати учням, що Він від Бога вийшов і прийшов, і що в чиненні чудес, і особливо у Своїх навчаннях, Він був Перстом Божим і Його словесним знаряддям. Іван Христитель був посланий, щоб стати Його особливим предтечею. Саме він сповістив, що Ісус – “Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере”. Саме він сповістив, що Учитель настільки більший від нього, що він не гідний зігнутися і розв’язати Його сандалі.

Але після того як Іван засвідчив про Нього, сказавши: “Це Той”, і сповістив, що бачив святий Дух, який зійшов на Ісуса немов голуб, і що це був знак, даний йому, щоб він міг дізнатися про Його Месіанство, прийшов час для Учителя виразно звернути на цю річ увагу Своїх послідовників. Івана вкинули до в’язниці, а потім обезглавили. Виповнилося Іванове пророче свідоцтво, яке він сказав про Ісуса: “Він має рости, я ж маліти”. Місія Ісуса і Його апостолів з кожним днем ??ставала все більш помітною, і ті, хто раніше говорив про Івана, тепер запитували про Ісуса: Чи Він Пророк, посланий Богом, а може Він – Месія? Чи справді правителі знають, що Він – Месія, чи ні? Справді, “не може ніхто [R4645] таких чуд учинити,.. коли [якимось особливим чином] Бог із Ним не буде”.

“А ВИ ЗА КОГО МЕНЕ МАЄТЕ?”

Спочатку наш Господь поцікавився загальною думкою людей про Себе. Він зробив це не тому, що не знав цього, але щоб привернути думки Своїх учнів. Вони відповіли, що деякі думають, що Він – Іван Христитель; інші вважають, що Він – один із пророків. Ідеї ??язичників поступово знаходили собі шлях серед юдеїв. У цих відповідях бачиться цілком небіблійне вчення про перевтілення. Усі відповіді, звичайно ж, були неправильними, бо всі пророки були мертві і не могли з’явитися знову до воскресіння. Потім наш Господь прямо поставив запитання Своїм вибраним послідовникам: “А ви за кого Мене маєте?” Відважний св. Петро швидко відповів від імені всієї громадки: “Ти – Христос [Месія], Син Бога Живого”. Це була саме та відповідь, яка повинна була пролунати. Це була правда, але наш Господь не наважувався подати її, тому що краще було, щоб вона виходила від самих учнів, а потім отримала Його схвалення. На це Він відповів св. Петру: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець”.

Ні, св. Петро не отримав особливого видіння або об’явлення, проте такий великий духовний факт, як той, про який ішла мова, міг бути належним чином оцінений тільки тими, хто був особливо привілейований Отцем. Цілком очевидно, що той же принцип діє і зараз, бо ми читаємо: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його”. Перш за все ми притягнені і покликані Отцем до того часу, як приймемо Його благодать у Христі, посвятимо себе виконанню Його волі і отримаємо дух прийняття в Його сім’ю як Божі діти. Потім ми є віддані в школу Христа, щоб вчитися в Нього. Давайте засвоїмо урок, що особливі благословення завжди приходять не тільки від віри в Христа, але й від ісповідання Його іншим і перед іншими.

СВ. ПЕТРО – СКЕЛЯ – КЛЮЧІ

Згідно з перекладом з грецької наш Господь відповів Петру: “Ти – Петро [камінь], і на скелі цій побудую Я Церкву Мою” (Дерк.). Скеля, на якій будується Церква, – це ісповідання, яке зробив св. Петро. Сам св. Петро не був цією скелею, а був одним з живих каменів, збудованих вірою на скелі правди. Це був той самий апостол, який так гарно пояснив усю річ, запевняючи нас, що всі посвячені віруючі є “живим камінням” у храмі Бога, основа та верхній камінь якого – Христос, в якого ми будуємося разом через діяльність святого Духа” (1 Петр. 2: 4-7).

Вираз “На скелі цій побудую Я Церкву Мою, і ворота пекла [гадес] не подолають її” (Дерк.) часто розуміють неправильно. Ворота пекла – це не ворота в якесь місце тортур і не ворота в чистилище. З грецької це означає “ворота гадес”, а гадес означає стан смерті. Цей уривок можна було би перекласти так: “Ворота гробу не подолають її”. Тобто, Ісус Христос запрошує Церкву померти разом з Ним, взяти участь у Його жертві, у Його смерті, і хоча, здавалося, ворота гадес здолали Церкву, Божий народ, на протязі більш ніж вісімнадцяти століть, все ж ми маємо запевнення, що вони не будуть долати вічно. Учитель стверджує, що Своєю смертю Він став Господом усіх і має ключі від смерті й гадес. Він має право відкрити гадес, гріб, і покликати всіх, хто зійшов до нього. Він запевняє нас, що зробить це, кажучи: “Всі, хто в гробах, Його голос почують і повиходять”.

Однак протягом усіх цих століть була потрібна віра, що Його послідовники, вмираючи з Христом, будуть жити з Ним, – що, розділивши з Ним Його смерть, вони розділять з Ним Його воскресіння до слави і честі, як личить Божественній природі. Отже, слова нашого Господа означають, що буде воскресіння з гробу, а оскільки Церква повинна бути “свого роду першими плодами з-посеред Його [Бога] створінь” (Як. 1: 18, WTB; Об. 14: 4), то її воскресіння посередньо означає підняття людства, відкриття гробу для кожного члена людської сім’ї.

Вручення “ключів” Царства св. Петру не має ніякого відношення до замків і затворів небес, над якими св. Петро – доглядач. Церква в даний час є Царством Небес у його підготовчому, зародковому стані, і св. Петро мав привілей виконати працю відчинення для Євангельської Церкви. Він відчинив двері для юдеїв в П’ятидесятницю, коли, як словесне знаряддя Господа, оголосив значення благословення П’ятидесятниці і надій, відчинених у той час для кожного юдея, який приходить особисто до членства в Христі. Він використав другий “ключ”, щоб відчинити ті ж привілеї Царства поганам, у тому значенні, що, коли прийшов час Корнилію, першому наверненому поганину, бути прийнятим, св. Петро виконав цю працю. Проповідуючи Корнилію Євангеліє і охристивши його в Христа, він відчинив двері поганам, як наш Господь провістив у словах цього уроку.

Доручення св. Петру, що все, що він зв’яже на землі, буде зв’язане на небі, і що він розв’яже на землі, буде розв’язане на небі, є тим самим, яке було дане іншим апостолам (Див. Мт. 18: 18). Це, звичайно, не означає, що Господь передав справи св. Петру і зробив його Господом неба і землі, або що один або всі апостоли удостоїлися такої честі. Це просто означає наступне: Бог має намір використовувати Своїх апостолів і так підтримувати їхні руки у всіх справах, щоб вся Церква могла мати до них довіру і могла визнавати їхні вчення як від Бога. Якщо вони ствердили, що деякі з заповідей юдейського Закону не зобов’язували християн, то ми повинні знати, що їхні твердження були правдивими, і що таке звільнення, така зміна визнається і на небесах. І якщо вони зв’язали певні доктрини і вчення, ми повинні знати, що вони зв’язані і міцно утверджені на небесах. Іншими словами, ми повинні визнавати апостолів як непогрішимі словесні знаряддя Бога.

Час для проголошення Ісуса Месією настав тільки після Його смерті і воскресіння. Відповідно, Його Месіанство властиво датується від Його воскресіння. Він хотів, щоб Його учні визнали Його належним чином, і пояснив їм про Свою близьку смерть і воскресіння, але Він не хотів, щоб вони звіщали про це світу до визначеного часу. Св. Петро, ??очевидно, натхнений тим, що Господь високо оцінив його попереднє висловлювання, тепер взяв на себе роль учителя Того, Кого він тільки що визнав Месією. У цьому він помилявся. У своєму співчутті він закликав Учителя не думати про якісь кроки, які привели б до смерті, а думати швидше про успіх і земне сприяння. Але докір Господа був влучний. Він сказав: Ти Мій супротивник, Петре, ??якщо так говориш Мені. Ти намагаєшся відрадити Мене від виконання волі Отця, перешкодити Мені пити чашу, яку Отець налив Мені; ти радиш так, як це прийнято у світі, а не у Бога.

Схоже, послідовникам Ісуса іноді доводиться протистояти своїм друзям, які дають поради, що суперечать Божественній волі, Слову і Провидінню. Не треба їх заохочувати і дотримуватися їхніх порад. Вони потребують зауваження від своїх побратимів-учнів, як потребував св. Петро.

Слова Петра дали Учителю можливість звернути увагу Його послідовників на умови учнівства. Страждати повинен не тільки Учитель, а й усі Його послідовники. Цей шлях передбачався для кожного, і той, хто ухилиться від нього, втратить вічне життя, на яке сподівався. Той, хто візьме свій хрест і піде вслід за Учителем до смерті, тим самим забезпечить собі участь у вічному житті на небесному рівні. Його учні вже урочисто віддали своє земне життя, і для них забрати його заради мирської вигоди означало б втратити свою душу, своє життя. Це не відноситься до світу в цілому, а тільки до Церкви, покликаної бути обраним, Царським Священством.

Потім Він запевнив їх про Свій другий прихід – про те, що Він прийде у славі Отця, зі Своїми ангелами (посланниками), але вже не як людина, не як жертва. Під час Свого другого приходу Він нагородить кожного зі Своїх послідовників в залежності від вірності кожного з них. Він завершив це посилання про прийдешнє Царство запевненням, що деякі з них, перш ніж померти, матимуть наочну демонстрацію Його прийдешньої сили і слави. Однак це ми розглянемо в нашому наступному дослідженні.

R4644 (1910 р.)