[R4329]
“НЕХАЙ ЗГИНЕ З ТОБОЮ ТЕ СРІБЛО ТВОЄ”
ДІЇ АПОСТОЛІВ 8: 4-25

“А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чуда, які він чинив” (Дії Апостолів 8: 6).

Наш попередній урок розповідав нам про ревність і вірність диякона Степана. Сьогоднішній урок присвячений вірності диякона Пилипа, який був одним із тих, хто втік з Єрусалиму під час гонінь, що постали після смерті Степана. Він пішов жити в місто Самарію і, коли його земна посудина наповнилася святим Духом, він став там палаючим і сяючим світлом, і незабаром багато самарян увірували в Христа. Дар чудесного зцілення й вигнання демонів свідчив про те, що Пилип був слугою Бога і, як і передбачалося, привертав увагу до проповіді, яку він виголошував. Він зціляв хворих, виганяв демонів і тим самим приносив велику радість.

Симон, ворожбит зі Самарії, довгий час був серед них медіумом, який практикував чаклунство, чародійство, чорну магію. Його сила була загальновизнана, і він сам міг претендувати на особисту велич, оскільки через нього діяла сила демонів. Але тепер сила Христа різко контрастувала з демонською силою та справами, і жителі Самарії відразу ж побачили це. Багато з них повністю підкорилися Господу й прийняли хрищення. Серед них був і сам ворожбит. Диякон Пилип не був апостолом Пилипом і тому не міг наділяти інших дарами святого Духа, що було виключно апостольським привілеєм. Тому він пішов до Єрусалиму, після чого [R4330] Петро та Іван вирушили до Самарії, поклали руки на віруючих і передали їм чудесні дари, що були частиною Господнього забезпечення для Церкви в той час. Не тільки для переконання сторонніх, а й для повчання на зібраннях один одного були дані дари мов і їхнє тлумачення, що по суті слугувало замість написаного Божого Слова.

Пам’ятаємо, що це були ті самі Іван та Петро, яким Господь за кілька років до цього сказав: “До самарянського міста не входьте” з Євангелієм, бо “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого”. Той самий Іван разом зі своїм братом Яковом, коли їм не продали хліба для їхніх потреб, запитали нашого Господа: “Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх?” Пам’ятаємо відповідь Господа: “Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати”.

Тепер же, бачимо, Іван був цілком готовий приєднатися до Петра і визнати самарян братами – співчленами одного Тіла Христа, а також з великою готовністю наділити їх дарами святого Духа. Яка зміна! Але чому? Тепер Іван дивився на речі з іншого погляду. Він більше не був ведений гордістю за свого Учителя, яка була готова знищити Його ворогів, але тепер, спонукуваний духом любові, він розумів, що самаряни та й усе людство перебувають під засліплюючою владою противника, і він так само прагнув спасти їхнє життя, як раніше хотів, щоб їх було знищено. І хіба не так відбувається з кожним із нас? Наскільки ми прийняли Дух Христа, настільки ми дізналися, що насправді означають любов і співчуття до ближніх. Ми, як і апостоли, напоєні тим самим духом, який керував нашим Учителем.

Але чому Господь благословив проповідь Пилипа зараз, коли до цього Він заборонив усяку проповідь Євангелія самарянам? Пояснення цьому можна знайти в епохальних змінах, які відбулися в той час. “Серединна перегорода” між юдеями та поганами, була зруйнована. Вона впала в кінці сімдесятого тижня юдейської милості, через три з половиною роки після хреста, і Корнилій став першим наверненим поганином. Проповідь у Самарії відбулася, ймовірно, через три роки після навернення Корнилія. Самаряни стверджували, що мають стосунок до юдейської Угоди Закону, але, як пояснив наш Господь самарянці, їхнє твердження було оманливим. Вони були так само відокремлені від угод та обітниць Ізраїлю, як і інші поганські народи. Донині самаряни дотримуються своїх старих традицій і стверджують, що у них є первосвященник, та без будь-яких прав та влади.

Оскільки стара Угода Закону, дана через Мойсея, була повністю юдейською, ізраїльською, і оскільки Нова Угода (Закону), що її встановить Месія (Голова й Тіло), буде повністю ізраїльською, і оскільки первісна Авраамова Угода (Сари) благословляла тільки тих, хто виявляв віру Авраама, то з цього випливає, що ті самаряни, які справді ввійшли в Христа, стали духовними ізраїльтянами, а решта, як і всі поганські народи, у Тисячолітті матимуть змогу стати натуралізованими, тілесними ізраїльтянами під ізраїльською Новою Угодою (Закону) як єдиного засобу прийти до гармонії з Богом.

“СИМОНИ” У ДАВНІ ЧАСИ І ЗАРАЗ

Коли чаклун Симон Магус побачив апостольську силу – що через покладення рук апостолів віруючим передавалися чудесні дари, – він запропонував їм гроші, якщо вони наділять його цією апостольською силою. Очевидно, його розум погоджувався з тим, що він чув і бачив, але його серце не змінилося докорінно. Він не зрозумів, у чому його частка як одного з віруючих. Знадобилося різке слово апостола, щоб пробудити його до усвідомлення того, що тепер він має справу з Богом і святими речами, і що його нездатність оцінити це означає, що він не був зачатий святим Духом. Святий Петро сказав йому: “Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти думав набути дар Божий за гроші! У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне. Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого! Бо я бачу, що ти пробуваєш у жовчі гіркій та в путах неправди”.

Не нам судити про серце, хоча нам сказано судити про зовнішню поведінку й розрізняти правдиву Виноградину та її грона від тернового куща та його шипів. Не намагаючись судити серце будь-кого, ми радимо всім проявляти мудрість і слідкувати за тим, щоб ніщо, подібне до духа Симона Магуса, не опанувало нас. Це може становити особливу небезпеку в наші дні, коли влада грошей така велика. Оскільки всі матеріальні речі приводяться в рух важелем багатства, то не дивно, що багато хто приходить до висновку, що навернення світу – це лише питання доларів і центів, і що ті, хто контролює гроші, є справжніми господарями становища. Можливо, є й такі, хто пишається своєю владою грошей і вважає, що вони мають повноваження направляти працю Господа. Нехай такі остерігаються бути “Симонами”. Нехай вони пам’ятають слова апостола: “Нехай згине з тобою те срібло твоє”. Ми не з тих, хто нехтує грішми. Але їх потрібно сприймати як слуг Господа й Правди, а не як панів, не як контролюючу силу. Оцінювати їх таким чином – значить ганьбити Господа й показувати, що ми не збагнули дух Його Правди.

ПРО ТЕ, ЩО ГОВОРИВ ПИЛИП

Наш заголовний текст говорить про проповідь Пилипа так: “Він проповідував про Христа”. Деякі дорогі християни роблять помилку, проповідуючи про соціологію, красу природи, речі світу. Інші постійно займаються помилками та тими, хто помиляється. Такі речі можуть мати свій час і місце у зв’язку з посланням; але всі, хто хоче служити Господу, повинні пам’ятати, що нам доручено проповідувати тільки Євангеліє Христа. Христос і Його послання – це світло, яке завітало в наш розум і якому ми повинні дозволити сяяти для благословення інших. Темрява ненавидить світло й бореться проти нього; але світло має продовжувати сяяти. Так сказав наш Господь: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”. І ще. Світло – це не тільки послання, яке ми несемо на вустах, а й вплив, який виходить від нашого повсякденного життя. Дедалі більше й більше ми переконуємося, що воля Господа в тому, щоб Його послання несли ті, хто чистий серцем. “Очистьтеся ви, що носите посуд Господній [послання]”.

R4329 (1909 р.)