[R4637]
ІСУС НЕ ВТРАТИВ ЗЕМНЕ ЖИТТЯ

Втрачене життя – це не віддане на жертву життя. Якби наш Господь втратив Своє життя, воно не було б жертвою. Втрачене життя – це життя, відібране з якоїсь справедливої ​​причини або міркування. Натомість Його життя було забране без причини. Він страждав. Щодо того, як Він страждав і чому страждав, Святе Письмо досить чітко говорить нам, що Він “Себе непорочного Богу приніс”, тобто Він постановив виконувати Божу волю, схилився перед Божою волею, посвятив все Своє життя виконанню Божої волі. Щоб перевірити Його відданість і послух повною мірою Бог вимагав, щоб Він був слухняним, покірним, “слухняним аж до смерті, і то смерті хресної”. Його життя не відібрав у Нього ні Бог, ні люди. Як Він сам сказав, Він, згідно з Божественним розпорядженням, міг би просити про Божественну допомогу і більше дванадцяти легіонів ангелів захистили б Його життя: “Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його”. Тож у справі Ісусової жертви Його життя не забрала ані людина, ані Бог не вимагав цього, проте Бог дав Йому можливість продемонструвати Свою відданість. Це означало жертву, бо ставило Його в становище, в якому робити те, що Бог хотів від Нього, означало відмову від усіх земних прав та привілеїв.

Коли Він наблизився до миті Своєї смерті, Він не застосував Своєї заслуги наперед, кажучи: “Я роблю те і те, з такою-то метою і застосовую заслугу Мого послуху для того і того”. Він нічого подібного не робив. Такого застосування не було. Коли ми говоримо про смерть Христа як Ціну Викупу за гріхи всього світу, коли ми говоримо, що Він “дав Самого Себе на викуп за всіх”, ми беремо до уваги інші особливості Божественного влаштування, завдяки яким Господь Ісус зможе застосувати заслугу цієї жертви за світ людства як Ціну його Викупу. Це відбудеться “часу свого” (1 Тим. 2: 5, 6). Це не відбулося тоді, коли Він помер, але має відбутися згодом.

Після того, як наш Господь проявив Свою слухняність до самої смерті, Отець був радий виконати для Нього все і навіть більше того, на що коли-небудь натякав чи що обіцяв. Отже, Він підняв Його з мертвих, але не в тому самому стані, в якому Він був раніше – як людину, а в славному стані божественної природи, “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване”. Отець міг би відновити нашого Господа Ісуса до земної природи, але це, як ми розуміємо, не відповідало б Його обітниці, що за цей особливий послух буде особлива нагорода – “заради радості, яка очікувала його” (WTB).

ІСУС МАВ ПРАВО НА ЗЕМНУ ПРИРОДУ

Отже, коли наш Господь Ісус на третій день був піднятий Отцем з мертвих до славної природи, якою зараз володіє, – набагато кращої за земний стан, – Він мав право також на земну природу. Він, звичайно, не міг думати про обмін вищих умов на земні умови, тим більше, що така зміна розладнала б увесь Божий план. Пояснимо це: припустимо, що наш Господь Ісус, після того як був піднятий до слави Отця, до божественної природи, сказав би: “Отче, я дуже ціную Твою доброту і прихильність до Мене, що Ти так високо звеличив Мене, та тепер Я віддаю перевагу людській природі”. Якщо ми можемо собі уявити такі Його слова, то повинні признати, що Він мав би на це право, оскільки ніколи не втрачав людського життя. Він лише віддав його. Він підкорився, бувши слухняний Богові. І якби у Своєму воскресінні Він віддав перевагу земній природі, то було б цілком правильно, щоб Він отримав її назад. Але повернути її назад означало б скасувати всю працю, яку Він розпочав. Таким чином, Він віддав би небесну природу, яка була набагато бажанішою і про яку Він сам сказав: “І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав”. Так Він проігнорував би не лише висловлене Ним уподобання в цій справі, а й Божественний План, порядок і задум, оскільки Божа воля була в тому, щоб Він мав саме таку високу природу, а також право на земне життя, право на земну природу, і міг дати цю земну природу з усіма її правами та привілеями (як “Викуп”, як Відповідну Ціну) взамін за втрачене життя Адама та всі його земні привілеї.

ПРИПИСАННЯ ЙОГО ЗАСЛУГИ ТИМ, ХТО ОБІЦЯЄ ПОЖЕРТВУВАТИ НЕЮ

Насправді наш Господь ще не відкупив усіх, проте Він дав Себе у значенні виконання жертви понад 1800 років тому. Однак Він ще не застосував Своєї заслуги як Викупної Ціни за весь світ. Що ж Він робить з Викупною Ціною весь цей час? Викупна Ціна була передана в руки Отця. Коли Ісус помер, Він сказав: “У руку Твою доручаю Я духа Свого”. Отже, Господь Ісус, як Великий Месія, має право на все те, що збирається дарувати всьому світові людства – Адаму та всьому його роду. Він дасть їм усім можливість стати Божим народом. Що Він робить тим часом із заслугою? Він приписує її тим з роду Адама, хто бажає мати повні стосунки з Отцем, за умови, що вони стануть Його послідовниками і покладуть своє земне життя, як Він поклав Своє. Коли вони приходять до Нього, Він приписує їм Свою заслугу в ту мить, коли вони посвячуються жертвувати, і це приписування Господньої заслуги робить їх прийнятними для Отця, Який дає їм зачаття як Новим Створінням. Відтепер вони є Новими Створіннями і віддали своє земне життя, як Ісус віддав Своє – на жертву. Отже, всі, хто тепер запрошений увійти під цю особливу домовленість завдяки використанню заслуги смерті Христа, входять під приписання цієї заслуги, а не надання її.

Існує різниця між приписанням заслуги та наданням її. Наприклад, якщо ми вручаємо вам 100 доларів, то ми даємо вам ці 100 доларів, передаємо їх вам безпосередньо. Але якщо ми підписуємо платіжний документ на 100 доларів, ми зараховуємо вам 100 доларів. У випадку Церкви це називається приписанням, бо насправді немає жодної передачі заслуги. Наш Господь повинен дати право на людське життя, людські привілеї, які спочатку належали Адаму і які Адам втратив, тобто втратив усе, що мав. Це право на людське життя наш Господь повинен віддати, але Він ще не віддає його зараз. Він зберігає його, щоб дати світу у своєму часі. Зараз Він [R4638] просто приписує нам заслугу, тобто те, що відповідає підтвердженню нашого договору з Небесним Отцем, якщо ми хочемо укласти такий договір.

СВІТ ЗБЕРЕЖЕ ЗЕМНІ ПРАВА НА ЖИТТЯ, КУПЛЕНІ ДЛЯ НЬОГО

Повертаючись до викладеного вище – що ця заслуга має бути дана на користь світу, – ми повинні уточнити і сказати, що заслуга дається не для всього світу, а лише, як представлено у Писанні, “за весь народ”. Проте “народ” це не весь світ, а тільки ті усі, хто увійде в стосунки Угоди з Богом під час Великого Посередницького Царства. Це – єдиний народ, за який буде застосовано заслугу. Той, хто відкине цю можливість і відмовиться стати одним із цього народу, відкине всі можливості, які мають бути надані, і, відповідно, не отримає реституції до людського життя. Такі особи не стануть досконалими. Вони взагалі не отримають людських прав. Вони отримають пробудження від смерті, але це не буде реституцією. Це буде лише першим кроком, після якого вони зможуть, якщо захочуть, робити подальші кроки, які вестимуть до реституційних благословень. “І станеться, що кожна душа, яка не послухала б” того Великого Посередника, того Великого Пророка, Священика і Царя, великого “Пророка, піднятого від ваших братів”, Головою якого є Ісус, а Членами – Церква цього Євангельського віку – “кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” (Дії 3: 19-21).

Це узгоджується зі Святим Письмом, оскільки “хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває”, залишається на ньому. Він ніколи не вибереться з-під Божого гніву. Він мав можливість, він був приведений до пізнання Правди, він був приведений туди, де його привілеєм було увійти під розпорядження, яке передбачає благословення Нової Угоди, що будуть поширюватися на всіх через Ізраїль. Але якщо він не зможе скористатися з цієї нагоди і стати одним із Божого народу, він взагалі не вийде з-під гніву. Він помре під первісним гнівом Бога, не дійшовши до кінця Тисячолітнього віку – не ставши одним із відновлених.

R4637 (1910 р.)