[R4355]
“ЧОМУ ТИ МЕНЕ ПЕРЕСЛІДУЄШ?”
ДІЇ АПОСТОЛІВ 9: 1-19

“А він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?” (вірш 4).

Вже відзначивши утвердження Євангелія в Юдеї та Самарії й відкриття дверей можливостей для поган, ми переходимо до розгляду розповсюдження послання серед поган. Це приводить нас до великого апостола Павла, чия праця в служінні буде нашою темою.

Апостол поган мав два імені: Савл і Павло. Походивши з юдеїв, він був названий на честь першого царя Ізраїлю Саула, та оскільки його батько був римським громадянином, він повинен був отримати особливе ім’я. Було обрано ім’я Павло – можливо, тому, що в грецькій мові ім’я Савл (Saulus) означало “кульгавий”. Ми бачимо, що після того, як служіння святого Павла поширилося на чужі землі, він прийняв і використовував виключно те ім’я, яке отримав за римським громадянством.

Його сім’я була надзвичайно відданою юдаїзму та релігії – фарисейству. Це пояснює, чому його відправили не до університету Тарсу, а до Єрусалиму в Школу Гамаліїла. У всякому разі, його спілкування в ранньому віці з вченими греками, цілком ймовірно, допомогло йому набути витримки, яка не раз знадобилася, коли він промовляв до представників різних класів.

Перекази подають, що його батьки були досить заможними людьми, про що свідчило їхнє становище як римських громадян. Про це свідчить також навчання Павла в Школі Гамаліїла, оскільки це була передова школа, семінарія, яку відвідували нечисленні, діти багатих. Можна припустити, що навернення Павла до християнства повністю ізолювало його від дому, від сім’ї й позбавило доходу, яким він користувався раніше та який радо полишив заради Христа. Виготовлення ним наметів не суперечить цьому, адже в багатих людей був звичай навчати дітей ремесла. Той факт, що св. Павло був бідний і потребував займатися своїм ремеслом, здається, означає, що його фінансове утримання припинилося. Його пізніші умови, навпаки, вказували б на те, що згодом він отримав спадок, який дозволив йому жити у власному найманому будинку з численними зручностями, якими в той час користувалися лише заможні люди й аж ніяк не в’язні. Суттєво відзначити, що грошові справи майже не згадуються в розповідях про нашого Господа й апостолів. Єдиними винятками, які ми пам’ятаємо, є згадка про монети для сплати податків і збір пожертв для постраждалих в Єрусалимі. Ми раді дотримуватися такого порядку в справах, пов’язаних з теперішніми Жнивами, і рекомендуємо його усьому Дому Віри скрізь.

Хоча святий Павло стверджував, як його вороги будуть схильні казати, що в тілесній присутності він був слабким, а його мова – убогою, все ж, на противагу цьому, пам’ятаємо, що в Лістрі народ порівнював його з богом Меркурієм (якого греки називалиГермесом – прим. ред.) і, тим самим, непрямо хвалив його здібності й енергійність або те й інше разом. Доктор Пелубе підсумовує характер цієї великої людини в наступних блискучих висловлюваннях, які ми повністю підтримуємо:

“Він був глибоко релігійним, щиросердним, палким, енергійним, наполегливим, з широким розумом, ніжним, люблячим. Він був великим у всьому і, мабуть, більшим, ніж будь-яка інша людина в історії людства. Він був великим мандрівником, великим письменником, великим оратором, великим організатором, великим місіонером, великим філософом. Весь цей геній був відданий в абсолютній посвяті Ісусу Христу. Він є Мойсеєм Нового Завіту. Вони обидва стоять найвище серед людей”.

ЙОГО ОСОБЛИВЕ НАВЕРНЕННЯ

Ми не повинні вживати це слово “навернення” в його звичному значенні. Слід пам’ятати слова самого св. Павла про те, що він мав сильну віру в правдивого Бога й повністю присвятив себе служінню Йому не у формальному чи номінальному сенсі, але всім серцем, енергійно, з ревністю, з якою раніше переслідував Церкву. Він мав ревність до Бога, але вона була не від знання. Коли Бог дав йому знання, це не змінило його серця, його поривань, його відданості, а змінило лише напрямок його діяльності. Слово “навернутися” означає “обернутися”. Павло не навернувся від неправильного стану серця до правильного, а змінив напрямок своєї діяльності. Він служив тому ж Богові, з тим же запалом, але тепер розумно й правильно. Важливо, щоб ми уважно звернули на це увагу й не очікували, що Бог буде так само поводитися з невіруючими. Він їх не шмагає, а, як каже Святе Письмо, притягує до Себе, і притягує лише тих, хто є в правильному стані серця, “чи Його не відчують” (Дії 17: 27).

Для досвіду св. Павла можна знайти більше паралелей у християнській Церкві, серед тих, хто посвятився Господу, але засліплений забобонами. Вони можуть жорстоко переслідувати тих, “що тієї дороги вони”, і можуть робити це з “добрим сумлінням”, як робив святий Павло. Для всіх таких є надія, що Господь якимось чином зробить так, що очі їхнього розуміння розплющаться. Ми маємо більше надії на навернення від неправди до Правди тих, хто у своїй сліпоті є запеклими переслідувачами “тієї дороги”, ніж тих, хто є холодним, байдужим або теплим. Господь обіцяє допомогти усім, чиї серця звернені до Нього. Правда, багато хто, як і святий Павло, може плакати гіркими сльозами над своїми минулими проступками невігластва й над тим, що не прислухався до настанов Святого Письма, але в кінці Господь визволить їх. І навпаки, для тих, хто колись скуштував доброго Божого Слова й сил прийдешнього віку та став причасником святого Духа, надії мало. Якщо вони відпадуть, то ми можемо зробити все, що в наших силах, для їхнього повернення, але не можемо мати великої надії. Як зауважує апостол, неможливо відновити тих, хто зайшов так далеко.

АРЕШТ “НАПАСНИКА”

У попередньому уроці розповідалося про поступ Правди, як Господь благословив діяльність її послідовників, проте Савл із Тарсу далі енергійно виступав проти послідовників Господа і, як знавець Закону в очах синедріону, первосвященника й народу, жорстоко їх переслідував. Очевидно, Степана каменували саме за його згоди. Його останнім кроком було отримання наказів від первосвященника привести християн з Дамаску до Єрусалиму, щоб їх судили в Синедріоні, а не в місцевій синагозі. Наказ був отриманий, і Павло, як представник найвищої юдейської влади того часу, у супроводі групи людей, можливо, таких же зилотів, як і він сам, а можливо, найманих слуг – свого роду поліційного загону, наближався десь опівдні до Дамаску. Раптом ополудні з’явилося ще яскравіше світло, яке осяяло Савла і перед яким він, безпорадний, повалися на землю. Чи був це сонячний удар? Ні! Це було видіння, “ясніше від світлості сонця”, – видіння Христа, Божого Сина, у славі. Голос почув не тільки Савл, але і його супутники, та вони не розуміли слів так, як він. Єврейською мовою він почув від Господа: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?” Спантеличений, Савл запитав: “Хто Ти, Пане?” Прийшла відповідь: “Я Ісус, що Його переслідуєш ти”. (Решта слів: “Трудно тобі бити ногою колючку! А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?” – не знаходиться у старих рукописах). “Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити”.

Яке відкриття очей розуміння Савла відбулося в цю мить, коли він втратив природний зір з Господньої милості до нього! Можемо краще уявити собі, ніж пояснити, його думки. Він був самовпевненим віруючим в Бога, який боровся проти єресі та єретиків. Він, безперечно, вважав, що має особливу міру божественного схвалення задля своєї невтомної ревності, аж ось раптом йому сказано, що Ісус справді був Месією! У цьому полягало значення першого докору нашого Господа: “Савле, Савле, чого ти Мене переслідуєш!” Савл щиро думав, що служить Богові, переслідуючи тих, кого він вважав невеликою групою єретиків, серед яких не було багато великих, мудрих, вчених або шляхетних. Тепер, на його подив, він побачив, що Славетний з видіння називав нерозумних, незнатних, бідних Своїми братами, Своїми “членами”, чиї страждання були частиною Його власних страждань.

САВЛ СМИРЕННИЙ І ЛАГІДНИЙ

Ревний фарисей, відданий, призначений придушувати єретиків, який так пишався своєю ревністю до Господа, в одну мить був принижений до пороху, не тільки буквально впавши на землю, але й повалений у своєму розумі й [R4356] самооцінці. У Дамаск, до якого він сподівався увійти з великою гідністю як представник юдейського первосвященника, глави юдейської релігійної системи, він увійшов зовсім по-іншому. Розплющивши очі після того, як голос наказав йому йти в місто, Савл зрозумів, що він повністю осліп, і його потрібно вести за руку. Він був настільки приголомшений, що три дні не їв і не пив. Його, напевно, добре знали в Дамаску, і він, мабуть, зупинився в готелі або на найбагатшій вулиці міста, званій “Простою”, тому що вона справді була простою, що було рідкістю у стародавніх містах. Як на ті часи, коли вулиці були вузькими, це був дуже жвавий міський проїзд. Його ширина становила сто футів (приблизно 30 метрів – прим. ред.), і він мав колонаду з мармурових колон, що відокремлювала проїжджу частину від будинків.

АНАНІЙ, БОЖИЙ ПОСЛАНЕЦЬ

Якщо один зі згаданих у Святому Письмі Ананіїв був засуджений за невірність Господу, то інший, з таким же ім’ям, виявився вірним. Він жив у Дамаску. Господь з’явився йому у видінні, сказавши,  як він повинен знайти Савла і що слід зробити, щоб відкрити йому очі. Ананій заперечив, що це, мабуть, якась помилка, бо цей Савл вчинив багато зла святим Єрусалиму. Він також знав мету його приходу в Дамаск.

Господь похвалив Савла перед Ананієм: “Ось бо він молиться!”. Як багато сказано в цих трьох словах! Так само ми можемо бути впевнені, що той, хто так смиренно звертається до Всевишнього, не є в поганому стані! Звісно, бувають лицемірні молитви, як показав Господь у притчі про фарисея й митника, але в цілому приватну молитву можна вважати вірним показником чесного, розкаяного серця. За нашою оцінкою, лише ті, хто молиться, саме  з Господнього посвяченого народу, мають усі шанси здобути нагороду. Якщо вони не люблять Господа настільки, щоб дякувати за Його милості й наблизитися до престолу небесної благодаті та отримати милість і силу для своєчасної допомоги в кожній потребі, то навряд чи вони матимуть достатньо сил, щоб витримати випробування й перевірки. Хотілося б бути впевненими, що всі наші читачі є вірними й щирими в молитві. Ми впевнені в багатьох з них, але, бажаючи їм поступу, закликаємо скористатися з цього великого привілею від щирого серця.

Ананій є першим, кого уповноважено вжити слово “святі” до послідовників Ісуса. Як ми розуміємо, це слово означає “повні святості”, “освячені”. Безумовно, це відповідна назва для всіх тих, які твердять, що вони йдуть слідами свого Учителя й справді намагаються це робити. Будьмо гідними цієї назви, незалежно від того, чи застосують її до нас коли-небудь, чи ні.

ВИБРАНА МЕНІ ПОСУДИНА

У відповідь на заперечення Ананія Господь у видінні сказав йому: “Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїлю. Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє”. Савл за народженням, вихованням і темпераментом був особливо придатний до служіння, для якого Господь його обрав. Він був вибраною посудиною, посудиною великої місткості. І все ж він був лише посудиною. Добро, яке мала нести ця посудина, – це Божественне послання любові й милосердя. Так само й з усіма покликаними “членами” Церкви. Ми є лише посудинами. Досконалість, заслуга, гідність належать нашому Господу. Ми лише слуги Його і Його Церкви. Ми не повинні розуміти, що Савл був вибраний, щоб піти на небо. Ні, він був вибраний, щоб стати посудиною милості. Але навіть у цьому його вибір залежав від його власної волі. Говорячи про цю річ, він каже: “Я... не був супротивний видінню небесному”. В іншому місці апостол каже: “Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї”. Ймовірно, він мав на увазі, що Божественне провидіння розпорядилося й влаштувало так, щоб він народився в певних умовах і середовищі, які повинні були зробити з нього саме таку посудину для Євангелія, якою він був тепер. Цей вибір, однак, не перешкоджав його вільній волі. Він сам стверджує, що все ще може стати відкиненим, навіть після того, як проповідував іншим. Той самий урок доречний для всіх нас. Господь може впорядкувати наші справи так, щоб дати нам особливі можливості та привілеї у зв’язку з Його працею, але Він ніколи не втручається в наше серце, щоб ми перебували в Його службі проти нашої волі. Ми можемо кожної миті відмовитись від служіння: “І, – каже св. Павло, – Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає” (Євр. 10: 38).

Вибрана посудина мала нести вістку благодаті
(1) Поганам;
(2) Царям;
(3) Ізраїлю.

Бачимо слушність проповіді в першу чергу поганам. Бачимо також, що така особа, як св. Павло, мала особливі нагоди служити Правді в таких випадках – коли він вставав і говорив перед Феліксом, Августом, Агріппою та іншими – можливо, навіть перед імператором Нероном (2 Тим. 4: 16, 17). У його дорученні згадується також Ізраїль, і ми пам’ятаємо, що його проповідь у різних місцях була “перше ж юдеєві”.

“ВИТЕРПІТИ ЗА ІМ’Я МОЄ”

Як дивно звучить: “Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє!” Чи будь-яке інше служіння, окрім служіння нашому Господу, пропонувалося будь-коли на таких умовах – обіцянках страждати? Звичайно, що ні. Але як чесно Господь покликав Своїх учнів, не даючи жодного хибного уявлення про факти! Ми покликані страждати з Ним – жертвувати собою, своїми земними інтересами, розділити Його Хрест і цим довести, що ми зачаті Його Духом, що той розлився в наших серцях і зробив нас копіями дорогого Божого Сина. Вірність цьому гарантує нагороду співспадкоємства з нашим Відкупителем у Його Царстві; і на жодних інших умовах ніхто не може сподіватися на ці почесті Царства. Апостол розумів це і, здається, висловлює думку, що чим більше кожен з послідовників Господа здатен розділити страждання Христа у плоті, тим більшою буде його частка в славі, яка згодом відкриється нам – “членам Тіла Його”.

Вираз “за ім’я Моє” – широкий. Він містить у собі все, що пов’язане з Божественним Планом, осередком якого є Ісус, Месія. Він містить у собі страждання заради Правди, тому що Правда життєво пов’язана з “єдиним Ім’ям”. Він охоплює братів, тому що вони назвали ім’я Христа й перебувають під його ім’ям як члени Його Тіла. Він охоплює всю працю Тисячолітнього Царства, тому що Він є Головою всього цього, і Його ім’я, Його честь, пов’язані з усім. Тому радіймо будь-яким стражданням, які прямо чи опосередковано приходять до нас за нашу вірність “дорогому імені” й різним справам, які з ним пов’язані.

“З’ЯВИВСЯ ТОБІ НА ДОРОЗІ”

Запевнений Господнім керівництвом, що шлях для служіння Правді відкритий, Ананій більше не вагався. З повним переконанням віри він звернувся до Савла найбільш лагідними словами: “Савле брате, Господь Ісус, що з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа святого” (вірш 17). Негайно з очей Савла впало щось схоже на риб’ячу луску. Мабуть, сильне світло зруйнувало поверхню ока, яка тепер відшарувалася. Його зір відновився, хоча наскільки досконало – під питанням. Очевидно, решту життя він страждав від слабкого зору, що заважало йому писати листи, за винятком одного, який, за його словами, був написаний великими літерами. Можемо уявити собі, в якому нелегкому становищі у всьому він опинився через цю недугу. Його фізична присутність була набагато менш привабливою, ніж раніше, і ніщо інше, крім Правди, яка стояла за його словами, не могло так вплинути на його слухачів. Можемо собі уявити, яке співчуття викликала недуга св. Павла у люблячих братів. “Свідкую бо вам, що якби було можна, то ви вибрали б очі свої та мені віддали б” (Гал. 4: 15).

Апостол, як вибрана посудина, повинен був відігравати дуже помітну роль у Божественному задумі, у впровадженні Євангелія, і його власна покора була надзвичайно важливою. Безсумнівно, Господь передбачив, що наслідки пошкодження зору завжди будуть нагадувати йому про велику помилку, якої він допустився у своїй ревності без знання, а також про Господнє милосердя до нього, і що ці дві думки, безперечно, триматимуть його покірним і довірливим і принесуть йому велике благословення, навіть якщо він благатиме про усунення цих наслідків, поки Господь не скаже: “Досить тобі Моєї благодаті” (2 Кор. 12: 9). “Що ж, – каже апостол, – якщо мати цю недугу означає мати більше Божественної благодаті, то я згоден на неї, і мені було б шкода з нею розлучатися”. Ставмося, дорогі друзі, до наших випробувань, переслідувань, труднощів саме так – як до Божественного допущення для нашого добра. Будьмо певні, що Той, Хто прийняв нас в узи любові, хто зачав нас Своїм Духом і назвав синами, не є недбалий до наших найвищих інтересів і не допустить, щоб ми зазнали випробувань і спокус, хіба що зробить так, щоб усі ці випробування разом співпрацювали для нашого найвищого блага.

Савл молився й постив три дні та ночі й тепер усвідомив Господню вибачливу любов у тому, що був посланий Ананій, що він сам бачив сон і до нього частково повернувся зір. З цим свідченням Божественної прихильності він мав почати все спочатку. Спочатку він мав охриститися й тим самим символічно показати свою відданість [R4357] Розп’ятому. Потім він мав поїсти, щоб додати свіжості своєму тілу, щоб сили могли бути використані для служіння його новому Вчителеві.

Читаємо, що відразу ж Савл проповідував Христа в синагозі Дамаску. Ми захоплюємося його відвагою, його чесністю! Нехай ця ілюстрація запалить наш розум і серце вдячністю, щоб ми зміцнилися для таких і всіляких інших надзвичайних обставин – щоб використовували кожну можливість для служіння Господу й виправлення всього, що ми раніше робили неправильно. Ймовірно, апостол відчував потребу в особливому приготуванні до служіння Хреста Христового. У всякому разі, можна припустити, що незабаром після свого навернення, після проповіді в Дамаску він попрямував у бік пустелі Аравії. Цілком можливо, що ці три роки він провів вивчаючи різні риси Божественного Задуму. Безсумнівно, там він отримав видіння, які наповнили його ентузіазмом для праці його великого послання, благословення від якого приходили протягом усього віку й далі перебувають з нами.

R4355 (1909 р.)