[R4433]
ПЕРЕКРУЧУВАННЯ ПИСАННЯ

“Неуки та незміцнені перекручують... Писання на власну загибіль свою” (2 Петра 3: 16).

Приклад цього можна знайти на шпальтах відомого журналу, редактор якого колись був щирим співпрацівником з нами в розповсюдженні Жнивної Правди. Все ще погоджуючись з тим, що ми вже тридцять п’ять років перебуваємо в Жнивах і що вони скоро закінчаться, він повідомляє своїм читачам, що просить вибачення в Бога за те, що протягом майже вісімнадцяти років проповідував те, що тепер вважає серйозною помилкою, а саме: що Церква Христа має частку в стражданнях свого Відкупителя, частку з Ним у Його жертві в якості членів Його Тіла, доповнюючи те, що залишилося від страждань Христа – страждань з Ним, щоб також царювати з Ним, стаючи мертвими з Ним, щоб також мати змогу жити з Ним на духовному, небесному рівні.

Цей редактор тепер називає все це темрявою і, очевидно, думає, що тільки в кінці жнив він чиркнув сірником і запалив новий світильник, який показує, що шлях, яким він раніше йшов, був хибним, а світло, яке раніше осявало його шлях, було від супротивника. Він ще не відмовився від усіх прекрасних Жнивних Правд, але ми можемо обґрунтовано очікувати, що з цією відмовою від основи всіх духовних надій він незабаром прийде до висновку, що все, що він бачив при виході з Вавилону, було оманою, і що він повністю повернеться в “зовнішню темряву” Вавилону. “Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява”, – сказав наш Учитель.

Згаданий редактор з якихось невідомих нам причин став невдоволеним по відношенню до нас особисто. Відчуження або гіркота духа, ймовірно, призвели до бажання прискіпуватися до нас. А оскільки ми особисто зайняті в служінні Правді, то особиста неприязнь, не знайшовши іншого шляху, вилилася в нападки на правди, які ми представляємо. Ми не знаємо, наскільки сильно супротивник причетний до викривлення і спотворення суджень. Ми не знаємо, наскільки інші можуть бути відповідальними через надмірне заохочення або злі навіювання, але [R4434] ми віримо, що Господь не дозволить жодному зовнішньому впливу відлучити від Себе і Своєї Правди тих, чиї серця віддані Йому.

Цей випадок не тотожний тому, про що сказав наш Господь: “Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім’ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене. Хто бо не супроти нас, той за нас” (Мр. 9: 39, 40). Це випадок прямої опозиції – прямих нападок на Жнивну Працю, якій він служив роками, прямих нападок на саму доктрину, яка, поряд з Викупом, лежить в основі наших сподівань. Цей колишній брат тепер намагається зірвати Жнивну Працю наскільки це можливо. Він хотів би, щоб Господній народ скрізь ішов за ним у зовнішню темряву під оманливим лозунгом: “Ми всі були засліплені і введені в оману «Вартовою Вежею»; але тепер – Еврика! Я, на щастя, знайшов справжнє світло, яке Господь прагнув нам дати раніше в Жнива, але зміг донести до нас лише тепер, під сам кінець”.

Проте, дорогі читачі, ми не повинні боятися жодних перешкод Господній справі з цього чи з будь-якого іншого боку. Якщо це – Жнивне послання, і його служіння – від Бога, то його не можна повалити. Якщо ж воно не від Бога, то ми були б раді, якби воно було повалене, щоб ми та інші могли звільнитися від неправди. О, як би ворог хотів переконати нас, що наш присутній Господь подав нам отруйну їжу, і що ми повинні негайно покинути Його стіл і піти деінде, щоб втамувати свій голод і спрагу праведності та Правди. Ці та інші зусилля будуть успішними лише в тому, що відсіють не вартих цієї Правди. Ті, які залишаться, стануть сильнішими, ніж будь-коли досі, через глибше вивчення теми Угод, Жертв за гріх тощо.

ЧАША СПІЛЬНОСТІ

Двадцять дев’ять років тому ми опублікували деякі риси Теперішньої Правди щодо Другого Приходу нашого Господа, часу Жнив, Тисячолітнього Віку, Часів Реституції. Але перед тим ми перебували певною мірою в замішанні, у темряві щодо небесних і земних обітниць. Ми бачили, що Церква має обітницю небесної, духовної природи і слави. Ми також бачили, що обітниці світові, очевидно, земного характеру – що люди побудують будинки і заселять їх, посадять виноградники і будуть їсти їхні плоди і т. д. Ми не до кінця усвідомлювали причину такої різниці природ і були схильні дивуватися, чому ми не знаходимо в Писанні нічого, що вказувало б на те, що в кінці Тисячоліття світу буде дарована небесна природа.

Приблизно в той час, у 1880 році, Господь звернув нашу увагу на інші риси Свого плану, які ми раніше не бачили і, наскільки нам відомо, не бачив ніхто інший з днів апостолів. Ми зрозуміли, що це додаткове світло було світлом Жнив для дозрівання пшениці, і аж ніяк не було свідченням більшої мудрості або здатності до тлумачення Біблії з нашого боку. Прийшов належний час, а з ним і зрозуміння. Учитель, Який вже служив нам, приніс зі скарбниці “нове й старе” щодо Угод та жертв Примирення. Ми були вражені довжиною і шириною, висотою і глибиною Божественного Плану і виклали їх у брошурі під назвою “Тіні Намету Кращих Жертв”.

Саме через ці благословення “Тіней Намету” Господь показав нам, як і чому Церква цього Євангельського віку покликана до небесної слави, тоді як Божественна мета щодо людства в цілому – відновити до людської досконалості й вічного життя всіх охочих і слухняних, і це буде дароване вірним у кінці Тисячолітнього віку, коли вони досягнуть людської досконалості, а “відновлений рай” пошириться на всю землю.

Тоді ми вперше зрозуміли значення слів апостола про “таємницю заховану”, а саме: про тісний, близький зв’язок між Христом і Його вірними послідовниками, “більш ніж переможцями” (Diaglott). Саме тоді ми зрозуміли слова апостола: “Бог... Його [Христа] дав найвище за все, за Голову Церкви”, і “ми – члени Тіла Його”. “Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву”. О так, це справді захована таємниця – що Церква повністю відокремлена від світу і їй запропоновано велику нагороду слави, честі та безсмертя, Божественну природу. Але ми також побачили, що ця нагорода була запропонована на певних умовах, пов’язаних з жертвуванням, а не лише за умови віри, хоча віра є основою всіх наших надій. Пропонований “високий поклик” є виправданням від гріха в якості нагороди за віру, але він додатково містить обітницю для виправданих: якщо вони будуть страждати з Христом як Його члени, то також будуть прославлені з Ним у Його Небесному Царстві, будуть з Ним, сидітимуть на Його престолі і розділятимуть Його славу.

Тепер ми почали розуміти, чому дорога в цьому Євангельському віці має бути такою “вузькою”, такою важкою, у той час як дорогу до вічного життя Господь обіцяв в Тисячолітті зробити широкою, “битою”. О так! З цього погляду все зрозуміло, і слова апостола сповнені сенсу для нас, коли ми читаємо: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1). Тепер ми побачили два кроки: перший, виправдання вірою, і другий, вхід до цієї благодаті “високого поклику” через зачаття святим Духом. Св. Павло висловився так: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої”, яка має об’явитися в нашому Господі і в нас, Його членах, у Його Царстві. Тепер ми знаємо, чому св. Павло так прагнув доповнити міру Христових страждань, і ми були заохочені наслідувати його приклад, доповнюючи частку страждань Христа, які Він залишив для нас. Тепер ми знаємо, що мав на увазі св. Павло, коли казав: “Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо” (Євр. 13: 13).

З цього останнього тексту ми зрозуміли, що він мав на увазі жертви Дня Примирення, про які згадується в контексті, в якому він говорить, що тіла тих тварин, кров яких здійснила поєднання за гріх, були палені поза табором. Образ показує, що першою з цих жертв був телець, а другою – козел Господній (3 М. 16); що священик спочатку зарізав тельця, наданого ним самим, а потім козла, наданого громадою синів Ізраїлю. Ми досить чітко бачили, що телець представляв жертву нашого Господа і що єдиною іншою жертвою, паленою поза табором, був козел, а отже, апостол, мабуть, мав на увазі нас, Церкву, членів Тіла Христа.

Це було основою наших презентацій для Церкви протягом цих двадцяти дев’яти років. Ми вважаємо це єдиним ключем до всіх чудових відповідностей Божественного Слова, оскільки вони, з Господньої ласки, тепер є в нашому розпорядженні. Ми не маємо жодного сумніву, що наш великий супротивник хотів би відібрати в нас цей цінний ключ до Божественного Плану, бо тільки він пояснює “таємницю” Євангельського віку, якою є Церква та її особливий поклик до привілеїв жертви зараз і привілеїв слави згодом. Апостол не помилився.

Ніщо з заслуги не належить нам. Від початку і до кінця ми показували, що заслуга належить нашому дорогому Відкупителю, Який завдяки “тілу, приготованому” для Нього як жертві на смерть, зміг стати виправданням усіх, хто довіряє Йому. Наше виправдання прийшло через віру в Його кров, адже вся заслуга є Його заслугою. На додаток наше зачаття святим Духом ґрунтувалося на нашому повному посвяченні бути мертвими разом з Ним.

РЕЧІ, ЗАГУБЛЕНІ З-ПЕРЕД ОЧЕЙ

Згаданий редактор каже нам, що він більше не бачить того, що наші страждання як членів Тіла Христа є частиною Його страждань. Усе це, стверджує він тепер, було помилкою. Те, що ми повинні царювати з Ним, тому що страждаємо разом з Ним, він називає помилкою. Можливо, колись, якщо він скаже нам, ми будемо раді дізнатися про якусь іншу причину, чому ми страждаємо і з ким іще ми страждаємо, чим ми жертвуємо і для чого ми жертвуємо, і якої корисної мети наша жертва коли-небудь досягне. Можливо, хтось знайде якісь способи застосування цих віршів Писання, але ми впевнені, що він не знайде жодного задовільного для нашого розуму тлумачення, окрім того, яке ми вже знайшли і яке пов’язане з “таємницею”. Наші друзі в номінальних церквах століттями перекручували ці вірші Писання в якомусь туманному запамороченні, не знаючи, як їх розсудливо застосовувати, і не розуміючи “таємниці”, адже належного часу для її розкриття не було до Жнив.

КРОВ УГОДИ

Цей колишній співпрацівник тепер нападає на нас і звинувачує, що ми вчинили гріх на смерть, коли застосували ці вірші Писання саме так – ствердили, що ми страждаємо з Ним, що ми беремо участь у Його стражданнях (Христа), а не в якихось інших стражданнях. Якщо ця позиція вірна, то ми перебуваємо під осудом Другої Смерті вже двадцять дев’ять років, а цей співпрацівник – вісімнадцять років. Але ці роки були найблагословеннішими в нашому життя і, як ми припускаємо, також у його житті. Ця доктрина протягом цих років була “ключем” до “Таємниці Божої”, яка привела більше християн до повного і глибокого посвячення Господу, ніж будь-що інше, коли-небудь відоме з днів апостола.

Безумовно, з позицією цього брата, як і з позицією всіх інших, хто коли-небудь залишив світло Теперішньої Правди, пов’язано багато непослідовності. Наприклад, Святе Письмо досить чітко показує, що той, хто вчинив цей гріх на смерть, не може відновитися [R4435] до покаяння, розуміючи, що він знову розіп’яв Господа і виставив Його на відкритий сором (Євр. 6: 6). Якщо доктрина участі Церкви разом з нашим Відкупителем у Його жертві як Його “членів” це те саме, що вважати за звичайну “кров заповіту, що нею освячені”, то як міг цей брат стверджувати, що після вісімнадцяти років такої омани і заслуговування на Другу Смерть він уникнув такого осуду і отримав особливе благословення від Бога і особливий привілей запалити новий смолоскип і покликати Господніх овець у протилежному напрямку?

Але давайте розглянемо підставу такого серйозного звинувачення, яке цей редактор так красномовно висуває, кажучи: “Ми не знаємо жодного міркування, на підставі якого могли б перейти на їхній бік. О, якби ми мали десять тисяч сурм, щоб застерегти тих, хто приймає цю останню з теперішніх оман. Це – випробування! Хто на боці Господа?” Ми згодні з тим, що це – своєрідне випробування і що воно повністю виявить, хто на боці Господа, хто розділить Його чашу, розділить Його страждання, бо ніхто інший не розділить Його слави.

Зверніть увагу на вірші Писання, які, як запевняє нас цей новий носій світла, засуджують усіх, хто вірив, що вони поділяють страждання Христа як умову, на якій вони можуть сподіватися на майбутню участь у Його славі. Читаємо: “Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників. Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках, скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив?” (Євр. 10: 26-29).

Цей преподобний екзегет з жахом піднімає руки і, вказуючи на це місце Писання, а потім на нас і тридцять тисяч тих, хто так само вірить, каже, що він вийшов з цього стану Другої Смерті і готовий допомогти всім нам вийти, якщо ми підемо за ним і підпишемося на його журнал. Навпаки, той самий фрагмент Писання, який він цитує, говорить, що для класу, описаного в цих віршах, немає абсолютно ніякої надії, тому що “вже за гріхи не знаходиться жертви”. Вони спожили свою частку в заслузі Христової жертви.

Апостол говорить про перекручення, спотворення Писання, і можна легко здогадатися, що потрібно докласти чимало зусиль, щоб, перекручуючи та спотворюючи цей вірш Писання, намагатися змусити його служити цілям цього редактора. Він робить основний наголос на словах “той, хто... кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав”. Для досягнення своєї мети він перекрутив Писання таким чином: “Кров заповіту, що нею освячений, вважав річчю, що поділяється багатьма”. Спроба полягає в тому, щоб довести, що всі, хто претендує на спільність з Христом у Його смерті (у тому, щоб, за словами апостола, “бути мертвими з Ним”, “охриститися в Його смерть”, тим самим беручи участь у крові Нової Угоди, яку Ісус запечатує Своєю власною кров’ю і в якій Він запрошує нас бути партнерами і мати частку), винні, згідно з цим звинуваченням, заснованим на наведеному вірші Писанні, у тому, що вони “потоптали Сина Божого, і кров заповіту, що нею освячені, за звичайну вважали”.

Цей викривач зовсім заблукав. Апостол говорить, що ми були виправдані через віру в кров Ісуса, а тут апостол говорить про тих, хто після виправдання через кров Ісуса перейшов до освячення через кров Угоди. Яка різниця між виправданням і освяченням, а також між кров’ю Ісуса, яка виправдовує, і кров’ю Нової Угоди, яка освячує?

Ми відповідаємо, що існує велика різниця. Нашій увазі представлено дві окремі дії. Ніде в Писанні не сказано, що ми виправдовуємося Новою або будь-якою іншою Угодою, ані кров’ю Нової або будь-якої іншої Угоди. Ми виправдані вірою – вірою в кров Ісуса як нашого Відкупителя. Наше виправдання настає, як тільки ми приймаємо великий факт, що ми були грішниками, що Ісус віддав Своє життя заради нашого відкуплення, і вірою приймаємо свою частку в цьому відкупленні. Лише виправдані таким чином вірою в Його кров запрошені стати Його учнями, Його послідовниками, учасниками жертви з Ним і Його співспадкоємцями в славі, членами великого Пророка, Священика, Царя, Судді і Посередника, Який прийде в силі з великою славою, як тільки останній член Його Тіла буде вдосконалений через участь у стражданнях Христа. Пам’ятаймо, що лише виправдані є покликані до цього “високого поклику”, до цього великого привілею мати участь у Христовій Угоді, Крові Нової Угоди (Закону). Якщо це правда, то легко помітити, що апостол має на увазі цей посвячений клас – “освячених кров’ю Завіту”.

Подумайте про те, що наш Відкупитель – “людина Ісус Христос” – віддав Своє життя, щоб запечатати Нову Угоду (Закону) з Ізраїлем, а через Ізраїль – зі світом. Він посвятив Своє земне життя і віддав його на смерть для цього. Його безчестя і смерть символічно названі Його чашею, з якої Він пив. Він пропонує у Євангельському віці частку виправданим віруючим, кажучи, що якщо вони питимуть цю чашу з Ним, якщо страждатимуть з Ним, Він прийме їх як “членів Свого Тіла”. Отець дасть їм зачаття святим Духом, і у відповідний час вони народяться з мертвих у “Його воскресінні” як Його славне Тіло і співучасники з Ним у справі роздавання благословень Нової Угоди (Закону) Ізраїлю та всьому світу.

Всі, хто приймає Його пропозицію, вважаються з Ним посланцями цієї Угоди, тобто слугами Угоди, – тими, хто присвятив, посвятив, пожертвував своє життя з метою встановлення цієї Нової Угоди (Закону), через яку Христос, з Церквою включно, як Насіння Авраама благословить Ізраїль і всі роди землі. Апостол каже: “Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту [Закону]”, тобто здібними слугами цієї Угоди. Частину нашої служби ми виконуємо в даний час, служачи нашому великому Голові і співчленам Його Тіла, “будуючи себе найсвятішою вашою вірою” (Юди 20). Але в ширшому сенсі слова, ми стаємо здібними, здатними слугами Нової Угоди (Закону) завдяки теперішньому досвіду, який використаємо для ефективної служби, коли Нова Угода (Закону) вступить у дію і буде запроваджений Тисячолітній вік.

Ми віримо, що чітко пояснили той факт, що наше посвячення, наше освячення, наше прийняття Господа, наше жертвування разом з Ним і наше остаточне прославлення з Ним пов’язані з великою Працею, яку Він взяв на Себе, а саме: посередництвом Нової Угоди (Закону) між Богом і всім людством Ми були покликані зі всього людства, зі світу, саме з цією метою – стати членами цього класу “таємниці”, Тіла Посередника. Отже, наше освячення було пов’язане з “кров’ю Нового Заповіту [Закону]”. Якби не було Нової Угоди і нашого запрошення взяти участь у посередництві з нашим Відкупителем, не було б теперішнього поклику до слави, честі, безсмертя і співспадкоємства в Царстві. Отже, коли апостол говорить про тих, хто “кров заповіту... за звичайну вважав”, ми повинні розуміти, що він мав на увазі тих, хто залишає Господа, зрікається Його вчень, зрікається свого посвячення, з неповагою ставиться до цього особливого поклику до співспадкоємства. Апостол пояснює, що це відбувається внаслідок того, що вони недостатньо усвідомлюють цінність цього посвячення, цінність цієї “крові”, привілей брати участь з Христом у Його жертві. Вони вважають твердження “бути мертвими з Ним” буденною річчю. Вони втрачають з поля зору його справжню цінність. Вони втрачають з поля зору те, що насправді зобов’язалися робити, коли посвятилися на смерть. Вони втрачають з поля зору те, що означає принести своє тіло в живу жертву. Змінивши своє ставлення до Господа, вони більше не вважають свою Угоду бути мертвими з Ним священним обов’язком, а радше буденною справою, звичайною річчю.

ДОКАЗ ІЗ ГРЕЦЬКОЇ МОВИ

Брат, непослідовність аргументації якого ми критикуємо, каже нам, що його твердження підтверджується грецьким текстом – що грецьке слово, яке в Євр. 10: 29 перекладене як “звичайну”, koinos, насправді слід перекладати як “річ, що поділяється багатьма”. Він застосовує це до нас і до всіх, хто бачить цю річ так як ми, адже ми говоримо, що кров Христа, чашу Христа, поділяє “Мала Черідка” учнів Христа, які стають мертвими з Ним, страждають з Ним у цьому Євангельському віці. Ми відповідаємо, що брат недостатньо глибоко вникнув у зміст грецького слова. Грецьке слово, яке б відповідало його баченню, – це koinonia, що означає “партнерство”, або, буквально, “участь”, згідно з визначенням Великого тлумачного словника Стронга (Strong’s Unabridged Dictionary). Той самий словник визначає koinos як “буденний, осквернений, нечистий”. Іншими словами, хоча думка про участь присутня в обох цих словах, одне з них містить думку про щось нечисте, тоді як інше – про чисте і бездоганне партнерство. Очевидно, що думка, яку ми наводимо, про участь з Христом у стражданнях теперішнього часу і Його прийдешній славі, не є про щось “буденне, нечисте”, як koinos, а про “партнерство, участь”, як це виникає з іншого грецького слова, koinonia. Така наша відповідь на звинувачення і на неправильне тлумачення Святого Письма на його підтримку.

Але гляньмо трохи далі в тому ж напрямку і побачмо, що ми знаходимо. Звернімося до 1 Кор. 10: 15-17 і послухаймо, як апостол говорить: “Кажу, як розумним; судіть самі, що кажу я. Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який  [R4436] ломимо, чи не спільнота він Тіла Христового? Тому що один хліб, Тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного”. Цей уривок дуже простий і зрозумілий в англійському перекладі, але коли ми вказуємо на грецьке слово, двічі перекладене як “спільнота” у стосунку до крові і Тіла Христа, то уривок набуває подвійної сили. Це грецьке слово – koinonia, і воно означає партнерство, буквально – участь.

Тут апостол говорить нам, що всі члени Тіла Христа мають koinonia, участь у крові Христа, одній чаші, і в Тілі Христа, одному хлібі, який тепер ламається, щоб через діяльність Нової Угоди (Закону), запечатаної Його Кров’ю, Ізраїль і весь світ могли годуватися хлібом життя. Звичайно, нікого не можна переконати всупереч його волі, але ми вважаємо, що весь Господній народ, просвітлений Його Духом, повинен бути здатний бачити, що апостол радить, схвалює, підтверджує те, що згаданий редактор засуджує і, перекручуючи грецький текст, намагається зробити підставою для свого власного осуду на Другу Смерть, а також вашого і нашого.

ЗАСЛІПЛЕННЯ СВАВІЛЛЯМ

Ми вже багато років вказували на те, що тієї ночі, коли нашого Господа зрадили, Він встановив Пам’ятку Своєї смерті, замінивши нею юдейську пасхальну вечерю і давши хліб і чашу, що представляли Його плоть і кров, замість пасхального ягняти, кажучи: – Так робіть кожного разу, коли це робите на спомин про Мене, – не на спомин про ягня, не на спомин про образ з Єгипту, але дивлячись уперед і розуміючи позаобраз. Він хотів, щоб вони сприймали Його як агнця, а Церкву – як первородних, врятованих під час ночі цього Євангельського віку і готових вийти вранці Тисячоліття, представлених в Аароні, первосвященику, його синах, священиках, і племені Левія, їхніх співслугах, а також представлених, з іншого боку, у Мойсеї, великому Законодавцю і Посереднику. Написано: “Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме! І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” (Дії 3: 22, 23).

Бог підняв Ісуса, щоб Він був Головою великого позаобразного Посередника. У цьому Євангельському віці Він піднімає Церкву Первородних як членів Свого Тіла. Незабаром увесь Посередник буде завершений, і тоді, як великий Посередник Нової Угоди (Закону), цей позаобразний Посередник запечатає цю Угоду Своєю кров’ю, заслугою Своєї жертви, яку Він зараз дає Церкві, Своєму Тілу, дозволяючи нам брати участь у Його стражданнях, щоб ми також могли розділити Його славу.

Ця частка страждань Христа символічно представлена в Його “чаші”, названій кров’ю Нової Угоди, Нового Заповіту, Нової Волі. Своєю смертю Господь відмовився від Своїх земних прав, щоб запечатати цю Нову Угоду і, дозволяючи виправданим віруючим приєднатися до Нього в Його стражданнях, Він дозволяє нам, членам Його Тіла, брати участь у цьому запечатуванні Нової Угоди (Закону).

Отже, коли Він передавав учням “чашу”, Він не мав на увазі, що пиття цієї чаші означало їхнє виправдання. Вони вже були виправдані. Він уже сказав їм: “Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті”. “Не від світу ви, як і Я не від світу”. Передаючи їм “чашу” і кажучи: “Пийте з неї всі” (і пийте з неї все), Він мав на увазі наступне: – Цим Я символічно даю вам привілей розділити Мої страждання, символічно представлені в цій чаші. Я віддаю Своє життя, щоб запечатати Нову Угоду (Закону), давно обіцяну Отцем, і якщо ви хочете бути членами Духовного Насіння Авраама, то зараз у вас є така можливість. Ви вже виправдані вірою. Моя смерть зробить це дієвим для вас, і ви будете окроплені від усякого лихого сумління. Усе це було підготовкою з наміром дати вам можливість розділити зі Мною чашу безчестя, смерті, горя, жертви. Якщо ви страждаєте зі Мною, якщо ви п’єте з Моєї чаші, ви сидітимете зі Мною на Моєму престолі. Якщо ж не п’єте з Моєї чаші, то не сидітимете зі Мною на Моєму престолі.

Усі вірні Христові члени, які свідомо споживають цей хліб, розуміють, що він означає не тільки ламане тіло нашого Господа, але й ламане тіло Його Церкви, як пояснює св. Павло. Так само “чаша” була як кров’ю, тобто жертвою, Христа, так і нашою, якщо ми приймаємо її на Його запрошення і споживаємо разом з Ним. Що ж до нашого аргументу про те, що ми повинні розділити Господню чашу, то цей брат, очевидно, так хотів її позбутися, що договорився до того, що наш Господь не пив з неї. Давайте подивимося, чи справді Ісус пив з однієї чаші, що символізувала одні страждання, і давав Своїм послідовникам іншу чашу, що символізувала інший вид страждань. Чи це так? Що говорить Святе Письмо? Читаємо зокрема: “Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене! Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: Ця чаша Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене” (1 Кор. 11: 23-25).

Записи в чотирьох Євангеліях залишають питання пиття чаші нашим Господом невизначеним, хоча вони явно натякають на те, що Він спочатку пив з неї, а потім дав Своїм учням. Але апостол Павло, як зазначалося вище, робить це питання однозначним.

Крім того, зверніть увагу на слова нашого Господа до двох учнів, які запрагнули бути поруч з Ним на Його престолі в Царстві. Він сказав: “Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму або христитися хрищенням, що я ним хрищуся?”. Коли вони підтвердили свою готовність, Він запевнив їх, що подбає про те, щоб вони мали таку можливість і, тим самим, отримали місце на Престолі, хоча не міг сказати їм, наскільки близько до Нього вони будуть, оскільки це справа Отця. Чи маємо ми сумніви щодо того, яку чашу Він мав на увазі і яке хрищення? Звичайно, ні, бо чаша Учителя була чашею страждань, безчестя і смерті. Наша чаша повинна бути такою ж “чашею”, Його чашею, інакше ми не матимемо жодної частки у славі Його Царства (Мр. 10: 38-40).

R4433 (1909 р.)