[R4377]
“І НАС... ОЖИВИВ”
ЯКОВА 2: 14-26

Заголовний текст: “Віра без діл мертва” (вірш 20).

Багато хто припускав, що існував доктринальний конфлікт між св. Павлом та св. Яковом, коли перший вважав віру важливою рисою християнства, а другий наполягав на тому, що пріоритет мають діла. Так чи інакше цей конфлікт думок тривав віками, і ми маємо його сьогодні. Ми вважаємо, що між апостолами не було такого конфлікту, і що ця тема, правильно зрозуміла сьогодні, не залишає місця для суперечок. Св. Павло наполягає на тому, що Угода Закону була Угодою діл, і що ніхто не міг бути виправданий під нею, бо ніхто не міг робити досконалих діл, тому всі юдеї були під осудом. Він вказує на те, що первісна Авраамова Угода була кращою і вищою за Угоду Закону, бо її положення не вимагали досконалих діл, неможливих для впалої людини, натомість випробовували її з іншого боку – з боку віри. Св. Павло не мав на увазі й не говорив, що діла нічого не варті в Божих очах, але, розуміючи, що юдеї, покладаючись на свою особливу Угоду Закону, надавали більшого значення ділам, ніж вірі, звернув їхню увагу на те, що для духовних ізраїльтян класу Ісака, спадкоємців первісної Угоди Сари, віра повинна розглядатися як мірило. Згідно з нею, кожен, хто досягне належного рівня віри, буде прийнятним для Бога. Ця Угода не наполягає на вірі без діл, але вказує на належний розвиток віри як необхідної речі – чогось більшого, ніж початкової віри в те, що “Він [Бог] є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду” (Євр. 11: 6).

Віра – це питання кроків і розвитку; і тільки розвинена віра може принести нам благословення Авраамової Угоди. Це передбачає діла, наскільки вони є можливими, як засвідчення віри. Проте ніхто з нас не може бути виправданий ділами, тому що наші найкращі діла недосконалі. Наш суд, наше випробування в кінцевому підсумку звучить так: “Нехай станеться вам згідно з вашою вірою” (Мт. 9: 29). Св. Яків, мабуть, помітив, що дехто схильний впадати в протилежну крайність у питанні віри й повністю ігнорувати діла. Він не стверджує, що людина може робити діла, які виправдовують її перед Богом, а лише наполягає на тому, що якщо в серці розвинулася правильна віра, то вона обов’язково принесе плід і матиме зовнішній прояв відповідно до обставин. Безсумнівно, це – здорове бачення, яке повністю узгоджується зі словами нашого Господа: “По їхніх плодах ви пізнаєте їх” (Мт. 7: 16).

Прийшовши в сад, повний плодів, ми можемо швидко розпізнати різні види дерев за їхніми плодами. Так само і з християнином. Якщо він сповідує віру в Христа, ми готові визнати його братом, та “коли хто не має Христового Духа, той не Його”. Отже, ми шукаємо свідчення Господнього Духа, вдачі, характеру в усіх, хто визнає себе Його “членами”, “братами” (Рим. 8: 9). Якщо ми бачимо мало Господнього Духа (вдачі), ми схильні запитувати, як довго цей брат знає Господа і сповідує посвячення Йому. Ми іноді зустрічаємо “немовлят у Христі”, які за той час, що вони пізнали Його, повинні були б бути більш розвиненими й мати більшу міру Його Духа. Ми повинні бути обережними, щоб не вважати таких у тому чи іншому значенні цього слова відповідними вчителями або прикладом для наслідування.

І навпаки, у деяких ми можемо дуже швидко розпізнати Дух Христа – лагідність, покору, терпіння, братерську доброзичливість, любов. І якщо, як іноді буває, ці якості швидко розвиваються в тих, хто тільки недавно прийшов до пізнання Правди, ми можемо тим більше порадіти такому плодоношенню. Яким би молодим не був такий брат, якість плодоношення, розвиток серця вказує на те, що він, можливо, є одним зі “старших” братів, навіть якщо Церква, через те що він є новонаверненим, може не вважати за потрібне поки що офіційно висувати його на становище “старшого”.

ЗАЧАТТЯ, ПОТІМ ОЖИВЛЕННЯ

Іншими словами, вчення св. Павла і св. Якова можна повністю гармонізувати, якщо згадати слова першого: “І вас, що були мертві через ваші провини й гріхи, ... Він оживив” (Еф. 2: 1). Після того, як грішник, мертвий у провинах і під осудом, по Божій благодаті почув про Христа і вірою прийняв свою частку у викупній праці, він є “виправданий вірою” ще до того, як встиг принести якісь діла чи плоди. Тоді, якщо, йдучи за Господнім керівництвом і настановами, він приніс себе в живу жертву Господу, взявши свій хрест і пішовши слідами Ісуса, прийняття його жертви Отцем означало його зачаття до нової природи на духовному рівні як “Нове Створіння”. Якщо дух, що дає зачаття, не загубиться, не помре, то праця перетворення буде прогресувати. Згодом, у результаті перебування святого Духа в смертному тілі, відбуватиметься оживлення, активність. Якщо цей процес продовжуватиметься, то врешті-решт “Нове Створіння” вдосконалиться і буде готовим до народження на духовному рівні через воскресіння. Таким чином, наш Господь у Своєму воскресінні став Первістком багатьох братів, і ми, Його брати, “народимося з мертвих” у свій час, якщо будемо вірними. Але якщо іскра життя згасне, ми станемо вигнанцями й не зазнаємо народження у воскресінні.

З цього погляду ми здатні бачити, що початок Божого керівництва нами залежить від віри, що саме до нашої віри апелюють Божі обітниці, і що цими “цінними та великими обітницями” Бог, торкаючись нашої віри, підживлюючи її, діє в нас, щоб ми спершу хотіли, а згодом і чинили Його добру волю. Хотіти чинити правильно має першочергове значення і повністю залежить від віри. Чинити (що випливає з цієї віри) є Божою діяльністю через неї й відповідає “оживленню” природного народження. Період оживлення може настати раніше чи пізніше, але силу, бадьорість ненародженої дитини зазвичай оцінюють за проявами оживлення. Так само і з християнином. Коли його віра достатньо розвинеться, ступінь його активності в послуху Богові, в служінні Правді й праведності та братам свідчитиме про силу чи слабкість його духовного розвитку.

Самоаналіз у цьому напрямку дуже доречний. Якщо ми почули, побачили Божу благодать, скуштували її й насолоджувалися нею, але не виявили бажання служити нашому милосердному Отцеві або допомагати іншим отримати такі ж благословення, якими ми насолоджуємося, то це означає, що наша духовна життєвість дуже слабка і знаходиться під загрозою загибелі. Якщо ж, навпаки, ми палаємо [R4378] любов’ю до Господа, оцінюванням Його великого Плану Спасіння й охоплені бажанням нести добру звістку іншим для їхнього благословення, зміцнення, утвердження та участі в Божественній вірі, це повинно нас підбадьорювати. Ми також повинні зауважити, що Ісус особливо любив і прихильно ставився до більш ревних, енергійних та активних апостолів – Петра, Якова, Івана, і, можемо бути певні, також до Павла.

ГРІЙТЕСЬ ТА ЇЖТЕ

Св. Яків наполягає на своєму і намагається пробудити тих, хто має певну міру віри, але ще не перейшов до ступеня оживлення. Він запитує, яка користь від того, що ми говоримо, що маємо віру, якщо не маємо відповідних діл, які б засвідчували віру, хоч би якими недосконалими не були ці діла. Він запитує: “Чи може спасти його віра?”. Відповідаємо: “Ні”. Як стверджує св. Павло, важливою є віра, яка діє любов’ю. Отже, значення має саме віра, а не діла, бо віра може бути досконалою, повною, а досконалість діл для нас неможлива, бо ми маємо цей скарб Нової Природи в глиняній посудині.

Ілюструючи цю думку, він дає зрозуміти, що сказати вбогому братові нашої віри, що Бог йому допоможе, і відіслати його ні з чим, коли в наших силах полегшити його недолю, не було б такою вірою, яку схвалив би Бог. Це радше означало б, що ми обманули самих себе. Це не принесло б нам ніякої користі. Отже, віра, яка не має діл хоч якогось виду чи ступеня, не може називатися живою вірою, бо вона ще не дала жодних свідчень життя – не показала жодного оживлення.

Св. Яків виразно засвідчує свою думку, кажучи: “Але скаже хто-небудь: Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх”. Він знову вказує на особливість віри юдеїв в єдиного Бога на відміну від віри язичників у багатьох богів. Він каже братам-юдеям: “Ви хвалитеся, що знаєте єдиного живого і правдивого Бога, але знайте, що це не межа вашої віри, тому що демони вірять і тремтять. О, нерозумний, віра без діл безплідна. Вона ніколи не може принести тобі життя, народження”. Отже, віра, яка не розвиває послуху в гармонії зі здібностями, є марною в цьому Євангельському віці, так само як недосконалі діла не змогли виправдати до життя під Угодою Закону.

ІЛЮСТРАЦІЇ ВІРИ ТА ДІЛ

Зверніть увагу на те, що було з Авраамом, “батьком вірних”. Написано, що він повірив Богові, і його віра була зарахована йому за праведність. Та скільки потрібно віри і як вона пов’язана з ділами? Св. Яків говорить, що Бог наклав на віру Авраама вирішальне випробування. Воно б показало її недієвість, якби віра не розвинулася до оживленої стадії діл послуху. Минули роки після надання обітниці, й Ісак, насіння обітниці, став юнаком, коли Бог наказав принести його в жертву на жертовнику, тим самим образно показуючи на майбутнє, що Христос, справжнє насіння Авраама (Гал. 3: 29), повинен пройти випробування віри до ступеня слухняності аж до смерті – жертовної смерті.

Тоді, побоюючись, що він дав приклад такої високої віри й послуху, який може знеохотити нас, св. Яків вибирає і ставить перед нами іншу ілюстрацію віри й діл – блудницю Рахав. Вона мала віру в Бога, але та не принесла б їй користі, якби не розвинулася до ступеня активності та корисного служіння, коли вона ризикувала власними земними інтересами заради допомоги шпигунам. Очевидно, що вона ніколи не мала б таких діл без віри, і саме така віра є особливо приємною Господеві. Але віра не була б приємною Господеві, якби не вела до діл, що є в згоді з нею. Таким чином, ми бачимо, як діла пов’язані з нашим виправданням у поєднанні з вірою, яка є основою наших діл.

ТІЛО БЕЗ ДУХА

Св. Яків підсумовує цю думку, кажучи: “Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва”. Хтось може подумати, що автор цих слів помилився, порівнюючи тіло з вірою, а дух життя з ділами, припускаючи, що ілюстрацію слід змінити, а саме, порівняти тіло з ділами, а дух життя з вірою. Але св. Яків висловив цю річ правильно. Тіло повинно бути, перш ніж у нього може вселитися дух життя. Так само і віра повинна існувати, перш ніж вона може бути оживлена до діяльності. Але оживлення абсолютно необхідне для того, щоб ми могли отримати народження з духа в Першому Воскресінні.

Попри все, що ми написали на цю тему, особливо в “Дослідженнях”, том VI, деякі дорогі друзі час від часу пишуть нам з розгубленням, бажаючи знати, який шлях їм обрати щодо братів (а іноді навіть відомих братів), чиї діла не відповідають їхньому сповіданню віри. Наприклад, в одному з нещодавно отриманих листів зазначалося, що один знаний в Правді брат, у якого зазвичай проходили зібрання, має слабкість до міцних напоїв. Брати побоювалися, що якщо зібрання перенесуть з його будинку, він не буде відвідувати їх в іншому місці. Вони хотіли знати волю Господа щодо того, що їм робити.

Ми були раді відзначити їхню любов до брата, а також їхнє прагнення до Правди, щоб через його слабкість не зганьбилася справа Христа. Ми порадили, щоб до того, хто помиляється, ставилися як до брата, бо його неміч може бути спадковою, а може бути й проти його волі; але ми також радили, щоб такого немічного в жодному разі не виставляти перед світом як видатного представника Правди. Це збезчестило б Правду, а також завдало б шкоди братові, який міг би відчути, що його слабкість брати вважають виправданою, і таким чином, здобувши заохочення, він міг би не докладати необхідних зусиль – не дозволяв би вірі діяти в ньому, керувати ним, контролювати його смертну плоть, як того вимагає Святе Письмо.

З повним співчуттям і братньою любов’ю ми віримо, що обраний шлях не допомагає брату; що для нього було б краще, якби дорогі друзі з любов’ю докорили йому і перенесли зібрання з його дому. Якщо в ньому є хоч трохи духа Господа, духа покори й любові до братів, то така поведінка щодо нього була б дуже корисним докором, ставлячи перед ним і перед усіма високі критерії християнського вміння поводитися. Але чи не кажуть, що це може призвести до того, що він буде протистояти Правді? Ми відповідаємо, що Святе Письмо попереджає нас, що наше Євангеліє “для одних бо смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя” (2 Кор. 2: 16). Уся наша відповідальність полягає в тому, щоб виконувати волю Господа якнайдобріше, якнайніжніше, якнайлюб’язніше, але з такою силою і рішучістю, щоб це послужило уроком для тих, хто піддається нашому впливу і впливу Господа через нас.

Ми щойно отримали листа від дорогої сестри, яка вже багато років пов’язана з Правдою й глибоко цікавиться нею. Вона пише нам, що тільки зараз пробуджується до усвідомлення чудових привілеїв, які належать їй і пов’язані з жнивною працею і “звіщанням чеснот Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого”. Ця дорога сестра тільки зараз стала цілковито оживленою, мотивованою Правдою. Можна очікувати добрих наслідків не тільки в приведенні інших до пізнання Правди, але й у приведенні її власного серця до повної гармонії з Господом і до більшої подібності характером до Нього, у прояві плодів і благодатей святого Духа. Це оживлення прийшло в поєднанні з намаганнями сестри жити згідно з усіма різноманітними рисами Обіту. Ми сподіваємося почути від інших, що вони схожим чином благословенні й натхнені на добрі діла для Господа, братів і Правди.

R4377 (1909 р.)