"ПОВНА ДОБРИХ ВЧИНКІВ ТА МИЛОСТИНІ"
Дії 9: 31-43

"І промовив до нього Петро: "Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай і постели собі сам". І той зараз устав" (Дії 9: 34)
Початковий вірш нашої лекції інформує нас, що після переслідування, яке розпорошило Церкву (після смерті Степана), настало тимчасове затишшя і час спокою. "А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого". Як багато записано в цих кількох словах! А як стосувати встановлені тут принципи до Господньої діяльності з Його народом сьогодні? Святе Письмо дає нам ілюстрацію Господньої діяльності з Його народом такими словами: "Як гніздо своє будить орел" (5 М. 32: 11). Отже Господь час від часу дозволяє випробування, переслідування і т.п., які зовні, здається, натякають на крах найбільш істотних справ і часом приносять здивування для Його народу суворими і приголомшливими обставинами. Однак розворушення гнізда під божественним наглядом і покладення відповідальності на Його народ може бути корисним для нього, зміцняючи і допомагаючи йому. Тоді приходить час спокою і нагоди для духовного зміцнення, затишку, зростання в ласці і знанні. Щасливі є ті, котрі в час розворушення гнізда належно вправляються Господнім провидінням, є навчені Ним і стаються більш активними в Його службі - службі праведності, правди і любові. Це приготовляє їх до періоду спокою і розвитку.
Але для інших, котрі належним чином не вправляються шляхом пересівання, потрясіння, розворушення гнізда, досвід є відмінний. Вони є відсіяні, відчужені і розвивають духа ожорсточення, чужого для Господа і протилежного Його Слову. Один клас переходить від ласки до ласки і від сили до сили, інший йде назад до зовнішньої темряви світу. Таким чином, як говорить апостол, наше послання є "для одних смертельною запашністю на смерть, а для других запашністю життєвою в життя" (2 Кор. 2: 16).

"СВЯТІ, ЩО МЕШКАЛИ В ЛІДДІ"

Ця лекція дещо ознайомлює нас зі станом речей в первісній Церкві. Правда була досить непопулярною, тримаючи осторонь більшість тих, котрі люблять це теперішнє життя і людську славу понад майбутнє життя і божественне схвалення. Настанови, підтримка Святого Духа і ходіння в страху, в пошані до Господа, вже згадані в 31 вірші, є зображені мовою 32 вірша, де говориться, що св. Петро, подорожуючи, прийшов до Лідди, до святих, які там мешкали. В той час, в тих умовах бути християнином означало бути праведником, святою особою, освяченою, тобто відділеною. І так повинно бути надалі. На жаль, популярність привела в ряди християн не лише вовків в овечих шкірах, але й козлів та плямистих, крапчастих і чорношерстих овець, як також святих. Однак ми повинні пам'ятати вислів: "Господь знає тих, хто Його". Тому "нехай відступить від неправди всякий, хто іменує ім'я Христове" - відступить від беззаконня (несправедливості) і від всього, що є нечестиве (2 Тим. 2: 19, Кул.); іншими словами, нехай всі вони будуть святими, "бо це воля Божа [стосовно вас] - освячення ваше" (1 Сол. 4: 3).
Ми можемо без гордості і хвальби засвідчити, що багато праведних, яких притягує світло теперішньої правди, є святими, і також, що це світло провадить чесні серця, які його приймають, до стану посвячення, тобто святості. Щораз більші докази цього в нас (день за днем і рік за роком) потішають, зміцнюють численні запевнення божественної милості, що супроводжують божественне Слово, - власне так, як ми повинні цього сподіватися. Більше того, святість серця, здається, збільшує довжину, ширину, висоту і глибину християнського характеру. До речі, зауважимо, що для святих і тих, хто шукає святості, ніщо з представленого на цих шпальтах на протязі багатьох років, здається, не було більш корисним, ніж "шлюб Господу" (див. "Щоденна небесна манна" - прим. ред.). Ми сумніваємось, щоб в усіх християнських визнаннях могла бути знайдена така сама кількість людей, здатних і бажаючих прийняти цей шлюб. Віримо, що коли між нашими читачами розвивається святість, то надалі зростатиме перелік тих, хто прийняв цей урочистий шлюб, цю урочисту обітницю для Господа в імені і силі Ісуса, і що це означатиме для всіх них зростання духовної сили, християнських чеснот і міцності характеру.
В Лідді св. Петро зустрів одного паралізованого чоловіка, який вісім років був прикутий до ліжка. Він не був одним із святих, тому що чуда оздоровлення рідко (якщо взагалі) виконувались Господом і апостолами на віруючих. Якщо хвороба приходить на тих, хто є з "дому віри", то її потрібно сприймати як божественний дозвіл з метою виправлення або надання нагоди для зростання в ласці - як одне з "усього", що працюватиме разом для добра тих, котрі таким чином властиво роблять з нього вжиток. Миттєве зцілення Енея було вжите Господом для проголошення правди таким способом, в якому немає потреби сьогодні. Читаємо: "І всі мешканці в Лідді і Сароні бачили зцілення Енея і навернулися до Господа" (Дерк.). Працею в той час було закладення Церкви, звернення на неї уваги, утвердження її і зібрання до неї всіх "справжніх ізраїльтян", гідних правди, гідних бути врятованими з їхнього власного народу, від його сліпоти і горя, яке насувалося на нього. Праця в теперішньому часі є відмінна. Це є визбирування пшениці з-поміж куколю. Ми ходимо вірою, а не видінням і чудесами.

"ВОНА ЗАНЕДУЖАЛА Й УМЕРЛА"

Св. Петро зупинився в Йоппії, поблизу Лідди. Там одна з святих захворіла, але не була зцілена й померла. Подібно Ісус зцілював багатьох хворих, але Своєму близькому приятелеві Лазарю Він дозволив бути хворим і померти без полегшення страждання. Як згодом Лазар був пробуджений зі сну смерті на доказ божественної сили і на доказ часів Реституції (Дії 3: 19-21), так само було з Тавітою (Доркою). Вона померла, але через св. Петра Господь збудив її зі сну смерті, як чудо і вияв божественної сили, яка виконує велику працю Євангельського послання і чинить його переконливим для людей.

ЧУДОВА ХРИСТИЯНСЬКА ЖІНКА

Сирійською мовою, що тоді була поширеною там, Тавіта означає гарна, а в грецькій мові їй відповідає слово, яке несе ту саму думку про красу і означає сарна. Лагідність, сором'язливість і життєрадісність, які іскряться в очах сарни, є прикметами, засвідченими цим іменем. Ми не знаємо, чи свята жінка, пробуджена з смерті, була гарною обличчям, однак запис дає нам підстави для переконання, що вона мала прекрасне серце і характер. Вислів: "Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила", - говорить нам, що вона була прекрасною в Господніх очах і в очах всіх Його святих, - звичайно, у випадку, якщо її добрі вчинки були спонукувані сердечною любов'ю. Бо ми завжди повинні пам'ятати слова апостола: "І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, - то пожитку не матиму жодного", - це не мало б вартості в розумі Того, Хто досліджує серце і для Кого прагнення таких осіб в цьому віку є найважливішим.
Читаємо, що "обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була". Ці слова нагадують нам вислів нашого Господа про іншу жінку: "Що могла, те вчинила вона". Такі плакальники біля смертного ложа дають красномовне свідчення про святість. Не є записано, що всі вдови були святі, і цілком можливо, що деякі з них не були святими, тому що св. Петро випровадив всіх їх в той час, як молився. Ми повинні пам'ятати, що хоча святі мають особливу Божу опіку і тому подібно повинні мати особливу опіку один над одним, все ж таки в широкому, загальному значенні ми маємо певне споріднення з цілим світом людства і при кожній можливості повинні робити їм добро. Апостол закликає нас: "Усім робити добро, а найбільш одновірним" (Гал. 6: 10).
В давнину доля вдів була з різних причин надзвичайно важкою, тому в Святому Письмі постійно згадується про них, як про об'єкт для благодійності. При цивілізованих стосунках наших днів, викликаних і вихованих духом християнства, вдови та сироти мають добрий догляд, і таким чином наші нагоди для благодійності в деякій мірі зменшились. Однак не є ані біблійним, ані розсудливим завжди нехтувати забезпеченням з боку цивілізованого суспільства потреб бідних, згорьованих вдів та сиріт, і впроваджувати приватну благодійність, більш дорогу, а в деяких випадках більш обтяжливу і часом менш корисну. В цій, як і в кожній іншій справі, "святі" повинні шукати духа здорового розуму, який сходить згори. Однак все ще є нагоди проявляти милосердя в дочасних справах - особливо в духовному відношенні. Мало хто знає про небесну манну Євангелії. Мало хто здатний приготувати і давати іншим Хліб, що зійшов з неба. Мало хто є здатний допомагати грішникам обмитися і бути чистими, вказати їм на шати Христової праведності і допомагати їм вдягнути їх, показувати їм як ці шати повинні бути бережені "без плями чи вади", чи чогось такого.
Мало хто є готовий порадити іншим, як позбутися плям та вад, якщо вони з'являться на їхніх шатах, - що кров Ісуса Христа очищує нас від всіх наших помилок та злодіянь несвідомості. Такі є справжніми святими, і всі вони повинні бути настільки дбайливими, настільки ревними, щоб, коли настане їхня "переміна", могло знайтися багато здатних і охочих прославляти Бога задля них - багатьох живих листів, знаних і читаних всіма людьми, які змінювались від знання до знання і від слави до слави шляхом своєї діяльної допомоги як брати, як святі, як посланники Бога!