[R4535]
“ВСЕ ПРОДАВ, ЩО МАВ, І КУПИВ”

Дві притчі нашого Господа дуже корисні для правильного розуміння різниці між викупною ціною і жертвою за гріх. “Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її” (Мт. 13: 44-46). Небесне Царство, Тисячолітнє Царство, його слава і почесті, його привілеї у зв’язку з реституцією світу становлять велику нагороду, притаманну цьому Євангельському віку. Цієї нагороди ніколи раніше не можна було досягти, і можливість досягти її закінчиться разом із цим віком, коли вона буде встановлена в силі та великій славі в час Другої присутності нашого Господа – коли “з’явимось з Ним у славі і ми”. Цю нагороду було вперше представлено нашому Господу Ісусу, Який, читаємо, задля “радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого”. Це та сама нагорода, той високий поклик, який відтоді був представлений нам.

Дві розглянуті нами притчі ілюструють процес, яким можна здобути це Царство. Наш Господь залишив славу Отця і упокорив Себе, щоб стати “людиною Ісусом Христом”. Але це смирення не було ні частиною Викупу, ні частиною Жертви за Гріх. Це була підготовча робота. Досконала людина згрішила і втягнула весь рід у свій смертний осуд, і тільки досконала людина могла заплатити ціну за одного, або кількох, або всіх грішників. Коли наш Господь досяг тридцятирічного віку, віку повноліття за Законом, Він був готовий стати на випробування життя, щоб вірністю у випробуваннях довести, що Він гідний вічного життя на людському рівні. Тільки така випробувана, перевірена, досконала людина могла стати викупною ціною за світ.

Дотримання Божественного Закону нашим Господом не було викупом за грішників. Воно лише продемонструвало, що [R4536] наш Господь може бути прийнятною викупною ціною за всіх. Він віддав Своє життя в посвяченні в тридцять років і завершив це на Голгофі. Своїм посвяченням, тим, що Він вистраждав, покладанням Свого життя Він дав викупну ціну за весь світ. Не мало значення, що випробування Його особистої вірності та Його посвячення на смерть були одночасними. Це було вірно такою ж мірою, як було вірно, що спочатку Він повинен бути випробуваний і перевірений, а лише потім повинен добровільно віддати Своє життя як викупну ціну за людину.

Ця особливість праці – покладання Свого життя – проілюстрована в розглянутих нами притчах словами: “Все продав, що мав”. Як у притчі продаж усього, що мав купець, не купив поле чи перлину, а лише забезпечив ціну, достатню згодом для їхнього придбання, так і жертовне підкорення нашим Господом Свого життя і всіх його прав та інтересів на користь світу не купило світ – не заплатило ціну, а лише забезпечило викупну ціну за гріхи світу, щоб згодом застосувати її на Свій розсуд.

Як у притчі ціна була згодом використана для купівлі скарбу, так і насправді сплата ціни Справедливості нашим Господом відповідала купівлі скарбу, купівлі перлини. Інакше кажучи, викупна ціна за світ була забезпечена нашим Господом через жертву Його людського життя, але використання цієї ціни для купівлі скарбу було пізнішою і зовсім іншою угодою. Саме після того, як наш Господь встав із мертвих, пробув зі Своїми апостолами сорок днів і вознісся на висоту, Він “відкупив нас... дорогоцінною кров’ю” Своєю. Він “з’явився тепер перед Божим лицем за нас” і там застосував за нас заслугу, тобто викупну ціну, яка попередньо коштувала Йому життя.

Ті, чиї очі розуміння відкриті, щоб збагнути “таємницю Божу”, легко побачать подальше застосування цієї притчі до нас, послідовників і членів Господа. По благодаті Божій наш Господь заплатив ціну і купив нас – тих, за кого Він з’явився. Він купив не світ, а “Церкву”. Він полюбив нас і купив Своєю дорогоцінною кров’ю. “Не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви... але дорогоцінною кров’ю Христа” (1 Петр. 1: 18, 19). Проте це застосування викупної ціни до нас є тимчасовим, умовним. Щоб належати до класу, включеного до цієї купівлі, потрібно, щоб ми не тільки утекли від гріха і повірили в Господа Ісуса Христа для виправдання, але й обов’язково мали подобу характеру нашого Господа, і, подібно до Нього, продали все, що маємо, щоб взяти участь з Ним у великій праці, щоб передати Його заслугу для купівлі світу – для скасування гріхів усього світу, в кінці цього віку.

Хто не має Духа Христа в цьому жертвуванні, той не є Його. І хто, посвятивши таким чином своє життя, відступає, той іде на загибель, на знищення (Євр. 10: 39). Той, хто намагається зберегти своє життя – реституційне життя, приписане через заслугу Христа, – втратить своє вічне життя (Мар. 8: 35). Цей принцип стосується тільки Церкви в цьому віці. У Тисячолітті для всього світу діятиме зворотне правило. Якщо ми отримуємо від Христа реституційні права, щоб пожертвувати ними як Його члени і здобути з Ним нову природу, то світ отримає реституційні права, щоб зберегти їх навіки і ніколи не жертвувати ними.

У цій угоді, зауважте, заслуга, цінність – усе виходило від однієї людини Ісуса Христа. Більше нічого не було потрібно. Справедливість не вимагала більшого за гріхи всього світу. Наш Господь Ісус позичив, так би мовити, “вибраним” заслугу Своєї праведності, приписавши її нам по вірі, як весільну шату. Тим самим Він дає нам право бути Його членами і від Його імені брати участь у Його жертовній праці, щоб ми могли розділити з Ним славу Його Тисячолітнього Царства і його велику працю підняття всього людства.

Ця заслуга Ісуса, яка зараз тимчасово позичена Церкві у виправданні вірою і яка має бути знову принесена в жертву нами, Його “членами”, остаточно становитиме викупну ціну за весь світ людства, що має здобути благословення в Тисячолітті.

Умова, на якій ми можемо розділити Тисячолітнє Царство з нашим Господом, полягає в тому, що ми повинні ходити Його слідами, страждати з Ним, пити Його чашу, бути учасниками крові Нової Угоди, яка наприкінці цього віку буде запечатана для Ізраїлю та всього світу. Так ми станемо учасниками страждань Христа, занурившись у Його смерть, щоб свого часу розділити “Його воскресіння”.

Хто не бачить силу цих притч? Хто не помічає, що наш дорогий Відкупитель добре підрахував кошти, а потім поклав Своє життя – продав усе, що мав? І хто не пам’ятає, що Він закликає нас також сісти й підрахувати кошти, у що нам обійдеться бути Його учнями? Поле буде куплене. Дорогоцінна перлина буде здобута нашим Господом згідно з тим, що постановив Отець. Більше того, вірна вибрана Церква здобуде свою частку в ній як члени Його Прославленого Тіла. Як важливо, щоб ми заздалегідь підрахували кошти і не дорожили своїм життям, і в кінцевому підсумку отримали нагороду, перлину, скарб!

R4535 (1909 р.)