[R4209]
БОЖИЙ ВИБІР
1 САМУЇЛОВА 16: 1-13

“Чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (Вірш 7).

У записі сказано: “І більше не бачив Самуїл Саула аж до дня його смерті”. Оскільки Бог позбавив Саула особливого керівництва й спілкування з Ним, то Самуїл, як представник Бога, більше не вважав своїм обов’язком часто відвідувати його, щоб давати йому вказівки в справах царства. Однак запис дає зрозуміти, що Самуїл відчував велику симпатію до Саула і сумував за ним. Так буває іноді з Господніми дітьми цієї Євангельської епохи. Ми відчуваємо глибокий інтерес до справ і осіб, з якими тісно пов’язані, і часом можемо мати спокусу думати, що Господь припустився якоїсь помилки у Своїх відносинах з ними, особливо якщо вони близькі й дорогі нам за кровними узами або через спілкування. Нам потрібно навчитися не сумніватися в шляхах Господа, як сумнівався Саул, а покладатися на Його непомильну мудрість у завідуванні Його справами. З легким докором Господь послав Самуїла помазати наступника Саула, сказавши: “Наповни рога свого оливою, та й іди, пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його”. І так іноді, коли наші надії та цілі не виправдовуються, Господь велить нам подивитися в іншому напрямку й побачити, що Він не залежить ні від кого, але керує Своїми справами, виконуючи Свою суверенну волю. Він дав нам послання, яке, якщо його правильно оцінити, повинно втішити нас серед усіх розчарувань, які можуть нас спіткати. Це послання говорить: “Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав”. Поет висловив цю ж думку, кажучи:
 “Бог незбагненним нам шляхом
Вершить дива Свої”.

ПРАВДА – АЛЕ НЕ ВСЯ

Самуїл був мудрою людиною й інстинктивно розумів, що, хоча Саул був готовий прийняти помазання, він ніколи не погодиться з тим, щоб хтось інший був помазаний як його наступник у царстві, але буде прагнути зберегти владу і становище для членів своєї родини. Тому він відповів Господу: “Як я піду?” “Хіба моя місія не буде зірвана, якщо Саул дізнається про мій намір, і я навіть не зможу її виконати, тому що він уб’є мене і виправдає свій вчинок тим, що я був зрадником царя”. “Візьми в свою руку теля з великої худоби, та й скажеш: Я прийшов, щоб принести жертву для Господа”.

Багато хто з дорогого Господнього народу, не маючи належної рівноваги розуму в такій справі, були б схильні відкинути такого роду визнання як брехню – неправду. Їхній аргумент був би наступним: ні, справжня мета Самуїла й Господа полягала в тому, щоб помазати царя, а принесення жертви було лише хитрощами й претекстом – простою вигадкою. Для них нерішучість назвати такі слова і вчинок брехнею пояснювалася б лише тим, що таку вказівку дав Господь, а Його натхненний пророк її виконав. Але принцип, про який іде мова, залишається тим самим, хто б його не втілював у життя. Якщо такий учинок був неналежним для Самуїла або для будь-якої іншої людини, то він тим більше був неналежним для Всемогутнього Бога. А якщо, як ми стверджуємо, він був правильним і належним для Всемогутнього, то він був належним і для будь-кого іншого.

Було б неправильним казати, що Самуїл збирався принести жертву, якщо у нього не було наміру приносити жертву, а лише здійснити помазання! Насправді жертвопринесення було єдиною метою відвідин принаймні для жителів Віфлеєму, а помазання було справою виключно Господа, Єссея і його сім’ї. Оскільки помазання не мало ніякого відношення до жителів Віфлеєму, було цілком доречно не згадувати про це перед ними. Наш Господь чинив так під час Свого служіння, розповідаючи факти лише частково. Іноді Він говорив притчами, щоб народ чув, але не розумів істинного змісту Його послання, і Він пояснював це апостолам, кажучи: “Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах, щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли” (Мр. 4: 11, 12). І знову Він сказав учням: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести” (Ів. 16: 12). Тому велика помилка вважати, що неправильно приховувати частину правди, якщо це робиться на благо слухача. Якщо вся правда може заподіяти шкоду, то мудрим і сповненим любові вчинком було б приховати те, що може нашкодити. Але якщо, навпаки, ми приховуємо правду з егоїстичних мотивів і на шкоду іншим, то така поведінка буде ганебною і суперечитиме закону любові. Розуміння цього принципу буде дуже корисним для багатьох з Господнього народу й допоможе оцінити та прийняти слова Вчителя: “Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки”.

“ЧИ ТВІЙ ПРИХІД ТО МИР?”

Щоб виконати волю Господа, Самуїл вирушив до Віфлеєму. Повага до нього як до пророка Господа й колишнього судді була настільки великою, що старші міста вийшли йому назустріч, тремтячи й побоюючись, що він прийшов з якимось осудливим посланням від Господа, щоб дорікнути в якомусь злочині, виявити якусь корупцію, оголосити якесь покарання. Все це означало, що люди відчували велику довіру до пророка як до вісника Бога, а також велику повагу й шану до Господа і т. д., і що правління Бога через суддів глибоко закарбувало в них певні уроки.

У відповідь на запитання: “Чи твій прихід то мир?” – “Чи означає твій прихід Господній суд над нами чи благословення?”, – Самуїл відповів: “Я прийшов, щоб принести жертву Господеві. Освятіться, і прийдете зо мною до жертви”. Серед інших він освятив Єссея і його синів і запросив їх до жертви. Жертвопринесення означало визнання гріха й подяку Господу за Його милість, а в цілому – посвячення себе послуху Господу. Певна частина жертви зазвичай спалювалася для Господа, а іншу частину їли учасники, що означало отримання благословення. Очевидно, що ця розповідь не є повною. Можна припустити, що після того, як всі, хто бажав наблизитися до Господа через жертву, були присутні при ній, і коли вона та бенкет були повністю завершені, Самуїл пішов з Єссеєм до його дому і там оглянув його синів, чекаючи вказівки від Господа, кого з них слід помазати.

“ГОСПОДЬ ДИВИТЬСЯ НА СЕРЦЕ”

Мабуть, Єссею було сказано прислати своїх синів одного за одним до пророка, і вони прийшли, починаючи від старшого. Коли Самуїл подивився на Еліява, він сказав про себе: “Справді перед Господом помазанець Його! Та Господь сказав Самуїлові: Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце”. Який чудовий урок для кожного члена людської сім’ї! Господь Ісус використав майже такі ж слова, сказавши: “Що бо високе в людей, те перед Богом гидота” (Лк. 16: 15). Не судіть за зовнішнім виглядом. Саул був гарний зовні й на голову вищий за більшість ізраїльського народу. Господь дозволив обрати його царем і продемонстрував, що зовнішність [R4210] не завжди є вірною ознакою угодного Йому стану серця. Так сім синів Єссея пройшли перед Самуїлом, і Господь відкинув їх усіх. У їхньому серці було щось невідповідне, невидиме сторонньому спостерігачеві, який, як і Самуїл, прийшов би до іншого висновку. Тоді Самуїл, явно здивований, сказав Єссею: “Чи то всі твої діти?” І той відповів: “Ще позостався найменший, він пасе отару”. Самуїл сказав: “Пошли ж привести його, бо не сядемо за стіл, аж поки він не прийде сюди”, і той послав і привів його. Молодшим сином був Давид. Читаємо: “Він був рум’яний, із гарними очима та хорошого стану”. Вважається, що цей опис свідчить про те, що Давид мав світлу шкіру й каштанове волосся. Припускається, що йому було вісімнадцять років.

“ПОМАЖ ЙОГО, БО ЦЕ ВІН”

Господь сказав Самуїлу: “Устань, помаж його, бо це він! І взяв Самуїл рога оливи, та й помазав його серед братів його”. Тут закономірно виникає запитання: чому Господь вибрав Давида, а не одного з його братів або іншу людину з народу? Те, що це був певний, однозначний вибір, не підлягає сумніву; і подібний вибір з боку Господа в інших випадках відзначений у Писанні. Наприклад, апостол Павло звертає увагу на те, що Ісак, а не Ізмаїл, був обіцяним насінням Авраама, і що Яків, а не Ісав, був обраний з його насіння, і що цей вибір був вказаний ще до їхнього народження, коли було сказано: “Більший служитиме меншому”. На підставі всієї наданої нам інформації ми змушені припустити, що Господь в минулому, визнаючи свободу волі, свободу вибору кожної людської істоти, певною мірою втручався в деяких випадках, щоб надати передпологовий вплив, і це сприяло розвитку таких характерів, які Він бажав для Своєї служби. Ця ж думка представлена нашій увазі, коли йдеться про народження Івана Христителя і про передпологовий вплив у його випадку. Схоже апостол Павло звертає увагу на те, що Господь обрав його ще від утроби матері. Згідно з нашим розумінням, це означає, що божественна мудрість і сила контролювали впливи, які тією чи іншою мірою керували розумом його матері в період вагітності й наклали певний відбиток на характер немовляти. Як ми вже зазначали в “Дослідженнях Святого Письма”, том VI, усе це повинно стимулювати батьків дати своїм нащадкам найкращі розумові здібності – щодо справедливості, мудрості, любові та всіх найкращих якостей характеру. Коли б усі діти народжувалися такими, то, навіть якби це ніколи не позбавило їх плями гріха й недосконалості та не привело до народження досконалих дітей, тому що ніхто не може вивести чисте з нечистого, це означало б велике благословення для людського роду, велике піднесення.

Ніщо з того, що ми запропонували, не передбачає втручання в людську волю, а є лише підготовкою до здобуття більш врівноваженого й організованого розуму. Св. Павло все ще міг відкинути всю Божу благодать – не тільки ту, яку отримав завдяки передпологовим впливам, але й ту, яку отримав завдяки різним випробуванням, через які Господь згодом провів його і в результаті яких апостол, завдяки вірі й посвяченню, був прийнятий як сподіваний співспадкоємець з Христом у Царстві. Як сказав апостол, він все ще міг стати негідним після проповіді Євангелія іншим (1 Кор. 9: 27). Те ж саме і з нами. Підготовка, інформація, поклик і подальший нагляд за нашими найкращими інтересами – все це залишає нашу волю недоторканою і дозволяє нам, якщо ми того забажаємо, відкинути милість Господа.

Жодним іншим чином, крім того, який ми запропонували, ми не можемо пояснити деякі чудові характери біблійної історії – Авраама, Мойсея, Давида, Іллі, Івана Христителя, апостола Павла та інших. Ми навіть не можемо з упевненістю знати, чи не вплинуло провидіння Господа на фараона якимось передпологовим впливом, який зробив його вкрай упертим, як про це говорить Писання: “Та для того я зберіг тебе [посадив на троні], аби показати на тобі силу Мою” (Гиж.) – шляхом, який не міг би проявитися, якби на троні була людина з іншою природною вдачею.

Подальша історія показує, що брати Давида не розуміли, що він був помазаний на царя. Самуїл, можливо, посвятив Єссея в цю таємницю і згодом пошепки сказав Давиду щось про це; але, судячи з усього, це питання зберігалося в глибокій таємниці, при тому розумінні, що помазання Давида не дасть йому царської влади, поки за Божим провидінням влада не буде повністю взята з рук Саула й передана в руки Давида; і при повному розумінні того, що сам Давид не повинен був мати ніякого відношення до захоплення влади. Його помазання було пророцтвом про його майбутнє, а також прообразом помазання Христа. Брати Давида, можливо, думали, що помазання означає, що їхній брат згодом стане Господнім пророком замість Самуїла після смерті останнього; або ж вони могли зрозуміти це як якесь особливе благословення у зв’язку з освяченням і жертвопринесенням, в яких вони самі брали участь. Безсумнівно, що юний Давид поводився дуже скромно, дуже пристойно, і що досвід, який він згодом набув за провидінням Господа, слідуючи своєму покликанню, був для нього дуже корисний, підготувавши його до посади царя, яка дісталася йому у свій час.

ЦЕРКВА, ПОЗАОБРАЗНИЙ ДАВИД

Ім’я Давид означає “Улюблений” і гарно представляє Христа, Голову й Тіло. Про Нього написано: “Тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радості понад друзів Твоїх” (Пс. 45: 8). Коли відповідного часу Бог послав Свого Сина, щоб Він став Відкупителем світу, помазаним Царем і Відновлювачем, Божественне Провидіння розпорядилося, щоб Він народився в місті Давида – Віфлеємі. Він також займав скромне становище серед усіх Своїх сучасників. Його брати з юдейського народу вважали Його одним з найменш придатних для ролі Визволителя; вони ніби “від Нього обличчя ховали” – соромилися Його. Однак Він був помазаний Господом, щоб бути Визволителем. Осторонь були залишені не тільки небесні ангели, але й великі цього світу. Він не почав Своє царювання відразу після помазання Духом, радше Йому спочатку потрібно було пройти різні випробування, труднощі, перевірки, подібні до тих, які випали на долю образного Давида. І той же принцип діє щодо всієї Церкви, Його Тіла. У цей час Господь помазує маловідомих, не високо цінованих серед людей, не багатьох великих, мудрих або благородних з класу Давида, класу “Улюбленого”. Вони не відразу починають царювати, але відразу йдуть до школи досвіду, задуманої їхнім Отцем, щоб допомогти їм підготуватися до обов’язків і привілеїв Царства, коли прийде час, щоб їм було дано Царство. Світ не знає нас, каже апостол. Абсолютно вірно. Люди не знають, що ми помазані. Дійсно, навіть багато хто з наших братів, які усвідомлюють помазання, не знають, що воно означає; вони не усвідомлюють, що ми помазані, щоб бути царями й співспадкоємцями з нашим Відкупителем. Однак про це повідомлено нам. Як каже апостол: “А ви маєте помазання від Святого і всі знаєте [про це]” (1 Ів. 2: 20, Турк.). Під цим намащенням, під цим благословенням Господа ми повинні розвиватися все більше й більше, готуючись до нашого царського становища, яке ми отримаємо в нашій зміні в Першому Воскресінні.

“ВІД ТОГО ДНЯ”

“І Дух Господній злинув на Давида, і був на ньому від того дня й далі”. Ми не повинні розуміти з цього, що Давид був зачатий святим Духом як зачаті члени Тіла Христа, Церкви, в цьому Євангельському віці. Ні, наше благословення від Господа є особливим і своєрідним, подібного якому не було до П’ятдесятниці, за винятком одного випадку – хрищення нашого Господа Духом в Йордані, коли Він отримав святий Дух без міри. Дух, вплив, Божа сила на Давиді були схожі за своєю дією й наслідками з тим, що було на Самуїлі та пророках. Безсумнівно, це давало йому мудрість, силу і сміливість і дозволяло мудро використовувати різні можливості для вивчення недосконалих уроків у зв’язку з його повсякденними переживаннями, які були навчанням, тобто підготовкою, до його майбутньої праці як царя.

Так само, тільки у вищому й повнішому сенсі й ступені, у цьому Євангельському віці Господній народ – з того часу, як він потрапляє під вплив святого Духа зачаття, який був вилитий на Церкву в П’ятдесятницю (з того часу й далі), – повинен бути навчений цим Духом Господа і, як висловлюється апостол, повинен бути наповнений Духом, “наповнений всякою повнотою Божою”, повинен все більше наповнюватися знанням Божої волі й духом послуху їй. Це почуття посилюється в міру того, як ми отримуємо святий Дух. І, наскільки він рясніє і розливається в наших серцях, настільки ми просвічуємося, зростає наше оцінювання Бога, наше розуміння власних привілеїв, наше оцінювання Його поклику до високого становища співспадкоємців з Ісусом і наше оцінювання необхідності засвоїти уроки, які підготують нас до цього славного становища.

З приводу того, що Бог вибрав Давида, а не когось із його братів, газета “Sunday School Times” зазначає:
“Ні на мить не забувайте, що жодна особа не може бути настільки прекрасною, жодна форма настільки божественною, щоб погане або зле серце не зробило їх огидними або марними. У такій красі завжди є хмара, імла, завіса. [R4211] Крізь усі маски й прикидання погляд Бога проникає, як рентгенівський промінь, прямо в серце й душу.

Часто буває, що люди нехтують саме тією людиною, молодою, або бідною, або непринадною, яку Бог обрав для вищої честі. Але кого б не обрали люди для коронації, справжня урочистість не може початися, поки не буде знайдений кандидат Бога. Іноді наш неповороткий розум не робить цього відкриття, і коронація Божих святих і героїв відкладається до дня несподіванок на небесах. Будемо поважати людей так, як їх поважає Бог!” (Д-р Бушнел).

R4209 (1908 р.)