“ЛУКАВИЙ ЙОГО НЕ ТОРКАЄТЬСЯ”

“Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається” (1 Івана 5: 18).
Цей текст не є гарантією вічного спасіння для тих, хто зачатий святим Духом. Він не є гарантією їхнього спасіння від випробувань, спокус, труднощів і т.д., як комусь може здаватися. Однак він таки говорить про те, що ті посвячені віруючі, кого Бог прийняв і хто був зачатий знову до нового життя, до нової природи, є під особливим божественним наглядом. Вони не грішитимуть (свідомо), бо в них пробуває насіння їхнє, сила зачаття святого Духа. Коли це насіння є в них, вони не можуть грішити свідомо. Якщо б вони грішили свідомо, то це означало б, що святе насіння, зачаття Господнього Духа в них, загинуло, що вони вже не є Новим Створінням в Ісусі Христі, для якого все старе проминуло і все сталось новим. Це означало б, що вони повернулися знову, як пес вертається до своєї блювотини і як помита свиня вертається в калюжу, до єдності з гріхом і речами, що суперечать божественному Слову і його духу.
Апостол говорив, що наш Господь Ісус, перший зачатий Духом, берегтиме всіх цих молодших братів, зачатих Духом, берегтиме від торкання лукавого, від шкоди, яку сатана інакше завдав би їм. Як ми вже згадували, це не означає, що вони будуть збережені від випробувань, від спокус противника, бо навіть наш Господь був підданий його спокусам. І ми бачимо, що ці спокуси, випробування, спротиви, переслідування потрібні для нашого християнського характеру і для розвитку нами сердечної подоби до нашого Відкупителя. А ця обітниця означає наступне: серед цих спокус противника Господь забезпечує Своїх вірних таким захистом, такою обороною, такою підтримкою, яка потрібна їм не тільки для того, щоб вийти переможцями, але щоб не дати їм піддатися спокусі. У згоді з цим нас навчено молитися: “Не залиши нас у спокусі, а визволи нас від лукавого” – не дозволь йому торкатися, шкодити нам, перемогти  нас, знищити нас.
“Бог незбагненним нам шляхом
Вершить дива Свої”.
Хоч Господь може вершити дива для захисту Своїх вірних послідовників і для їхнього визволення від лукавого, і хоч ми відчуваємо певність, що якби всі інші засоби не допомогли, то заради нас було б вчинене чудо, однак ми не повинні сподіватися, що Господь використовуватиме чудеса, – загалом Він вживатиме різні засоби (а найчастіше людський фактор) для захисту і визволення членів Свого Тіла, котрі пробувають в Його любові і намагаються виконувати те, що Йому до вподоби.

“КОЛИ Б МОЖНА, І ВИБРАНИХ”

Від дня П’ятидесятниці до теперішнього часу той самий великий противник чатує на дорогих Господніх овець. Вони переносили вогняні випробування, але і були під захистом Того, Хто був зачатий Богом, – Господа Ісуса, Котрий береже вірних від сили противника. Але Писання одностайно зображує кінець цього віку як час особливого переживання і випробування – не тільки для світу, але й для Церкви, бо має бути «суд розпочатий від Божого дому». Стосовно цього часу, що наближається, Апостол застерігає Церкву: “Візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого”. Він  має на увазі те, що злий день, яким закінчиться цей вік, матиме найсуворіші зі всіх відомих Божому народу випробувань, а тому він матиме якнайбільшу потребу в зброї правди і праведності. Про цей же факт говорив наш Господь, звертаючись до шостого періоду Церкви – Церкви в Філадельфії. Ось Його слова: “А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробування, що має прийти на ввесь світ, щоб випробувати мешканців землі” (Об. 3: 10). Сьомий період Церкви, Лаодикія, увійде у ту годину спокуси. І ми віримо, що вона вже частково є тут. Ми хочемо, щоб усі зрозуміли, що час, який перед нами, має бути часом надзвичайного переживання і випробування, інакше він не був би так вражаюче згаданий у Божому Слові. Ми аж ніяк не бажаємо викликати страх у Господнього народу, налякати його. Ми, радше, хотіли б дати потіху, яка берегтиме їх у досконалому мирі, як написано: “Думку, оперту на Тебе, збережеш Ти у повнім спокої” (Іс. 26: 3). Господні обітниці, надзвичайно цінні та великі, в той же час розширюються перед нашим розумом – якраз перед настанням години спокуси і випробування – щоб Божа людина могла бути повністю забезпечена, повністю приготована.
Слова нашого Господа про спокуси і випробування Церкви запевнюють нас у тому, що цей клас не має чого боятися, що він буде збережений, що для нього неможливо буде спокуситися, бо з кожною спокусою Господь надасть шлях порятунку. Пам’ятаймо при цьому слова Апостола Павла про наш день і його випробування: “Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили... хто не вірив у правду” (2 Сол. 2: 11). Насправді, ми бажаємо, щоб кожна посвячена Божа дитина могла побачити шлях порятунку, який Господь забезпечив, і могла скористатися ним, будучи таким чином у згоді з Господнім забезпеченням і будучи серед тих, котрі захищені, вибрані – “покликані і вибрані, і вірні” (Об. 17: 14).

ШЛЯХ ПОРЯТУНКУ

Якщо припустити, що ми дуже близько до години спокуси, коли лукавому буде дозволено навести надзвичайні омани і випробування на світ і на номінальну церкву, тоді зараз той час, коли ми повинні озиратися навколо, щоб побачити, який шлях порятунку передбачив для нас Господь. Ми віримо, що багато наших читачів погодяться з нами, що особливим Господнім захистом для збереження нас від сили лукавого є Теперішня Правда, яку Він щедро давав через публікації Вартової Вежі. Якщо хтось не погоджується з такою думкою, то ми не сперечатимемося з ним, а тільки будемо раді, якщо він отримав ефективнішу допомогу з інших джерел, будемо раді, якщо Господь якимсь чином підтримує його, зміцнює і озброює його проти випробувань і засідок, які вже перед нами.
Але яким би не був той спосіб божественного благословення, яким Господь у наступаючому напруженому часі  берегтиме в безпеці і спокої тих, хто Його, ми можемо бути певні, що для нашого визволення потрібна наша особиста співпраця. “Бережіть себе самих у Божій любові” (Юди 21) – ця заповідь ще ніколи не була такою потрібною для послідовників Ісуса, як зараз. І, ймовірно, спокуса цієї години значною мірою стосуватиметься перебування у Божій любові. Це, в свою чергу, означатиме любов до братів, як говорив Апостол: “Хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?” (1 Ів. 4:20). Так, нам ясно сказано, що “любов багатьох охолоне” (Мт. 24: 12). Охолодження нашої любові до Бога означатиме втрату нами бажання подобатися Йому в наших думках, словах і вчинках, і це включатиме охолодження нашої любові до Його служіння в розповсюдженні Євангельського послання, збиранні і годуванні дому віри. Різноманітні речі сприятимуть цьому: любов до грошей, любов до розваг, любов до себе, любов до земних речей загалом, які були посвячені, віддані, перш ніж ми отримали дух усиновлення. Якщо наша любов вгасатиме, то з’ясується, що ми негідні бути разом із нашим Відкупителем у Його славі Царства.
Ця втрата “любові божественної, що перевищує усе” буде найбільш очевидною в наших почуттях і поведінці зі співчленами Тіла Христового. Апостол говорить нам, яким повинен бути стан нашого розуму стосовно них, а саме: як Христос полюбив Церкву і поклав за нас Своє життя, так і ми повинні любити братів настільки, що будемо готові покласти своє життя за них, в їхніх інтересах. Любов, яка віддасть саме життя за братів, без сумніву, пожертвує меншими речами в їхніх інтересах. І якраз такі випробування дозволяє Господь, говорячи, що той, хто в найменшому вірний, буде вірний і у великому. Отже, нам залишається дивитися, зауважувати, критично оцінювати, маємо ми чи ні цю любов до братів, яку Господь, як Він казав, сприйматиме, як любов до Себе, і без якої ми не можемо бути Його учнями, адже такою була нова заповідь, яку Він нам дав, говорячи: “Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив” (Ів. 15: 12).

ЛЮБЛЯЧИ НЕМІЧНЕ

Справді, було б легко любити братів і класти за них своє життя, якби всі вони були подібні до нашого дорогого Господа і зразка, але вони не такі. Натхнений Апостол говорить нам, що серед братів нема багато шляхетних, великих, мудрих, вчених, багатих. Далі він говорить, що Бог вибрав немічне світу. Чи це нас дивує? Чи нам здається, що це кидає тінь на Церкву Христа? Чи питаємо ми себе, чому божественна благодать оминула найшляхетніших із нашого роду і прийняла найнижчих до учнівства? Ось відповідь нашого Господа: “Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби”. Пояснення полягає в тому, що багато великих, багатих, вчених, шляхетних мають замало покори, щоб прийняти божественне послання властивим чином. Вони вважають себе вищими від більшості і думають, що мають повне право на таке визнання. Неспроможні побачити божественний порядок речей, вони запевнюють себе, що якщо хтось і може бути спасенний, то це будуть вони, бо є найбільш вишуканими і шляхетними представниками людського роду. Вони не розуміють, що Бог дивиться на серце, а не на вигляд людини, і якою б слабкою, неблагородною і грішною не була особа, її серце, її воля може повністю повернутися до згоди з Богом і до служіння праведності. Вони не усвідомлюють, що в Божих очах такий покірний і сумирний дух, така скромна залежність від Відкупителя у спасінні, таке вірне очікування від Господа благодаті для своєчасної допомоги є набагато приємнішим, ніж гордий стан тих, хто шляхетніший. І таких скромних, довірливих, вдячних, вірних Господь призначив бути учасниками з Христом у Його чудовій славі не завдяки досконалості їхнього тіла, а завдяки досконалості їхнього серця, їхньої волі, яка постійно намагається привести кожну думку, слово і вчинок до згоди з божественною волею.
Отож, тепер нам зрозуміло, чому Господь звелів нам любити один одного. І Він дав зрозуміти, що важко буде робити це у всіх випадках, враховуючи слабкості тіла та недосконалість в оцінюванні один одного. Якраз про це говорив Апостол Іван: “Ми знаємо, що ми перейшли від смерті в життя, бо любимо братів” (1 Ів. 3: 14). Ось так він дає зрозуміти, що любов до братів буде такою важкою справою, що становитиме абсолютний доказ для нас, що ми перейшли від смерті до життя (від смертного стану в Адамі), і стали Новими Створіннями в Христі.
Досить легко любити деяких братів. Ми схильні любити тих, хто приблизно є на нашому рівні, з подібним складом і симпатіями, але Господь передбачив це і сказав: “А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка [який ви маєте доказ, що ви перейшли від смерті до життя]? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить” (Лк. 6: 32). Досить легко любити когось делікатного, чи багатого, чи природно шляхетного, чи освіченого – тих, хто є на нашому рівні або трохи вище, в земних справах. Але це не виконує Господньої вимоги. Ми повинні любити один одного, як Він полюбив нас (Ів. 13: 34). Він дає Свою любов кожному з нас відповідно до його потреб. Якщо це більш шляхетніші – для них достатньо менше Господньої благодаті. Якщо це більш деградовані – необхідно більше Господньої благодаті, і її буде надано. Так і ми повинні любити братів, бо ті, хто менш шляхетний (так, ті, хто, зі слів Апостола, є серед низьких речей цього світу з точки зору світу), більше потребуватиме нашої любові з причини вроджених вад, слабості і недосконалості. І якщо ми будемо любити, як любив Христос, то з радістю віддаватимемо своє життя кожному і за кожного згідно з потребами кожного, кладучи своє життя за братів у хвилинах, або в годинах, або наскільки хтось потребує нашої допомоги. О, яким новим, яким несхожим є цей погляд на любов до братів! Його застосування перервало б якесь наше особливе приятельство з тими, хто потребує нашої підтримки в незначній мірі, і перенесло б наше приятельство і жертву часу на тих братів, котрі потребують цього більше. Яке благословення, яке піднесення отримали б деякі з тих слабших осіб, і яке благословення від Господа все більше зливалося б у наші власні серця в міру того, як ми ставали б все більше схожими на Нього в думці і в ділі!
Ми вже говорили, що час горя, яке надходить на світ, буде результатом втрати любові і кінцевим наслідком самолюбства – не буде спокою ані тому, хто виходить, ані тому, хто входить, бо рука кожного буде проти свого ближнього, – за себе. Це означає майже повну втрату довір’я по цілому світу. Хіба не буде логічним припущення, що це випробування почнеться з Божого дому? Тож, чи не буде логічним висновок, що випробування, яке спіткає Церкву, буде такого ж роду: випробування нашої любові до братів і застосування нами принципів, які Господь заклав для наших відносин з братами? Ми віримо, що це так і що Господь судитиме Свій народ у цьому напрямку любові, яка є законом нової природи і виконанням усього закону. Кожен, кому не вистачає духа любові, матиме відповідно дух самолюбства, дух противника, дух честолюбства, гордості, гніву, злоби, ненависті і боротьби проти всіх, хто протистоїть, або тільки здається, що протистоїть його інтересам. Пам’ятаймо, що такі почуття, навіть у серці, навіть невиражені, є найнебезпечнішими для нової природи. Ті, що мають такі почуття у своєму серці, без сумніву, дуже близькі до моменту, коли противник зможе торкнутися їх, впливати на них, завдати їм шкоди, підкорити їх, і дуже близькі до місця, де Господь захоче відкинути їх від учнівства і дозволити противнику заволодіти ними, як це було у випадку Юди, якому Господь сказав: “Що ти робиш, роби швидше”.
Зате використовуймо різноманітні благословення та вказівки, які дав нам Господь, одягнімо усю Божу зброю, засвоюймо різноманітні правди, які Господь вложив нам у руки, застосовуймо їх, одягаймо їх, як зброю, будьмо міцні в Господі, в силі, в броні, яку Він надає у Його Слові, і пильнуймо, щоб дух, який спонукає нас, був духом любові, яка охоче пожертвує усе за співчленів і вважатиме за щастя ось так класти своє життя за братів. Пам’ятаймо, що є не тільки особливе благословення для тих, хто допомагатиме братам, навіть найслабшим із них, але й існує особлива загроза для тих, хто зашкодить або спокусить або ранить навіть найменшого з Господніх малих!

R4252 (1908 р.)