[R4478]
САМООБМЕЖЕННЯ У СВОБОДІ
1КОРИНТЯН 10: 23-33

Заголовний текст: “Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування” (Римлян 15: 2).

Ми не знаємо, наскільки нездержливість та інші пороки переважали за днів апостола. Загалом Церква отримала застереження, отримала попередження щодо усілякої форми пороку, гріха, нездержливості. Ці питання можна було б обговорити з юдеями та поганами поза межами релігії. Ми ж не обговорюємо їх у цьому дослідженні. Дійсно, Святе Письмо мало говорить про великі пороки, адже апостол звертався до християн, а не до мирських людей. Гляньте на звертання кожного з послань: до віруючих, до “одновірних”, до “святих”. Вони, покинувши світ, полишивши гріх і всіляку розпусту, не потребували особливого напучування по лінії пороків. Були інші речі, важливіші для святих, і про них говорив апостол.

Наш урок особливо стосується релігійних труднощів того часу. Євангельське вчення полягало в тому, що ідоли – це ніщо, а отже, принесення м’яса в жертву цим ідолам не могло завдати м’ясу жодної шкоди. У той же час це було питанням принципу. Ідолопоклонство тоді було настільки поширеним, що стало загальним звичаєм приносити на жертовний вівтар своїм богам певні частини тварин, а решту той, хто жертвував, міг забрати собі, щоб з’їсти вдома, або віддати священикам, або продати на ринку. Дійсно, багато з того, що належалося священикам, потрапляло на ринки. Громадськість у цілому повністю толерувала цей звичай, охоче купувала це м’ясо, і воно було в загальному вжитку. Коли ж постало питання про вживання цього м’яса в їжу, то для одних це викликало великі труднощі, а для інших – ні; сумління перших повставало проти того, щоб їсти принесене в жертву ідолам.

Ми, безумовно, можемо поспівчувати тим, хто мав проблеми зі сумлінням, хоча ясно бачимо, що ідоли, кам’яні чи дерев’яні, не могли заподіяти м’ясу шкоди. Однак це було одне з найгостріших питань того часу. На це вказує його обговорення апостолом. Ми виразно бачимо, що той, хто порушував своє сумління, завдавав шкоди своєму духовному добробуту та інтересам, незалежно від того, чи була ця річ правильною чи неправильною. Ми також виразно бачимо, як один може впливати на іншого. Брат стійкого розуму, розбираючись у ситуації, міг їсти без наслідків для себе, тоді як його ближній, менш твердий розумом, міг під впливом його прикладу їсти на шкоду своєму сумлінню. І в результаті насильства над своїм сумлінням він міг взагалі зійти з дороги. Саме цю думку мав на увазі апостол, пишучи сьогоднішній урок.

Суть нашого уроку полягає в тому, що християнин, на основі божественного порядку, має велику свободу робити добро, робити все належне, робити все, що не зашкодить ні йому, ні братові, ні ближньому. Але він не має свободи чинити зло – не має права робити те, що може зашкодити йому, його братові чи ближньому. Іншими словами, наші свободи, хоча і здаються абсолютними, насправді є обмеженими. Всі заборони Закону “не будеш” зникли, але суть Закону залишилася, коротко сформульована у твердженні: “Люби Господа Бога свого... Люби свого ближнього, як самого себе”. Християнин має право робити все, що не суперечить цьому основному Закону його нової природи – Закону Любові. На перший погляд це здається великою свободою, але при ближчому розгляді виявляється, що це дає нам набагато менше свободи, ніж іншим, які думають, що використовують її правильно. Мало того, що Закон Любові контролює нас, оскільки це – Божественний критерій справедливості, але й, на додаток, Бог прийняв нас у стосунки угоди зі Собою під Авраамовою Угодою, під Христом, нашим Головою, Посередником Нової Угоди (Закону). Згідно з цією угодою з Господом, ми міцно зв’язані не лише вимогами Закону, тобто справедливості, але зобов’язані жертвувати своїми правами та привілеями в інтересах інших.

Нижче наводимо упорядкований професором Уеллсом список різних висловлювань св. Павла, що стосуються цієї загальної теми:
Якою зброєю і в якому дусі християни повинні здобувати перемогу.

1. ВІДСТОЮЙ СВОЮ ОСОБИСТУ СВОБОДУ.

“Бо ви, браття, на волю покликані” (Гал. 5: 13).
“Чого б моя воля судилась сумлінням чужим?” (1 Кор. 10: 29).
“Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, бо Господня земля, і все, що на ній” (1 Кор. 10: 25, 26).

2. АЛЕ КОНТРОЛЮЙ СВОЮ СВОБОДУ ЗАКОНОМ ЛЮБОВІ.

“Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все” (1 Кор. 10: 23).
“Не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер” (Рим. 14: 15).
“Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього” (1 Кор. 10: 24).
“Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим” (1 Кор. 8: 9).
“Не руйнуй діла Божого ради поживи, усе бо чисте, але зле людині, що їсть на спотикання. 
“Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне” (Рим. 14: 20, 21).
“Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному! [R4479] Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе” (Гал. 5: 13, 14).

3. ЗБЕРІГАЙ СВОЄ СУМЛІННЯ ЧИСТИМ.

“Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробовується” (Рим. 14: 22).
“Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові” (Рим. 14: 12).

4. ЗВАЖАЙ НА ТЕ, ЯК ЦЕ ВПЛИНЕ НА СУМЛІННЯ ІНШИХ.

“Коли ж скаже вам хтось: Це ідольська жертва, не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! Говорю ж не про власне сумління, але іншого” (1 Кор. 10: 28, 29).
“Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси” (Рим. 14: 13).

5. ПРАКТИЧНИЙ ВИСНОВОК.

“Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м’яса, щоб не спокусити брата свого” (1 Кор. 8: 13).
“Як догоджую й я всім у всьому, не шукаючи в тому пожитку свого, але пожитку для багатьох, щоб спаслися вони” (1 Кор. 10: 33).

ПИТАННЯ ПОМІРКОВАНОСТІ

Як уже зазначалося, апостол обговорює питання, яке стосується не світу, а лише Церкви. Однак той самий принцип було б не зайве застосувати ще ширше до світу і взаємовідносин християнина з людством загалом у контексті поміркованості. Недостатньо, щоб ми цінували наші власні свободи. Ми несемо ще більшу відповідальність перед тими, хто не такий сильний або не так виразно проінформований, як ми, – відповідальність, якої ми не хочемо уникнути, якщо наші серця співзвучні з духом Божественної любові. Апостол дає нам урок, кажучи, що ми повинні “усім робити добро, а найбільш одновірним”. Цю думку можна так само добре застосувати до останнього вірша нашого уроку (в. 33): “Як догоджую й я всім у всьому, не шукаючи в тому пожитку свого, але пожитку для багатьох, щоб спаслися вони”.

Якби кожен християнин зміг правдиво застосувати ці слова апостола до себе, вплив на світ був би магічним – раптово збуджуючим. Люди побачили б у християнах, які зрікаються власних смаків та уподобань заради інтересів інших, принцип, який би дуже сподобався світові і який би він дуже швидко засвоїв. Якби всі ті, хто зараз насолоджується Теперішньою Правдою, вирішили жити відтепер, навіть у духовних справах життя, за міркою Господа, який би це мало вплив, що поширювався б з їхніх слів, думок, вчинків! Тоді Церква стала б справді світлом у світі! Ми повинні зайняти свою позицію з Господом і терпляче чекати, коли Він принесе нам надмірні компенсуючі благословення у Свій власний час і у Свій власний спосіб. Обіт допомагає багатьом у цьому. Той, хто не навчився жертвувати власною волею, власними уподобаннями в інтересах інших, ніколи, боїмося, не матиме тієї підготовки характеру, якої Господь вимагає від тих, хто буде співспадкоємцем з Ним у Царстві.

R4478 (1909 р.)