"ПОВНА ДОБРИХ
ВЧИНКІВ ТА МИЛОСТИНІ"
Дії 9: 31-43
"І промовив до нього Петро:
"Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай і постели собі сам".
І той зараз устав" (Дії 9: 34)
Початковий вірш нашої лекції інформує нас, що після переслідування, яке розпорошило
Церкву (після смерті Степана), настало тимчасове затишшя і час спокою. "А
Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі
Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого". Як багато записано в цих
кількох словах! А як стосувати встановлені тут принципи до Господньої діяльності
з Його народом сьогодні? Святе Письмо дає нам ілюстрацію Господньої діяльності
з Його народом такими словами: "Як гніздо своє будить орел" (5 М.
32: 11). Отже Господь час від часу дозволяє випробування, переслідування і т.п.,
які зовні, здається, натякають на крах найбільш істотних справ і часом приносять
здивування для Його народу суворими і приголомшливими обставинами. Однак розворушення
гнізда під божественним наглядом і покладення відповідальності на Його народ
може бути корисним для нього, зміцняючи і допомагаючи йому. Тоді приходить час
спокою і нагоди для духовного зміцнення, затишку, зростання в ласці і знанні.
Щасливі є ті, котрі в час розворушення гнізда належно вправляються Господнім
провидінням, є навчені Ним і стаються більш активними в Його службі - службі
праведності, правди і любові. Це приготовляє їх до періоду спокою і розвитку.
Але для інших, котрі належним чином не вправляються шляхом пересівання, потрясіння,
розворушення гнізда, досвід є відмінний. Вони є відсіяні, відчужені і розвивають
духа ожорсточення, чужого для Господа і протилежного Його Слову. Один клас переходить
від ласки до ласки і від сили до сили, інший йде назад до зовнішньої темряви
світу. Таким чином, як говорить апостол, наше послання є "для одних смертельною
запашністю на смерть, а для других запашністю життєвою в життя" (2 Кор.
2: 16).
"СВЯТІ, ЩО МЕШКАЛИ
В ЛІДДІ"
Ця лекція дещо ознайомлює нас зі
станом речей в первісній Церкві. Правда була досить непопулярною, тримаючи осторонь
більшість тих, котрі люблять це теперішнє життя і людську славу понад майбутнє
життя і божественне схвалення. Настанови, підтримка Святого Духа і ходіння в
страху, в пошані до Господа, вже згадані в 31 вірші, є зображені мовою 32 вірша,
де говориться, що св. Петро, подорожуючи, прийшов до Лідди, до святих, які там
мешкали. В той час, в тих умовах бути християнином означало бути праведником,
святою особою, освяченою, тобто відділеною. І так повинно бути надалі. На жаль,
популярність привела в ряди християн не лише вовків в овечих шкірах, але й козлів
та плямистих, крапчастих і чорношерстих овець, як також святих. Однак ми повинні
пам'ятати вислів: "Господь знає тих, хто Його". Тому "нехай відступить
від неправди всякий, хто іменує ім'я Христове" - відступить від беззаконня
(несправедливості) і від всього, що є нечестиве (2 Тим. 2: 19, Кул.); іншими
словами, нехай всі вони будуть святими, "бо це воля Божа [стосовно вас]
- освячення ваше" (1 Сол. 4: 3).
Ми можемо без гордості і хвальби засвідчити, що багато праведних, яких притягує
світло теперішньої правди, є святими, і також, що це світло провадить чесні
серця, які його приймають, до стану посвячення, тобто святості. Щораз більші
докази цього в нас (день за днем і рік за роком) потішають, зміцнюють численні
запевнення божественної милості, що супроводжують божественне Слово, - власне
так, як ми повинні цього сподіватися. Більше того, святість серця, здається,
збільшує довжину, ширину, висоту і глибину християнського характеру. До речі,
зауважимо, що для святих і тих, хто шукає святості, ніщо з представленого на
цих шпальтах на протязі багатьох років, здається, не було більш корисним, ніж
"шлюб Господу" (див. "Щоденна небесна манна" - прим. ред.).
Ми сумніваємось, щоб в усіх християнських визнаннях могла бути знайдена така
сама кількість людей, здатних і бажаючих прийняти цей шлюб. Віримо, що коли
між нашими читачами розвивається святість, то надалі зростатиме перелік тих,
хто прийняв цей урочистий шлюб, цю урочисту обітницю для Господа в імені і силі
Ісуса, і що це означатиме для всіх них зростання духовної сили, християнських
чеснот і міцності характеру.
В Лідді св. Петро зустрів одного паралізованого чоловіка, який вісім років був
прикутий до ліжка. Він не був одним із святих, тому що чуда оздоровлення рідко
(якщо взагалі) виконувались Господом і апостолами на віруючих. Якщо хвороба
приходить на тих, хто є з "дому віри", то її потрібно сприймати як
божественний дозвіл з метою виправлення або надання нагоди для зростання в ласці
- як одне з "усього", що працюватиме разом для добра тих, котрі таким
чином властиво роблять з нього вжиток. Миттєве зцілення Енея було вжите Господом
для проголошення правди таким способом, в якому немає потреби сьогодні. Читаємо:
"І всі мешканці в Лідді і Сароні бачили зцілення Енея і навернулися до
Господа" (Дерк.). Працею в той час було закладення Церкви, звернення на
неї уваги, утвердження її і зібрання до неї всіх "справжніх ізраїльтян",
гідних правди, гідних бути врятованими з їхнього власного народу, від його сліпоти
і горя, яке насувалося на нього. Праця в теперішньому часі є відмінна. Це є
визбирування пшениці з-поміж куколю. Ми ходимо вірою, а не видінням і чудесами.
"ВОНА ЗАНЕДУЖАЛА
Й УМЕРЛА"
Св. Петро зупинився в Йоппії, поблизу
Лідди. Там одна з святих захворіла, але не була зцілена й померла. Подібно Ісус
зцілював багатьох хворих, але Своєму близькому приятелеві Лазарю Він дозволив
бути хворим і померти без полегшення страждання. Як згодом Лазар був пробуджений
зі сну смерті на доказ божественної сили і на доказ часів Реституції (Дії 3:
19-21), так само було з Тавітою (Доркою). Вона померла, але через св. Петра
Господь збудив її зі сну смерті, як чудо і вияв божественної сили, яка виконує
велику працю Євангельського послання і чинить його переконливим для людей.
ЧУДОВА ХРИСТИЯНСЬКА
ЖІНКА
Сирійською мовою, що тоді була поширеною
там, Тавіта означає гарна, а в грецькій мові їй відповідає слово, яке несе ту
саму думку про красу і означає сарна. Лагідність, сором'язливість і життєрадісність,
які іскряться в очах сарни, є прикметами, засвідченими цим іменем. Ми не знаємо,
чи свята жінка, пробуджена з смерті, була гарною обличчям, однак запис дає нам
підстави для переконання, що вона мала прекрасне серце і характер. Вислів: "Вона
повна була добрих вчинків та милостині, що чинила", - говорить нам, що
вона була прекрасною в Господніх очах і в очах всіх Його святих, - звичайно,
у випадку, якщо її добрі вчинки були спонукувані сердечною любов'ю. Бо ми завжди
повинні пам'ятати слова апостола: "І коли я роздам усі маєтки свої, і коли
я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, - то пожитку не матиму жодного",
- це не мало б вартості в розумі Того, Хто досліджує серце і для Кого прагнення
таких осіб в цьому віку є найважливішим.
Читаємо, що "обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні
й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була". Ці слова нагадують нам вислів
нашого Господа про іншу жінку: "Що могла, те вчинила вона". Такі плакальники
біля смертного ложа дають красномовне свідчення про святість. Не є записано,
що всі вдови були святі, і цілком можливо, що деякі з них не були святими, тому
що св. Петро випровадив всіх їх в той час, як молився. Ми повинні пам'ятати,
що хоча святі мають особливу Божу опіку і тому подібно повинні мати особливу
опіку один над одним, все ж таки в широкому, загальному значенні ми маємо певне
споріднення з цілим світом людства і при кожній можливості повинні робити їм
добро. Апостол закликає нас: "Усім робити добро, а найбільш одновірним"
(Гал. 6: 10).
В давнину доля вдів була з різних причин надзвичайно важкою, тому в Святому
Письмі постійно згадується про них, як про об'єкт для благодійності. При цивілізованих
стосунках наших днів, викликаних і вихованих духом християнства, вдови та сироти
мають добрий догляд, і таким чином наші нагоди для благодійності в деякій мірі
зменшились. Однак не є ані біблійним, ані розсудливим завжди нехтувати забезпеченням
з боку цивілізованого суспільства потреб бідних, згорьованих вдів та сиріт,
і впроваджувати приватну благодійність, більш дорогу, а в деяких випадках більш
обтяжливу і часом менш корисну. В цій, як і в кожній іншій справі, "святі"
повинні шукати духа здорового розуму, який сходить згори. Однак все ще є нагоди
проявляти милосердя в дочасних справах - особливо в духовному відношенні. Мало
хто знає про небесну манну Євангелії. Мало хто здатний приготувати і давати
іншим Хліб, що зійшов з неба. Мало хто є здатний допомагати грішникам обмитися
і бути чистими, вказати їм на шати Христової праведності і допомагати їм вдягнути
їх, показувати їм як ці шати повинні бути бережені "без плями чи вади",
чи чогось такого.
Мало хто є готовий порадити іншим, як позбутися плям та вад, якщо вони з'являться
на їхніх шатах, - що кров Ісуса Христа очищує нас від всіх наших помилок та
злодіянь несвідомості. Такі є справжніми святими, і всі вони повинні бути настільки
дбайливими, настільки ревними, щоб, коли настане їхня "переміна",
могло знайтися багато здатних і охочих прославляти Бога задля них - багатьох
живих листів, знаних і читаних всіма людьми, які змінювались від знання до знання
і від слави до слави шляхом своєї діяльної допомоги як брати, як святі, як посланники
Бога!