[R4359]
МІСІОНЕРСЬКИЙ ДУХ ХРИСТИЯНСТВА
ДІЇ АПОСТОЛІВ 13: 1-12

Заголовний текст: “І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!  Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде” (Марка 16: 15, 16 – пропущено в старих рукописах).

Цей вірш і весь цей розділ, починаючи з дев’ятого вірша і до кінця, усі науковці вважають інтерполяцією, доповненням до Писання – вони не написані Марком, а додані століттями пізніше. Ці слова не зустрічаються в найдавніших грецьких рукописах. Нам краще використовувати вірогідні слова з Мт. 28: 19: “Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і святого Духа”.

Дух християнства відзначається наполегливістю. Євангеліє ставить перед істинно віруючим мету, мотив, який надихає до найбільшого ентузіазму. Послання стає полум’ям, яке повинно розгорітися як справжнє світло, щоб освітити інших. Інакше воно згасне, затухне. Слова “І не засмучуйте [не загашайте] Духа святого Божого, яким ви запечатані на день викупу”, безумовно, можна застосувати до належного місіонерського духа, а також іншим чином.

Місіонерська діяльність у чужих землях, безумовно, відповідала Божественному наміру, щоб знання про Божу благодать поширилося скрізь, щоб вибрати Божих “вибранців” з кожного куточка. Цими словами ми не схвалюємо все, що пов’язане з методами або вісткою, посланою в ім’я Євангелія. Однак ми віримо, що благословення прийшло навіть через використання неправильних методів і осквернених учень. Ті, хто давав гроші на цю справу, безсумнівно, отримали благословення, яке компенсує кожне намагання служити Господу. Жертва земних засобів принесла своє благословення й винагороду у вигляді запалу духа. Ми не впевнені, наскільки язичники отримали користь від уроків, які їм принесла цивілізація: можливо, хтось отримав більшу, а хтось – меншу. Тільки Господь знає, як визначити справжні результати й розподілити нагороду за служіння в Його справі.

Ми вважаємо, що в той час, як багато можна зробити вдома в цивілізованих землях, усім, хто має повні руки справ, краще вдовольнитися цим, залишаючи Господу можливість відкрити шлях пізніше – згідно з Його мудрістю й благодаттю, – щоб вістку почули язичники. Наші читачі пам’ятають, що в Господньому провидінні здалося розумним, щоб брат Бут і його дружина вирушили до Африки як представники Правди. Усе вказувало на те, що це не буде перешкодою для праці в цивілізованих землях, і, справді, Господь мав кілька дозрілих пшеничних зерен у далекій Африці. Новини від брата Бута та інших з Кейптауна й околиць запевняють нас, що проголошення доброї звістки великої радості в цьому регіоні просувається досить швидко. Троє білошкірих братів зараз постійно проповідують там змішаній аудиторії. Близько пів дюжини маленьких громад радіють росту знання Божественного Плану Віків. Крім того, троє чорношкірих братів підтримали цю справу [R4360] і ревно почали її проповідувати. Один з них працює поблизу Кейптауна. Інший вже подолав майже дві тисячі миль і тепер докладає значних зусиль серед свого народу біля озера Ньяса. Ще інший щойно вирушив пішки до тієї ж околиці, і подорож триватиме близько місяця. З ним йдуть ще шість чи вісім молодих чорношкірих християн, які подорожують, щоб мати змогу отримати користь від його настанов у дорозі й бути краще підготовленими, аби розповісти звістку великої радості, коли вони прийдуть до своїх краян. На відміну від місіонерських зусиль інших, наші місіонерські зусилля, як вдома, так і за кордоном, мають інший характер і надихають по-іншому. Ми не проповідуємо про розлюченого Бога й велике місце під назвою пекло або чистилище, в яке потрапили всі їхні праотці й куди вони повинні потрапити, якщо не приймуть нашого послання. Наше послання – це місіонерське послання св. Павла й Варнави – звістка про те, що Бог любові дав Відкупителя; що у свій час Відкупитель встановить Своє Царство, через яке благословить усі племена землі пізнанням Своєї благодаті, допоможе повернутися до згоди з Богом, а отже, дасть можливість отримати вічне життя.

Наше послання – це послання особливої ласки, яке зараз досягає всіх, хто має “вуха, щоб слухати” і серце, щоб оцінити й прийняти його. Наше завдання – місіонерське полювання на Господні коштовності, Його “Царське Священство”, Його “Малу Черідку”, Його “вибраних”, щоб їх просвітити й допомогти їм ясніше пізнати Правду, щоб вони могли вчинити певним своє покликання й вибрання і стали співспадкоємцями свого Спасителя в Його прийдешньому Царстві. Наша головна праця є вдома або в місцях, де Євангеліє вже проголошено, бо ми розуміємо, що Писання навчає нас, що ми є в часі жнив Євангельського віку, так само як праця Господа та Його апостолів була в часі жнив Юдейського віку. Ісус сказав Своїм учням: “Я вас жати послав, де ви не працювали”. Інші працювали, а ви ввійшли в плоди їхньої праці, щоб збирати дозріле зерно. Нас не здивує, якщо свого часу ми дізнаємось, що цього року в Африці Пам’яткову Вечерю відсвяткували приблизно двісті нових віруючих, крім тих, які споживали минулого року. Звичайно, двісті – це небагато, і ми не можемо сподіватися, що всі вони будуть дозрілими зернами пшениці, однак ми вважаємо, що це дуже обнадійливий початок, враховуючи тривалість прикладених для нього старань.

МІСІОНЕРСЬКИЙ ДУХ В АНТІОХІЇ

Наш урок розповідає, що в Антіохії крім Павла й Варнави було ще троє промовців і, як вони служили й показували самозречення, святий Дух вказав, що Варнава й Павло повинні мати особливу працю – занести послання Божої благодаті іншим. Таким чином, ми маємо пораду щодо правильного способу, якого слід дотримуватися Господньому народу загалом, де б він не знаходився: що число публічних промовців і вчителів, ведучих Веріанських досліджень й інших є більшою, ніж це насправді потрібно. Замість того, щоб витрачати дорогоцінний час і енергію, всі повинні взяти до уваги факти, зіставити їх з настановами цього уроку й виділити деяких для особливої місіонерської праці. Невміння бачити широту Господньої праці й привілеїв служіння стало для декого спокусою й призвело до пошуку провин і суперечок через дрібниці, до заздрощів і зневіри замість взаємного заохочення, співчутливої допомоги, зростання Господньої радості й поширення Правди. Кожен член Христа, і особливо кожен, хто має здібності навчати, повинен прагнути мати якомога ширший погляд на Господню працю й з найбільшою любов’ю та вдячністю ставитися до зусиль кожного співслуги. Такий шлях веде до взаємного збагачення, тоді як інший шлях веде до холодності й убогості й навіть до того, щоб кусати й пожирати один одного.

ПОКЛАЛИ НА НИХ РУКИ

Церква призначила апостолів на це місіонерське служіння. Покладання рук не означало наділення їх якимись духовними чи окультними силами. Це не означало надання їм повноважень проповідувати. Це означало, що Господня громада в Антіохії визнала цих двох чоловіків Божими слугами й уповноважила їх як своїх представників, а отже, довірила їм нести благу звістку іншим. Як священники клали свої руки на тварин, які мали представляти їх у жертвоприношенні, так і Церква поклала свої руки на тих, хто мав представляти її у служінні Правді.

Так само сьогодні ми дотримуємось того, що, як віримо, є вказівкою святого Духа посилати пілігримів звіщати Добру Новину. Вони йдуть, як представили цю річ апостоли, не як уповноважені проповідувати людиною, чи людьми, чи людськими системами, але як уповноважені Тим, Хто сказав: “Тож ідіть і навчіть всі народи” – людей усіх національностей, а не лише юдеїв, як це було спочатку. Проте, Церква в цілому кладе свої руки на цих пілігримів у тому сенсі, що каже: “Ви йдете, схвалені нами, як наші представники, і всі ваші витрати будуть покриті з наших пожертвувань. Служіть Господу вірно й звітуйте нам”.

КОНФЛІКТ СВІТЛА Й ТЕМРЯВИ

Обоє вирішили спершу відправитись на острів Кіпр, мабуть, тому, що Варнава був родом з цього острова, і це був найвідповідніший шлях у Малу Азію. По дорозі нічого особливого не було, аж врешті вони, пройшовши майже весь острів, натрапили на одного юдея, чаклуна, відомого як Еліма, або ворожбит. Значна частина ошуканства того часу й сьогодні відбувається за сприяння та підбурювання з боку впалих ангелів, демонів. Еліма зрозумів, що аргументація апостола подіяла на урядовця, проконсула, тому він намагався опиратися Правді, розуміючи, що успіх апостолів означав би втрату престижу його власного фальшивого представлення. Св. Павло, наповнений особливою силою святого Духа, прикипів поглядом до Еліми й промовив: “О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг? І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу”.

Це була не влада Павла, не суд Павла, це було від Господа, і Павло був лише його мовним знаряддям. Господь і зараз не завжди так карає Своїх опонентів. Це, радше, був винятковий випадок, покликаний сприяти утвердженню релігії Христа, а також заохотити апостолів у їхньому подальшому служінні. Ми не повинні намагатися наслідувати поведінку св. Павла в цій справі. Він був апостолом, особливо наділеним силою й особливим чином використаним у тому сенсі, в якому ми не використовуємося. Наша справа – проповідувати Слово, а результати залишити Господу. Однак недалекий той день, коли під владою Царства ті, хто чинить опір Правді, відчують до себе рішуче ставлення й важку руку Божественного суду. Проте ми раді, що після цих судів буде одужання, як було у випадку з Елімою, навіть якщо його сліпота була лише на деякий час. Про той майбутній вік написано: “Коли [скрізь] на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди”. Без сумніву, Еліма навчився чогось на власному досвіді, і розповідь показує, що ця річ була дуже корисною для проконсула. Його віра була й без чуда. Читаємо: “Тоді той проконсул, як побачив, що сталося, увірував, і дивувався науці Господній”. Зауважимо, що ми повинні прагнути залишити в кожному серці правильний вплив: не подив перед нашим умінням, ораторським мистецтвом чи іншими здібностями, а подив перед наукою Господнього Слова. Дійсно, немає сумнівів, що саме в цьому полягає секрет успіху Жнивного послання сьогодні. Люди дивуються науці. Наші проповідники-пілігрими нічим особливо не виділяються. Багато хто скаже, можливо, що вони навіть поступаються середньому рівню служителів конфесій, але вони мають особливу науку – вони мають Божественний План Віків, – і саме це вражає й дивує тих, хто їх слухає.

R4359 (1909 р.)