[R4352]
ВИКУПИТЕЛЬ, ВІДКУПИТЕЛЬ, ЖЕРТВА ЗА ГРІХ, ПРИМИРИТЕЛЬ, ЗАСТУПНИК, ПОСЕРЕДНИК

Визнаючи, що ми виправдані не ступенем нашого знання Божественного Плану, а повнотою нашої віри, нас, тим не менше, глибоко цікавить кожен вираз Святого Письма стосовно філософії великого факту, якого наша віра тримається в цілому. Цей факт був таким же величним тоді, коли ми вперше його прийняли, як і сьогодні, проте тоді ми не бачили його деталей так, як бачимо їх зараз. І цілком можливо, що певні риси в майбутньому ще повніше відкриються очам нашого розуміння. Наше правильне ставлення – це вдячність Богові за пізнання благословенного факту, що прощення Ним наших гріхів так чи інакше стало можливим через смерть Ісуса. Саме усвідомлення цього факту виправдовує нас і притягує до Господа в посвяченні: “Христова любов спонукує нас” (2 Кор. 5: 14). З того благословенного моменту наш привілей – іти постійно вперед, зростаючи в благодаті, в пізнанні та оцінюванні, в любові та жертовному послуху. Продовжуймо це робити й не дозвольмо жодним хитромудрим міркуванням позбавити нас вже отриманих благословень та привілеїв. Дехто, здається, перебуває в небезпеці поводитися так – в небезпеці сперечатися про філософію, якої не розуміє. Маючи невластивий дух, вихований суперечками, такі, здається, перебувають у небезпеці втратити всі благословення, якими коли-небудь насолоджувалися. Не йдімо таким шляхом, але, зберігаючи нашу віру, яка приносить виправдання, і дух відданості, намагаймося цінувати кожну рису Божественної Правди, представленої нам у Божественному Слові.

ВИКУПИТЕЛЬ І ВИКУП

Євангельське послання – це добра новина про Викупну жертву, завдяки якій Бог може бути справедливим і водночас виправдовувати віруючого. Перший натяк про Викупителя Бог дав батькові Авраамові, не пояснюючи подробиць. Він лише натякнув, що якимось чином Божественна Справедливість буде задоволена нащадком Авраама, Месією, і що в результаті через його Насіння благословення прийде для всіх племен землі. Коли наш Господь був представлений як Насіння Авраама, Він зробив перший виклад філософії Божественного Плану, згідно з яким Він, як Насіння Авраама, повинен принести обіцяне благословення. Він сказав: “Син Людський прийшов... щоб... душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мт. 20: 28). Це всеосяжне викладення Викупу не було деталізоване – жодних подробиць. Однак у Законі Ізраїлю Бог передбачив і представив Викуп, але не так, щоб усі його зрозуміли, а в образах і тінях, які у “свій час” Він запропонував зробити ясними й зрозумілими для тих, хто матиме належні очі розуміння, просвітлені святим Духом.

ЖЕРТВА ЗА ГРІХ ЗАДЛЯ ПРИМИРЕННЯ

Слово “викуп”, як ми вже зазначали, означає відповідну ціну. Адам, неслухняний і грішний, був засуджений на смерть і потребував викуплення, відкуплення від смерті та осуду Справедливості. Оскільки він був лише однією людиною, то й відкупити, викупити його потрібно було лише однією людиною. Але потрібна була досконала людина, а такої не було. Тому Бог послав Ісуса, святого, безневинного й непорочного, щоб Він став Викупом Адама і, посередньо, його роду, бо всі потрапили під осуд через його непослух. Тому, коли Ісус “помер, праведний за неправедних” на Голгофі, була дана ціна, достатня для відкуплення Адама та його роду.

Але ця заслуга ще не була передана в руки Справедливості. У смерті була дана лише заслуга жертви досконалого людського життя, і вона належала нашому Господу Ісусу, коли Отець підняв Його з мертвих Своєю силою.

Що піднятий Ісус зробив із заслугою Своєї жертви? Ми відповідаємо, що через сорок днів Він вознісся на висоту, щоб з’явитися перед Богом за нас, віруючих, “дім віри”. Це було зображено в Законі. Ісус сказав: “Про Мене писав він [Мойсей]” (Ів. 5: 46). В образі первосвященник Аарон зображував посвяченого Ісуса, помазаного святим Духом, Первосвященника нашого визнання. Як Аарон взяв кров тельця, яка представляла його власну кров, його життя, жертву, і увійшов з нею у Святе Святих та й покропив нею місце вблагання, щоб учинити примирення за гріхи за себе (і священників), а також за свій дім (покоління Левія), так само наш Господь Ісус учинив у позаобразі. Він взяв не кров тельця, а “власну кров”, заслугу власної жертви, і окропив нею не буквальних священників та левітів, образних людей, а позаобразне Царське Священство та левитів (слуг) “дому віри”.

Яке відношення це має до Викупу? Відповідаємо: такою є філософія викупу, викладена в Писанні. Не є Божим задумом, ані нашим сподіванням, щоб усі або багато хто змогли зрозуміти цю Божественну філософію. Як каже наш Господь, одним “дано” зрозуміти, а іншим не “дано”. Ми пишемо в надії допомогти лише тим, кому “дано пізнати таємниці Царства Небесного” (Мт. 13: 11-17). Ми не пишемо стороннім, для яких не передбачено зрозуміти, пізнати ці таємниці, тому що вони або ніколи не досягли належного стану серця, щоб прийняти їх, або згодом залишили цей належний стан люблячої відданості, смирення й навчання.

Отже, наша викупна жертва була представлена Отцеві, коли Ісус вознісся на висоту після Свого воскресіння; і, відповідно до даного Богом образу, була представлена не за всіх людей, а лише за позаобразний “дім віри”. Жертва за гріх, жертва, яку Христос приніс Божественній Справедливості, щоб вирівняти гріх людини, була Викупом. Ніхто, крім Нього, не міг дати його, як ми показали, і Він міг дати його тільки за одного з людського роду, або за всіх з роду Адама – залежно від того, як Він міг вирішити застосувати його. Як ціна, він був достатнім для всіх, але для скількох з них Він вирішить його застосувати, повністю залежало від Нього самого і від Божественного Плану, якого Він дотримувався, хоча, як показує образ, Він застосував його не за всіх, а лише за “дім віри” – “за нас”. Проте, в кінцевому підсумку, він повинен бути застосований за всіх як “викуп за всіх” не тільки в тому сенсі, що він був достатнім, щоб вирівняти покарання всіх, але додатково в тому сенсі, що він ще буде доступним для всіх, коли заслуга перейде через “дім віри”, через “членів Його Тіла”.

Вода з великого водозабору використовується для водопостачання великого міста. Для цього вона проходить численними трубами й водогонами. У кожному з них – та сама вода, бо вона з того самого джерела водопостачання. Коли ми п’ємо цю воду й вгамовуємо спрагу, ми кажемо, що беремо її з водопровідної труби або ж безпосередньо з джерела, або ж так і так. Отже, думаючи про заслугу жертви нашого Господа Ісуса, ми повинні пам’ятати, що вся заслуга примирення за гріх виникає з жертовної смерті нашого Господа, незалежно від того, коли і як вона застосована. Він є Викупителем. Його кров – це Кров Примирення за гріх Адама, який спровадив смертний вирок на себе й свій рід. Ніхто не додає до цього Викупу й ніхто не забирає з нього. У Божественному плані він застосований за Церкву, “вибраних”, щоб дати нам привілей приєднатися до нашого Господа як Його “члени” і вмирати з Ним. Його заслуга просто переходить через учасників Його жертви до природного Ізраїлю й світу під Нову Угоду. Він – джерело, ми – засоби передавання.

КРАЩІ ЖЕРТВИ, НІЖ ТІ

У книзі “Тіні Намету «Кращих Жертв»” (опублікованій у 1880 році) ми детально розглянули цю тему. У ній ми показали, що Христос, замість того, щоб застосувати заслугу Своєї жертви безпосередньо за весь світ, в кінцевому підсумку досягає того ж, застосовуючи Свою заслугу до порівняно невеликого класу, який Отець притягує в цьому віці. Отець притягує (Ів. 6: 44) до Сина для виправдання “через віру в кров Його” (Кул.) тих, хто любить праведність і ненавидить беззаконня, чи Бога не відчують і не знайдуть. Син приймає їх і знайомить з фактом, що Він вже здійснив примирення за гріх і представив його за “кожного, хто вірує”. А потім Він веде їх до подальшого привілею цього Євангельського віку – стати спільними жертводавцями з Ним і таким чином стати Його Нареченою і Співспадкоємицею у Його Посередницькому Царстві, яке незабаром буде встановлене для благословення невіруючого світу, ще не притягнутого, не виправданого, не благословенного. Син притягне їх протягом Тисячоліття (Ів. 12: 32).

Чому заслуга Ісуса Христа повинна бути таким чином дана “дому віри”, а не світу людства в цілому?

Відповідаємо, що ця риса Божественного Плану віків поки що є “Таємницею” для всіх, окрім “святих”. Останнім Бог відкриває цей великий привілей: що завдяки йому Він “до слави приведе багато синів” під проводом Ісуса, і що вони будуть називатися “Його братами”, “Його членами”, “Його Нареченою”, залежно, з якого боку на це дивитися. Для того, щоб розділити Його природу та її славу, вони повинні розділити Його страждання, “Його смерть”. Таким чином, оскільки Він повинен був страждати, Праведний за неправедних, то й вони, бувши виправдані вірою в Його кров, повинні так само страждати, праведні за неправедних, як Його “члени”, “доповнюючи... те, чого бракує терпінням Христовим” (Турк.). Мова не про терпіння, яких немовби бракує в сенсі неспроможності Відкупителя здійснити повне Примирення за гріхи всього світу. Йдеться про гріхи, позосталі в тому сенсі, що наш Господь не застосував Свою власну заслугу безпосередньо за світ невіруючих. Їхні гріхи позосталися, щоб заслуга Христа, проходячи через вибрану Церкву, принесла їм користь у кінці, і, на додаток, могла дати “вибраним” цього віку нагоду страждати зі своїм Господом і Головою, щоб у свій час прославитися разом з Ним (Кол. 1: 24).

Все це чітко показано в образі з 3 М. 16 розд. Як [R4354] особиста жертва Первосвященника представлена в тельці, так і жертва Його прийнятих членів, виправданих Його кров’ю, показана у вторинній, додатковій жертві козла. Усі, хто вивчав цю тему, добре пам’ятають, що все, що відбувалося з тельцем, відбувалося й з козлом, і що таким чином наш Господь заздалегідь передбачив і проілюстрував, що всі, котрі будуть членами “вибраних”, Царського Священства, повинні бути копіями дорогого Божого Сина, великого Первосвященника, через жертву Якого вони були виправдані. Знову ж таки, вони покликані йти слідами Ісуса, “вузькою дорогою” – дорогою самопожертви, самозречення, хресною дорогою.

Ми неодноразово звертали увагу на факт, що ці високо вшановані особи були спочатку “дітьми гніву, як і інші”, а багато з них були “відлучені... і чужі” Богу, проте наблизилися до нього “кров’ю хреста” й стали ще ближчими через страждання цього Євангельського віку, цього позаобразного Дня Примирення жертв за гріх.

Хто не знає, що наш Господь приніс Себе в жертву за гріх раз назавжди, і що Христос помирає не більше, ніж “раз назавжди”? Хто не знає, що в образі було дві різні жертви за гріх – телець і козел? Хто не знає, що в цьому Євангельському віці є дві жертви за гріх: жертва нашого Господа, нашого Відкупителя, центра усієї заслуги, і жертва Його Церкви, Його Тіла, за яку застосована Його заслуга? Хто не знає, що ці дві жертви – тельця (Ісуса) і козла (членів Його Тіла) є “кращими жертвами”, про які згадує апостол Павло? (Євр. 9: 23). Хто не знає, що тільки ці жертви за гріх спалювалися за табором? (3 М. 16: 27). Хто не знає, що апостол закликає нас приносити наші тіла в живу жертву і “вийти до Нього поза табір, і наругу Його понести”? (Євр. 13: 13). Так само як два додати два є чотири, так і ми, що виходимо за табір з нашим Господом, є учасниками жертв за гріх. Саме так стверджує апостол.

“МАЄМО ЗАСТУПНИКА”

Ми маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа Праведного. Світ не має Заступника перед Отцем, бо не вірить і не прийняв Ісуса як свого Відкупителя й Заступника: Він не “з’явився” за людей, а “за нас”. Коли Він з’явився перед Богом за нас, одразу після Свого вознесіння, то представив Свою заслугу за гріхи віруючих, бо “[Бог] простив гріхи, скоєні в минулому, виявляючи при цьому терпимість” (WTB). Він не застосував Свою заслугу за наші майбутні гріхи, переступи, провини, слабкості, невігластво тощо. Як основу Своєї праці як нашого Заступника, наш Господь зберіг для цього відповідну міру Своєї щедрої заслуги, щоб ми могли щодня приходити до престолу небесної благодаті й отримувати милість, але не за первісний гріх, який для віруючих є минулим завдяки Божій терпимості, а за наші щоденні провини невігластва чи слабкості. Тому він заохочує нас пам’ятати, що недосконалості нашої глиняної посудини не повинні бути перешкодою для нас як Нових Створінь, духовно зачатих, бо для всіх цих людських слабкостей ми “маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного”. Тож ми маємо пересторогу берегти нашу одежу незаплямованою від світу, бо якщо ми перебуваємо в правильному стані серця, то можемо оцінити привілеї доступу до престолу благодаті, де кожна провина з причини немочі та невігластва буде стерта, змита з нас.

Таким чином, наш Господь є Примирителем “за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”. Проте є різниця. Наші гріхи показані в одній частині жертви за гріх, тельці, а гріхи всього світу показані в іншій частині, козлі (Євр. 13). Він вже дав відшкодування за наші гріхи. Тепер Він пропонує Своїм “членам” в жертвоприношенні розділити Його страждання й славу. Його заслуга переходить через нас, щоб “свого часу” Він міг застосувати її “за гріхи всього світу”. Безумовно, заслуга Примирителя нітрохи не зменшується від того, що вона проходить через тих, кого Він приймає і кого, у ще більшому масштабі, Отець приймає як Його “членів”!

Саме цю думку висловив наш Господь, кажучи: “Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе” (Ів. 12: 24). Безпосереднім плодом смерті нашого Господа стала поява Церкви та “дому віри”. У свою чергу, вмирання зерен, які прийняті як невіддільна складова частина з Ним, має принести у відповідний в Господа час призначений урожай, про який говорив пророк: “На землі буде збіжжя багато, на гірському верху зашумить, як Ливан, його плід!” (Пс. 72: 16).

“ПОСЕРЕДНИК НОВОЇ УГОДИ”

Слово “Посередник” не є синонімом слів “Викупитель”, “Відкупитель” тощо. У Посереднику не було б потреби, якби спершу Відкупитель не купив людства. Слово “посередник” у Писанні використовується у зв’язку з укладенням Угод, і ніколи інакше. Наприклад, “Мойсей – посередник Угоди Закону”, а Христос – “Посередник Нової Угоди” (WTB). Зауважте, однак, що Аарон, священник, не був посередником жодної Угоди; так само й Ісус, як позаобразний Священник, не був посередником жодної Угоди. Праця священника – приносити жертви за гріхи, і це наш Господь робив протягом майже дев’ятнадцяти століть як позаобразний Первосвященник. Все позаобразне священство повинно приносити “жертви живі, святі, приємні Богові”, інакше вони не можуть належати до “Царського священства” (Рим. 12: 1).

Але зверніть увагу на те, що Мойсей був прообразом більшого Христа [R4354] – Ісуса, Голови, і Церкви, Його “членів”. Наприклад, у Діях 3: 23 св. Петро говорить: “Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка [Учителя й Посередника] підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме! І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу”. Зображений тут позаобразний Мойсей, безсумнівно, є прославленим Христом, Головою й Тілом, який навчатиме світ протягом Тисячоліття. Безумовно, це неправда, що всі, хто не підкоряється Господу в цей час, будуть знищені. Цього позаобразного Мойсея, взятого з-поміж братів, Бог підіймає протягом Євангельського віку. Наш Відкупитель і Господь був піднятий першим, щоб стати “Головою Церкви, а вона Його Тіло”. Відтоді члени є підняті зі світу, відокремлені від світу до Господа й Тисячолітньої праці (Еф. 1: 23; 4: 4, 12, 16; 5: 30; Кол. 1: 18; 3: 15).

Мойсей не був образним священником і не виконував образного примирення за гріх; це була праця священника – Аарона. Мойсей як посередник Угоди Закону був образом Христа, Голови й Тіла, Посередника Нової Угоди.

Однак, щоб можна було зрозуміти, що праця Посередника майбутнього при запечатуванні Нової Угоди буде життєво ототожнюватися з працею Примирення, нам сказано в образі, що Мойсей використав при запечатуванні Угоди Закону образну кров тельців і козлів. Урок з цього найбільш виразно полягає в тому, що більший Посередник – Ісус, як Голова Церкви, Його “членів”, – запечатає, тобто окропить Нову Угоду кров’ю обох жертв – кров’ю позаобразного тельця (нашого Господа, нашого Відкупителя), в якій міститься заслуга, а також кров’ю Його “членів” (Церкви), позаобразного козла.

КОРОТКИЙ ОГЛЯД

Озираючись назад на первісну Угоду, укладену з Авраамом, ми бачимо, що вона була мов закритий телескоп. Протягом сотень років буквальний Ізраїль, здавалося, був Насінням Авраама, якому були дані обітниці й через яке будуть благословенні всі народи світу. Але через більш ніж шістнадцять століть телескоп змістився, і все настільки змінилося, що юдей не знає, що сталося відтоді. А сталося те, що прийшов Ісус Христос і особисто став Насінням Авраама, слухняний Закону. Потім, померши за рід Адама, Він був піднесений, щоб стати Духовним Насінням Авраама. Відтоді Він був готовий дати земну частину благословень Ізраїлю всім, хто прийме їх – через виправдання вірою. Спантеличений Ізраїль забарився, і милість дісталася небагатьом з цього народу і тисячам інших, які раніше перебували в темряві, – поганам. Вони, прийнявши благословенний привілей людського виправдання, були запрошені віддати його, принести в жертву, як це зробив їхній Відкупитель.

Ця праця жертвування триває вже понад вісімнадцять століть і незабаром буде завершена. Коли жертвування закінчиться, кому тоді будуть дані благословенні привілеї спілкування з Богом і привілеї Угоди? Ми відповідаємо, що апостол і пророки стверджують, що вони будуть знову дані Ізраїлю, але не за їхнього власною Угодою Закону, а за Угодою Закону, яку Господь укладе з ними в той час. Відкупитель і Його співучасники в жертві, Його “члени”, “Наречена”, будуть діяти як Посередник Нової Угоди між Богом та Ізраїлем (Єз. 16: 60, 61; Рим. 11: 27-32).

Крім того, благословенні привілеї Нової Угоди не обмежуватимуться лише тими, хто є юдеями за походженням, але всі народи землі отримають привілей стати “справжніми ізраїльтянами”, без лукавства, і ввійти під умови, положення та благословення цієї Нової Угоди.

Таким чином, остаточно Кров Христа пошириться у своїй дієвості та благословенні не лише на “дім віри” теперішнього часу, але й на юдеїв у наступному віці, а через них на всі народи. Проте, саме Кров Христа благословить, і її дієвість поверне всі народи до спілкування з Богом, тому що (1) Духовний Ізраїль і (2) Природний Ізраїль будуть пов’язані в передачі благословення всім народам. [R4355]

Отже, майте на увазі, що священник ніколи не є посередником Угоди, а посередник Угоди ніколи не є священником, який приносить жертву за гріх і здійснює примирення. Те, що Бог чітко розділив у Своєму Слові, ми повинні намагатися розділити у своїх думках і словах, інакше наші бідні голови заплутаються в термінах, навіть якщо ми будемо твердо дотримуватися певних фактів.

R4352 (1909 р.)