ДАРИ ТА ПОКЛИКАННЯ ІЗРАЇЛЮ
“Тому Він [Христос] Посередник Нового Заповіту [Угоди], щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту [Угоди], покликані прийняли обітницю вічного спадку” (Євреїв 9: 15).
Апостол, пам’ятаймо, звертався до християн-євреїв, які мали труднощі з Угодою Закону. Ця Угода проіснувала понад шістнадцять століть, і юдеї весь час думали, що під нею вони мають бути Божим привілейованим народом і мають виконати все, що на початку стало відомо з Угоди, укладеної з Авраамом. Тому багато хто з євреїв, увійшовши в Христа, прийнявши Його як Відкупителя, відчув, що вони зобов’язані якось підтримувати свою спорідненість з Угодою Закону, її постановами і т. д. Апостол у своєму Посланні до Галатів намагався протистояти цій помилковій теорії, яку він називав впливом юдаїзму. Він сказав, що якщо хтось, бувши поганином з народження, у своєму помилковому запалі та наполегливості стає юдеєм через обрізання, тим самим входячи під панування Угоди Закону, він показує цим, що втратив своє становище в Христі. Тоді, як виразився апостол, “Христос вам ні в чому не допоможе” (Гал. 5: 2, Хом.).
У своєму Посланні до Євреїв св. Павло хотів, щоб християнські брати-євреї здобули вищий, ширший, правильніший погляд на Угоду Закону і на все, що її стосувалося – її жертви, її посередника, її Закон. Він хотів, щоб вони бачили в ній тільки образну Угоду: що вона зображувала Нову Угоду; що її посередник зображував кращого Посередника, Христа; що її тельці та козли жертви за гріх зображували кращі жертви, завдяки яким Нова Угода стане дієвою. Ці кращі жертви стосуються кращого Посередника – Ісуса, Голови, і Церкви, Його Тіла.
Св. Павло вже звернув увагу на те, що привілеями цього Євангельського віку (щодо Церкви) є передусім привілеї жертвування: що “коли [ми] терпимо [з Христом], то будемо разом також царювати,.. і коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним”; що ми повинні намагатися копіювати Його в самовідреченні й самопожертві та христитися в Його смерть, якщо хочемо мати частку в Його царських почестях, Його службі як великого Пророка, Священика та Царя Тисячолітнього віку, щоб благословити Ізраїль та всі племена землі.
У своєму намаганні зробити виразною цю річ (Євр. 9: 13, 14), св. Павло показує, що перед тим, як Угода Закону вступила в дію, потрібно було пролити кров, говорячи: “Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому?”. Тут є контраст між встановленням Епохи Закону, Угоди Закону, і встановленням Нової Угоди. Першим наслідком цієї кращої крові, яка має запечатати Нову Угоду, є очищення нашого сумління від мертвих учинків. Апостол каже, що це не має відношення до всього Ізраїлю, а тільки до тих юдеїв, які стали християнами і були попередньо зв’язані Законом, щоб вони побачили, що тепер прийшла правдива жертва; що цього достатньо, щоб задовольнити всі вимоги Справедливості й забрати з їхнього розуму всіляке усвідомлення гріха, щоб запевнити їх, що всі їхні гріхи закриті, і тепер вони можуть виконувати приємне служіння живому Богу. “Тому [оскільки Його крові достатньо для скасування всіх гріхів] Він Посередник Нового Заповіту”. Він не тільки очистив нас від свідомості гріха, щоб ми могли служити Богу, стати членами Тіла Христа, прийняти Його як нашого Заступника і довіряти Його завершеній праці за нас, але й тією самою жертвою досяг такої домовленості з Богом та Справедливістю, що це зробить Його Посередником Нової Угоди для всього Ізраїлю. Апостол не каже, що Нова Угода діє зараз, ані що ми є під цією Угодою. Зовсім навпаки, він говорить про юдейський народ, як ми це побачимо.
Решта п’ятнадцятого вірша (Євр. 9: 1-28) стверджує: “Щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту [Угоди Закону], покликані прийняли обітницю вічного спадку”. Отже, ми не повинні вважати згаданих “покликаних” тими, які прийняли Високий Поклик – співспадкоємство з Христом, Духовним Насінням Авраама. Треба зрозуміти, що тут апостол має на увазі покликаний юдейський народ – усіх із цього юдейського народу, хто прийде до згоди з Божественною постановою. Цей самий апостол (Рим. 11: 29) говорить: “Бо дари й покликання Божі невідмінні”. Інакше кажучи, Бог, покликавши юдейський народ бути Його особливим народом, давши йому конкретні обітниці щодо благословення всіх народів, не мав думки ані наміру відмовитись від цих обітниць. Кожну Угоду, кожну обітницю, яку Бог дав коли-небудь, і кожну річ, яку Він зробив коли-небудь, Він передбачив наперед, знаючи про всю її важливість та її наслідки, і не зробив нічого поспішно. Тому Він передбачив вжити Ізраїль як народ у Своїй праці благословення всіх племен землі, як про це каже апостол (Рим. 11: 27): “І це Заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні”.
ЗАСЛІПЛЕННЯ ЮДЕЙСЬКОГО НАРОДУ – ТАЄМНИЦЯ
У 25 вірші того ж розділу він інформує нас про те, що засліплення юдейського народу, поки не ввійде повнота євангельської Церкви, є Таємницею. Бог зараз збирає тільки деяких особливих осіб з юдеїв та деяких особливих осіб зі всіх народів, щоб вони становили Духовний Ізраїль, якого стосується найважливіша риса Авраамової Угоди (обітниці). І як тільки цей Духовний Ізраїль, який становитиме Пророка, Священика та Царя, буде завершений, Визволитель, зібраний з юдеїв та поган, прийде. Таким буде виконання обітниці, що “Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність” (Хом.), бо такою є Божа Угода з ними (насінням Якова), як читаємо в Єр. 31: 31, 33: “По цих днях,.. говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт”. Ця думка отримує підтвердження, коли ми беремо до уваги факт, що не всі з Євангельської Церкви були під першим Заповітом, першою Угодою, а тільки юдейський народ.
Аргумент апостола веде до того, що Христос, Посередник Нової Угоди, стає ним через смерть для відкуплення переступів під першим Заповітом, тобто під Угодою Закону. Іншими словами, юдейський народ потребував відкуплення особливим чином, перш ніж Бог міг вжити його як знаряддя для благословення інших народів.
Оскільки посередницька праця Тисячолітнього Царства має вестися через природний Ізраїль, і всі племена землі мають отримати благословення через нього, то, зрозуміло, нічого не можна зробити, поки Ізраїль не повернеться зі свого теперішнього покинутого стану. Тоді прийдуть благословення від Господа, і посередницька праця відбудеться через природний Ізраїль. Треба зробити різницю між працею, яка буде проведена через цей народ, і Тим, Хто виконає цю працю. Ним буде Посередник Нової Угоди, який матиме владу дати благословення – Великий Первосвященик, Великий Пророк, Великий Цар, Великий Посередник. Без цього Великого згадані благословення неможливі; і цей Великий, як виразно показує апостол Павло та всі інші апостоли, складається з Ісуса, Голови, та Церкви, Його Тіла.
НОВА УГОДА БУДЕ УКЛАДЕНА З ЮДЕЯМИ
Без сумніву, багато хто з юдеїв сьогодні не має віри з причини довгого періоду свого засліплення і, мабуть, у серці відчуває голод обітниць. Коли світло Нової Епохи почне розвиднятися над світом; коли люди побачать воскреслих Стародавніх Гідних, які матимуть Божественну милість; коли вони побачать своїх братів, які отримують благословення під розпорядженнями нового Царства, тоді багато юдеїв, які сьогодні сліпі й не мають віри, проявлять справжню віру, будуть слухняні й навернуться до Господа. Та ми не повинні вважати, що хтось може стати ізраїльтянином без віри Авраама, щирої віри, довір’я до Бога, віри, яка виявиться через слухняність.
Коли люди з різних народів зберуться до Господа і будуть прагнути прийти до згоди з Ним, то шляхом наближення буде прихід до згоди зі Святим Народом – Божим представницьким Царством у світі. Тим самим вони прийдуть до згоди з Духовним Христом, Великим Пророком, Священиком і Царем. Остаточно, разом із кінцем Тисячолітнього віку, ті, які виявляться вірними, будуть передані Богу, Отцю. У той час вони будуть у повній згоді з Єговою та у відносинах Угоди з Ним.
Нова Угода не буде укладена ні з ким іншим, окрім юдеїв, бо ніхто інший не був у відносинах Угоди з Богом. Тому слова “Нова Угода”, здається, вказують на повторну Божу милість до Ізраїлю під кращим Посередником, Який принесе славні благословення, яких вони сподівалися за Мойсея, але не змогли здобути через нездатність Мойсея вчинити відшкодування за їхні гріхи, бо кров тельців та козлів ніколи не могла дійсно забрати їхні гріхи. Позаобраз цього, жертва Господа і членів Його Тіла, повинен виконатися ще перед тим, як ця Нова Угода з Ізраїлем може прийти на зміну старій Угоді, Угоді Закону.
В Євр. 9: 16 читаємо: “Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника”. У випадку Мойсея смерть заповітника була представлена в забитті тельця і козла. У випадку позаобразного Мойсея смерть Заповітника показана в жертві нашого Господа та Його Тіла, Церкви. Треба також звернути увагу на здібність Христа дати Заповіт, Угоду, тобто укласти Угоду. Як людина Ісус не міг укласти цієї Угоди. Чому? Тому що як людина (не зачатий духовно) Він міг лише дати Своє людське життя за людство, і тоді б Йому нічого не залишилося для Себе. А коли б Він зберіг Своє земне життя, то міг би встановити тільки земне Царство і після цього ніколи не зміг би дати нікому вічне життя. Він міг би благословити людей мудрими законами та правилами, покращив би умови теперішнього часу, та ніколи не зміг би дати їм життя, досконалість та благословення, які зможе дати під Новою Угодою.
ЯК ГОСПОДЬ СТАВ ЗАПОВІТНИКОМ?
Щоб стати Заповітником і дати вічне життя світу, нашому Господу потрібно було ретельно дотримуватися Плану, встановленого Богом. По-перше, Своєю слухняністю Він повинен був продемонструвати відданість Богу й отримати в нагороду життя на божественному рівні. По-друге, взявши Своє людське життя, яке Він жодним чином не втратив, тепер Він повинен був мати це людське життя і його права, щоб дати їх Ізраїлю, а через нього всьому людству. Ось так Він є Заповітником – тим, хто заповідає щось іншим. Він передає це не тоді, коли ще живий (у вигляді дару), а дає як Заповітник (дає як щось, з чим розстається при смерті). Отже, наш Господь Ісус, Великий Посередник Нової Угоди, дасть людству людські права та привілеї, на які має право завдяки досконалій слухняності Божественному Закону. Він не запрошує нас розділити ці права зі світом, ані увійти під Його посередницьке панування і мати участь у реституційних привілеях, а, згідно з волею Бога, запрошує зробити щось інше: приєднатися до Нього, стаючись Заповітником, віддати своє життя і мати участь із Ним у дусі Його великої праці, щоб також мати участь з Ним у фактичних складових цієї праці підчас Тисячоліття.
Та вже зі самого початку ми стикаємося з трудністю, оскільки, на відміну від Нього, ми не маємо досконалого тіла, яке могли би дати як досконалу жертву. Звідси Божий порядок для тих, чий розум є в стані жертвування: Господь Ісус може мати справу з ними і як їхній Заступник може приписати їм Свою заслугу, Свої реституційні права, щоб відшкодувати, компенсувати їхні вади та недоліки, щоб вони могли представити Богу жертву, яка Йому подобається. Бачимо, що тим, хто сьогодні покликаний, Він не дає ані посередницьких благословень Тисячолітнього віку, ані реституційних умов, які це Посередницьке царювання передасть. Він дає їм те, що набагато краще слугуватиме Його задуму для них: приписує Свою заслугу за минулі гріхи, щоб їхня жертва могла задовільним чином встояти перед Божественним вблаганням. І навіть тоді їхня жертва була б недосконалою та незадовільною через неспроможність довести її до кінця, коли б Він не продовжував бути їхнім Заступником. З кожною ненавмисною вадою та недоліком вони можуть приходити до Нього як свого Заступника і отримувати милість та очищення від усякого гріха через заслугу Його жертви.
“ЗАРАДИ ВАШОГО ПОМИЛУВАННЯ, ЩОБ І САМІ ВОНИ [ЮДЕЇ] БУЛИ ПОМИЛУВАНІ” (Дерк.)
Отже, бачимо великий Заповіт, який є у Христовій крові й на який Він посилається, кажучи: “Це кров Моя Нового Заповіту”. Замість того, щоб застосувати цю кров Нового Заповіту за світ чи за Ізраїль, Він застосував її спочатку за Церкву. Уся вона повинна перейти через Церкву, так би мовити. “Пийте з неї всі”, будьте всі учасниками Моєї чаші, бо якщо ви не будете учасниками Моєї чаші, то не можете бути учасниками Мого життя. Це Його чаша, і Він дозволяє нам брати в ній участь. Ми не гідні мати прямі стосунки з Отцем, тим не менше, Отець пам’ятав про нас ще “перше заложення світу”, як каже апостол (Еф. 1: 4). Тому ми повинні вважати Таємницю – вибір Церкви, Тіла Христа – не розширенням первісного Божественного Плану, а лише виконанням певної частини цього Плану, попередньо не відкритої, тобто не виявленої.
Тому Церкві Христа потрібен весь Євангельський вік, щоби пити Його “чашу” й “у смерть Його христитися”. Коли останній член вип’є цю чашу, буде охрищений у Його смерть і закінчить свій шлях, тоді всі страждання Священика, Голови та Тіла, завершаться – страждання, про які Господь згадує через пророків як про “Христові страждання та славу, що прийдуть по них”. Спочатку постраждав Голова; потім страждання продовжували приходити на всіх членів Тіла. Як тільки ці страждання закінчаться, увесь Христос буде увінчаний славою, честю та безсмертям за завісою.
Коли ми п’ємо цю чашу Нового Заповіту – Його кров, Його пожертвуване життя, – ми маємо спільність (участь) у смерті Христа (1 Кор. 10: 16, 17). Ми також повинні бути учасниками Його особливого життя на духовному рівні (1 Ів. 3: 2) і, тим самим, брати з Ним участь у праці укладення Заповіту, Угоди, яка буде звернена до Ізраїлю і через Ізраїль до світу. Про це апостол ще згадує в Рим. 11: 25-28. Говорячи про час, коли Ізраїль навернеться від своїх гріхів, коли Визволитель, Христос – Голова і Тіло – “прийде зі Сіону... і відверне безбожність від Якова”, коли Бог укладе Свою Угоду з ними і забере їхні гріхи, апостол додає: “Заради вашого помилування, щоб і самі вони були помилувані” (Рим. 11: 31, Дерк.).
Це буде милосердя Бога через Ісуса і милосердя Ісуса через Церкву. В одному значенні це буде Боже милосердя, в іншому – Ісусове милосердя, у ще іншому – милосердя Церкви. Це милосердя дістанеться юдеям. Яке милосердя? Новий Заповіт. Як? Через смерть Заповітника – Христа, Голови, і Церкви, Тіла. А що Ізраїль здобуде через цей Заповіт, через це Волевиявлення? Земне життя і земні права, які великий Христос віддав на жертву. Усе перейде до Ізраїлю. Усі права на вічне життя, усе втрачене в Адамі і відкуплене Христом дістанеться тільки Ізраїлю – по суті нікому з них, окрім справжніх ізраїльтян. Отже, у Тисячолітньому віці всьому людству треба буде прийти до цього Божого народу, щоб здобути вічне життя й мати частку в цьому Заповіті (Волевиявленні) Христа – стати справжніми ізраїльтянами, щоб мати змогу бути спадкоємцями цього Волевиявлення, яке дає земне людське життя і всі земні права, які Ісус мав, якими пожертвував, які приписав нам, дозволивши приєднатися в жертвуванні до Нього.
R4623 (1910 р.)