[R4340]
“ЩО ДАВ САМОГО СЕБЕ НА ВИКУП ЗА ВСІХ”

“Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого” (1 Тимофія 2: 5, 6).

Наш Господь Ісус віддав Себе як Викуп (відповідну ціну за все людство) на початку Свого служіння, у момент Свого посвячення. Він продовжував віддавати Себе протягом усього Свого публічного служіння протягом трьох з половиною років. Він завершив жертву Себе, “людини Ісуса Христа”, на Голгофі. Коли Отець підняв Його з мертвих, Він володів, так би мовити, цінністю Своєї попередньої жертви, яку був вільний приносити так, як Йому подобалося. Здійснення жертви – це одне, а застосування її заслуг – зовсім інше. Наприклад: пан А потрапив у біду, і йому потрібно 5000 доларів для допомоги. У пана Б є нерухомість, яку він може продати за 5000 доларів, чого достатньо, щоб сплатити борг А. Коли він продає цю власність, борг А не сплачено, просто в Б тепер є сума, ціна, яку він може віддати для допомоги А, якщо захоче; і він сам вирішує, як, коли й куди її спрямувати. Христос віддав усе, що мав, щоб купити світ і скарб, який Він бачив у ньому, – Адама і його сім’ю, проданих під гріх і смерть. Коли наш Господь вознісся на висоту, Він зробив щось із заслугою Своєї жертви, що принесло благословення певному класу (дому віри). Апостол стверджує, що Він здійснив примирення за їхні гріхи, і дарування святого Духа в П’ятидесятницю було демонстрацією цього факту. Але настільки ж очевидно, що наш Господь не застосовував Свою Кров за все людство, тому що святий Дух не зійшов на все людство, і до людей не прийшла звістка про прощення їхніх гріхів.

Навпаки, наступне апостольське висловлювання свідчило, що “весь світ лежить у владі злого” (WTB), і що тільки Церква (дім віри) уникла осуду, якому підлягає світ. Щобільше, апостол не говорить про те, що наш Господь з’явився перед Богом як наш Посередник або Посередник світу, а з’явився перед Богом як НАШ Заступник, але не як Заступник світу. Усе це дуже зрозуміло, якщо наші розуми й серця в змозі прийняти це; але не буде зрозуміло й не може бути зрозуміло та ясно за будь-яких інших обставин.

Що саме робив Ісус, коли зійшов на висоту, апостол нам детально не повідомляє, але він звертає нашу увагу на образи, на Закон. Там ми бачимо різні деталі образного дня примирення Ізраїлю, який віщував:
(1) Прощення гріхів для ДОМУ ВІРИ згідно з Авраамовою Угодою з віруючими.
(2) Подальше прощення гріхів решти світу через підготовку до запечатання Нової Угоди (Закону) кров’ю Христа.

Це розділення, що відокремлює Євангельську Церкву від світу, було дуже виразним на картині, а також у вченнях нашого Господа й апостолів. Наш Господь сказав: “Не від світу вони, як і Я не від світу” (Ів. 17: 16). Він доручив їм іти й приносити плід – постійний плід, вічний плід. Апостол говорить про нашого Господа: “Він ублагання [задоволення] за наші гріхи [Церкви], і не тільки за наші, а й за гріхи всього світу” (1 Ів. 2: 2). Тут знову проводиться чітка лінія поділу між “вибраною” Церквою та її благословенням і невибраним світом та благословенням, що прийде до нього свого часу.

Розглядаючи цей образ знову (3 М. 16 розд.), ми бачимо, що існують дві окремі й різні жертви, і що вони не приносилися Богові на Вікові вблагання одночасно:
(1) Кров тельця проливалася першою й приносилася першою.
(2) Кров козла була принесена згодом.

Наш Господь не вмирав двічі, і дві тварини не представляли Його – хіба що як Голову й Тіло. Більше того, образ ясно говорить нам, що два приношення крові на Віко вблагання були застосовні до різних класів: перше, застосоване до покоління Левія, включало священників. Друге застосовувалося до решти народу Ізраїлю. Чи стане хто-небудь стверджувати, що наш Господь Ісус помер двічі: перший раз за позаобразних левитів, а другий – за решту людства? Зрозуміло, що Христос помер один раз за всіх. У чому ж тоді значення цих двох жертв, їхнього роздільного застосування, роздільного прийняття й роздільних благословень?

Ми вже досить докладно відповіли на це запитання в невеличкій брошурі під назвою “Тіні Намету Кращих Жертв”, нове прочитання якої ми пропонуємо всім як глибше вивчення “прихованої таємниці” участі Церкви, Царського Священства, з Ісусом, великим Первосвященником, у стражданнях, у жертвуванні цього теперішнього часу та в славній праці й благословеннях майбутнього. Пам’ятайте також, що цей трактат було вперше опубліковано в 1880 році. У ньому ми показуємо, що жодна людина не може відкупити свого брата, тому що всі – грішники, всі перебувають під смертним вироком. Ми також показуємо, що смерть нашого Господа, представлена смертю тельця, застосована за дім віри, вільно виправдовує їх від усіх гріхів і дає змогу стати “жертвами, святими й приємними” (Рим. 12: 1). Ми показуємо, що всі жертвоприношення були здійснені Господом; що наша роль закінчується тоді, коли ми приносимо себе в живу жертву, і що якщо ми зберігаємо цей стан самозречення, то Господь вважає нас Новими Створіннями, членами Свого Тіла, нашу плоть – Своєю плоттю, а її страждання та смерть – Своїми стражданнями та смертю.

Так жертва Христа, Голови й Тіла, триває вже понад вісімнадцять століть. Ми віримо, що її завершення вже поруч. Коли Первосвященик прийме останній член Свого Тіла й закінчить жертвоприношення, Він принесе, за завісою, кров (Свою власну кров – кров Своїх членів) на Віко вблагання за весь народ. Тоді станеться те, що Господь обіцяв через пророка Йоіла: Він виллє Свій “Дух на кожне тіло”, так само, як під час завершення й принесення першої жертви Він вилив Свій Дух “на рабів та невільниць” у П’ятидесятницю. Хто, маючи духовний зір, цього не бачить? І якщо ми колись це бачили, а тепер воно стає тьмяним для будь-кого з нас, то який же лік? Усі такі мають негайно звернутися до великого Лікаря за очною маззю. Вони повинні поспішити в страху, щоб їх не охопила повна сліпота й зовнішня темрява. Ми наполегливо рекомендуємо постити, молитися, досліджувати своє серце й щиро прийняти Обіт.

Зверніть увагу на те, що не наш Господь у долюдському стані віддав Себе як викуп за всіх, а ЛЮДИНА Христос Ісус. Він є Викупом за всіх, бо тільки завдяки Його жертві все людство позбудеться вироку гріха й смерті та отримає можливість почути й прийняти радісну звістку про вічне життя. Отже, викуп призначений для всього людства. І хоча спочатку він був застосований до Церкви, потім через Церкву він буде застосований до людства. Вода, яку ми п’ємо, навіть якщо вона приходить до нас по трубах і кранах, все ж є водою з неба.

“ПОСЕРЕДНИК МІЖ БОГОМ І ЛЮДЬМИ”

Як уже зазначалося, ми віримо, що кожного разу, коли в Писанні використовується слово “посередник”, воно стосується угоди між сторонами, що перебувають у стані відчуження. Бог і світ перебувають у ворожнечі. Бог засудив світ за гріх. Цей осуд все ще лежить на світові (за винятком тієї малої його частини, яка виправдана вірою). “Весь світ лежить у владі злого” (WTB) – усе ще перебуває під осудом. Потрібен був Посередник – хтось, хто став би між цими ворогуючими сторонами й примирив їх. Наш Господь Ісус прийшов у світ, щоб стати Спасителем світу, а також Спасителем Церкви. Праця, яку виконував Ісус, Його жертва, була частиною Божественного плану з метою, щоб Він став Посередником між Богом і людством загалом – світом, грішниками. Ця мета буде досягнута, хоча ще не здійснена. Доречно говорити про нашого Господа Ісуса як про Посередника і про Нову Угоду (Закону), наче її вже укладено, бо ця річ повністю накреслена, передбачена, обіцяна Господом, Який не може казати неправди. Вона перебуває в процесі виконання. Бог укладе таку Угоду з домом Юди й домом Ізраїлю після євангельських днів (Євр. 8: 8-10). Він надасть Посередника, Який потім, протягом Тисячоліття, буде посередником між Богом і людиною. Частина Божественного [R4341] плану полягає в тому, що наш Господь Ісус буде цим Посередником. Тому доречно говорити про Нього як про такого вже зараз – говорити про те, чого ще немає, ніби воно вже є. Це жодною мірою не суперечить думці, що цей Посередник зростає з кожним днем, поповнюючись членами.

Чому має бути затримка? Якщо Ісус Христос, людина, був Посередником, і план щодо Нової Угоди був визначений заздалегідь, то чому б його не ратифікувати одразу? Ми знову відповідаємо, що це було однією з особливостей “захованої таємниці” – “Христос у вас, надія слави” (Кол. 1: 26, 27). Частина Божественного задуму полягала в тому, щоб Ісус, Посередник Нової Угоди (Чия заслуга забезпечує ціну, і Хто незабаром застосує цю ціну для запечатання Нової Угоди (Закону)), був Головою Церкви, яка є Його Тілом: “А ви Тіло Христове, а зосібна ви члени” (1 Кор. 12: 27). У Божественному задумі позаобразний Ісак має містити в собі Церкву. “А ви, браття, діти обітниці за Ісаком” – діти Угоди Віри (Гал. 4: 28). Ісус, Посередник, за Божественним задумом приймає членів, які мають жертвувати разом з Ним і згодом стати Його спадкоємцями з Ним.

Цей клас Церкви не входить до числа “людей” нашого тексту – він не від світу: “Не від світу вони, як і Я не від світу” (Ів. 17: 16). “Світ”, “люди” потребують великого Посередника, щоб примирити їх із Богом. Нова Угода і Царство, яке вона запровадить, Божественно визначені, щоб принести благословення світові, людям, покарати їх, розбити їхні серця, примусити кожне коліно схилитися й кожний язик визнати на славу Богові. Церква, як Наречена, не тільки розділяє страждання цього часу, а й славну працю примирення “людей”, “світу” з Богом за допомогою влади, сил і впливу Тисячолітнього Царства.

Клас, який зараз прийнятий Господом як окремий від світу, не потребує радикальних заходів Тисячоліття, щоб змусити його схилитися й визнати. Це особливий клас, який, перебуваючи серед гріха, любить праведність і ненавидить беззаконня. Він подібний до свого Господа й Відкупителя, про Якого написано: “Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості [святим Духом] більше, ніж друзів Твоїх [як Голову]” (Євр. 1: 9).

ВОРОГИ ДІЛАМИ, А НЕ СЕРЦЕМ

Але хтось може запитати: хіба апостол не говорить про декого з “дому віри”, що вони колись були приходьками, чужинцями, відлученими від громади ізраїльської? Дійсно, так і Корнилій був поганином, але шанував Бога й давав багато милостині народу. Але, як поганин, він, природно, був відлучений від привілеїв і благословень Ізраїлю доти, доки Христос не поклав кінець Угоді Закону, прибивши її до хреста, і не допустив поган до Своєї милості та до ще більших благословень первісної Угоди.

Але хіба Апостол не каже, що дехто з тих, що стали святими, були брехунами й мерзенними людьми, що “були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках”, і хіба може світ бути гіршим за цей опис? (Кол. 1: 21). Ми відповідаємо: якщо говорити про діла й божественні критерії, то це дійсно так, “щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові” – як юдеї, так і погани (Рим. 3: 19). Але ті, хто в серці не чинив опору світлу та Правді, мали інше становище в Божественній оцінці. У невігластві та слабкостях вони були подібні до всього світу, але в інших відношеннях дуже відрізнялися й по-іншому оцінювалися Господом. Вони, завдяки своєму добросердю, отримали благословення, були притягнуті Отцем до Христа, щоб виправдатися вірою в дорогоцінну кров, освятитися пізнанням Правди і в такий спосіб стати співучасниками Христових страждань і Його прийдешньої слави та праці. У цьому віці тільки такі притягнуті й тільки такі прийняті: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його” (Ів. 6: 44). Про таких “вибраних” святий Павло каже: “Коли за нас Бог, то хто проти нас?” “Той, Хто в вас розпочав добре діло, виконає його”. Вони потребували крові й не могли бути виправдані без жертви Відкупителя, але вони не потребують того, щоб Він став для них посередником Нової Угоди (Закону), оскільки вони прийнятні під кращою Угодою, Угодою Віри, укладеною з Авраамом.

Ми бачимо цю різницю в теперішньому часі: дехто, перебуваючи під впливом омани, відчуває страх перед вічними муками й може зовні жити відповідно до високих критеріїв, при цьому маючи любов до гріха, але боячись його чинити. Коли Правда досягає таких і їхні страхи розсіюються, вони не відчувають особливої схильності до благочестя. Інші, навпаки, чуючи про Господню благодать і чудесні провидіння, є притягнуті, спонукувані стати послідовниками Ісуса, навіть ціною жертви й земних інтересів. Цьому останньому класу не потрібен посередник, який би підстьобував їх до згоди з Божественними Законами. У міру своїх можливостей вони з радістю виконують Божу волю. Цю віру та її дух послуху Бог зараховує їм у праведність. Після виправдання вірою в Його Кров вони запрошені стати членами Христа. Їхнє число буде достатнім, щоб доповнити склад Його Тіла, доповнити страждання Христа й становити “вибраних” членів Посередника для світу – для людей.

Згадаймо, що Мойсей був посередником Угоди Закону, яка зазнала невдачі не тому, що Закон був поганим, а тому, що її посередник був нездатний зробити для народу все, чого він потребував. Бог має намір дати цьому народові, а через нього й іншим народам, Христа, кращого Посередника під Новою Угодою, тобто Домовленістю, запечатаною Його Кров’ю – заслугою Його жертви, застосованої опосередковано через Церкву. Згадайте, як святий Петро, розповідаючи про часи Реституції, що будуть запроваджені в другому приході Ісуса, каже: “Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене” (Дії 3: 22). Підняття Пророка, як Мойсей, почалося в особі нашого Господа Ісуса, Голови. Цей процес підняття триває протягом усього цього віку й незабаром буде завершений. Позаобразний Мойсей, Христос і Церква, Голова й Тіло, має бути посередником Нової Угоди між Богом та Ізраїлем, віддавна обіцяної. Те, що апостол не говорить про щось, що вже сталося, видно з контексту: “І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” (Дії 3: 23). Усі, хто не послухається Ісуса в цьому Євангельському віці, не будуть знищені; але за великого Посередника між Богом і людьми, позаобразного Мойсея, Який правитиме світом упродовж Тисячоліття, виповняться слова Писання – усі, хто відмовиться від Божественної милості під цією Новою Угодою, будуть цілковито знищені.

R4340 (1909 р.)