[R4215]
ПЕРЕМОГА НЕ ДІСТАЄТЬСЯ СИЛЬНОМУ
1 САМУЇЛОВА 17: 38-49

“Я надіюсь на Господа” (Псалом 11: 1).

Невдовзі після помазання Давид став героєм однієї з найвизначніших битв. Филистимляни, які населяли морське узбережжя Палестини, здавна були ворогами ізраїльтян і, як ми вже бачили, в часі коронації Саула панували над ними. Перемога, здобута над ними Саулом, виявилася неповною, і вони далі займали місто Гат і значну частину території, даної Ізраїлю. У Гаті жив Голіят, нащадок велетнів, синів Анака, вигляд яких свого часу налякав ізраїльських розвідників, коли вони спробували увійти в обіцяну землю. Голіят був филистимлянином не за народженням, а за натуралізацією, так само як люди різних національностей стають американцями. Голіят був у розквіті сил, пишався своїм зростом і силою. Филистимляни теж готувалися, вважаючи, що з цим воїном і під його проводом вони можуть здобути ще одну перемогу над ізраїльтянами. Вони зібрали військо й вирушили на північний захід, у бік Єрусалиму. Цар Саул, дізнавшись про це, зібрав своє військо, щоб протистояти їм. Два війська зійшлися одне з одним на протилежних схилах біля долини Елі. Сили, які протистояли собі, були приблизно рівні, і жодна з них не збиралася атакувати першою. Филистимляни, вдавшись до методу, вже відомого в історії, запропонували уникнути війни й вирішити суперечку між двома військами в особистій сутичці. Вони вислали Голіята як свого воїна й закликали ізраїльтян битися з ним. Схоже, римляни та Альба Лонга в 667 році до н. е. врегулювали війну, влаштувавши смертельну сутичку між трьома римлянами Гораціями та трьома альбанцями Куріаціями. Перемога дісталася римлянам, оскільки [R4216] один з них уцілів. Подібним чином пізніше сер Генрі де Бохун бився з Робертом Брюсом у війні між двома ворогуючими арміями в Шотландії.

Голіят дійсно був велетнем. Його шість ліктів і одна п’ядь, якщо виходити з 16-дюймового ліктя, становили 8 футів 8 дюймів (2 м 80 см), а якщо виходити з 18-дюймового ліктя, то 9 футів 9 дюймів (3 м 15 см). Лікоть – це довжина людської руки від ліктя до кінчика мізинця; п’ядь – половина ліктя. Британська Енциклопедія (Encyclopedia Brittanica) згадує декількох велетнів: один з них був шотландцем, зростом 8 футів 3 дюйми (2 м 67 см); інший – арабом, зростом 9 футів (2 м 92 см). Чарльз Бірн, ірландець, мав зріст 8 футів 4 дюйми (2 м 70 см); Патрік Коттер – 8 футів 7-3/4 дюйма (2 м 80 см); один російський велетень – 9 футів 8 дюймів (3 м 13 см). Таким чином, в історії про Голіята немає нічого неможливого або неймовірного. Велетень був ретельно озброєний і практично невразливий.

ВІДКРИТИЙ ВИКЛИК ІЗРАЇЛЮ Й БОГУ ІЗРАЇЛЮ

У той час кожен народ, мабуть, відстоював свою релігійну систему, і його процвітання та вплив значною мірою приписувалися прихильності його бога або богів. Протягом сорока днів Голіят, одягнений у свою багато оздоблену, блискучу броню, гучним голосом викликав на бій ізраїльтян і, тим самим, Бога, Якому вони поклонялися, намагаючись таким чином зганьбити їх і змусити вступити в нерівну сутичку, в якій, як він був упевнений, він здобуде перемогу. Не дивно, що жоден ізраїльтянин не був настільки безрозсудним, щоб вступити в бій з цим велетнем на тодішніх умовах – бій мечем, списом і дротиком. У цьому випадку будь-хто був би лише дитиною, відданою на милість ворога.

Єссей жив у Віфлеємі, всього у двадцяти милях від табору війська. На сороковий день він послав Давида з привітаннями й ласощами для трьох своїх старших синів у Сауловому війську з наміром, щоб він приніс якусь звістку про хід подій. Давид був рум’янощоким юнаком, хлопчиною-пастухом, мало знайомим з війною. Прийшовши, він був здивований, бачачи, як цей претендент на перемогу, язичник, кинув виклик Богу Ізраїлю. За своєю вдачею Давид був сміливим і безстрашним, маючи досвід, отриманий при вівцях, коли він захищав їх від диких звірів. Очевидно, він також був добре вихований у пошані до Бога й вірі в Нього. Його найбільше вразило те, що Голіят кинув виклик Богу Ізраїлю. Поцікавившись, чому ніхто з ізраїльтян не прийняв бій в ім’я Господа, він дав зрозуміти, що готовий це зробити. Багато з тих, з ким він розмовляв, були вражені його вірою й завзяттям. Але в його братів було менше оптимізму і вони насміхалися над ним. Проте ця новина поширилася з вуст в уста, поки не дійшла до царя Саула, який звелів покликати Давида.

Хоча цар вже декілька років був у немилості в Господа, у нього все ж були вагомі причини вірити в божественну силу, яка проявилася на його власному досвіді. Він, очевидно, запитував, чи не від Господа ця пропозиція Давида – можливо, його єдина надія. Давид коротко розповів про свої подвиги – як він убив лева, а іншим разом – ведмедя, коли захищав отари. Цар був у захопленні від молодого чоловіка, його мужності й віри, і погодився, щоб той вступив у бій з велетнем, очевидно сподіваючись, що Бог дарує його народу перемогу навіть за таких нерівних сил. Цар Саул, звичайно, мав найкращу зброю з усіх ізраїльтян і запропонував Давиду скористатися нею. Але той, примірявши її, відчув себе скутим і сказав, що з нею він буде почуватися менш упевнено. Він вийшов назустріч Голіяту, маючи лише дубову палицю пастуха, пращу й пастушу сумку. Взявши п’ять гладких каменів для пращі, він наблизився до велетня, який, як зазвичай, вийшов кинути виклик ізраїльтянам.

Історія цього конфлікту розповідається коротко. Филистимлянин, обурений тим, що йому запропонували битися з хлопцем без зброї, прокляв Давида в ім’я своїх богів: “Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам птаству небесному та звірині польовій”. Відповідь Давида була іншою – сповненою тієї віри в Бога, яка пронизує всю його історію від початку до кінця, й завдяки якій Господь називає його людиною за Своїм серцем. Він сказав Голіяту: “Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку, і я поб’ю тебе, і відітну голову твою з тебе, і дня цього я дам падло филистимського табору птаству небесному та земній звірині. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мечем та списом, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку”. Таким чином, і филистимляни, і ізраїльтяни бачили, що все відбувається між Господом, Його народом і ворогами. Підбігши, Давид кинув свій перший камінь, який влучив велетню в чоло й, знепритомнілого, повалив його. Як тільки Давид закінчив бій з Голіятом його ж мечем, відтявши йому голову, ізраїльтяни, в яких ожила віра, напали на филистимлян, які, своєю чергою, втратили відвагу.

Голіят, судячи зі всього, носив шолом з рухомим забралом, як це було поширеним у ті часи, і посміявся над молодим чоловіком, який вийшов проти нього. При цьому він відкинув голову назад, від чого забрало шолома відкрилося й оголило чоло. Інші вважають, що він потягнувся за списом, який носив у піхвах за плечима, і, коли він потягнувся за ним, шолом відкрився на мить і пропустив камінь від Давида. Хай там що, ми не можемо сумніватися в тому, що Давид був абсолютно правий, знаючи, що ж відбувається насправді: що божественне провидіння наглядало за всім цим і принесло перемогу. Однак влучність у метанні пращі не була чимось незвичайним у ті часи, оскільки читаємо, як в іншому випадку 700 чоловік з племені Веніямина кидали “камені із пращі на волос” (Суд. 20: 16).

ПРОТИВНИК І КОНФЛІКТ ХРИСТИЯНИНА

Який урок може винести “Нове Створіння” сьогодні з цієї давньої історії? Давид, чиє ім’я означає “Улюблений”, у багатьох відношеннях образно представляв Христа, Голову й Тіло. Його конфлікт з Голіятом добре ілюструє, перш за все, конфлікт нашого Господа з противником під час сорокаденного спокушання в пустелі. Перемога нашого Господа над сатаною в цьому випадку, Його вірність Отцю й дорученій Йому справі, Його самопожертва означала перемогу для всього світу людства, яке бажає бути в злагоді з Богом і Його задумом. Хіба Він не сказав нам: “Будьте відважні: Я світ переміг!”? Перемігши сатану, князя світу цього, Він одночасно здобув перемогу над усіма силами зла і слугами гріха. Він залишився вірним Богу, Своїй угоді та Своїй відповідальності та кинув у ворога камінь правди: “Написано”. Як Голіят упав перед Давидом, так і сатана був переможений нашим Господом, Який сказав: “Я бачив того сатану, що з неба спадав”, і в результаті Своєї перемоги проголосив: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі”. Далі Він послав Своїх учнів у Своєму імені, щоб вони також боролися в Його силі, вийшли переможцями й остаточно мали участь з Ним у Його Царстві, яке повинно “благословити всі племена землі”.

Про вірних учнів Господа, які складатимуть Церкву слави, написано, що вони повинні йти Його слідами, як Він показав приклад. Це означає для них, як і для Нього, боротьбу проти гріха, проти сатани, його великого представника й вождя, і проти всіх воїнств обманутого людства, які на його боці. Хіба апостол не має на увазі це, коли говорить: “Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти... піднебесних духів злоби”? (Еф. 6: 12). Наш ворог – велетень, у присутності якого ми дійсно слабкі. Апостол називає його підступним ворогом, а наш Господь вчив нас молитися Отцю: “І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого”. Очевидно, що в нашій нерівній боротьбі нам потрібна божественна підтримка, як і Давиду в його боротьбі.

“НЕ СИЛОЮ Й НЕ МІЦЦЮ, АЛЕ ТІЛЬКИ МОЇМ ДУХОМ”

Усі ті, кого Господь приймає у випробувальне членство в Тілі Христа, були раніше помазані й увійшли під божественну силу й керівництво. У них теж був свій досвід боротьби зі злом в цілому, так само як у Давида був свій досвід сутичок з левом і ведмедем, і цей досвід в Господньому провидінні був лише підготовкою до великого випробування, великого конфлікту з противником і його різними хитрощами, спрямованими на те, щоб заподіяти нам шкоду. І коли перед нами така сутичка, природно, приходить думка надіти зброю, подібну до зброї нашого противника, як Саул запропонував свою зброю Давиду. Однак кожен з Господнього народу повинен засвоїти, що перемогу не можна здобути, дотримуючись мирських принципів. Ми не можемо боротися зі злом – злом, з неправдою – неправдою, з хвастощами – хвастощами, з наклепом – наклепом, з ненавистю – ненавистю і т. д. Якщо ми будемо так чинити, то неодмінно програємо в цій битві. Наш шлях, як і шлях Давида, повинен полягати в повній довірі до Господа й використанні пращі та каменю правди. Якщо ми не можемо перемогти, дотримуючись цих принципів, ми не зможемо перемогти взагалі. Хто здатний на це? – на такий нерівний поєдинок з князем темряви й усіма силами гріха? Зрозуміло, той, хто буде покладатися на себе, покаже нестачу розуму. Тому, як каже апостол, ми покладаємо свою надію на Бога: якщо ми будемо вірні Йому, перемога буде за нами, а якщо ми будемо недбалі або невірні, ми не будемо належати до класу Давида – не будемо членами славного Тіла Христа, і в цьому випадку ми ніколи не будемо царювати з Ним, так само як Давид, який отримав помазання, ніколи б не зійшов на престол, якби боровся з велетнем в обладунках Саула. [R4217]

ДІЛА ПЛОТІ Й ДИЯВОЛА

Недосконалості плоті, з якими ми всі повинні боротися, дійсно є частиною діл диявола, бо хіба не він в Едемі привів до падіння наших перших батьків і, таким чином, до падіння всього нашого роду в стан гріха і смерті, з яким ми марно боремося, якщо тільки нас не врятує Той, Хто полюбив нас і купив Своєю дорогоцінною кров’ю? На додаток до цих успадкованих слабкостей плоті ми повинні боротися з активними ділами противника – не тільки з його спокусами нас самих, але і з його інтригами через людство в цілому, бо він дійсно той, хто “працює тепер у неслухняних”, а їх набагато більше, ніж слухняних. Отже, у нас багато всіляких нападників, і в багатьох своїх нападах на нас вони принаймні мають співчуття з боку нашої занепалої плоті, як би їм не протистояли наші серця, наші розуми як Нових Створінь у Христі.

Апостол допомагає нам побачити великого ворога і вплив, який він чинить на нас з усіх боків і кожного дня. Він підсумовує їх таким чином: “Діла плоті відомі; вони є: перелюб, блуд, нечистота, непристойність, ідолослужіння, чаклунство, ворожнеча, сварка, заздрість, гнів, розбрат, незгода, спокуси, єресі. Ненависть, убивства [хто ненавидить брата свого, той убивця], пиятика [буквальне або символічне сп’яніння духом світу, Вавилону], зарозумілість і подібне до цього; попереджаю вас, як і передніше попереджав: ті, що чинять так, Царства Божого не успадковують” (Гал. 5: 19-21, Гиж.).

“НАША БИТВА НЕ СУПРОТИ КРОВИ І ПЛОТІ”

У цьому списку є Голіят, з яким ми повинні боротися! Особлива слабкість одного може не бути особливою слабкістю іншого, але список, який апостол навів, напевно включає слабкі місця плоті кожного з Господнього посвяченого народу – кожного, хто є членом класу Давида, Улюбленого, Христа. Усі, помазані для майбутньої слави як царі та священники, як Нові Створіння, мають у своїй плоті Голіята, з яким потрібно боротися, і то боротися до кінця! Повинна померти або стара природа або нова. Наставляючи в цьому дусі, апостол каже: “Отож, умертвіть ваші земні члени”, – спадну тенденцію вашої плоті. Її слід убити, її слід обезголовити як Голіята; але не можна повністю позбутися земного розуму, плотського розуму та його впливу, поки ми спочатку в ім’я Господа не переможемо його, вразивши його каменем правди.

Переглядаючи наведений вище перелік діл плоті та диявола, ми бачимо, що для всіх з них коренем є самолюбство. І коли ми, як Нові Створіння, дивимося на Господа як на наш зразок, ми бачимо, що всі плоди й благодаті Духа, навпаки, зосереджені в любові.Тому в міру того, як Нове Створення живе, росте і процвітає в любові, старе створіння – діла плоті – гине разом з його самолюбством.

Ми можемо бути схильні неправильно міркувати на цю тему і сказати з апостолом: “Почавши в дусі, ви шукаєте досконалості в плоті?” Ми могли б сказати: “Зрозуміло, всі, хто був зачатий святим Духом і хто вважає себе мертвим для плоті, її схильностей і бажань, навряд чи можуть бути знову піддані такому впливу, щоб потрапити під владу противника, стати причетними до його духа і брати участь в його ділах!”

Це хибна думка! Деякі з правдивих Господніх дітей можуть бути переможені таким чином. І якщо вони будуть повністю переможені духом самолюбства, це означатиме смерть Нового Створіння, Другу Смерть. Шлях від нової природи до Другої Смерті не обов’язково дуже довгий, але в нас немає підстав вважати, що його можна пройти всього за один крок. Ми пам’ятаємо, що нова природа до теперішнього часу, до часу нашої зміни у воскресінні, є лише новим розумом, новою волею, новою вдачею у згоді з Господом, Його праведністю, Його любов’ю. Ми повинні пам’ятати, як радить апостол, що ми маємо цю нову природу в земній посудині й що земна посудина, як і раніше, має практично всі свої первісні недоліки й занепалі тенденції, які, як і попередньо, сильні, хіба що новий розум має над ними владу й контроль. Але якщо цю владу або контроль послабити хоча б на мить, результатом буде пробудження, пожвавлення старої природи. І ми можемо бути впевнені, що наш противник постійно насторожі й повністю усвідомлює ситуацію і зробить все, що в його силах, щоб застати нас зненацька, і то до такої міри, що буде намагатися представити нашому судженню біле чорним, а чорне – білим. Господь милостиво захищає нас від спокус, які ми не здатні винести. Тому ми можемо бути переможені в будь-який час – не тільки в дитинстві нашої нової природи, але і в її подальшому розвитку. Однак випробування, які нам дозволено проходити, стають все більш суворими, все більш вирішальними, у міру того як ми наближаємося до моменту закінчення нашого духовного навчання. І ми не можемо заперечувати цього; це саме те, чого ми повинні очікувати.

Дотримуючись такого міркування, апостол каже: “Але вмертвляю й неволю я тіло своє”, і ще: “Отож, умертвіть ваші земні члени” – ваші земні амбіції, волю і т. д., все в собі, що може привести до заздрості, ненависті, гніву й розбратів. Умертвіть це. Дозвольте новій природі повністю панувати й контролювати кожну думку, кожне слово, кожний вчинок. І стежте за цим до кінця;стежте за своїми думками, стежте за своїми словами, стежте за своєю поведінкою. Багато хто може стежити за своєю поведінкою, але їм важко ретельно аналізувати й правильно зважувати свої думки й слова. Справді, апостол дає зрозуміти, що з серця виходять заздрість, гіркота, лихослів’я, погані відгуки й розбрати; якщо їх немає в серці, то уста не можуть їх вимовити, бо з повноти серця промовляють уста.

“І ЯЗИК ТО ОГОНЬ. ЯК СВІТ НЕПРАВОСТИ”

На жаль! Наші слова судять нас. Як висловився Учитель: “Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений”. Не дивно, що пророк сказав: “Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити”. Накласти вуздечку на уста, очевидно, означає, що ми будемо проявляти велику обережність, велику пильність у всьому, що ми говоримо; що ми не повинні говорити погано ні про кого. Наші злі слова абсолютно не потрібні Господу і Його справі; Він цілком здатний досягти всіх Своїх цілей без порушення нами хоча б одного з Його мудрих розпоряджень для нас. Якщо Він недостатньо мудрий, щоб навести порядок у хаосі, то і ми, звичайно, недостатньо мудрі, і було б дуже самовпевнено з нашого боку втручатися в справи Господа, за винятком випадків, коли це прямо відповідає настановам Його Слова. Нехай це буде нашим правилом: коли Він велить нам говорити, будемо говорити, коли Він велить нам мовчати, будемо мовчати. Жоден інший шлях не є безпечним.

Апостол стверджує, що язик “запалює круг життя, і сам запалюється від Геєнни” (Як. 3: 6). Іншими словами, те, що запалює язик для зла, є іскрою, що належить Другій Смерті, бо всякий гнів, злоба, заздрість, ненависть, розбрат, лихослів’я, обмови – все це діла плоті й диявола, які ведуть до Другої Смерті. Як каже апостол, перераховуючи їх: “Хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого” (Гал. 5: 21). Ті, хто робить такі речі, хто продовжує йти таким злим шляхом, не тільки не отримають частки в Царстві, але й не отримають частки у Великій Громаді, а отримають свою частку в Геєнні – Другій Смерті. Це не перебільшення з нашого боку; це виразне свідчення св. Петра і св. Якова. І це не тільки є правилом Євангельського віку й Церкви, яка зараз перебуває на особливому випробуванні, але й буде правилом Тисячоліття: ті, хто не прийде до згоди з законом любові, який протилежний усім такого роду ділам диявола, будуть вважатися слугами гріха й сатани та отримають свою частку в озері вогняному, яке є Друга Смерть (Об. 20: 14).

Коли апостол говорить про язик, що він запалює круг життя, ми віримо, що він висловлює істину, яка повністю узгоджується з тією, яку виклав апостол Петро, коли сказав, що символічні небеса й символічна земля неодмінно будуть охоплені вогнем. Язик, цей маленький член, таким чином, запалить круг життя і в кінцевому підсумку приведе до великого періоду жахливої анархії, в якій нинішні інституції впадуть, підготувавши шлях для Господнього Царства під усім небом. Хто має вуха, щоб чути, той вже може помітити, що уїдливі язики швидко трудяться в напрямку розпалювання великого вогню, який змальовує апостол. Пристрасті розпалюються в Церкві, державі, фінансових і політичних колах. Егоїзм все більше й більше бере верх, поки, як говорить Писання, не буде миру ні виходячому, ні входячому, але рука кожного буде проти ближнього його.

Якщо язик таким чином запалює круг життя в номінальній Церкві та в суспільстві, то чи повинні ми припускати, що Церква Живого Бога, чиї імена написані на небесах, буде позбавлена таких випробувань, і чи повинні ми припускати, що випробування будуть для них менш серйозними, ніж для світу? Звичайно, ні! Ми повинні очікувати, що суд почнеться з Божого дому й пошириться на номінальний дім і на світ. Кожен повинен бути пильним щодо цього невгамовного члена, щоб привести його в повне підпорядкування волі Господа, щоб ми говорили тільки те, що будує; щоб ми не злословили нікого; щоб наша мова, якою ми благословляємо і прославляємо Бога, використовувалася тільки для благословення, допомоги, піднесення і зміцнення Господньої справи. [R4218]

Та оскільки уста говорять з повноти серця, ми повинні з особливою ретельністю берегти своє серце, ми повинні пам’ятати про його природну оманливість; ми повинні бути насторожі, щоб воно не обмануло нас, змусивши думати, що зло – це добро, і що, просуваючи зло у своїх словах і обмовляючи один одного, ми нібито просуваємо добро. Це частина хитрощів противника, і, як каже апостол, “відомі бо нам його задуми”. Давайте ж, як ніколи, будемо насторожі, щоб ретельно аналізувати свої мотиви. І не тільки це, але, знайшовши добрі мотиви, давайте ретельно аналізувати наші методи й зіставляти їх зі Словом Господа, особливо пам’ятаючи Його настанови про те, що ми повинні любити один одного так, як Він полюбив нас, – до такої міри, щоб віддавати своє життя один за одного;і що ми повинні бути слухняні Йому до такої міри, щоб уважно прислухатися до Його Слова, не забуваючи про Його методи поведінки, викладені нам у Його власних словах (Мт. 18: 15-17).

R4215 (1908 р.)