НАСІННЯ АВРААМА ТА ЙОГО ПРАЦЯ
Божественне передбачення є одним з найбільших уроків, який Бог неминуче закарбує. Він хоче, щоб ми знали, що кожна риса Його плану була обдумана наперед, влаштована ще перед заснуванням світу. Він хоче, щоб ми розуміли факт, що Він все робить за радою Своєї волі, відповідно до встановлених правил та незмінних принципів. Цей урок є однією з основних тем, даних Божественним об’явленням. Другою темою є благословення певного класу, який перебуває в згоді з Богом, даючи йому наперед інформацію про Божественні наміри, яка дозволить йому радіти ними і співпрацювати з ними.
ЗГОРТОК У БОЖЕСТВЕННІЙ РУЦІ
Гарна словесна картина цього Божественного передбачення і завчасного приготування наведена нам у п’ятому розділі Об’явлення. У ній Єгова, Володар Всесвіту, зображений на престолі, а в Його руці є написаний згорток, запечатаний сімома печатками. Цей запечатаний згорток представляє Божественний план, який Бог постановив у Собі ще перед заснуванням світу, але не об’явив нікому, навіть ангелам, ані Сину (Мт. 24: 36). Словом, усе, що відбулося з часу створення – дозвіл зла, гріхопадіння, Угода з Авраамом, Угода Закону з Ізраїлем, прихід Ісуса, благословення П’ятидесятниці, зібрання членів Церкви, – Отець передбачив і приготував наперед. Крім того, цей згорток містить запис про все, що відбувається зараз, і про все, що буде протягом Тисячолітнього віку аж до його завершення – до часу, коли кожне створіння на небі, на землі й під землею віддасть хвалу, честь, славу і панування Тому, Хто сидить на престолі, й Агнцю навіки (Об. 5: 13).
У цій образній картині Іван чує голосні слова, що лунають по всьому небу та землі, запитуючи, хто гідний великої честі, щоб йому передати під догляд цей згорток Божественного задуму, який треба відкрити і впровадити в чин на основі цього Божественного задуму. Він глянув, щоб побачити, хто може бути гідний, але нікого гідного не знайшлося. Тоді він заплакав. Іванові здалося дуже прикрим, що в Бога є великий, чудовий задум, який може зійти нанівець, бо немає нікого гідного стати Божественним виконавцем цього плану. Та ангел зупинив його сльози і сказав: “Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корінь Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її”. Тоді Іван промовив: “І я глянув, і ось серед престолу... стоїть Агнець, як заколений”. Ось цьому Агнцеві і був даний згорток. Тоді всі Божі ангели віддали честь Агнцеві, кажучи: “Ти достойний... прийняти славу, могутність, силу та владу” і т. д.
Застосовуючи цю картину, бачимо її значення. Перш ніж наш Господь був забитий, перш ніж Він віддав Своє життя як викупну ціну за людину, не було істоти у всьому Всесвіті, гідної, щоб стати виконавцем Божественних намірів. Завдяки вірній слухняності нашого Господа волі Отця до самої смерті, та ще й смерті хресної, Він показав Свою відданість до кінця. Отець підняв Його з мертвих, і коли Він піднявся на висоту, пролунали слова: Нехай Йому поклоняться всі Божі ангели! Він – Божий Агнець, що був заколений, Він Своєю смертю відкупив засуджений людський рід і заслужив довір’я Отця, щоб Йому була доручена кожна риса Божественного плану. Він “гідний”. Відтоді кожна риса плану мала бути під Його наглядом, Він мав відкрити печатки і стежити за виконанням кожної риси милостивих Божих задумів. Він обіцяв Церкві, що яку б річ Його Отець не відкрив Йому, Він, у свою чергу, відкриє її через Святий Дух і Його провидіння Своїм вірним – тим, які йдуть слідом за Ним через повне посвячення.
ЄВАНГЕЛІЄ, ДАНЕ ЗАВЧАСНО
Св. Павло каже, що Євангеліє було сповіщене спочатку Авраамові: “І благословляться... в нащадках твоїх [насінні твоїм] всі племена землі”. Це було неясне викладення Божественного задуму, пов’язаного з благословенням, так як жолудь безпосередньо пов’язаний з дубом. Схожим чином насіння-думки про грядущі благословення були дані завчасу, хоча й менш виразно. Одразу після гріхопадіння Бог сповістив, що Насіння жінки повинно стерти голову змія. Інакше кажучи, він передбачив, що зло тріумфуватиме не завжди. Далі, через пророка Еноха насіння-думка була дана в його пророцтві: “Ось іде Господь зо Своїми десятками тисяч святих, щоб суд учинити”. Але для Авраама послання було набагато виразнішим, заслуговуючи на те, щоб іменуватися частиною Євангелія, частиною доброї новини, яка тепер набагато зрозуміліша для нас, які є в Христі Ісусі.
Авраам, безперечно, сподівався, що Ісак, син обітниці, буде цим “Насінням”, тобто нащадком, через якого прийдуть благословення. Та коли Ісак ріс і нічого надзвичайного не відбулося через нього, Бог підтвердив йому, а згодом Якову, його синові, ту саму Авраамову обітницю, запевняючи, що “Насіння” все ще є в майбутньому, і даючи зрозуміти, що обітниця мала на увазі не окрему особу, а народ – народ Авраамового Насіння, Авраамових дітей. Ця риса Божественного порядку стала очевидною при смерті Якова, коли благословення від нього перейшли не тільки до одного з його дітей, а до всіх із них. Тоді він проголосив їх народом дванадцяти поколінь і дав зрозуміти, що до них загально відноситься ця Авраамова обітниця – що вони як Насіння Авраама успадкували обітницю “І благословляться... в нащадках твоїх [насінні твоїм] всі племена землі”.
Ця обітниця тримала народ разом усі століття до Христа. Більше того, вона далі тримає їх разом як особливий народ, відокремлений від усіх інших народів світу. Св. Павло та інші апостоли не раз посилалися на неї. Св. Павло каже, що наші дванадцять поколінь постійно (безперервно) служать Богу, сподіваючись виконання цієї Авраамової обітниці – благословення всіх племен землі через них (Дії 26: 7).
УГОДА ЗАКОНУ БУЛА ДОДАНА
Як звертає увагу св. Павло, Угода Закону, коли йдеться про народ Ізраїлю, була додана до Угоди Авраама, щоб існувати до приходу обіцяного Насіння. Зокрема він додає, що сама Угода Закону не анулювала, ані не робила нечинною первісну Угоду, яка була з Ласки, а не від Закону (Гал. 3: 17). Також він хоче, щоб ми розуміли, що Угода Закону “не зробила нічого досконалим” (Хом.) – не здійснила справжньої реформації, реституції. Проте вона дала в образах та алегоріях деякі чудові уроки, які ілюстрували великі Божественні принципи правди та праведності – уроки, які були корисними для юдейського народу, тілесного Ізраїлю, а також для Євангельської Церкви, яка становить духовний Ізраїль.
Під час періоду від смерті Якова до Христа, коли Закон нічого не зробив досконалим, дехто з цього народу, проявляючи віру, яка виходила за межі Угоди Закону і перевершувала її, отримав благословення на основі провідної Авраамової Угоди. Апостол перераховує їх у Євр. 11: 1-40. Вони отримали свідоцтво, що повмирали у вірі й тим самим “Богові вони догодили”, хоча благословення отримали не через слухняність Угоді Закону, яка його пропонувала. Ці вірні здобудуть через Христа те, що Угода Закону не могла їм дати, бо через успадковані слабості вони були нездатні виконати вимоги Угоди Закону.
ОБІЦЯНЕ НАСІННЯ
Пам’ятаймо, що Угода Закону була додана до Авраамової Угоди з причини переступу, щоб показати ізраїльтянам і всім, що недосконалій людині неможливо виконати Божественний Закон, а також продемонструвати у відповідному часі, що наш Господь Ісус, народжений під Угодою Закону, вірно виконав її вимоги. Тим самим, каже апостол, Христос “звеличив й прославив Закон [Угоду]” (Хом.). Попередньо можна було казати, що Божественний Закон надто строгий, і ніхто, мабуть, не може його виконати, що людині неможливо любити Бога усім своїм серцем, усім своїм розумом, усією своєю істотою, усіма своїми силами, а ближнього, як самого себе. Та коли Ісус це зробив і навіть більше ніж це, коли Він пожертвував Собою, праведний за неправедних, це продемонструвало факт, що Бог не дав неможливий Закон, що виною є людство, яке втратило первісну досконалість, якою Творець наділив його.
Читаємо, що наш Господь народився під Угодою Закону, “щоб викупити тих, які під законом [Угодою]” (Хом.). Якщо казати про інші народи, то Господь міг походити з будь-якого з них і міг відкупити Адама та решту світу, але щоб зберегти справедливий доступ Ізраїлю до особливого благословення Божої угоди з Авраамом, було потрібно, щоб Христос був саме з цього народу, “народився під Законом, щоб викупити тих, які під Законом” (Хом.). Цей народ був відокремлений від інших народів світу з наміром дати вже згадані ілюстрації, і Бог мав пильнувати, щоб таке використання Ним цього народу не заподіяло йому шкоди. Блаженні нагоди, запропоновані їм під Угодою Закону через образні жертви і т. д., підняли їх над іншими народами і дали, так би мовити, друге випробування на вічне життя. Разом з рештою світу вони, як діти Адама, вже мали одне випробування і один осуд через нього. Тоді, під улаштуванням Угоди Закону і під її посередником, Мойсеєм, цьому народові було запропоновано інше випробування на вічне життя. Але ця нагода була втрачена, тому що ніхто з них не виконав і не міг виконати вимог Угоди Закону. Але ситуація цього народу щодо Угоди Закону, яким він був зв’язаний, була врятована завдяки тому, що Христос став юдеєм і через слухняність Угоді Закону здобув усі права, які та пропонувала.
Здобуті права були земними: людська досконалість, Еденський дім, спільність з Богом і пануванням над землею, як це перерахував пророк: “Все під ноги йому вмістив: степових звірів диких, птаство небесне та риби морські”. Якби Христос зберіг ці права, які слушно належали Йому через слухняність Закону, Він справді міг би принести велике благословення юдеям, навчаючи їх у справах здоров’я та моралі; і через Ізраїль ці благословення та настанови могли би стати надбанням усіх інших народів. Та оскільки людський рід знаходився під Божественним вироком смерті, Ісус не міг дати людству досконалість розуму чи тіла. Благословення Насіння Авраама в цьому випадку були б дуже обмеженими і стосувалися б тільки тих, хто проявляв би віру та слухняність, які проявив Авраам.
МЕСІЯ – ВІДКУПИТЕЛЬ
Замість того, щоб берегти земні права, які Його особливе народження та слухняність Закону зробили можливими, Ісус, на основі Божественного задуму, пожертвував цими земними правами одразу, як тільки досяг зрілого віку, 30 років. Він відмовився від усіх земних прав, інтересів та привілеїв. Його посвячення було повним; і Він символічно показав його через занурення у водах Йордану. Отець прийняв це і дав Йому зачаття святим Духом до нової природи. Три з половиною роки Свого земного служіння наш Господь наполегливо жертвував Своїм земним життям і кожною земною справою, завершивши жертву на Голгофі, коли вигукнув: “Звершилось!”. На третій день після цього Отець підняв Його з мертвих до новизни життя, назад до духовного рівня існування. Це була нагорода за Його слухняність волі Отця в жертвуванні Його земними правами та привілеями як досконалої людини.
Тепер Месія, прославлений у Своєму воскресінні, був духовною істотою, “учасником Божественної природи” (Турк.), і мав у Своєму розпорядженні всі земні права та привілеї, якими пожертвував, які віддав у смерті, слухняний волі Отця. Тепер Він їх мав як власність, як цінну річ, якою міг розпоряджатися, яку міг дати іншим.
Стараймось не втратити хід думки: Угода Закону обіцяла вічне життя, земні благословення та земне панування – те, що втратив Адам. Хто б виконав Закон, мав би їх. Ісус Христос, як виконавець Закону, мав право на них і віддав їх. Тепер, звеличений, Він має ці земні благословення та земні права, які може роздавати юдеям або всьому людству, або вибраним, тобто обраному числу з людства, як Йому буде до вподоби і як це погоджуватиметься з намірами Отця, виписаними в згортку, запечатаному сімома печатками.
Коли ізраїльтяни зрозуміли, що Мойсей не може дати їм вічного життя і що навіть під владою Давида та Соломона вони не досягли такої вершини влади та впливу у світі, щоб благословити людство, вони могли розчаруватися. Тому Бог через пророків дав їм додаткове роз’яснення того, що вони ніколи не змогли б виконати Божественний задум благословити світ, хіба що Він пошле їм Месію, Помазанця, Царя і Священика за чином Мелхиседека. Коли Месія прийде як великий Священик і великий Цар, Він зможе під Новою Угодою (Закону) зробити для них те, що Мойсей та Аарон не змогли зробити для них під Старою Угодою Закону.
На основі цієї обітниці про Месію Бог сказав Своєму народові, який був з Ним в угоді, що Він замінить Угоду Закону з Мойсеєм на нову і кращу Угоду Закону з Месією, позаобразом Мойсея. Він сказав: “Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт [Закону], що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського”. “Складу Я [з ними] Новий Заповіт”. “Їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю”. “І вийму з їхнього тіла серце камінне, і дам їм серце із м’яса”, “Дам Закона Свого в середину їхню” (Єр. 31: 31).
Ізраїль чекав на цього славного Месію, більшого від Мойсея, Який предстане перед ними і введе їх під кращу Нову Угоду (Закону) і під більш сприятливі умови, завдяки яким вони більш повно виконають Божественні задуми у своєму серці, будуть готові, будуть спроможні представити ці благословення усім поколінням землі, як сподівалися це робити від самого початку.
ЗАХОВАНА ТАЄМНИЦЯ
Бачимо причину, чому Господь загально тримав у таємниці від юдеїв Свою особу, бо, як каже апостол Петро, “коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави”. Вони зробили це з несвідомості (Дії 3: 17). Бачимо, що для Христа потрібно було померти, віддати Свої земні права та земне життя й отримати від Отця вище життя, увійти в духовний світ, щоб мати у Своєму розпорядженні земні благословення і дати їх, роздати Ізраїлю та світу. Бачимо, що в іншому випадку жодні благословення тривалого та вічного характеру не були б можливими. Тому, як пояснив наш Господь учням після Свого воскресіння, “Христові це перетерпіти треба було і [тоді] ввійти у Свою славу”.
Тепер виникає запитання: яким чином розпорядиться піднятий і прославлений Ісус цими земними правами, які Він гарантував при смерті Своєю жертвою ними? Найбільш розсудливою, найбільш закономірною була би думка, що Він, посвятивши ці земні права, передасть їх тілесному Ізраїлю: стане Царем та Священиком цього народу і на основі їхніх сподівань, які вони плекали більш ніж шістнадцять століть, возвеличить Ізраїль як народ. Він розплющить їхні очі. Пророк сказав: “Прозріють з пітьми і мороку очі сліпих” (Гиж.), “і вони подивляться на Нього, Котрого пронизали” (Гиж.), і Він “виллє Духа милості та молитви” на них (Зах. 12: 10).
Та Ісус ще не зробив нічого такого. Замість цього Він відкинув народ Ізраїлю, кажучи: “Ось ваш дім залишається порожній для вас”. Він не уклав з ними Нової Угоди, ані не благословив їх. Відколи вони розп’яли Його, вони стали найбільш відкинутим народом у світі протягом майже дев’ятнадцяти століть. Не дивно, що апостол запитує: “Чи ж відкинув Бог народ Свій, що його перше знав, якому Він дав обітниці та угоди й який заохочував усіляко вірити, що вони – Його особливий народ і будуть особливим чином вжиті Ним, щоб занести благословення Божественного Закону та повчання усім народам? Чи ж Бог відклав убік усі Свої обітниці?”.
Тепер гляньмо і побачмо, що Бог жодною мірою не відмовився від Свого первісного задуму щодо народу Ізраїлю, “насіння Авраама” за плоттю й за Угодою Закону. Тут з’являється “Таємниця”, як це пояснює св. Павло. Ця Таємниця, за його словами, була захована від попередніх віків та епох і тепер виявлена тільки святим, навченим Богом. Вона далі є Таємницею для Ізраїлю за плоттю. Вона далі є Таємницею для всього світу, бо світ нас не знає, як не знав Учителя. Світ не розуміє, що Бог вибирає “Малу Черідку”, щоб вона була з Христом, була членами Його містичного Тіла – членами духовного Насіння Авраама.
ТАЄМНИЦЯ БУДЕ ЗАВЕРШЕНА
У Своєму останньому символічному посланні до Церкви Лев з Юди, Який отримав згорток Божественного задуму, інформує святих, яким “дано зрозуміти Таємницю Божого царства” (WTB) про те, що ця Таємниця буде завершена, але не раніше, аж за днів голосу, тобто сурмлення, сьомої сурми – у кінці (при завершенні) цього Євангельського віку і на зорі Тисячолітнього віку. Кому це цікаво, той може з користю для себе пошукати в Слові про клас цієї Таємниці, його покликання, його вибір, його випробування, його завершення, його прославлення. Та тільки зачаті святим Духом зможуть зрозуміти (в значенні повністю оцінити) ці “Божі глибини”, які “нам [класові Таємниці] Бог відкрив Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини” (1 Кор. 2: 10).
Цей клас Таємниці складається з тих, які мають віру Авраама і слухняність Авраама, починаючи від нашого Господа і продовжуючи від П’ятидесятниці аж до кінця цього Євангельського віку. Саме їм дісталося Христове благословення прощення, примирення та земні милості, втрачені Адамом та відкуплені самим Христом.
Пригадуємо, що в Нього було дещо, що Він міг дати – земні права та привілеї, які Йому належали завдяки виконанню Угоди Закону. Через виконання Закону Він забезпечив не духовні права та привілеї, а виключно земні. Свої духовні та вищі привілеї й почесті Він здобув як нагороду за Свою жертву. Отже, те, що Він має для нас, є життям, почестями та пануванням не духовного характеру, а земного. Вони дістаються нам як спадщина. Земне життя та земні права, якими Ісус пожертвував, Він заповів, тобто дав у спадок, усім, хто має віру та слухняність Авраама. Та тут з’являється ще інша риса цієї Таємниці. Недостатньо мати віру Авраама та його відданість праведності; потрібна ще додаткова річ. Усі, які збираються стати учасниками цього дару Христа, повинні зараз, на додаток до віри та слухняності праведності, взяти свій хрест і піти за Христом, Вождем свого спасіння. Вони повинні бути Його послідовниками на вузькому шляху самопожертви до самої смерті. Хто не має такого бажання і не уклав такої угоди, той не може бути Його учнем зараз, яке би благословення він не здобув за Його благодаттю згодом. Тепер, у цьому віці Євангелія, Він проводить особливий вибір особливого класу, “вибраного, дорогоцінного”. Вони названі Його Нареченою, членами Його Тіла, Царським Священством, Його Коштовностями. Ці різні назви свідчать про те, як високо Він цінує цей особливо покликаний клас.
ЧЕРЕЗ ДУХОВНЕ ДО ТІЛЕСНОГО
Пам’ятаймо слова апостола, що “не відкинув Бог народа Свого [тілесного Ізраїлю], що його перше знав”, якому належали обітниці, був даний Закон і т. д. Він тільки тимчасово відсунув його убік, протягом цього Євангельського віку, щоб тим часом дати розвиток духовному Ізраїлю, Царському Священству, Святому Народові, Особливому Народові, щоб той був Нареченою Месії, по-іншому названою Його “Членами”. Ця “Таємниця” зовсім не є на заваді юдею; насправді вона є ще одним кроком у Божественному плані й перебуває у найповнішій згоді з первісною Угодою, укладеною з Авраамом. Насіння Авраама мало складатися з двох частин: (1) як небесні зорі та (2) як морський пісок. Клас Таємниці розвивався під час цього Євангельського віку як Духовне Насіння, символічно зображене у небесних зорях, тоді як тілесне насіння Авраама ще має стати немов морський пісок. Апостол згадує обидва ці насіння (Рим. 4: 16): “Не тільки того, хто з Закону, але й того, хто з віри Авраама, що отець усім нам”. Стара Угода Закону не привела насіння Авраамові, зате Нова Угода (Закону) приведе багатьох дітей – немов морський пісок. Єдиними дітьми Авраама, які досі отримали розвиток, є ті, які вважаються Насінням Авраама за вірою.
Як ми вже бачили, усі Христові благословення приходять до цього класу віри, класу “Таємниці” згідно з планом, якого світ не розуміє, але який містить певні умови, що зобов’язують усіх (хто приймає це благословення) стати мертвими для земних цілей, надій та амбіцій і як члени Тіла Христа мати спільність у Його жертві земних речей, щоб мати спільність та участь з Ним у небесній частці благословень Авраамової Угоди: “Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним, а коли терпимо, то будемо разом також царювати”; “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною” (2 Тим. 2: 11; Об. 3: 21).
СМЕРТЬ ЗАПОВІДАЧА
Апостол пояснює, що жодне волевиявлення, жодний заповіт або спадщина не має вартості, доки живе заповідач. Якою б не була угода або домовленість, вона чекає на кінцеве запечатання, тобто завершення через смерть заповідача. Апостол застосовує це до Христа. Своєю смертю Ісус передав нам, Церкві, користь від Своєї заслуги, а саме: земні права, тобто “виправдання” до всього, що було втрачене в Адамі й відкуплене дорогоцінною заслугою Христової жертви, завершеною на Голгофі. Приймаючи ці земні благословення, ми, Його члени, погоджуємося з умовами: що ми також поступаємось своїми правами як слуги, як “служителі Нового Заповіту [Закону]” – що ці земні благословення, гарантовані нам слухняністю та смертю нашого Господа, повинні перейти через нас і далі бути цінною річчю в руках Відкупителя, щоб дати її Ізраїлю під його Новою Угодою (Закону).
Факт, що Ізраїль далі позбавлений Божої милості, є лише свідченням того, що жертва Тіла Христа ще не завершена повністю, адже, як пам’ятаєте, Угода не є дійсною до смерті заповідача. Господь Ісус, основний заповідач, прийняв віруючих як “членів Свого Тіла” і Своїм святим Духом викликає в них хотіння і чин за доброю волею Отця, щоб вони могли класти своє життя на жертву, доповнюючи те, що залишилося від страждань Месії. Як тільки останній член Церкви помре як член Його Тіла, Нова Угода (Закону) з Ізраїлем буде запечатана – запечатана кров’ю заповідача, смертю заповідача, смертю Христа, Голови і Членів.
Тим часом зміна Церкви у воскресінні як Тіла Христа приведе цілого Заповідача на рівень слави, честі та безсмертя. На цьому рівні Христос – Ісус як Голова і Церква, Його містичне Тіло – стане позаобразним Пророком, великим Священиком, великим Царем, великим Суддею, великим Посередником між Богом і всім людством. Тоді настане час, обіцяний у Святому Письмі, коли Великий, Славний, Насіння Авраама на духовному рівні, почне працю благословення всіх племен землі на умовах Нової Угоди (Закону), укладеної спочатку з Ізраїлем.
КРОВ НОВОЇ УГОДИ
Наш Господь, говорячи про Свої страждання, якими супроводжувалася жертва, згадав їх як Свою “Чашу”. Під час Останньої Вечері, пригадування Його смерті, Він, говорячи про символічне значення цієї Чаші, сказав: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мт. 26: 27, 28). Цієї Чаші, яка символізувала смерть нашого Господа, жертву нашим Господом Його земних прав, було достатньо для запечатання Нової Угоди. Йому не потрібно було просити апостолів чи нас, чи ще когось стати Його учнями і розділити Його страждання, розділити Його Чашу і також розділити нагороду за них – Його славу, честь та безсмертя. Але Він передав Чашу, передав заслугу нам, вірніше, передав заслугу Своєї жертви через нас, Своїх учнів, Своїх послідовників. Він це зробив, бо це було частиною Божественного плану, бо, як говорить св. Петро, “Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа... знов породив нас” (Кул.). Той, Хто передбачив Ісуса, передбачив також нас через Ісуса. Це не було зміною Божественного плану. Для нас це стало несподіванкою тільки тому, що було Таємницею, попередньо незнаною – що ми маємо стати співспадкоємцями з Ісусом у стражданнях теперішнього часу і в прийдешній славі.
Скільки би хтось не заперечував це і не твердив, що ми не п’ємо з Чаші, не беремо участі в Христових стражданнях, Святе Письмо не залишає сумнівів щодо цього. Воно, говорячи про символічну Чашу, каже, що Ісус, надпивши з неї, дав її Своїм учням зі словами: “Пийте з неї всі”, – тобто, “з Мої Чаші повинні пити не тільки всі, які мають бути Моїми учнями, але й повинні випити з неї все, не залишити нічого”. Усю Господню чашу треба випити, усі Його страждання треба розділити під час цього Євангельського віку. Ніщо не повинно залишитись на майбутнє. У Тисячолітті вже не буде Христових страждань, вже не буде змоги пити цю Чашу. У той час настане “слава, що прийде по них”, і коли буде встановлене царювання праведності, більше не буде страждань за праведність, а тільки за злі вчинки, бо почнеться царювання праведності.
Більше того, пам’ятаймо Господні слова до інших учнів, які підійшли до Нього з особливим проханням дозволити їм сидіти з Ним на Його престолі, один з правого боку, а один – з лівого. Він відповів: “Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю?” Тільки ті, які п’ють з Його Чаші, можуть сидіти з Ним на Його престолі; тільки ті, які беруть участь у стражданнях Христа, будуть брати участь у Його славі, честі та безсмерті; тільки ті, які споживають з Ним, є членами Духовного Насіння Авраама, через яке у відповідному часі благословення перейдуть на Тілесне Насіння, а через нього на всі покоління землі. “А коли ви Христові [дійсно Його учні], то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці” – згідно з найвищою рисою цієї обітниці, духовною рисою (Гал. 3: 29).
“ПОМИЛУВАНІ... ЗАДЛЯ МИЛОСЕРДЯ НАД ВАМИ” (Турк.)
Ми вже показали з Писання, що частина Божественного задуму полягає в тому, щоб тілесне насіння Авраама отримало своє благословення через Духовне Насіння – Месію, Голову, і Церкву, Його Тіло. Ми вже показали, що цей Великий має бути Посередником Нової Угоди (Закону), яка насправді принесе Ізраїлю благословення, яких він сподівався під старою Угодою Закону, якої Мойсей був посередником. Ми бачили як і чому цей Духовний Месія, Голова й Тіло, зуміє дати Ізраїлю й усім, хто увійде під цю Нову Угоду (Закону), кращі речі, ніж це міг зробити Мойсей, посередник старої Угоди Закону. Ми бачили, що Новий Посередник має щось, що може представити Справедливості на користь Ізраїлю – дати щось Ізраїлю, а саме: земні благословення, земні права, земну реституцію до всього, втраченого в Адамі. Очевидно, що ці речі Ісус гарантував через дотримання Закону; що Він віддав їх, тобто пожертвував ними, через слухняність до смерті, й дає їх дому віри під час цього Євангельського віку на умові, що усі, кого Він має прийняти як Своїх членів, не залишать ці земні благословення собі, але пожертвують ними. Тепер ми бачимо, що мова йде про ті самі земні благословення, які мають бути роздані в Тисячолітньому віці, перш за все, Ізраїлю, а потім усім народам під Новою Угодою (Закону).
Зауважте, як виразно й стисло, кількома словами, викладає цю річ апостол Павло в Рим. 11: 25-36. Він говорить, що ми не повинні думати, що Бог покинув Ізраїль навіки. Ні, Він тільки на якийсь час позбавив його милості – на час покликання, схвалення та прийняття вибраного числа духовного Ізраїлю, перші члени якого були зібрані з юдейського народу, а повнота має увійти з поган. Він говорить нам, що коли це вибране число Духовного Ізраїлю буде повним, Божа милість повернеться до Тілесного Ізраїлю, “Якова”, і тоді “увесь Ізраїль спасеться” – позбудеться засліплення і спотикання, яке прийшло на нього, коли Бог відкинув його, аж буде зібраний Духовний Ізраїль. Апостол пояснює, що тоді Бог виконає Свою обітницю Ізраїлю: “І це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні”. Тим самим апостол показує, що Нова Угода (Закону), обіцяна Ізраїлю (коли його гріхи будуть скасовані й більше не згадаються), настане при завершенні Євангельського віку, а не на його початку.
ВИЗВОЛИТЕЛЬ ПОВИНЕН НАРОДИТИСЯ
Апостол пояснює (вірш 26), що перед тим, як Нова Угода (Закону) з Ізраїлем вступить у дію, має прийти зі Сіону Визволитель і відвернути безбожність від Якова. Сіон є іншою назвою Нового Єрусалима, про який апостол каже, що Він – мати всім нам. Сіон був образно представлений у Сарі, дружині Авраама, матері Ісака. Ісак був образом Христа – Ісуса, Голови, і Церкви, Його Тіла, тому апостол стверджує: “А ви, браття, діти обітниці за Ісаком” – Насіння Авраама (Гал. 4: 28). Сіон ще був зображений у Рахілі, дружині Якова, а два класи в Церкві були представлені у двох її синах, перший з яких, Йосип, був дитиною обітниці, а другий, Веніямин, – дитиною горя. Йосип, який через великі утиски зійшов на престол Єгипту, зображував Христа, Голову і Тіло. Веніямин, його брат, народжений від тієї ж матері, від тієї ж Угоди, не зійшов на престол, але зображував клас “Великої Громади”, який буде в тісних стосунках із Визволителем, близько до Нього. Ім’я Веніямин, “Син мого болю” (Беномі), ототожнює його з “Великою Громадою”. Його мати померла в болях під час його народження.
Про це також сказано в пророцтві, яке говорить: “Поки зазнала дрижання породу, вона [тобто Сіон] породила, і поки прийшов її біль, то сина легенько вона привела... Хто таке коли чув, і хто бачив таке? Чи зроджена буде земля в один день, чи народжений буде народ за одним разом? Бо як тільки зазнала Сіонська дочка породові дрижання, то синів своїх вже породила... «Чи Я допроваджу до породу [Голови], і не вчиню, щоб вона породила [Тіло]?» – говорить Господь. «Чи Я, що чиню, щоб родила, і стримаю?» – каже твій Бог” (Іс. 66: 7-9).
Сіон породив Господа, Голову Церкви, Голову Великого Визволителя, вісімнадцять століть тому. Дуже скоро всі члени Його Тіла повиходять, так само народжені з мертвих у “першому воскресінні”. Ось так за одним разом народиться народ на духовному рівні, “Царське Священство, святий народ, обраний народ” (Турк.), виразно відокремлений від усіх інших Божих створінь, учасник Божественної природи, вищий від ангелів та людей. Тоді у великому часі утиску “Велика Громада” народиться на духовному рівні, хоча й не буде на престолі і не матиме божественної природи. Так духовні діти Сіону будуть усі разом, і благословення повернеться до тілесного Ізраїлю.
Визволитель, народжений від Сіону, разом із “Великою Громадою” – слугами, тобто служителями, великого Бога – почне працю благословення “Якова”, тілесного Ізраїлю. Розуміючи ці речі, усі, які назвалися іменем Христа, які були прийняті як члени Його Тіла і введені в цю “Таємницю”, повинні бути наполегливими, повними запалу, щоб зробити своє покликання та вибрання певним, і не тільки увійти в Тіло Христа, але й перебувати через слухняність вказівкам Голови в Ньому й зростати в благодаті на подобу Його характеру, бути готовими народитися на рівні слави, щоб мати частку в праці Царства, щоб зробити Нову Угоду (Закону) дієвою для Ізраїлю та світу заради благословення всіх племен землі.
НЕ ВСІ ІЗРАЇЛЬТЯНИ
Благословення Нової Угоди (Закону), як виразно показано, належатимуть ізраїльтянам. Але це не перешкоджатиме тому, щоб ці благословення поширилися на всі нації та народи, племена та мови. Через обрізання серця усі, хто захоче, зможуть увійти до складу Святого Народу, яким тоді буде Ізраїль. Саме так написано в пророків: “Бо вийде Закон із Сіону [небесного Царства], а слово Господнє із Єрусалиму [земної фази Царства]”. “І підуть численні народи та й скажуть: «Ходімо, і вийдім на гору Господню та до дому Якового, і Він буде навчати доріг Своїх нас, і ми будемо ходити стежками Його»” (Мих. 4: 2). Ось так на основі пророцтва на протязі всього Тисячолітнього віку насіння Авраама буде намножуватися: “Отцем багатьох народів Я поставив тебе”.
Але для нас було би помилкою вважати, що Боже благословення під Новою Угодою (Закону) дістанеться насінню Авраама, Ісака та Якова тільки по лінії тіла. Навпаки, ми повинні вважати, що благословення Нової угоди стосуватиметься спочатку Авраама та його тілесного насіння, яке мало його прикмети віри та слухняності й отримало розвиток та похвалу в минулому. Св. Павло згадує його, кажучи: “Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць,.. бо Бог передбачив щось краще про нас [Церкву, Духовний Ізраїль], щоб вони не без нас досконалість одержали” (Євр. 11: 40).
“Тепер помилувані... задля милосердя над вами”, – пояснює апостол (Рим. 11: 31, Турк.). Вони, звичайно, будуть помилувані Богом, але через Ісуса Христа, і будуть помилувані Ісусом Христом, але через Церкву, “задля милосердя над вами”. Ось так Божі благословення перейдуть далі. Благословення, яке дістанеться Стародавнім Гідним, не буде тільки для них, але, у свою чергу, перейде через них на всіх, хто досягне віри та слухняності Авраама. Безперечно, на початку цей клас буде складатися головним чином з тілесних ізраїльтян, але згодом, як ми вже показали, він буде складатися з багатьох людей, багатьох мов, багатьох національностей. Усі вони, осяяні великим Сонцем Праведності, пізнають великого Месію, зрозуміють принципи праведності, що містяться в законах великого Єгови. Новий Посередник викладе їх надзвичайно виразно, аж кожне коліно схилиться і кожний язик визнає, аж “пізнанням Господньої слави наповнена буде земля, як море вода покриває”, “І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь”.
ПОТРЕБА В НОВІЙ УГОДІ
Якщо Авраамова Угода була всеохоплюючою і містила всі благословення, задумані Богом, то для чого було потрібно або доцільно додавати чи то стару Угоду Закону, чи Нову Угоду (Закону)? Ми вже розглянули важливість старої Угоди Закону як додатку до Авраамової Угоди, тому тепер зосередимося на розгляді користі, отриманої від додавання Нової Угоди (Закону).
Коли ми читаємо, що “без віри неможливо подобатися Богу” (Хом.), і що Авраам подобався Богу з причини своєї віри, то можемо знати напевно, що ніхто не може бути прийнятий Богом як насіння Авраама, якщо в нього немає віри, схожої на його віру. Крім того, як Бог випробував віру Авраама і змусив його підтвердити її вчинками слухняності, так, можемо бути певні, буде з усіма, хто коли-небудь буде прийнятним для Бога, і вони як насіння Авраама також повинні мати віру, засвідчену вчинками.
Апостол в Євр. 11: 1-40 згадує порівняно небагатьох, хто проявляв віру і поводився праведно на її основі, до часу Христа. Їх було справді мало порівняно з мільйонами, які жили в їхньому часі. Тому тільки вони можуть вважатися учасниками Божої милості задля Авраамової віри та слухняності. Так само в Євангельському віці невеликий клас був зібраний з кожної нації, народу, племені та мови – покликаний посланням Євангелія, випробуваний та засвідчений вузькістю шляху слухняності. У теперішньому віці тільки ці посвячені, і ніхто інший, можуть бути прийняті Богом до Його благословення вічного життя, бо тільки вони проявили віру та слухняність на взірець Авраама.
Тому, бачимо, що коли б Христос, відкупивши світ, шукав тільки тих, хто може проявити віру та слухняність Авраама, і благословив їх вічним життям, підсумок Його праці був би відносно малим. Він був би на духовному рівні, а інші отримали б від Нього благословення реституції і не більше.
ДОВЖИНА І ШИРИНА
Та зауважте ширину, довжину, висоту і глибину Божественної Мудрості та Благодаті, яка подбала про ще більш дивовижний план. На його умовах “Мала Черідка” стає співспадкоємцями з Христом у небесному Царстві як Царське Священство, а “Велика Громада” стає духовними помічниками цього Священства – позаобразними левитами. Крім цього, завдяки порядку Нової Угоди великий Пророк, Священик, Цар і Суддя стає Посередником між Богом і всім світом. Він буде поводитися з людьми не тільки на основі віри, адже у своєму деградованому стані тільки деякі могли б мати користь з неї, бо тільки деякі могли проявляти потрібну віру та слухняність. Справді, як ми вже бачили, більшість здатних проявити віру та слухняність вже знайдено. Нова Угода візьме правління над Ізраїлем через Стародавніх Гідних, а також над усіма з цього народу та усіма з кожного іншого народу, хто захоче (під просвітницькими впливами Тисячолітнього Царства) прийти до згоди з Посередником і вчитися в Нього. Він вимагатиме слухняності, щоб деградовані та зіпсовані члени людського роду могли навчитися, що таке праведність, що таке справедливість та любов. Він на прикладі покаже їм нагороду за слухняність і покарання за неслухняність, щоб вони здобули користь від праведності й усі прийшли до знання про Бога не тільки через віру, але й через видимі прояви. Після того, як Тисячолітнє Царство підніме людство з деградації та гріха, з недосконалості розуму та моралі, прийде його кінцеве випробування.
Божий закон існуватиме завжди. Тільки охочі та слухняні скористаються з благодаті вічного життя. Всі інші помруть “другою смертю”. Але в нас є всі підстави вірити, що результатом Тисячолітнього Царства, царювання праведності, реституційної праці, поінформованості людства, приведення всіх до знання Правди буде те, що багато хто навчиться праведності, стане її слугами і прийде до повної згоди з Божественним Законом: навчиться любити Бога усім серцем, усім розумом, усією своєю істотою, усіма силами, а ближнього, як самого себе.
Тепер ми бачимо, наскільки більше може зробити Насіння Авраама, Христос (Голова і Тіло) внаслідок запечатання Нової Угоди (Закону) і встановлення Царства, ніж це можна було би зробити без Нової Угоди, тільки під Авраамовою Угодою з її умовами віри та слухняності.
Що дивного в тому, що апостола охопив такий ентузіазм, коли він спочатку обмалював справу відкинення тілесного Ізраїлю і зібрання Духовного Ізраїлю, а потім надання відновленому тілесному Ізраїлю Божих благословень через Духовний Ізраїль. Що дивного в тому, що в кінці він вигукує: “О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!” Хто знав про цей чудовий, глибокий, захований план Єгови? Хто радив Йому зробити його саме таким? Висновок апостола: така глибина мудрості, знання та благодаті доказує, що план Бога надлюдський, що жодна людина ніколи не придумала такий план. Як небеса вищі від землі, так Божі дороги вищі від людських доріг! Від Нього, через Нього і Ним є все це, і Йому слава навіки!
R4451 (1909 р.)