[R4409]
ПОКЛОНІННЯ НЕЗНАНОМУ БОГОВІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 17: 16-34

Заголовний текст: “Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись” (Івана 4: 24).

Св. Павло очікував приходу Сили й Тимофія, перебуваючи в Афінах, тодішньому центрі світової культури, інтелекту та земної мудрості. Афіни пишалися тим, що за одне століття свого інтелектуального панування вони дали світові більше інтелектуальних гігантів, ніж уся решта світу за п’ять століть. Єрусалим був центром істинної релігії, так само як Рим – центром світової імператорської влади, а Афіни – світовою інтелектуальною столицею. Можемо собі уявити, як св. Павло прогулювався вулицями цього великого міста, милуючись його архітектурою, найпрекраснішою у світі, слухаючи знавців науки того часу і помічаючи численні пам’ятники, якими було переповнене місто. Історик Пліній зазначає, що приблизно в той час в Афінах було понад три тисячі вуличних статуй і незліченна кількість менших зображень у приватних будинках. Більшість із них були зображеннями богів, напівбогів і героїв. Він відзначає той факт, що на одній вулиці перед кожним будинком стояла квадратна колона з погруддям бога Гермеса. Кожна брама і колона мали свого бога-покровителя. Кожна вулиця мала своє святилище.

Не дивно, що дух Павла, читаємо, кипів у ньому, коли він бачив таке інтелектуальне місто, повністю віддане ідолопоклонству, яке, очевидно, зовсім не знало істинного Бога. Його охопило бажання розповісти цим світським мудрецям про великого Творця, про Його мудрість, справедливість, любов і силу. Він, як зазвичай, відшукав юдейську синагогу і там розмовляв з юдеями та побожними людьми, а на ринках спілкувався з усіма охочими. У деяких перекладах сказано “сперечався”, але загальновизнано, що це слово не дуже добре передає думку оригіналу і радше означає “розмовляв” або “аргументував”. Суперечки, у звичайному розумінні цього слова, не мають великої цінності і, переважно, не приносять багато користі.

Одні називали його балакуном, вважаючи, що в його викладенні не було ні розуму, ні сенсу, натомість інші думали більш прихильно і були зацікавлені у відкритій промові. Тож Господнє провидіння відчинило йому шлях звернутися з промовою про План Віків до земних мудреців. Це відбулося на Марсовому пагорбі, ймовірно у великій будівлі, відомій як Парфенон. Апостол, мабуть, бачив сприятливу нагоду в тому, щоб зустріти розумних людей, які справді цікавляться Євангелієм, яке він збирався проголошувати. Однак цікавість афінян, як і деяких людей сьогодні у світі, була поверхневою. Вони хотіли слідкувати за кожною новою теорією, і особливо за тим, щоб краще захищати власну позицію, до якої вже були прихильні.

ВИ НАДТО ЗАБОБОННІ

Наш загальний переклад (KJV – переклад Короля Якова) каже, що апостол розпочав свою промову зі звинувачення своїх слухачів у надмірній забобонності. Якою б правдивою не була ця заява, вона була б нерозумною, оскільки з самого початку і безпідставно образила б його слухачів і викликала б у них упередження. Тому ми зробимо правильно, коли перекладемо слова “надто забобонні” як “надто релігійні”. І цей переклад добре вписується в подальшу проповідь. Апостол показав, що рукотворними зображеннями вони визнавали незліченну кількість богів. На додачу він бачив жертовник незнаному Богові. У певному значенні слова це була надмірна релігійність, нерозумна. Розум мав би навчити їх того, чого нас вчить Об’явлення, а саме, що є лише один живий і справжній Бог. Розум, що блукає і хапається незліченної кількості богів, справді надто релігійний і недостатньо мудрий.

“НЕЗНАНОМУ БОГОВІ”

Напис на одному з вівтарів “Незнаному Богові” став лейтмотивом проповіді апостола. Він проповідував істинного Бога і посланого Ним Ісуса Христа. Він показав Божественну справедливість і її вимоги, які ми, занепалий рід Адама, не в змозі виконати. Таким чином ми знаходимося під осудом і недостойні вічного життя. Він показав, що Бог так полюбив світ, що послав Свого Сина, щоб Той став задовільною ціною за нас, викупив нас від осуду смерті і дав нам привілеї воскресіння. Він пояснив, що цей [R4410] істинний Бог не був ні каменем, ні деревом, що не існувало жодної Його подоби, і, як проголошує наш заголовний текст, “ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись”. Він звернув їхню увагу на більшого Бога, ніж вони були здатні собі уявити. Він показав довжину і ширину Божественної любові – що вона не обмежується однією нацією чи народом, але що Бог створив з однієї крові всі народи, щоб вони замешкували все обличчя землі, встановивши призначений час, коли вони повинні пізнати Його, відповідно до їхнього місцеперебування, тому що Він бажає, щоб усі шукали Його і, шукаючи, знайшли.

Як вірно! Господь об’явився декому з нас, притягнувши нас, щоб ми пізнали Його і мали нагоди для подальшого пізнання і благодаті. Але багато хто все ще перебуває в невіданні. Його час, Його пора привести їх до пізнання Правди ще повністю не настав. Його знаходять ті, хто прагне знайти, хто є в розладі з гріхом, хто шукає Бога з бажанням знайти Його. Тільки до цього класу Він звертається. Як ми радіємо, що, зібравши “вибраних” цього Євангельського віку, він остаточно змусить кожне коліно схилитися, кожен язик визнати, і знання про Господа наповнить усю землю!

Апостол, звертаючись до філософів, говорив з погляду розуму, не намагаючись вести дискусію з погляду Божественного Об’явлення, як він зробив би, якби говорив з громадою юдеїв або християн. Таким чином, для афінських варварів і стоїків він став філософом, щоб краще допомогти їм зрозуміти істинну філософію і План Віків. Наприклад, якби він говорив з юдеями чи християнами, він міг би відзначити той факт, що всі, хто поза Христом, перебувають поза Божественною милістю і під Божественним осудом; але, звертаючись до цих філософів, він виклав Правду з іншого погляду. Він звернув увагу на факт, що в певному сенсі слова вся людська сім’я є братами і всі вони є Божими дітьми, нащадками. Зверніть увагу на логіку цього. Якщо людство є Божими нащадками, то воно, як Його діти, повинно в якійсь мірі бути схожим на Нього. І якщо це так, то золоті, срібні та кам’яні зображення є жалюгідним відображенням істинного Бога. Сама людина, як дитина, як нащадок Бога, краще представляє Його, особливо у більш піднесених елементах свого характеру.

“НЕ ЗВАЖАЮЧИ Ж БОГ НА ЧАСИ НЕВІДОМОСТІ”

Павло передбачив запитання своїх слухачів: “Чому ти прийшов саме зараз, щоб розповісти нам про цього Бога? Якщо він наш Творець, а ми Його діти, то чому Він не дав нам послання давно тому? І чи винні ми в тому, що не поклонялися Йому, коли не знали Його?” Апостол відповідає: “Ви не несете відповідальності аж до сьогоднішнього дня. На таке невігластво чи ідолопоклонство Бог не зважав, залишав його непоміченим, бо до цього часу Його великий план не досяг того етапу розвитку, який би дозволив дати вам це послання. Тепер це послання є для вас. Бог послав його. Він наказує всім людям скрізь каятися у гріхах, у всій неправді, наказує повернутися до згоди з Ним.

Хтось може запитати: “Чому саме тепер він наказує людям каятися більше, ніж раніше?” Відповідаємо, що апостол пояснює це тим, що тепер Бог наказує всім людям скрізь каятися, бо Він призначив інший день суду. На першому суді Адам був визнаний недостойним вічного життя і засуджений на смерть. Весь його рід розділив його смертний вирок. Але тепер, у свій час, Христос відкупив Адама і його рід від цього смертного вироку і відкрив шлях для призначення іншого дня суду, випробування для вічного життя або вічної смерті. Це друге випробування, або судний день, не буде стосуватися лише тих, хто житиме в той час, але всього роду, кожного народу, нації, племені і мови, “всіх людей скрізь”. Це означало б пробудження мертвих. Інакше мільйони людей, які вже померли, ніколи не могли б мати Божої благодаті і ніколи не могли б мати нагоди або участі в ній. Доказ, що все це було Божим наміром і що Він може підняти мертвих, як вказує св. Павло, вже продемонстрований фактом, що Той, хто відкупив рід Своєю смертю, встав із мертвих і у відповідний час буде готовий виконати всі умови Божественного Плану, маючи справу не тільки з живими, але й з мертвими, і даруючи всім благодатну можливість мати вічне життя. Така благословенна можливість тепер представлена тим, хто чує.

ДЕХТО НАСМІХАВСЯ З ВОСКРЕСІННЯ

Жодна інша релігія, крім релігії Біблії, не вчить про воскресіння мертвих. Всі інші вчать, що смерть – це обман, і коли люди помирають, вони насправді стають більш живими; коли вони втрачають свідомість, вони насправді стають більш знаючими. Тільки Біблія вчить, у згоді з голосом нашого розуму, що мертві є мертвими і “нічого не знають”. Тільки Біблія вчить, що майбутнє життя залежить від воскресіння мертвих. Тільки Біблія вчить, що відкуплення мертвих залежить від смерті нашого Господа Ісуса. Тільки Біблія вчить, що Відкупитель повинен прийти вдруге, але не для того, щоб знову страждати, не як людина, а як Господь життя і слави на духовному рівні, щоб змінити Свою вибрану Наречену до Своєї природи, з’єднатися з нею у славі Свого Царства і встановити серед людей давно обіцяне царювання праведності, про яке ми молимося: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі”.

Тогочасні філософи Афін, як і філософи наших днів і кожної епохи, висміювали вчення про воскресіння мертвих. Деякі з них повністю заперечували майбутнє життя, інші вважали, що людське життя триває і є незнищенним. Всі вони були в опозиції до біблійного вчення про смертний вирок, відкуплення смертю та воскресіння зі смерті. Інтерес до вчення апостолів у більшості зник, коли вони дізналися, що вся філософія ґрунтується на воскресінні мертвих. Для мирського розуму ніщо не здається настільки ірраціональним і нерозумним, як ця риса християнської релігії. Це вчення сьогодні стає випробуванням для багатьох. Мало хто може його прийняти. Але всі, хто не прийме його, неодмінно потраплять у пастку помилок, які ворогові дозволено розставити зараз, щоб спіткнулися всі, хто відкидає Божу пораду.

НЕ БАГАТО ВЕЛИКИХ І МУДРИХ

Проте місія апостола не була марною, бо читаємо, що “деякі мужі пристали до нього”  – прив’язалися до нього. Правда – магніт, який притягує до себе серця з відповідним характером. Апостол не сподівався навернути багатьох цих філософів. Він знав, що не так багато мудрих, багатих, великих чи вчених цього світу може бути серед тих, кого Господь кличе в даний час, щоб вони становили Наречену Христа. Він знав, що їхній час почути це послання прийде в Тисячолітті – у день суду, випробування, про який він щойно говорив. Деякі, відмовляючись слухати далі, сказали: “Про це будемо слухати тебе іншим разом”. Але якщо Правда не промовила до них одразу, то цілком сумнівно, що вона промовить до них пізніше.

Чи не діє цей принцип і сьогодні? Хіба не правда, що Господь шукає лише “Малу Черідку”? Хіба не правда, що прийняття Правди вказує на тих, кого притягнув Господь і хто є ведений Його святим Духом, а нездатність побачити її красу і силу свідчить про недостойність її? Задовольняймося, якщо можливо, тим, що ми знаходимо і благословляємо Правдою тих, кого Господь, наш Бог, покликав і притягнув, а інших залишмо, представивши їм Правду, на “свій час”. Осуд смерті триватиме над усіма, окрім дому віри, до часу встановлення великого Царства. Тоді Ізраїль буде благословенний згідно з умовами Нової Угоди, натомість зараз, під час страждань Голови, в яких Тілу дозволено брати участь, готується кров для запечатання, кров Христа. Тоді, згідно з засадами цієї Нової Угоди (Закону), сліпі очі Ізраїлю розплющаться, його глухі вуха відчиняться, і примирення стане для нього повним. Відомо, що цей привілей примирення буде відкрито всьому людству, яке, ставши прозелітами, зможе розділити з Ізраїлем благословення Нової Угоди. Яким славним буде наш привілей, якщо ми виявимося вірними: разом з нашим Господом впроваджувати в дію цю Нову Угоду і, як її Посередник, благословити Ізраїль і весь світ!

НАШ ЗАГОЛОВНИЙ ТЕКСТ

Ми повинні постійно пам’ятати, що Бог, з Яким ми маємо справу, є духовною істотою з необмеженою силою; що Він може читати навіть думки і наміри нашого серця, і що будь-яке поклоніння або служіння з нашого боку, яке Він може прийняти, повинно бути чесним, від щирого серця – у дусі і правді. Він шукає лише тих, хто поклоняється Йому, а таких на сьогоднішній день дуже мало. Коли Угода Благодаті збере весь дім віри – Царське Священство і Велику Громаду позаобразних левитів, – тоді, як засіб поширення Божої прихильності, Нова Угода сприятиме тому, щоб тисячі людей у світі були примушені до праведності, щоб усі могли побачити, відчути Божу любов і благословення праведності, і всі, хто захоче, могли прийти в серці до згоди з Ним і, відповідно, зазнати Реституції, переписування Божественного Закону в самому характері, в самому єстві. Проте в кінці лише ті зі світу, хто буде поклонятися Богові в дусі та правді, отримають остаточне схвалення і вічне життя за межами Тисячолітнього віку.

R4409 (1909 р.)