[R4365]
“ПОСЕРЕДНИК НОВОЇ УГОДИ”

“До Ісуса – посередника Нової Угоди – і до крові кроплення, яка промовляє ліпше, ніж кров Авеля” (Євреїв 12: 24, WTB).

Деяким дорогим братам, здається, важко узгодити наші попередні та нещодавні презентації на тему Нової Угоди та її Посередника. Вони, мабуть, думають, що останні презентації суперечать попереднім і що, таким чином, відбувається якась радикальна зміна настроїв. Навпаки, наші погляди щодо фактів не змінилися ні в якому сенсі та ні в якій мірі. Ми далі віримо і вчимо, що Христос помер за наші гріхи, що без Його відкупної праці не було б прощення наших гріхів, а в майбутньому не буде прощення гріхів світу. Ми далі стверджуємо, що вся гідність, вся заслуга за гріхи є в Його особистій жертві, завершеній на Голгофі. У чому ж тоді полягає зміна? Лише в тому, що ми тепер бачимо, що роками використовували неправильні терміни, коли висловлювали правильні думки. Наприклад: ми говорили про Ісуса як про Посередника Церкви, тоді як слід було б сказати, що Він є Відкупителем і Заступником Церкви та Посередником світу, бо так говорить Святе Письмо. Ми говорили про себе як про благословенних умовами Нової Угоди, тоді як ясніше світло на цю тему показує нам, що це Боже благословення отримають Ізраїль і світ, і що Церква отримує своє благословення під найсприятливішою частиною первісної Авраамової Угоди, образом якої є Сара, а не під Угодою Закону (Агари) чи Новою Угодою (Закону), зображеною в Кетурі.

ПЕРВІСНА АВРААМОВА УГОДА

Апостол стверджує, що Бог заздалегідь проповідував Євангеліє Авраамові, кажучи: “І благословляться... в нащадках твоїх всі племена землі” (1 М. 28: 14). Апостол показує, що первісна Авраамова Угода містила дві частини, або два насіння, представлені у двох висловах, що насіння твоє буде (1) як зорі на небі й (2) як пісок на березі моря. Перше згадане насіння стосується Христа – Ісуса, Голови, і Церкви, Його Тіла. Апостол виголошує і підкреслює це в Галатів 3: 11, 29. Духовне насіння Авраама, подібне до зір на небі й небесного сяйва, є засобом, через який вторинне насіння отримає своє благословення. Вторинне насіння Авраама, подібне до піску на березі моря, представляє [R4366] всі племена землі, які остаточно прийдуть до згоди з Богом протягом Тисячолітнього віку. Оскільки Авраам представляв Бога, на картині зображено два класи Божих дітей, які отримали розвиток через Авраама – Христа й Церкву на духовному рівні, а також вдосконалений реституційний клас людства на земному рівні.

Апостол посилається на ці два насіння, одне з яких розвинулося під впливом віри, а друге – під впливом Закону та діл. Перше, духовне насіння під Авраамовою Угодою, перебуває в процесі розвитку в цьому Євангельському віці. Друге, насіння по плоті, реституційний клас, має отримати розвиток під Новою Угодою та через її Посередника, згідно з Законом і ділами та фактичною досконалістю, а не лише зарахованою через віру. Її образом була Угода Закону, яка мала своїм Посередником Мойсея, але нічого не привела до досконалості. Апостол говорить: “Через це [Авраамова Угода, що охоплює Церкву] з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам”. Так і Єгова буде Отцем усіх спасенних – не тільки класу Церкви, але й відновленого світу, написано бо: “Отцем багатьох народів Я поставив тебе” (Рим. 4: 16, 17).

Усі племена землі, усі народи, які будуть благословенні (для яких благословення набуде чинності), стануть, у такий спосіб, дітьми Бога, Якого зображував Авраам. Отже, слід сподіватися, що ми всі зуміємо побачити, що первісна Угода, укладена з Авраамом, охоплює все, що Бог обіцяв дати як Церкві, так і через Церкву тим зі світу, хто прийме Божу благодать не дарма. Зауважте, що ніяких додаткових Угод не було потрібно, коли мова йде про божественну непохитність, тому що все було в первісній Авраамовій Угоді.

ДОДАНІ ДВІ УГОДИ

Якщо первісна Угода містила божественну обітницю в повному обсязі як для Церкви, так і для всіх племен землі, які будуть благословенні через Церкву протягом Тисячоліття, то чому Бог влаштував дві інші Угоди, а саме: (1) Угоду Закону, укладену при горі Синай з народом Ізраїлю за посередництва Мойсея, і (2) Нову Угоду, яка має прийти після неї, щоб благословити Ізраїль і весь світ? Ми відповідаємо, що ці дві Угоди були додані з вагомої й достатньої причини, оскільки вони ще більше прояснюють божественну Мету і, при правильному розумінні, допомагають нам оцінити дію божественної любові й справедливості в минулому, теперішньому і майбутньому.

(1) Угода Закону. Що було її метою? Святе Письмо відповідає, що вона була додана до Авраамової Угоди, щоб заповнити час до приходу обіцяного Насіння, якого стосувалася первісна Угода, і що це було необхідно через гріх, щоб показати високий божественний критерій для Насіння. Безумовно, Угода Закону з народом Ізраїлю виконала цю функцію. Вона встановила критерій, який схвалював Ісуса і засуджував усіх інших. Вона допомогла розвинути юдейський народ щодо Бога й праведності. Вона допомогла зробити його придатним і підготувати до славного “покликання” Євангелія, яке у кінцевому підсумку прийшло до них, запрошуючи їх до божественної ласки та співспадкоємства з Месією у славному Тисячолітньому Царстві за умови вірності та слідування за своїм Відкупителем. Це мало цілющий вплив, оскільки, за Божим провидінням, юдейський народ випереджував праведністю усі народи світу під час першого приходу нашого Господа, так що серед нього кілька тисяч були визнані придатними для переходу від Мойсея до Христа. Крім того, положення Угоди Закону передбачали певні образні врегулювання й пророцтва, які були дуже корисними для Духовного Ізраїлю в цьому Євангельському віці, ілюструючи нам в образах і тінях Закону і показуючи через пророцтва різні справи, що стосуються благословення Церкви в цьому Євангельському віці й благословення світу в Тисячолітті.

Це скупчення, ця суміш справ стосовно двох епох в образах Угоди Закону призвела до плутанини в деяких розумах. Господь приховує речі від нас, щоб розвинути в нас потребу їх шукати. Так Божі діти стають сильнішими від Правд через труднощі, які вони мають у їхньому пережовуванні, як це відбувається з природною їжею. Ті, хто ретельно пережовує, отримують кращу поживу.

Таким чином, ми чітко усвідомлюємо, що Угода Закону “не вдосконалила нічого” і не додала нічого до первісної Авраамової Угоди, хоча й дала певні образні передвістя у зв’язку із загальним планом. Аргумент апостола в тому, що Угода Закону ніколи не мала на меті замінити первісну Угоду. Він розвиває цю думку досить детально в Галатів 4: 21-31. Апостол звертається до віруючих християн, які, визнаючи Христа як первісного спадкоємця Авраамової Угоди, відчували, що так чи інакше вони все ще перебувають під Угодою Закону, подібно до того, як деякі з нас певний час визнавали Христа і повноту Авраамової Угоди, але чомусь припускали, не маючи на те біблійної підстави, що ми додатково потребуємо Нової Угоди й перебуваємо під нею. Тепер ми бачимо, що Церква, Тіло Христа, не перебуває ні під старою Угодою Закону, яка прийшла до свого завершення, ні під Новою Угодою (Закону), яка ще навіть не запечатана.

Ми, духовні ізраїльтяни, маємо вищу частку співспадкоємства з Христом у Первісній Угоді, представленій Сарою, як виразно говорить апостол у Гал. 3: 29: “А коли ви Христові, то ви Авраамове Насіння й за обітницею спадкоємці”.

Світ повинен отримати всі свої благословення та милості Реституції через Нову Угоду (Закону), друге доповнення до Первісної Угоди. Ця Нова Угода (Закону) ще не була укладена, оскільки Посередник, який має її запровадити й зробити так, щоб її благословення дійшли до кожного члена людського роду впродовж Тисячолітнього Віку, ще не завершений. Нова Угода (Закону) буде запроваджена в кінці цього Євангельського віку й охопить весь період Тисячолітнього віку. Таким є вчення апостола в нашому тексті. Ісус, наш Відкупитель і Голова, є її призначеним Посередником завдяки заслузі власної жертви, завершеної на Голгофі. Він міг запечатати її й відразу розпочати її дію, якби Отець не “передбачив щось краще про нас”, Його Церкву, Його Наречену, яку Бог передбачив як Його членів. Це і є “таємниця” – що Євангельський вік був присвячений розвитку “Тіла” Месії, Посередника через жертву.

У 12-му розділі Послання до Євреїв св. Павло звертається до кінця цього Віку і до інавгурації Нового Віку під Новою Угодою (Закону). Він показує, що його інавгурація образно зображена в інавгурації старої, образної Угоди Закону. Він протиставляє їх. Коли була встановлена Стара Угода Закону, Мойсей зійшов з гори, взяв скрижалі Закону й окропив їх кров’ю, у певному сенсі запечатавши Угоду, а потім взяв цю кров і окропив нею весь народ. Це було образом того, що незабаром має статися. Позаобразний Мойсей, Христос (Ісус – Голова, і Церква – Тіло) зійде з гори закритий покривалом, прихований, тому що людство не може витримати слави Його сяючої присутності.

Інавгурація Угоди Закону відбулася в образному часі утиску, трясінні гори, переляку і тремтінню людей. Позаобраз того, що сталося на горі Синай, відбудеться на горі Сіон (Тисячолітньому Царстві Христа), як тільки завершиться “вибір” і відкриється новий вік. Великий Посередник (Голова і Тіло), закритий покривалом, приховуючи славу духовного стану, викладе Закон і окропить його Своєю кров’ю Нової Угоди (Закону) – так само як Мойсей взяв кров і окропив (Стару) Угоду Закону в образі. Різниця полягає в тому, що Мойсей окропив скрижалі Закону кров’ю тельців і козлів, а позаобразний Мойсей, Посередник Нової Угоди (Закону), буде (символічно) кропити Закон позаобразною кров’ю кращих жертв (позаобразів тельця й козла) – “власною кров’ю” – не тільки дорогоцінною кров’ю Ісуса, але й кров’ю жертв усіх тих, кого Він прийме як “членів Свого Тіла”. Як тоді Мойсей окропив весь народ на горі Синай в образі, так і в позаобразі, у більшому масштабі, Христос (Ісус і Його члени) окропить протягом Тисячоліття весь народ, тобто приведе все людство до пізнання Правди й до усвідомлення його привілеїв повного повернення до гармонії з Богом та Його божественними законами й правилами.

“ЩОСЬ КРАЩЕ ПРО НАС”

Сподіваємося, що Господь благословив нас великою простотою мови у викладенні цієї теми, і що кожен читач може виразно зрозуміти, що Божа Угода з Авраамом стосувалася насамперед Насіння обітниці та самої лише віри, і її символічно зображувала Сара, яка народила це Насіння. Угода Закону, Агар, не народила цього Насіння, не зумівши нічого вдосконалити. Нова Угода (Закону) коштує смерті Насіння, щоб передати земні права назад природному Ізраїлю, а через нього – світові людства. І це не тому, що Бог не міг вчинити інакше, а тому, що Богові було вгодно вчинити саме так.

Апостол добре сказав, що існує “таємниця”, пов’язана з особливими стосунками Христа і “Церкви, що вона Його Тіло”. Ця Таємниця настільки затьмарена, що юдеї взагалі не могли її бачити, за винятком небагатьох, справді ізраїльтян, і то лише після того, як вони були наповнені святим Духом у П’ятидесятницю. Навіть тоді, як вказав св. Павло, їм було важко збагнути цю Таємницю, що погани також мали бути співспадкоємцями з ними в цих особливих благословеннях, які належали Месії [R4367] і небагатьом вірним, “вибраним”.

Той, хто усвідомлює, що Церква є співспадкоємицею зі своїм Господом, що ті, хто зараз страждає з Ним, згодом також будуть царювати з Ним, не повинен мати труднощів побачити, що смерть Церкви, як каже апостол, “доповнює недостачу скорботи Христової”, і що тільки ті, хто таким чином бере участь у скорботі Христовій, матимуть частку в славі, яка прийде після неї. Нам бракує слів, щоб зробити цю тему більш зрозумілою, ніж вона вже викладена у Святому Письмі. Кожен з нас потребує просвітлення очей нашого розуміння, яке дозволить розпізнати “Божі глибини”. Але Писання запевняє нас, що ці “глибини” “таємниці” є лише для духовно зачатих (1 Кор. 2: 10, 13).

Святий Дух – це Дух смирення, віри й слухняності серця, а також, наскільки це можливо, слова й діла. Ми віримо, що Обіт допомагає багатьом набути такого стану, в якому вони будуть ближче до Господа, а отже, матимуть щедрішу прихильність, благословення і просвітлення. Одне слід пам’ятати: наші жертви не мали б жодної заслуги чи цінності. Тільки завдяки тому, що наш Відкупитель приймає нас як Своїх членів і приписує нам Свою заслугу та зараховує наші жертви як частину Своєї власної жертви, все, що ми можемо сказати, зробити чи пожертвувати отримує якусь заслугу.

Той, хто ясно бачить вищенаведене, повинен бачити, що протягом цього Євангельського віку гілки Виноградини перебували у процесі розвитку і є її частиною; що тільки тоді, коли вони приносять плід цієї Виноградини, вони будуть збережені як її члени. Ця картина збору врожаю Церкви, Єдиної Виноградини, Христа, – розчавлювання всіх ягід і збирання всього вина – є картиною випробувань усієї Церкви.

Інша картина не згадує Виноградину, а представляє нашу участь з Господом у вигляді самої лише Чаші. Наш Господь, споживши з цієї Чаші, дав її Своїм учням, закликаючи їх випити її всю. Ця Чаша страждань і самозречення дійшла до нас протягом вісімнадцяти століть і досі є з нами. Це пророча Чаша, яка представляє всі жертви і всі страждання всіх членів Тіла Христа, від Голови й аж до найпокірніших членів ніг.

Вірні минулого брали участь у ній, і тепер Чаша дійшла до нас, тож голос Учителя далі каже: “Пийте з неї всі”. Незабаром остання крапля буде випита, і тоді страждання Церкви, яка є Його Тілом – Тілом Христа – будуть завершені. Негайно, через воскресіння, настане обіцяна славна “переміна”.

Про цю чашу страждань, яку Господь скуштував і яку передав Своїм послідовникам і членам, Він сказав: “Бо це кров Моя Нового Заповіту [Угоди], що за багатьох проливається на відпущення гріхів... Пийте з неї всі”. Беріть в ній участь усі. Світ не має пити з цієї чаші страждань Христа. Ця честь збережена для Його святих. Тільки вони можуть брати участь разом зі своїм Господом у Його стражданнях. Якщо в крові Нової Угоди беруть участь усі вірні члени Тіла Христа, то як сама Нова Угода може бути запечатана, поки всі члени Тіла не взяли участі? Це було б неможливо. Той, хто ясно бачить те, що є “таємницею” для світу, повинен бачити, що справа всього Христа у запровадженні Нової Угоди не могла розпочатися до вдосконалення Його власного Тіла, яким є Церква. І першою, початковою рисою запровадження Нової Угоди є її запечатування кров’ю, а вся Його кров ще не була пролита.

Це запечатування Нової Угоди (Закону) не має нічого спільного ні з викупом, ні з нашим виправданням. Ми виправдані не Угодою, а вірою в дорогоцінну кров Ісуса. Хіба не зрозуміло, що ніхто не може бути виправданий вірою під Новою Угодою (Закону)? Закон – це не “новий” порядок віри, а “новий” порядок діл. Стара Угода Закону (діл) зазнала невдачі лише тому, що її посередник не зміг надати необхідної допомоги. Нова Угода Закону (діл) матиме успіх, бо вона має “кращого Посередника”, здатного відновити до досконалості й надати можливість робити досконалі діла усім, хто цього бажає.

ТРИ ДРУЖИНИ АВРААМА

Авраам мав трьох дружин: Сару, свою першу дружину; потім Агар, служницю Сари, яку вона, після довгих зволікань і очікувань, прикликала до себе нібито для того, щоб допомогти Богу у виконанні Угоди; і, врешті, після смерті Сари, Авраам взяв собі за дружину Кетуру, і від неї мав багато дітей, тоді як від першої дружини й від служниці – лише по одній дитині. Мова апостола дає нам право розглядати цю річ як алегоричну, тобто образну. Святий Дух через св. Павла говорить нам, що Сара представляла саму суть первісної Угоди, а Агар – Угоду Закону. Він пояснює, що юдейський народ перебував у рабстві під своєю Угодою Закону, а отже, був позаобразом Ізмаїла, сина Агари, і що вони були вигнані з Божої ласки, так само як Агар і її син були вигнані з сім’ї Авраама за божественною вказівкою, щоб зробити образ повним. Апостол наводить цей урок, щоб показати нам, що Угода Благодаті, під якою розвивається євангельська Церква, не має нічого спільного з Угодою Закону; що вони були окремими й відмінними.

Дитина Агари дійсно могла деякий час здаватися дитиною Сари, але це не так; так само дитина Сари, Ісак, не була в жодному значенні сином Агари. Апостол стверджує: “А ви, браття, діти обітниці за Ісаком”  – первісної Угоди, а не діти Угоди Закону. Ми гадаємо, що апостол, якби писав сьогодні до тих, хто стверджує, що перебуває під Новою Угодою, в образі представленою Кетурою, сказав би їм прямо: “Ви не можете бути дітьми двох Угод, дітьми двох матерів”. Якщо ви є дітьми Угоди Кетури в будь-якому сенсі, ви не можете бути дітьми Угоди Сари; а якщо ви є дітьми Угоди Сари, то в жодному сенсі і в жодній мірі ви не можете бути дітьми Угоди Кетури, Нової Угоди, яка ще не існує.

“ДІТИ КЛЯТВИ”

Первісна Угода з Авраамом, зображена його дружиною Сарою, – це Угода, яку Бог зв’язав клятвою, яку апостол описує в Євреїв 6: 13-20 (WBTC) і яку називає “надією, запропонованою нам” у Євангелії, і нашим “якорем для душі, міцним та безпечним... за завісою”. Отже, ми є дітьми Божої клятви, дітьми “обітниці”. Наша обітниця, яка дає зачаття через Христа до нової природи, повністю відрізняється від обітниці, за якою юдеї були зачаті як дім слуг; і повністю відрізняється також від обітниць, за якими відновлений Ізраїль і всі племена землі будуть зачаті до людської природи через реституційні процеси як діти Угоди Кетури.

Яка різниця між обітницями, через які ми увійшли до Божої сім’ї, і обітницею, через яку інші можуть увійти до Божої сім’ї в майбутньому? Відповідаємо, що відмінності дуже великі. Бог не матиме справи зі світом безпосередньо протягом Тисячоліття. Він доручив усе Своєму Синові, і Син, у згоді з божественним задумом протягом цього Євангельського віку приймає як Своїх “членів” тих, кого Отець “притягнув” до Нього, даруючи їм дух синівського прийняття і таким чином вводячи їх у нові духовні відносини. Ніякі подібні обітниці не будуть превалювати у зачатті інших Божих дітей, “інших овець, які не з цієї кошари”. Ці діти клятви, або діти Божої обітниці, є особливою “Малою Черідкою”, якій Отцю вподобалося дати Царство, як говорить Учитель.

На якій підставі, відмінній від тієї, яку матиме світ, вони є прийнятними для Бога? Відповідаємо, що світ буде прийнятий лише тоді, коли він досягне справжньої досконалості під дією реституційних процесів у кінці Тисячолітнього віку. Отець [R4367] не матиме жодних справ зі світом доти, доки людство не стане досконалим у кінці Тисячоліття, і Христос не віддасть Царство Отцю. Тоді люди опиняться в руках живого Бога, проте будуть у цілковитій безпеці завдяки своїй досконалості, якщо в серці будуть віддані Богу та принципам Його правління.

Ісус Христос (і Його Наречена та співспадкоємиця) буде “Посередником між Богом та людьми”  протягом Тисячоліття. Всі комунікації та стосунки людей з Богом повинні відбуватися через Месію, а всі справи та стосунки Бога з людьми будуть відбуватися завдяки Месії та через Нього. Наскільки відмінними від цього є стосунки Бога з Церквою цього віку, “Авраамовим насінням й за обітницею спадкоємцями”. Вони “притягнуті” Отцем, як каже Ісус: “Ніхто бо не може до Мене прийти [тепер], як Отець, що послав Мене, не притягне його”, і кожного, хто приходить до Мене (притягнутий Отцем), Я не відкину (Ів. 6: 44). Деякі з послідовників нашого Господа були притягнені до Нього Отцем ще до того, як Він завершив жертву за гріхи на Голгофі, а інші були притягнені протягом усього Євангельського віку, як говорить апостол: “Кого б тільки покликав Господь, Бог наш” (Дії 2: 39). Тут відбувається зміна божественного задуму. Євангельська Церква, згідно з Авраамовою Угодою, притягнута Отцем до Сина, “дана Йому”. Отець не притягне світ у наступному віці; його притягне до Себе Господь Ісус: “І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну”. І навіть після того, як Син притягне людей до Себе, Він, як Посередник, повинен утримувати їх при Собі, доки не навчить, не виховає, не змусить їхні коліна схилитися, а вуста – визнати, не навчить їх необхідних уроків і не поверне до всього втраченого, перш ніж Отець матиме з ними щось спільне у кінці Тисячолітнього Віку. [R4368]

Хто скаже, що діти вільної, Угоди Сари, не мають великої переваги у всьому над дітьми Кетури? Вони не тільки мають більш сприятливе прийняття Отцем, але й отримують безпосередньо зачаття Ним до духовного рівня, як читаємо: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас [дав нам нове зачаття] до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа” (1 Петр. 1: 3). Це Його “вибрані”. Апостол каже: “Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами” (Рим. 8: 29).

У ЧОМУ РІЗНИЦЯ?

Чому Бог робить таку різницю у Своїх відносинах? Напевно, є логічна причина цього, от тільки б вдалося її з’ясувати. Відомо, що “не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам”. Якби все людство було в серці “справді ізраїльтянами”, то не було б потреби в посереднику і Новій Угоді, бо Авраамової Угоди було б цілком достатньо. Та оскільки світ відчужений від Бога, бунтує проти божественного Закону і любить гріх, посередницька праця необхідна. Великий Посередник (Голова і Члени), здійснивши “очищення Ізраїлевих синів [усього народу] зо всіх їхніх гріхів” наприкінці цього віку, візьме всіх людей під Свою руку і, через покарання та виправлення в праведності, змусить кожне коліно схилитися і кожен язик визнати відповідно до божественного задуму, або ж бути відсіченими у Другій Смерті.

Усі люди грішні, усі є дітьми гніву і перебувають під божественним осудом смерті. Але є й інші речі, в яких всі люди не однакові. Одні ненавидять кайдани гріха, в яких вони перебувають, і прагнуть свободи та примирення з Богом, а інші люблять гріх і відчужені від Бога. Вони не мають Бога у своїх думках. Отже, ми бачимо підставу для різниці у ставленні Бога до цих двох класів. Він звертає увагу на знеможених та обтяжених. Вони шукають Бога, чи не знайдуть Його, і Йому до вподоби “притягнути” їх у цьому Євангельському віці через пізнання Правди до Ісуса, щоб від Нього вони могли виправдатися і стати прийнятними, якщо матимуть бажання, як “члени” Його Тіла, а також страждати з Ним зараз. Потім вони будуть царювати з Ним. Нечестивці не є “притягнуті”, не є покликані до посвячення Високим Покликом цього Євангельського віку, але залишені, щоб Відкупитель займався ними, коли Він прийме посаду Посередника між Богом і людьми – світом.

Та хіба не сказано про віруючих в Писанні, що вони були “відчужені й вороги думкою в злих учинках”? І хіба це не ставить нас на один рівень зі світом у ворожнечі проти Бога? Відповідаємо: ні, є різниця. Люди у світі є ворогами Бога не лише тому, що їхні діла недосконалі, які Він не може прийняти, але також і особливо тому, що їхні серця відчужені від Нього. Вони люблять неправедність. Віруючі ж, навпаки, хоча і є ворогами через злі вчинки, проте не є ворогами в серці, і Бог, Який читає серце, поводиться з ними з цього погляду і веде їх до Христа, щоб заслуга Його жертви могла компенсувати недоліки їхнього гріха і їхніх недосконалих, злих учинків.

Але хіба апостол знову не каже, що ми були чужинцями, прихожими, “відлученими від громади ізраїльської”? Так, ми, погани, були повністю відокремленими й відчуженими від Бога, поки не прийшов Христос, і ми знайшли через Нього доступ до божественної милості, тоді як юдей мав міру божественної милості й можливість для розвитку ще до приходу Христа. Через три з половиною роки після смерті Христа, каже св. Павло, серединна перегородка, тобто розділення між юдеями й поганами, була повалена, так що в Божому провидінні поганин з чесним серцем був для Бога чужим і приходьком не більше, ніж його юдейський ближній.

ПОЄДНАННЯ, А НЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО

Існує різниця між Поєднанням за гріх і посередництвом між Богом і грішником. Є певні випадки, коли ми могли б правильно сказати, що особа, яка учинила поєднання за гріхи іншого, була його посередником, але це не є біблійним використанням слова “посередник”. Біблія говорить про Христа як про Посередника Угоди, а не як про Посередника за гріхи. Хоч би якою правдою не було те, що Він став посередником у поєднанні за гріхи світу, це не є біблійною формою висловлювання. Віруючі, як і решта світу, потребують поєднання за наші гріхи як основи для нашого примирення з Отцем. Але віруючі перебувають під Угодою, яка не потребує посередника, як чітко вказує св. Павло: “Але посередник не є для одного” (Гал. 3: 20). Це означає, що там, де Угода має лише одну сторону, вона не має, не потребує посередника. Навпаки, угоди, які мають умови, вимагають посередника, як, наприклад, Мойсей був посередником Угоди Закону, а Христос – посередником Нової Угоди. В обох цих Угодах є пропозиція на умові: “Якщо ви зробите те і те, то Я зроблю це. Якщо будете слухатися Моїх законів і дотримуватися Моїх постанов, то Я благословлю вас” тощо.

Зауважте, чому первісна Угода, тобто Угода Сари, “матері всіх нас”, не потребувала посередника. Це тому, що Бог не давав жодних обітниць на умовах. Всі вони були безумовними для того, хто стане Насінням. “І благословляться в насінні твоєму всі народи землі” (Гиж.). У цій обітниці немає жодних умов, а отже, посередникові не було б чого прояснювати. Бог Сам взявся вибрати тих, хто має становити Насіння Авраама. Він обрав нашого Господа Ісуса бути “Головою Церкви, а вона Його Тіло”, і Він визначив наперед і, згідно з цим визначенням, вибрав і покликав протягом цього віку тих, хто, як Він бажав, матиме привілей членства в цьому Насінні Авраама. Тут не було місця для посередника, бо Бог здійснював Свій власний вибір. Написано: “Бо ми Його [Бога] твориво”. “Отець любить Сам вас”. “До Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те”. “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його”.

ГЛЯНЬМО ПО-ІНШОМУ

Ті, у кого чесне серце, хто зараз “притягнутий” Отцем, насправді є дітьми гніву, тому перед тим, як вони можуть бути прийняті Отцем як сини, Він віддає їх Христу, і прийняття їх Христом, або виправдання вірою в Його кров (а не вірою в угоду), робить їх готовими до повернення до Отця, якщо вони все ще цього бажають. Саме до цих виправданих осіб апостол звертається [R4368]: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу”. Якби їх потрібно було зробити справді досконалими, то їх потрібно було б залишити в руках Сина для такої реституційної праці, яка належить тільки Йому і яка тривала б протягом Тисячоліття. Але замість цього вони виправдані вірою. Їхня віра в Христа, в заслугу Його жертви, засвідчена їхнім відреченням від гріха, “їм зарахована в праведність”, оскільки Ісус застосовує Свою заслугу за них. Коли після цього вони повністю посвятилися виконанню волі Отця аж до смерті й були зачаті святим Духом як Нові Створіння, вони стали “членами” Насіння Авраама, членами Посередника Нової Угоди. Тоді вони вірою перейшли на новий рівень, де їм не ставиться в провину жоден гріх чи недосконалість, доки вони виконують свій Обіт посвячення і “ходять... не за тілом, а за духом” (Рим. 8: 1).

R4365 (1909 р.)