[R4400]
“Є ГРІХ НА СМЕРТЬ”
1 ІВАНА 5: 16

Колись ми були схильні вірити, що остаточні результати великого Божого Плану Спасіння покажуть, що переважна більшість Його створінь спасеться і отримає вічне життя через віру в Христа і слухняність серця. Однак з плином років і в міру того, як наше уявлення про Божественну вимогу стає більш чітким, ці очікування значно змінюються. З нашого теперішнього погляду нас не здивує, якщо число тих, хто піде на Другу Смерть, буде доволі значним.

Це не означає, що наш ясніший зір показує, що Божа любов є меншою, ніж ми спочатку припускали, або що приготованого Богом виявиться недостатньо і воно не дасть повної можливості кожному створінню мати вічне життя. Ні, це означає, що з кожним днем ми бачимо у більш виразному світлі високий критерій, якого Бог вимагатиме від усіх, кому буде дароване вічне життя в будь-який час і на будь-якому рівні.

Річ у тому, що Бог залишає людській волі повну свободу; що Він не шукає поклоніння тих, кого обов’язково треба примушувати і стримувати, а лише прагне таких богомільців, які “в дусі та в правді вклоняються”. Бог передбачив, що із завершенням Тисячолітнього віку “не буде вже смерті, ані смутку, ані крику”, бо не буде більше гріха, бо колишнє гріховне мине. Поєднуючи ці пункти разом, ми розуміємо, що випробування, які покажуть, хто гідний, а хто не гідний вічного життя, повинні бути ключовими. Ніхто не повинен вийти за межі Тисячолітнього віку, чиє серце не є досконалим, бо якщо хтось інший буде допущений туди, це означатиме вічну небезпеку повторення гріха в тій чи іншій формі – загрозу для досконалого блаженства цього благословенного стану.

Світ матиме свої чистилищні випробування протягом Тисячолітнього віку – благословення під час правління прославленого Месії, Посередника Нової Угоди, Голови і Тіла. Шляхом уроків, заохочень і покарань він засвоїть урок послуху Божественній волі, щоб таким чином досягти повної досконалості Божої подоби і вічного життя. Але якщо не вдасться досягти цього благословенного стану протягом призначеного часу, то єдиною альтернативою буде Друга Смерть, оскільки не передбачено нічого для гріха чи грішників за межами Тисячоліття.

Випробування Церкви, як ми побачили, відбувається в цьому Євангельському віці. Кожен виправданий віруючий, який свідомо і розумно посвятився і чиє посвячення Господь прийняв через зачаття його святим Духом, зараз перебуває на випробуванні на життя або смерть і не може мати жодної можливості в майбутньому. Іншими словами, випробування духовно зачатих цього віку завершиться вічним життям на духовному рівні або вічною смертю, так само, як випробування світу в часі Реституції завершиться вічним життям на людському рівні або вічною смертю.

Подумайте, що це означає. Це означає, що всі, хто спасеться протягом Тисячоліття, повинні досягти стану справжньої досконалості і абсолютної вірності Богу у своєму серці, абсолютної любові до праведності і ненависті до беззаконня, якщо вони хочуть мати вічне життя. Для нас з вами і для всіх духовно зачатих у цьому віці це означає, що ми, не досягши досконалості розвитку серця в період нашого випробування, помремо Другою Смертю. Слава Богу, йдеться не про досконалість плоті, яка для нас була б неможливою, а про досконалість духа, про досконалість Нового Розуму, про досконалість волі. Але як багато означає досконале серце! Недарма наш дорогий Відкупитель сказав: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”! Будь-яка нечистота серця, намірів, будь-яка міра чвар, гніву, ненависті, суперечок, гіркоти в серці означатиме саме такий брак Божественного критерію – досконалої любові.

Однак ми не компетентні судити. Дехто може мати досконалу любов у серці, але через недосконалість своєї плоті [R4401] слабо її виявляти. Однак, як показує наш досвід, порівняно мало хто навіть претендує на досконалу любов – чи то до Бога, чи до братів, чи до ближніх, не кажучи вже про ворогів. Можемо бути певні, що для всіх духовно зачатих, які будуть у такому стані на момент смерті, не знайдеться місця серед тих, хто вважатиметься гідним вічного життя. Єдиною альтернативою для них буде Друга Смерть.

Вони не можуть належати до “Малої Черідки”, бо Бог передбачив, що кожен її член має бути “копією Його дорогого Сина”. “Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами” (Рим. 8: 29). А чи вони можуть належати до “Великої Громади”? Ми відповідаємо: ні. Всі, хто буде у “Великій Громаді”, повинні через скорботи досягти досконалості серця, щоб вважатися гідними вічного життя. Різниця між “Великою Громадою” переможців і “Малою Черідкою” “більш ніж переможців” (Diaglott) полягає в тому, що перші виявляють вірність у скруті, змушені прийняти рішення, тоді як другий клас, “Мала Черідка”, має більше ревності, з радістю, завзято йде вперед, щоб робити, бути, страждати, служити. Але обидва класи, щоб взагалі бути переможцями, щоб взагалі отримати вічне життя, повинні досягти позначки досконалої любові.

Так, Божі дороги мудрі, справедливі та повні любові. Допустити до умов вічного життя когось, кому бракує любові, не було б ні Йому на славу, ні в інтересах Його вірних та всіх інших. Чи це насторожує нас і викликає в нас страх за наше власне прийняття і власне здобуття вічного життя? Апостол каже: “Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився” (Євр. 4: 1). Нехай ця думка спонукає нас до нової ревності та запалу в перемозі над собою і старою природою, до того, щоб наполегливо йти від слави до слави, від одного ступеня подібності до нашого Господа до іншого, ще вищого.

Ми впевнені, що в Господньому провидінні Обіт, знову опублікований в минулому номері, є доказом великого благословення і великою допомогою для багатьох. Нехай ніхто не приймає його інакше, як після зрілого роздуму, але нехай усі, хто бачить, що він повністю відповідає Святому Письму в кожному його положенні, прийме його як часткове вираження свого первісного Обіту посвячення бути охрищеним у смерть Христа. Для багатьох виявляється благословенням щоденне читання його щоранку разом з текстом і коментарем Манни та Ранковою Постановою. Це допомагає закарбувати в розумі й серці саме ті речі, які найнеобхідніше пам’ятати, але які, швидше за все, забуваються в неминучому поспіху і штовханині теперішнього життя. Давайте з роздумами і рішучістю приймемо всі обіти, які допоможуть нам ближче ходити з Богом і прив’язати нашу жертву до вівтаря. У час випробування, який зараз переживає Церква, нам, безперечно, знадобиться будь-яка допомога, яку Господь дарує, щоб ми могли вистояти, могли розвинути належний характер, могли вчинити своє покликання та вибрання певним.

R4400 (1909 р.)