[R4628]
НОВИЙ РОЗУМ І ТІЛЕСНИЙ РОЗУМ

“Бо думка тілесна то смерть, а думка духовна – життя та мир” (Римлян 8: 6).

Існує відмінність між Новим Розумом і Новою Волею, яку ми всі повинні помічати. Нова Воля є рішучістю Нового Розуму. Для того, щоб мати волю, щоб досягти рішучості, повинен бути відповідний розум, повинні бути знання, на яких воля може розумно вправлятися. Ми “в беззаконні народжені, і в гріху зачала нас мати наша” (Пс. 51: 7); з цієї природної тенденції ми починаємо. Наш розум, спочатку пристосований до земного, зазвичай дотримується земного, егоїстичного погляду на речі. Тоді Господь через Своє Провидіння звертає нашу увагу на деякі пропозиції і показує, що є інший шлях, “іще кращий”; що Бог тепер пропонує особливу нагороду тим, хто буде жити всупереч плоті, згідно з Його волею.

Коли людина отримує таку пропозицію, Господь каже, що вона повинна “сісти й видатки вирахувати”. Не потрібно поспішно казати: “Так, так”, а потрібно обміркувати, що це означає – яка ціна самозречення і відмови від земних уподобань. Коли вона вирахує видатки і посвятиться, її воля, її рішучість повинна бути так налаштована, щоб не дозволяти потакати плоті або підлягати її керівництву. Людина повинна постановити, що відтепер все, що є волею Бога, буде її волею, незалежно від того, розуміє вона все про цю волю чи ні. Однак, перш ніж прийняти рішення, вона повинна бачити обриси Божественної волі і деякі переваги, які з неї виникають. Таким є клас, який Отець приймає і якому дає зачаття Своїм святим Духом.

Новий розум іноді може бути введений в оману помилковими міркуваннями плоті. Наш природний розум має свої уподобання, амбіції, цілі і бажання, і вони іноді висувають свої аргументи стосовно деяких речей, кажучи: “Бог ніколи не мав наміру сказати, що від цього потрібно відмовитися; Він не очікує від тебе чогось такого безрозсудного, як це!” Тоді, буває, Нове Створіння піддається обману і дозволяє плоті робити своє. Але оскільки мова йде саме про Новий Розум, він не може свідомо або добровільно погодитися на неправильну поведінку. Апостол говорить: “Бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене” (Рим. 7: 11). Тому нова воля, Нове Створіння, після зачаття святим Духом, веде постійний бій. Воно повинно стежити, щоб противник не намагався змусити його думати, що неправильне є правильним, а правильне – неправильним. Це – сильця, які противник розставляє для ніг Нового Створіння і використовує плоть, коли намагається в них заманити. Однак Нове Створіння у своїй волі, у своїх намірах має залишатися відданим Господу і праведності. Якщо його воля поступилася неправедності або воно проігнорувало Божу волю, то воно перестало бути Новим Створінням; тоді все нове проминуло, і все знову стає старим. Ми розуміємо, що це – стан, від якого воно ніколи не зможе оговтатися (Євр. 6: 4-6).

У зв’язку з цим апостол Яків, говорячи про спасіння душі від смерті, очевидно, має на увазі того, хто потрапляє в цей безтурботний стан, в якому новий розум потрапляє немовби в заціпеніння, і в якому старий розум бере над ним гору. Якщо ми бачимо, що хтось із Господнього народу потрапляє в такий стан, ми повинні намагатися повернути його, при цьому “сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти” (Гал. 6: 1); і ті, хто поверне його, “душу його спасають від смерті” (Як. 5: 20). Братня доброта і підтримка мають особливе схвалення від Господа. Особливе благословення отримують ті, у кого є щире бажання таким чином рятувати заблудного брата. Тим, хто успішний у такому намаганні, запропонована велика нагорода.

ЯК МИ МОЖЕМО ЗНАТИ, ЩО МИ ЗНАХОДИМОСЬ У НЕБЕЗПЕЦІ?

Можна запитати, як хтось може знати, що він рухається до цієї небезпечної позначки, щоб зупинити своє просування. Той, хто не засліплений противником, може виявити точку відхилення від єдності з Божою волею так само легко, як лінію розмежування між двома державами. Єдиною підставою, на якій ми отримали наше нинішнє становище, було наше відречення від гріха і посвячення Господу – відмова від нашої волі, повне підпорядкування Йому. У результаті ми прийшли туди, де нам була приписана заслуга Христа. Якщо ми знову повернемося назад, і наша воля до праведності стане мертвою, це, відповідно, буде означати, що існує інша воля. У нас повинна бути та чи інша воля. Якщо наша воля більше не є праведною, тоді вона перейшла межу, і такі особи, за словами великого апостола, ніколи не повертаються. “Христос... уже більш не вмирає”. Заслуга Христа більше не може бути приписана таким. Вони отримали своє благословення, і якщо вони, як каже апостол, повертаються, як “вертається пес до своєї блювотини”, то цей крок стає фатальним (2 Петр. 2: 21, 22).

Щоправда, новий розум спочатку слабкий, нерозвинений, тому Святе Письмо зображує Нове Створіння як “немовля у Христі”, як немовля в пізнанні і немовля в розвитку благодаті. Але Святе Письмо говорить нам, що так само, як ми дбаємо про немовля – особливим чином поводимося з ним, особливим чином годуємо його, особливим чином займаємося ним і не сприймаємо його так, як сприймали б дорослу людину, – так само Господь пропонує, що Він матиме справу з усіма немовлятами в Христі. “ Бог... не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її” (1 Кор. 10: 13). Хто слабосилий, той має відповідні спроби. Він постачає таких молоком Слова, щоб вони могли ним зростати, і дає їм запевнення, що все буде допомагати їм на добре (Рим. 8: 28).

Тому випробування на початку відповідають слабкостям Нового Створіння. Однак у деяких випадках відомо, що в Нового Створіння на початку є, мабуть, досить багато відваги і сили – можливо, навіть більше, ніж це проявляється згодом. Такий стан, звичайно, не може бути задовільним. Ми повинні йти від благодаті до благодаті, від знання до знання, і за віком повинні бути вчителями, як каже апостол, а не потребувати того, щоб нас знову навчали перших принципів учень Христа. Тепер Бог має справу з нами як з Новими Створіннями під керівництвом Голови. Він доглядає за всіма інтересами кожного члена Тіла. Всі речі, якщо їх правильно сприймати, Господь направляє на добре кожному з нас.

Це один з великих уроків віри, який Господній народ повинен засвоїти, навіть якщо він знаходиться на цьому шляху вже довгий час. Є християни, які мають враження (або вони, принаймні, створюють його в інших), що вони зробили те і те або побачили те і те завдяки своїй мудрості. Щоправда, ми всі повинні використовувати всю мудрість і силу, яку маємо, але християнин, який покладається на себе, перебуває в дуже небезпечному становищі, і цілком ймовірно, що Господь вважатиме за потрібне дати йому урок. І хоча він зобов’язаний керувати своїм життям, щоб ходити правильними стежками, йому необхідно постійно проявляти віру в Бога і в те, що Господь доглядає його справи і керує ними, бо “від Господа кроки людини побожної ставляться міцно”. Якщо у провидінні Отця деякі обставини, пов’язані з нашими земними справами, змінюються в тому чи іншому напрямку, наші серця повинні звертатися до Господа, щоб отримати з цього урок і, тим самим, бути здатними прославити Бога. Християнин ніколи не повинен сприймати будь-яку подію як удачу або невдачу, але повинен пам’ятати, що все, пов’язане з ним, якщо він живе близько до Господа, упорядковане і направляється Господом (Пс. 37: 23).

R4628 (1910 р.)