[R4218]
ДУХ ЗАЗДРОСТІ Й УБИВСТВА
1 САМУЇЛОВА 18: 6-16

“Бо сонце та щит Господь, Бог” (Псалом 84: 11).

Цей урок показує контраст між духом (вдачею), який є в згоді з Господом, і духом (вдачею), який не узгоджується з Ним і Його задумами. Перший проявився в Давиді, юнакові-пастуху, таємно помазаному на становище царя й пізніше відомому завдяки своїй перемозі над Голіятом, про яку ми розповідали в минулому уроці. Що стосується Саула, то згадано, що він був одержимий злим, злобним духом. І навпаки, сказано, що Дух Господа був з Давидом з часу його помазання. Не слід плутати в нашому розумі благословення Господнього Духа в давнину зі ще більш благословенним досвідом Божого народу протягом усього Євангельського віку під помазанням святим Духом, зачаттям святим Духом, запечатанням святим Духом як синів. Без сумніву, є багато спільного в досвіді тих, хто приймав Господній Дух в той час, і тих, хто приймає його зараз; але, безперечно, те, чим ми зараз насолоджуємося як «дім синів», набагато перевершує все, що було можливим для «дому слуг», тому що святий Дух як утішитель і провідник до Правди й печать нової природи не був даний тоді, тому що Ісус ще не був прославлений. Отже, благословення Духа, дане в П’ятдесятницю, яким втішалася Церква з того часу, є особливим благословенням Господа для класу Нареченої й стало можливим тільки після того, як її Заступник з’явився перед Богом за неї завдяки заслузі Своєї жертви.

Скільки б святого Духа не було дано “дому слуг”, це неодмінно мав бути дух стриманості, спільності з Богом, бажання виконувати Його волю й мати мир з Ним; і в такій же мірі це був дух здорового розуму, що позбавляв того, хто ним володів, більшої частини нервового неспокою й напруги, збудливості й млявості, які могли бути йому притаманні з природи в його випробуваннях і розчаруваннях. Про Саула сказано, що в нього увійшов злий дух, але це не обов’язково означає, що він став одержимий демоном. Радше злий, спотворений розум, тобто вдача, нещасливий, пригнічений розум зайняв місце спокійного, мирного й довірливого розуму, який він мав раніше.

ЗЛИЙ ДУХ ВІД ГОСПОДА

Але ми читаємо, що злий дух від Бога зійшов на Саула, і він пророкував у домі. Це більше схоже на одержимість, тобто, як припускає доктор Меррін у журналі “Bibliotheca Sacra”, Саул страждав на психічну епілепсію. Він каже: “Епілепсія може співіснувати зі здоровим ростом і розвитком інтелектуальних здібностей, і з нею може бути пов’язаний дуже високий ступінь інтелекту і навіть геніальність. Юлій Цезар, Август Цезар, Наполеон, Петрарка, Магомет, Мольєр, Гендель і багато інших великих людей були епілептиками. Деякі особливості є загальними для всього класу епілептиків і домінують в їхньому характері, такі як вибухова дратівливість, прояв крайнього збудження у деяких випадках, а в інших – похмурий ступор. У цьому стані було скоєно безліч злочинів”.

Ми не думаємо, що цей злий дух був від Господа в тому сенсі, що Господь справив злий вплив на Саула, але ми розуміємо слово “від” у зовсім іншому сенсі, що означає “не”, “протилежний”: “А злий дух [не] від Господа був на Саулі”. Апостол каже, що гнів, злоба, ненависть, заздрість і суперечки є вчинками плоті та диявола, і, отже, наскільки Саул або хтось інший симпатизував би цим ділам противника, настільки він був би контрольований злим духом, злою вдачею, духом противника. По суті, ті, хто свідомо погоджується з духом противника, стають податливими на одержимість, безпосереднє вторгнення злих духів.

Без сумніву, ті, чий розум схвально ставиться до праведності та правди, у рівній мірі оточені захисним впливом, який захищає їх від вторгнення злих духів. У Писанні говориться, що святі ангели є служебними духами для тих, хто буде спадкоємцями спасіння, і “Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться Його, і визволює їх” (Євр. 1: 14; Пс. 34: 8). Але будь-яке полишення пошани до Господа, будь-яке полишення вірності праведності та правді призведе до відповідного відокремлення від цього святого захисного впливу ангелів Господа і, як наслідок, виставить серце, розум на злісні впливи впалих ангелів, які завжди готові увійти в них і осквернити сильніше, ніж будь-коли. Цей урок, здається, підкріплюється притчею нашого Господа про чоловіка, з якого було вигнано біса, і серце якого було вичищено й виметено; проте він не прийняв в нього доброго Пастиря своєї душі, а, відстоюючи праведність лише своїми власними силами, був атакований сімома демонами, більш нечестивими, ніж перший, і був переможений, і кінець цього чоловіка був гірший, ніж початок (Лк. 11: 24-26).

Так було і з Саулом. Як звичайна людина, він, очевидно, мав деякі благородні риси, за які Самуїл любив його, але, не зумівши повністю посвятити себе Господу, він постійно піддавався нападкам своєї власної волі, духа самолюбства, який заважав йому бути задовільним слугою Господа. У результаті він не отримував особливого захисту й допомоги від Господа, і в ньому, відповідно, посилився дух самолюбства. У нашому уроці ми бачили, що замість прагнення, щоб Господня воля виконувалася в ньому і в усіх його справах, його серце наповнилося зовсім протилежним духом – духом самолюбства, свавілля. Для такого стану серця потрібна була лише можливість проявити себе, і ця можливість випала при Давиді. Після подвигу з Голіятом слава Давида розлетілася по містах Ізраїлю. Коли згодом розповідали історію, як він з військом бився з филистимлянами й здобув перемогу, то його славу оспівували, за звичаєм того часу, жінки й діти, які вітали в брамах міст воїнів-переможців, що поверталися. Відомою стала пісня, приспів якої звучав так: “Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої”.

Саул мав бути людиною дуже широкого розуму, щоб не образитися на це, не відчути ревнощів до таких почестей, наданих молодому герою, адже той повністю затьмарив царя. Але якими б не були природні почуття царя Саула або інших, немає сумнівів у тому, якими мали бути правильні почуття. Цар повинен був радіти й знаходити задоволення в тому, щоб вшанувати молодого патріота, чиє лицарство принесло благословення всьому народу. Поступивши так, він показав би дух здорового розуму, і це принесло б честь самому Саулу. Але нас не дивує, що це справило на нього зовсім інший вплив, оскільки ми знаємо загальний дух світу в таких справах – дух самолюбства й гордості. Саул був сповнений гніву й заздрості й з того часу дивився на Давида з ревнощами. Він визнавав у ньому суперника; він також розумів, що Давид був істинним слугою Господа і що на ньому було Господнє благословення. Йонатан, навпаки, маючи інший склад розуму, любив Давида все більше саме за ті якості, які змушували його батька ненавидіти Давида.

УРОКИ ДЛЯ ДУХОВНИХ ІЗРАЇЛЬТЯН

Пам’ятаючи, що помазаний Давид представляє Церкву, помазану Господом, яка з часом разом з Ісусом, її Головою, займе трон панування над світом для благословення й піднесення людства, а також для звільнення всіх від ярма сатани, гріха і смерті, ми цілком можемо застосувати суть нашого уроку до цього класу. Його перемоги над лукавим, над силою гріха у власному тілі та добрий бій віри загалом приносять схвалення деяких із класу Йонатана, а також втіху з “великих і цінних обітниць” Господнього Слова (2 Петр. 1: 4). Але перемоги над гріхом не принесуть цьому класу любові [R4219] світу, любові тих, у кого немає Господнього Духа, але є самолюбний дух – дух тих, кого представляв Саул. Про такий стан речей Господь попереджав нас, кажучи: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас”. Він говорив, що ми – діти світла й повинні дозволяти нашому світлу світити, і наскільки ми будемо вірні в цьому, настільки це приноситиме опозицію з боку дітей темряви, які люблять темряву більше, ніж світло, гріх – більше, ніж праведність, а самолюбство – більше, ніж любов.

Можливо, Саул також представляв тих, котрі в цей час, у номінальній церковній системі, номінальному Божому царстві, удають, що вони царюють. Коли вони бачать благословення Господа на тих, хто не має титулів серед людей і чиє помазання не від людини й не визнається людьми, вони заздрять їхньому успіху і, здається, розуміють, що процвітання Теперішньої Правди у світі неухильно протистоїть інституціям Вавилону. Кожна перемога Правди, кожен прояв прихильності Господа до неї, мабуть, породжує злий дух обурення, протистояння, ненависті, заздрості, колотнечі – вчинки плоті та диявола.

Те, що Саул потрапив під злий вплив, під яким він пророкував, здається, повністю відповідає силі злих духів, що проявлялася в різні часи в минулому. Говорячи про силу, яку Вавилон проявить в найближчому майбутньому, Господь говорить нам, що Образ Звіра незабаром стане настільки живим, що буде зводити вогонь з неба додолу на всіх противників, тобто, ймовірно, в ім’я та силою Господа буде висловлювати прокляття і полум’яну помсту від Всемогутнього на всіх, хто не солідарний повністю і не згодний з ним. Він може навіть спробувати знищити нас списом гірких слів, помилкових звинувачень і наклепу, як Саул двічі кидав списом в Давида. І як останній не був вражений списом, так і нам не буде завдано шкоди як Новим Створінням, незалежно від того, що Господь може дозволити проти нас по плоті. “Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” – Його помазанцям. Його Слово говорить: “Не доторкуйтеся до Моїх помазанців, а пророкам [служителям] Моїм не робіте лихого” (Пс. 105: 15). А також: “Ніщо вам не зашкодить”, не завдасть шкоди вашим істинним, найвищим інтересам.

“ЗАЗДРОЩІ НЕПЕРЕМОЖНІ, НЕМОВ ТОЙ ШЕОЛ”

Ці слова мудреця були повною мірою підтверджені як правдиві протягом багатьох століть досвіду світу. Хтось сказав: “Кажуть, що ревнощі – це плід кохання. Однак, якщо батько не поспішить задушити дитину, дитина не заспокоїться, поки не отруїть батька”.

Урок для Нового Створіння в тому, що ми повинні особливо остерігатися ревнощів, заздрості, ненависті та розбрату. Ми не можемо сумніватися, що більша частина остаточного випробування “вибраних” буде проходити саме в цих напрямках. “І хто встояти може?” – ось запитання, звернене до всіх, хто став на бік Господа, праведності, правди – на бік любові до Бога й братів. Якщо ми дійсно посвятили своє життя служінню Господу та Його правді, а також служінню братам, то що це буде означати для нас з погляду прояву такої любові та вірності? Будь-який корінь гіркоти, будь-яке гірке слово, будь-яка заздрісна думка, що проникає в наше серце, може означати осквернення не тільки брата чи сестри, проти яких вони спрямовані, але й, безсумнівно, отруєння нашого власного серця, знищення в ньому духа любові, Духа Господа. І, можливо, цей злий дух, далекий від Господа, що виходить від нас, може заразити багатьох членів Тіла Христа, осквернивши їх. Тому кожен з нас повинен бути насторожі. Ми повинні аналізувати свої думки, мотиви, наміри, щоб переконатися, що всі вони досконало відповідають закону любові, як на це вказав наш Господь: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви”, – так, що ви будете готові померти за інтереси, благополуччя і честь один одного!

Навпаки, Дух Господа в Давиді тримав його приємним, ввічливим, доброзичливим стосовно своїх ворогів. Він дійсно втік від обличчя царя, коли в нападі гніву Саул кинув у нього списом, і ми можемо бути впевнені, що тільки віра в Господа і в Його божественне провидіння дозволила йому продовжувати служити цареві музикантом і солодкою музикою свого серця й голосу підіймати настрій Саула і проганяти його пригніченість. Таким має бути наше ставлення до противників. Здавалося б, що природною реакцією на погане ставлення до нас мало б бути пробудження у відповідь ворожого духа, бажання відповісти злом на зло, лайкою на лайку, звинуваченням на звинувачення. Але результатом такої поведінки було б заподіяння шкоди нам самим, а також можливість заподіяння ще більшої шкоди нашим противникам. Поведінка Давида була правильною: він чекав на Господа, він підкорявся тому, що дозволяло Господнє провидіння. Він розумів, як і ми, що з ним не могло статися нічого, що було б поза божественним знанням і божественною силою, щоб цьому запобігти. Отже, ці випробування означали для Давида великий розвиток характеру, зміцнення його серця в згоді з божественною волею.

ПРИЙНЯТТЯ ЗМІН ПРОВИДІННЯ

Саул різним чином намагався пробудити в Давиді дух ворожнечі. Він не тільки двічі намагався вбити його, але й не виконав частину своєї публічної обіцянки, що той, хто здобуде перемогу над Голіятом, стане його зятем. Якою безрозсудною й недалекоглядною була поведінка Саула досі! Він міг би підкоритися провидінню Господа й виконати свої зобов’язання перед Давидом. Зробивши Давида зятем, він міг би тісно пов’язати свою сім’ю з сім’єю Давида після того, як останній нарешті прийме царську владу, як постановив Господь. Але ревнощі й ненависть зазвичай сліпі до своїх найкращих інтересів. Саул не дозволив своїй дочці стати дружиною Давида, і його наступним кроком було відправити Давида у військо тисяцьким у надії та сподіванні, що його сміливість на війні призведе до його загибелі. Але Господь був з Давидом і благословив його, і в Писанні сказано, що “мав Давид поводження в усіх дорогах своїх”.

Те саме й з усіма, хто тепер має Дух Господа в ще більшій мірі й силі для просвітлення їхнього розуму, їхнього серця і для керівництва ними на правильному шляху. Усі вони, перебуваючи під цим небесним впливом і як сини Всевишнього, повинні поводитися мудро, розсудливо, щоб прославляти свого Отця на небі, шанувати Господа Ісуса, ставати корисними для всіх з дому віри й дозволяти своєму світлу світити перед людьми, щоб ті могли дізнатися, що вони були з Ісусом і вчилися в Нього.

Але чим мудріше поводився Давид, тим більше заздрив йому цар Саул. Чим більше Господь благословляв Давида, і чим більше він набирався смирення й мудрості, тим більше, зрозуміло, стикався з опозицією з боку царя. І так неодмінно буде і з нами. Наскільки ми маємо дух здорового розуму й ревно служимо Господу й братам, віддаючи своє життя на служіння Правді, настільки більше ненависті та страху ми можемо викликати в серцях тих, хто не перебуває в згоді з Господом. Але, як читаємо про Давида, що весь Ізраїль і Юда любили його, так і ми можемо бути впевнені щодо істинного Божого народу: він все більше вартий любові та пошани – ті, хто має Дух Господа, хто належить до класу Давида. Згодом, коли сатана буде зв’язаний і Господь встановить Своє Царство під усім небом, коли всі сліпі очі розплющаться і всі глухі вуха відкриються, усі люди, які перебувають у згоді з Господом, визнають вірність класу Давида, Христа, і прославлять Бога за нього.

“БО СОНЦЕ ТА ЩИТ ГОСПОДЬ, БОГ”

Наш заголовний текст – велике підбадьорення для класу Давида, улюбленого класу,  класу помазанців, членів Христа. Для них Господь Бог – однаково сонце і щит. Він не тільки освітлює їх, але й не допускає, щоб вони постраждали від благословень, які Він дарує їм. Він захистить їх від усіх ворогів і всього, що може заподіяти їм шкоду. Все буде допомагати на добре тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою (Рим. 8: 28). Маючи такі блаженні запевнення, ми можемо з радістю і впевненістю дивитися в майбутнє, вірячи, що отримаємо частку в славних нагородах, обіцяних Богом вірним.

Як Давиду не личило думати тільки про своє помазання на царство й благословення, які прийдуть до нього тоді, так і нам не личило б думати тільки про почесті Царства, які Бог обіцяв вірним, тому що, роблячи так, ми могли б загордитися і тим самим стати негідними участі в цих майбутніх благословеннях. Навпаки, наша увага, як і увага Давида, повинна бути спрямована на справи сьогодення, не забуваючи, звичайно, про блаженний вплив майбутніх перспектив. Наше завдання – робити з повною віддачею те, що наші руки знаходять для себе тепер, пам’ятаючи, що тільки так ми можемо вчинити міцним своє покликання та вибрання.

Як кожен крок протистояння з боку Саула приносив Давиду благословення, даючи йому ширший досвід і готуючи його до майбутньої придатності як царя, так і всі випробування, труднощі та розчарування, які Господь дозволить прийти на нас з боку світу, плоті та противника, виявляться лише підготовкою до Його славних привілеїв Царства, якщо ми будемо вірно використовувати їх.

R4218 (1908 р.)