[R4350]
НОВА УГОДА Й НОВИЙ ЗАПОВІТ

Ці два слова в нашій мові є одним і тим самим словом у грецькій мові. Пояснення цього таке:
По-перше, Боже благословення Авраамові нібито було дане юдейському народові, але насправді це не так. Прихований сенс, або дух, показував, що це благословення, згідно із Законом, стосувалося лише Ісуса, який єдиний дотримався Закону й успадкував його благословення.

По-друге, духовна спадщина благословення Закону дісталася всім тим, хто прийняв Христа як кінець Закону й з’єднався з Ним через посвячення до смерті. Таким чином, духовні ізраїльтяни є спадкоємцями разом з Ісусом усього, що стосується Авраамової Угоди.

Однак метою нашого Господа в дотриманні Закону було не просто отримати життя для Себе, але, померши й отримавши нову природу, дати природному Ізраїлю, у згоді з Божественним Законом, благословення, які вони на початку отримали, але не змогли втримати через слабкість плоті. Таким чином, через смерть Ісуса природному Ізраїлю дістався заповіт – вияв доброї волі – благословення. Але замість того, щоб дати їм це благословення відразу, за Божественним задумом воно дається спочатку Духовному Ізраїлю, “Святому народові”, “Царському Священству”, “Особливому народові”. Їм воно дається на умові, що вони не будуть тримати його для себе, але, помираючи як члени Тіла Христа, приєднаються до свого Голови в Його волевиявленні, тобто заповіті, передаючи як насіння Авраама всі ці земні права тілесному Ізраїлю. Як тільки всі члени Заповідача помруть, цей Новий Заповіт, ця Нова Угода буде запечатана, тобто стане чинною, дієвою для природного Ізраїлю.

Таким чином, Ісус був служителем, слугою Нової Угоди, яку Бог запропонував укласти з Ізраїлем. Хоча Він мав право на все, що має дістатися Ізраїлю, Він не залишив цього Собі, але вільно віддав для нас і для них. Нам, як Його братам, виправданим вірою в Його кров (а не вірою в Нову Угоду), було дозволено стати “здатними служителями” Нової Угоди, тобто Нового Заповіту – здібними, повністю відповідними через наше виправдання й умови нашого освячення, щоб бути разом з нашим Господом і Головою у Його стражданнях, бути проповідниками Його благодаті, благовісниками Нової Угоди й помічниками один одному як члени Його Тіла в доповненні страждань Христа до наміченого кінця.

R4350 (1909 р.)