“ВЧИНЮ ТЕБЕ ЗАПОВІТОМ”

“Так говорить Господь, Визволитель Ізраїлю, Святий Його, до зневаженого людьми, до спаплюженого в народі, до служника володарів: Царі побачать і підведуться, князі кланятимуться заради Господа, Котрий незрадливий, заради Святого Ізраїлевого, Котрий вибрав Тебе. Так говорить Господь: Я почув Тебе в годину сприятливу, і в день порятунку допоміг Тобі; і Я буду охороняти Тебе, і вчиню Тебе заповітом народу, щоб поновити землю, щоб повернути спадкоємцям спадщину спустошену, Сказати в’язням: виходьте, і тим, котрі в пітьмі: Покажіться! Вони біля доріг будуть пасти, і по всіх пагорбах будуть пасовища їхні” (Ісаї 49: 7-9, Гиж.).
Ми часто застосовували цей вірш до нашого Господа, Голови, та Церкви, Його Тіла. Зараз звертаємо увагу особливо на ознаку, яка стверджує: “Я буду охороняти Тебе, і вчиню Тебе заповітом народу, щоб поновити землю” і т. д. Зверніть увагу на факт, що люди та їхня земна спадщина тут відокремлені від великого Посередника Заповіту (Угоди), через якого люди мають отримати благословення. Наш Господь ще не отримав язичників у спадок і найвіддаленіші частини землі у володіння. Він ще не зібрав назад і не поблагословив природний Ізраїль і не зробив його особливим засобом Своїх благословень для людства. Понад вісімнадцять століть він чекав праворуч величності, аж Його ворог буде переданий Йому – на майбутній час, коли Він прийме для Себе велику владу і царювання. Початком цього царювання буде в’язання сатани. Тоді прийде благословення та підняття стогнучого створіння. Поступово світ буде готовий відновити стосунки угоди з Богом у кінці Тисячоліття.
Чому є затримка? Чому Він не розпочав цю працю одразу, негайно після того, як піднявся на висоту? Відповідь Святого Письма така: на основі Божественного Плану Він чекав, коли “члени” Його Тіла приєднаються до Нього в жертві в стражданнях теперішнього часу, щоб мати змогу брати участь з Ним, як Його “члени”, у славній праці, до якої Він призначений як духовне Насіння Авраама (Гал. 3: 29). З цього погляду вся праця Божого народу протягом цього Євангельського віку є служінням Новій Угоді світу – служба цій Новій Угоді шляхом приготування себе, а також одне одного до майбутньої праці слави ціною самозречення в земних речах і теперішньому житті.
Зверніть увагу на застосування нашого тексту св. Павлом до Церкви. Він цитує цей уривок, застосовуючи його до Тіла Христа і кажучи: “А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо. Бо каже: Приємного часу почув Я тебе [в позаобразний День Примирення], і поміг Я тобі в день спасіння! Ось тепер час приємний [коли ми, схоже як наш Господь, можемо жертвувати земними правами та реституційними привілеями відновлення і, тим самим, можемо досягти духовного благословення нашого «високого поклику Божого в Христі Ісусі»], ось тепер день спасіння” – великого спасіння до Божественної природи (2 Кор. 6: 1, 2).
Перечитуючи пророцтво, з якого взята ця цитата – наш текст, – ми усвідомлюємо, що немає причини сумніватися в тому, що весь Христос, Голова і Тіло, був даний як Угода для людей, для світу, щоб встановити загальні часи реституції всього, про що Бог говорив устами всіх святих пророків від початку світу (Дії 3: 19-21).
У зв’язку з цим ми бачимо також доцільність слів нашого Господа про Його “Чашу” страждань і смерті, до участі в якій Він запросив Своїх вірних, кажучи, що це не лише Його власна кров, пролита за нас, але й “кров... Нового Заповіту, що за багатьох проливається”, в якій ми маємо привілей брати участь. Ті, хто бачить і цінує цей привілей, радіють, що вони вважаються гідними мати спільність, тобто участь, з Христом у Його стражданнях і жертвах, щоб вони також могли брати участь з Ним у Його славі та праці. Кров Нової Угоди означає “кращі жертви”, завдяки яким Богу було до вподоби влаштувати так, щоб привести весь світ знову до відносин Угоди зі Собою.

СЛУЖІННЯ ПРИМИРЕННЯ

“Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове! [Такі особи вже повернулися до згоди, тобто до стосунків Угоди, з Богом]. Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом [повернув до стосунків Угоди], і дав нам служіння примирення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того [Ісуса], Хто не відав гріха, Він [Бог] учинив за нас гріхом [жертвоприношенням], щоб стали ми Божою правдою в Нім!” (2 Кор. 5: 17-21).
Уважний дослідник помітить у цитованих словах чотири чітко відокремлені частини: Бога, нашого Господа Ісуса Христа, Церкву та світ. Бог і світ є в опозиції. Божественний вирок осуду був винесений всій людській сім’ї, показуючи, що люди знаходяться осторонь стосунків Угоди з Богом – є недосконалі, не здатні виконувати Божественні вимоги, і тому є під осудом смерті. Свого часу Бог послав Свого Сина із задекларованою метою примирити світ. Ісус ще навіть не намагався це зробити. Він обмежив Свої зусилля цілковито до юдейського народу, а серед нього – до пошуку “загублених овець”, тих, кого Отець притягне до Нього.
Закінчивши Свою викупну жертву, Він піднявся на висоту і застосував її не за світ, а за тих, які повинні повірити в Нього і стати Його послідовниками через посвячення. Апостол був одним із них, як він це пояснив іншим, а також нам із того самого класу сьогодні. Результатом приписання нашим Господом Його заслуги за нас стала наша подальша згода з Богом і участь у примиренні, яке виконується не нашим Господом, а доручене певною мірою нам, Його “членам”. Він каже, як вже цитувалося вище: “Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом, і дав нам служіння [службу] примирення” – не службу нашого власного примирення, яке вже відбулося, а службу повідомити світ про великий факт, що через заслугу смерті Христа той, хто хоче, може повернутися до згоди з Богом, може примиритися з Ним. Наше послання полягає в тому, що це примирення остаточно охопить весь світ, але в даний час воно призначене лише для “того, хто має вуха, щоб слухати”.
Наша служба, наше служіння у світі, як послів Бога, як “членів” Христа, – нести послання всім, хто може його чути, переконувати людей, підбадьорювати їх словом і прикладом примиритися з Богом – прийняти Його умови та вимоги і повністю підкоритися Його волі. Це служіння, ця служба в даний час стосується лише збирання “одновірних” (з “вибраними” включно). Але це ще не кінець служби. Хто вірний у теперішній праці служіння примирення, той вважатиметься Господом гідним частки у славетній праці майбутнього. Примирення того часу відрізнятиметься від послання теперішнього часу. Тепер ми переконуємо, закликаємо, благаємо, віддаємо життя за братів. Ми прагнемо словом і прикладом підбадьорити, переманити їх до Господа, щоб вони мали спільність у Його стражданнях і в нашому служінні.
Служіння майбутнього буде цілком іншим – славним. Замість страждань, жертвування і відкинення людьми, майбутня праця примирення буде здійснюватися на рівні слави. Наш Господь і Голова, прославлений, буде Царем царів і Паном панів. Ми, його скромні послідовники, будемо “змінені” силою Першого Воскресіння, і, як “члени” Його “славного Тіла”, будемо сидіти на Його престолі. Під Його керівництвом ми будемо займати посаду Пророка, Священика, Царя, Посередника між Богом і людьми, світом. Людей більше не треба буде вмовляти. Навпаки, Закон вийде з гори Сіон і Слово Господнє з Єрусалима (Іс. 2: 3). І “кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” після повного, справедливого попередження та корисних порад (Дії 3: 23).
Це служіння примирення, доручене Церкві – зараз і згодом, – іноді називають служінням Нової Угоди – службою приведення Ізраїлю знову до стосунків угоди з Богом. Ці царські священики служать Новій Угоді, готуючись, під керівництвом свого Голови, жертвувати своїми реституційними правами як священики. Обов’язком та привілеєм цього “царського священства” тепер є жертовна служба, а згодом – служба царювання, відновлення та навчання. “Який Він, такі й ми на цім світі” (1 Ів. 4: 17).
Вірш 21, процитований вище, розповідає про те, як наш Господь став Жертвою за гріх за нас, одновірних. Це є для того, щоб ми могли стати праведністю Бога в Ньому. Іншими словами, ми, Його “члени”, можемо бути шляхами, якими Його заслуга буде застосована для вблагання за гріхи світу на умовах Нової Угоди,  тобто спадщини, у Його крові. Це узгоджується із твердженням апостола про те, що Божа милість через Христа пошириться через Церкву на Ізраїль. Написано: “Вони тепер спротивились для помилування вас, щоб і самі були помилувані”. Боже милосердя через Христа перейде через Церкву на природний Ізраїль, на тих, хто запрагне, зі всіх поколінь землі. Дяка Богу за привілей цього служіння примирення, дорученого нам! (Рим. 11: 27).

R4542 (1910 р.)