[R4344]
ПЕРШИЙ НАВЕРНЕНИЙ ПОГАНИН
ДІЇ АПОСТОЛІВ 10: 1-48

“Але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду” (Дії Апостолів 10: 35).

Цей урок, здається, ілюструє необхідність розуміння нами “Божественного Плану віків”.

Маючи благословення від цього помічника вже протягом декількох років, ми навряд чи можемо оцінити, яким був наш стан до того, як це світло засяяло на нашій стежці. Якби ми завжди тримали цю річ у своєму розумі, то це допомогло б нам проявляти терпіння й поблажливість до наших дорогих друзів у всіх номінальних церквах. Як ілюстрацію для нашого уроку наведемо слова одного доктора богослов’я – людини з набагато вищим за середній рівнем інтелекту. Він сказав: “Строгі обмеження юдеїв, яким вдалося зберегти свою релігію в чистоті протягом стількох століть, були величезним бар’єром для цього поширення [Євангелія, за межі юдеїв]. Сам Христос проповідував лише юдеям. Це було необхідно, бо час Його служіння був надто коротким, щоб бути зайнятому на більшому полі, і юдеї спочатку не стали б слухати ширше Євангеліє. Але прийшов час зруйнувати цей бар’єр юдейських обмежень і здійснити більший задум Христа”.

Не розуміючи “Божественного Плану віків”, цей учитель і більшість інших приписують нашому Господу лише мотиви доцільності й ширшого бачення, а юдеям – вузькість і винятковість, тоді як, глянувши раз на “План віків”, стає зрозуміло, що саме Бог був винятковим і наполягав на тому, щоб юдеї відокремилися від поган, і говорив їм, що тільки вони є Його особливим народом, Його вибраним народом. Саме з цим народом Бог уклав Угоду, а не з іншими. Саме Бог проголосив: “Тільки вас Я пізнав [визнав] зо всіх родів землі” (Ам. 3: 2).

Власне, апостол пояснює нам, що Ізраїль мав “велику перевагу у всіх відношеннях” (Гиж.) над усіма іншими народами, тому що винятково йому були довірені Божі слова – Закон і Пророцтва. Лише до них прийшов Ісус, проте не через обмеженість з Його боку й не через брак часу з боку Бога. Бог відкладав послання Месії понад чотири тисячі років. Він міг досить просто зробити служіння нашого Господа довшим і дозволити Йому поширити його на поган, якби цього хотів. Навпаки, наш Господь заявив: “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого” (Мт. 15: 24).

Правильний погляд на цю річ показує, що час і порядок пов’язані з кожною рисою Божественного Плану, і в ньому все є з точністю до одного дня. “Як же сповнився час, Бог послав Свого Сина, що народився від жінки, народився під Законом, щоб викупити тих, які під Законом” (Гал. 4: 4, 5, Хом.). Саме в належний час Він розпочав Своє служіння. Рівно через три з половиною роки воно закінчилося в той самий день, який був вказаний в образі. У вказаний день наш Господь встав із мертвих. У вказаний день, зазначений в образі, прийшло благословення П’ятидесятниці. І ми можемо бути впевнені, що саме у вказаний день відбулися події, про які йдеться в цьому уроці. Цей день мав бути рівно через три з половиною роки після розп’яття нашого Господа.

Чому? Тому що, згідно з Божественним пророцтвом, “сімдесят тижнів”-років, тобто 490 років, були спеціально виділені як період прихильності до юдейського народу. Було провіщено, що на початку останніх семи років цього періоду прийде Месія й точно посередині цих семи років Месія буде відтятий смертю, але не за власні гріхи, а за гріхи народу. Було провіщено, що пророцтво позначиться помазанням “Святого Святих” у П’ятидесятницю, а подальший кінець сімдесятого тижня також позначиться закінченням особливої, виняткової Божої прихильності до Ізраїлю. Він також позначився євангельським посланням Корнилію та його зачаттям святим Духом, відколи він повірив у це послання.

Опис показує, що Корнилій був справедливою людиною, побожною людиною, доброзичливою людиною, всіляко приготованою стати послідовником Ісуса – християнином, і єдиною перешкодою було те, що він не був юдеєм. Цією перешкодою були не юдейські упередження, а непереборна річ – Боже небажання мати справу з кимось іншим, окрім Його народу Угоди з насіння Авраама. Як тільки порядок Угоди з Ізраїлем припинився й настав Божий “свій час” мати справу з тими поганами, які перебували в належному стані серця, Він без жодних труднощів знайшов посланців, щоб передати добру звістку, як це показує наш урок.

Прикро згадувати, але ще кілька років тому ми, як і більшість християн, чомусь вірили, що ми перебуваємо під Законом, як і юдеї; що Десять Заповідей, жертви тощо були дані нашим батькам, і що вони перебували під юдейською Угодою Закону, встановленою на горі Синай. Ми всі також вірили, що після смерті нашого Господа ми вийшли з-під Угоди Закону, встановленої Мойсеєм, і увійшли під положення Нової Угоди, яка, як ми вважали, була чинною. Саме в гармонії з цим ми співали з духом і водночас з нерозумінням:
“Вільні від Закону, о щасливий стан,
Бо Ісус, померши, прощення дав нам”.

“Божественний План віків” показав нам, що Угода Закону не була дана поганам і не стосувалася їх, а тільки ізраїльтян. Ми були викуплені, але не викуплені від Закону. Тільки юдеї, які перебували під цим Законом, могли бути викуплені від прокляття цього Закону. Той самий “Божественний План віків” показує нам тепер, що Нова Угода стосується природного Ізраїлю й набере чинності на початку Тисячоліття, і що ми зовсім не перебуваємо під нею. Він показує нам, що ми перебуваємо під ще вищою і величнішою Угодою, ніж Угода Закону чи Нова Угода, – що ми перебуваємо під Угодою Віри, Угодою Благодаті, Угодою Авраама, Угодою, зв’язаною клятвою, як каже апостол в Євр. 6: 17-19 і Гал. 3: 29.

Тепер ми розуміємо, що наш високий поклик бути членами Тіла Месії, Його Церквою в славі, означає, що ми разом з Ним, під Його головуванням, як Його Наречена, будемо брати участь у посередництві цієї Нової Угоди між Богом та Ізраїлем і всіма народами під час Тисячолітнього віку. Наш урок вчить нас, що Бог близько знайомий з усіма нашими справами, і у відповідний час
“Бог незбагненним нам шляхом
Вершить дива Свої”.

Наш Господь справді натякнув, що остаточно Його Євангельське послання пошириться на всі народи, починаючи з Єрусалиму. Самі юдеї завжди очікували, що вони перші будуть благословенні на національному рівні, і що Боже благословення через них пошириться на інші народи, як це, врешті-решт, і станеться, але не під їхньою (старою) Угодою Закону, встановленою Мойсеєм, а під їхньою Новою Угодою (Закону), яка свого часу буде встановлена прославленим Месією. Тому учні й не думали про те, що Євангельське запрошення пошириться на поган. Вони вважали, що, як і всі попередні Божі милості, воно дістанеться лише юдеєві. В основі цього лежав не фанатизм і не упередження, а Божественні діяння минулого й зміст Божественних обітниць. Учні ще не дізналися, що Євангельська епоха з її Духовним Ізраїлем є ніби дужками в Божественному Плані між Ізраїлем, відкинутим на її початку, і Ізраїлем, відновленим при її закінченні.

Корнилій отримав видіння першим. Він побачив у видінні “явно”, а не уві сні, Божого ангела, який прийшов до нього. Він розмовляв з ангелом і отримав запевнення, що його молитви й багаторічна милостиня прийняті Господом, тому що настав “свій час” – кінець милості Ізраїлю під Угодою. Ми можемо бути впевнені, що в той самий час милостиня й молитви всіх інших поган піднеслися до Господа як кадило. Ми можемо бути впевнені, що для всіх них також були приготовані благословення, і їм було послано Євангеліє, хоча й не таким помітним чином, як Корнилію, тому що Господь дав у його випадку особливий урок для користі апостолів і всіх нас, хто жив відтоді. Розповідаючи про це в іншому місці, Корнилій каже, що ангел сказав йому покликати святого Петра й повідомив, де його знайти, додавши: “Він слова тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій”.

Зауважмо, що милостиня й молитви Корнилія не спасли його. Смерть Христа не спасла його, хоча була необхідна для його спасіння; а його добрі діла й молитви були необхідні для його приготування до благословення. Благословення не могло прийти до нього інакше, як через пізнання Правди, так само як апостол запевняє нас, що воно врешті-решт досягне всього людства. Він каже: “Бог... хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди” (1 Тим. 2: 4).

Не забуваймо, яку важливість Бог надає словам – не всім словам, не будь-яким словам, а конкретним словам, тобто посланню Його благодаті через заслугу Христової крові. Корнилій зрадів і виявив свою віру, негайно пославши посланців до апостола. Коли вони наближалися до Йоппи, Петро опівдні перебував у молитві, можливо, шукаючи особливого керівництва щодо того, яким має бути його наступний крок у християнській праці. Він отримав відповідь через сон-видіння й через посланців Корнилія. Далі він пішов з посланцями, нічого не боячись і ні на мить не здогадуючись, що відбудеться насправді. Він взяв із собою шістьох чоловіків, можливо, як свідків, або як супровід, або ж з урахуванням гідності особи, до якої його покликано. Тож він, напевно, був здивований, коли побачив, що Корнилій запросив до свого дому своїх родичів та близьких сусідів, які разом з його власною сім’єю склали чимале зібрання. Таким чином, простота віри сотника була виразно засвідчена. Коли святий Петро запитав, чому Корнилій послав за ним, той пояснив, що до нього прийшов ангел і [R4345] сказав, що тепер вони готові почути слова, “красні слова життя”.

“КРАСНІ СЛОВА ЖИТТЯ”

Зверніть увагу на факт, що, хоча особлива милість, обіцяна Ізраїлю, закінчилася, залишався лише один спосіб, щоб добра звістка дійшла до Корнилія. Святий Павло стверджує, що “віра від слухання, а слухання через Слово Христове”. Вона не прийшла до нього через враження. Так само й сьогодні: пізнання Правди не приходить до людей, якими б готовими вони не були до неї, через розумовий вплив, але, як і тоді, Бог вшановує й використовує Своїх вірних як Свої мовні знаряддя. Зверніть увагу на вислів: “Він слова тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій”. Тепер, завдяки мистецтву друкарства, це послання досягає багатьох шляхом друкованого слова.

Звернімо увагу на те, що ж за слова життя це були. Це була проста історія про Хрест: історія гріхопадіння людини, її засудження на смерть, її безнадійності визволитися з цього стану й від цього вироку, а також засобу, який Бог надав у Своєму милосерді. Суть послання полягала в тому, що “Христос був умер ради наших гріхів за Писанням” і “воскрес для виправдання нашого”. Послання далі показувало, яким чином виправдані запрошені стати співучасниками жертвування і, відповідно, співучасниками прийдешньої слави Христа. Серце сотника охопило хвилювання. Щось у цьому посланні задовольняло його прагнення так, як ніщо інше. Він увірував у Відкупителя й таким чином був виправданий. Його посвячення Господу, яке тривало роками, тепер виявилося розсудливим і особливим. Коли його серце звернулося до Господа у повному прийнятті Божественних умов, у повному посвяченні всього того малого, що в нього було, на Божественну службу, Господь прийняв це й виявив Своє прийняття – так само, як Він це зробив з посвяченими юдейськими віруючими в П’ятидесятницю. Коли Бог ось так визнав Корнилія учнем і послідовником Христа, Новим Створінням, зачатим святим Духом, Петро говорить нам, що він вважав за єдино правильну річ пояснити сотникові хрищення й потім занурити його у воді, що символізувало занурення у смерть Христа, яке він вже вчинив.

КЛЮЧІ ЦАРСТВА

Наш Господь сказав, що дасть святому Петрові ключі від Небесного Царства. Ключ символізує право або повноваження відчиняти. У день П’ятидесятниці Господь використав святого Петра як Своє особливе знаряддя, щоб відчинити двері Царства юдейському народові – всім, хто перебував у правильному стані серця, щоб отримати його благословення. Тому читаємо, що “ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив” як речник. Саме так і саме тут, коли настав час посланню Євангелія завітати до поган, святий Петро отримав привілей широко відчинити двері своєю проповіддю, яку він виголосив Корнилію. “Ключ”, влада, відчинити в обох випадках був використаний святим Петром.

УРОК ЗАГОЛОВНОГО ТЕКСТУ

Ці слова святого Петра не означають, що він раніше помилявся, вважаючи, що всі Божественні милості обмежуються лише юдейським народом. У цьому припущенні він мав рацію, бо воно відповідало всім запевненням Святого Письма. Цими словами святий Петро мав на увазі, що він збагнув, що відтепер Бог уже не зважає на особу й національність; що відтепер праведники, богобоязливі в кожному народі будуть прийнятними. Тепер він зрозумів значення видіння, даного йому на даху будинку: “Що від Бога очищене, не вважай за огидне того”. Спершу очищення було тільки образним і стосувалося лише Ізраїлю, здійснюючись кров’ю тельців і козлів. Позаобразне очищення кров’ю Христа певний час стосувалося лише Ізраїлю. Але тепер, у Господньому провидінні, серединна перегорода була зруйнована, щоб усі віруючі з поган, які шукають спільності з Господом, могли стати прийнятими членами Духовного Ізраїлю, “домом віри”, і могли бути вкриті заслугою кращої жертви Христа.

R4344 (1909 р.)