[R4397]
“БО ВІН ЦЕ РАЗ НАЗАВЖДИ ВЧИНИВ”

“Що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе” (Євреїв 7: 27).

Вивчаючи Послання до Євреїв, добре пам’ятати, що думка апостола не полягала в тому, щоб дати детальне пояснення образів Закону, а в тому, щоб довести юдеям, що поза первосвящениками і священиками Ааронового чину вони повинні шукати більшого Первосвященика нашого ісповідання (чину) і вищого священства, “царського священства”. У процитованому вище тексті св. Павло звертає увагу на факт, що не слід очікувати щоденного і щорічного повторення жертв Закону на вищому рівні, але що Єдиний Священик (Христос, Голова і Тіло) в одному позаобразному Дні Примирення виконує всю працю, яка запровадить повне прощення і примирення для всіх людей. Це в образі досягалося в одному Дні Примирення, і позаобраз цього Дня Примирення ще не закінчився. Він завершиться з кінцем цього Євангельського віку, коли останній член Тіла Христа постраждає з Господом, “доповнюючи недостачу скорботи Христової” (Кол. 1: 24).

Першою жертвою Дня Примирення був телець, який зображував людину Ісуса. Саме через це жертвоприношення і через акт посвячення наш Господь став Помазаником – “Первосвящеником нашого ісповідання”. Як духовно зачатий Первосвященик, наш Господь протягом трьох з половиною років приносив Себе, Свою людську природу, в жертву. Він завершив це жертвоприношення, зображене в тельці, Своєю смертю. Потім, як показано в образі, Він взяв кров тельця і увійшов у Святеє Святих, “щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас” – “дім віри” (Diaglott).

В образі образний первосвященик, принісши першу жертву і застосувавши її кров за тіло (первосвященика) і свій дім (плем’я Левія), поклав руки на Господнього козла, заколов його і вчинив з ним так само, як з тельцем, за винятком того, що його кров, коли він входив до Святого Святих, була застосована по-іншому – за інших одинадцять племен, які представляли всі нації, народи, племена і мови людства.

Ці два жертвоприношення і цілком окреме кроплення їхньою кров’ю були частинами одного служіння Дня Примирення – “Він це раз назавжди вчинив”. Виразно бачимо дві смерті й два кроплення кров’ю за два різних класи, але вони були частинами одного примирення за гріх. Так само наш Господь під час Свого земного служіння вмирав щодня, але це була одна жертва, і ми, коли доповнюємо частку Його страждань, вмираючи щодня, є частиною Його страждань і жертви, яку Він все ще виконує в нас раз і назавжди. Це він робить один раз і більше ніколи не повторить. Усе жертвування такого роду закінчиться з цим віком – Він не прийме більше членів Тіла Христа, жодних додаткових членів до “царського священства”.

Як ми вже неодноразово показували, першою жертвою в День Примирення була жертва нашого Господа, жертва Його власної плоті, людини Ісуса, а другою жертвою була жертва Його прийнятих членів – тих, які були виправдані Його кров’ю і посвячені на служіння Йому аж до смерті. Прийнявши їх, Господь приносить їх у жертву як частини, як члени самого Себе, і їхня кров (смерть) зараховується як частина крові Христа – “померли з Христом”. Це і є “Таємниця”, прихована від попередніх віків і поколінь. “Зарядження цієї таємниці” було дароване юдеям і поганам “Малої Черідки” покликаних, вибраних і вірних.

Наш Господь як Первосвященик поклав Свою руку на “козла Господнього” в П’ятидесятницю. У той час Його сила (рука) зійшла на Його послідовників, приймаючи їхнє посвячення і даючи їм суворі випробування як Його членам. Ці випробування, якщо вони їх вірно витримають, дадуть їм, згідно з Божественним планом, участь із Ним у Його божественній [R4398] природі й Царстві. Значення мають не страждання Церкви, а страждання Христа. Оскільки ми вважаємося членами Христа, “зосібна членами” Тіла Христа, нам дозволено бути Його членами на духовному рівні, розділяти славу і почесті нашого Голови. “Коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати”. “Коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо”.

Таким чином, страждання Христа, хоча в одному сенсі слова закінчилися на Голгофі, в іншому сенсі слова продовжуються в Його членах. Це “Таємниця” для багатьох. Страждання Христа все ще тривають, а Його вірні все ще доповнюють їх. Св. Петро каже нам, що про страждання Христа і про славу, яка має настати після них, говорили давні пророки. За стражданнями Ісуса Христа прийшло Його особисте прославлення, демонстрація якого відбулася в П’ятидесятницю; але слава, про яку йдеться в цьому тексті, ще не настала. Вона очікує завершення страждань Христа – страждань членів: “І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять” (1 Кор. 12: 26). “Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви”. Ми будемо прославлені разом, якщо будемо страждати з Ним як Його члени.

У юдеїв День Примирення був щороку з його жертвами, які постійно повторювалися з року в рік. Але в Христа є лише один позаобразний День Примирення, і коли його “кращі жертви” будуть принесені – коли великий позаобразний Первосвященик завершить справу жертвоприношення Себе, включаючи Своїх членів, – вже не буде більше страждань Христа, які хтось міг би доповнити. Тоді настане слава Тисячолітнього Царства. Гріхи всього світу будуть стерті, наскільки це стосується Бога, і Первосвященик нашого ісповідання буде Священиком на Своєму престолі (Голова і члени) за чином Мелхиседека.

R4397 (1909 р.)