"Я МОЛИВСЯ ЗА ТЕБЕ"

"Симоне, Симоне, – ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя" (Луки 22: 31, 32)

В пору наближення Пасхи наш Господь не лише сказав: "Обгорнена сумом смертельним душа Моя", і "з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерті Його міг спасти", але, крім того, Він проявив велику турботу про Своїх дорогих послідовників і старався пробудити в них розуміння тієї години спокуси, в яку вони входили, кажучи: "Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу". Це був не лише найважчий час земного досвіду нашого Господа, але це був також найважчий час для Його апостолів, а особливо для Юди і Петра. Обидва ці мужі виділялися поміж апостолами, один як скарбник і постачальник маленької громадки, інший як відважний поборник Господньої справи, котрий, як речник дванадцятьох, сповістив про їхню віру в Ісуса як Месію, і котрий відкрито заявив, що, якщо б навіть всі відреклися від Господа, він цього не вчинить. З людської точки зору це мало б означати, що будь-яка спокуса, яка могла прийти на цих тринадцятьох, мала б бути на слабших і менш помітних осіб, а не на трьох найбільш відомих.

ТРОЄ СПОКУШУВАНИХ – РІЗНІ НАСЛІДКИ

Ми можемо взяти деякі лекції, спостерігаючи поведінку цих трьох особливо спокушуваних. Поведінка нашого Господа була властивою; покора, страх, правильне сприйняття проб провадили до пильності й молитви. Він уникав і різним чином виходив з випробування сильнішим; і в день Його публічного звинувачення перед священиками і Пилатом, а також, коли Його розіп'яли перед натовпом, Він був найспокійнішим з спокійних, бо Господь підкріпляв Його. Він є нашим зразком; наша поведінка схоже повинна бути такою, щоб не відмовлятися від небезпек, не хвалитися нашою відвагою, силою, а спиратися на руку Господа і через Його милість вийти переможцями.

Ми добре пам'ятаємо випадок з Петром: добрий чоловік з сильним характером, він не усвідомлював своєї небезпеки і тому не був готовий до хитрощів сатани, через які потрапив у таке важке становище, що його хвалена відвага зникла, його звична сила характеру зникла, він відрікся від Свого Господа, ще й з клятьбою. Що за лекція людської непостійності для нас, лекція того, як ми самі можемо бути зненацька захоплені і обплутані хитрощами диявола. Скільки кожен потребує пильнувати і молитися, щоб не ввійти в спокусу – щоб не поступитися спокусі. Як кожен з нас потребує пам'ятати молитву Господа, дану нам як зразок: "Не введи нас у спокусу, а ізбави нас від лукавого" (Кул.).

Це був фатальний час для Юди: якщо противник міг так обманути, збити з толку і ввести в оману щирого Петра, бо той проявив недбалість в пильнуванні й молитві, то чого (як можемо припустити) можна було сподіватися з його боку в стосунку до Юди, чиє серце не було в доброму стані, котрий був самолюбним, корисливим, амбітним, жадібним? Нас не дивує, що сатана так швидко здобув перемогу над Юдою – що Юда швидко впав в пастку противника і віддав своє серце та енергію, щоб зрадити Учителя за тридцять срібняків. Його випадок дуже відрізнявся від випадку Петра, відданого, правдивого, на хвилю спантеличеного, який перестав пильнувати і налякався. Випадки цих двох чоловіків такі відмінні тому, що, хоча небезпека була та сама, їхні серця були в різному стані.

"УВАЖАЙТЕ НА СЕБЕ"

Чи не так є з усіма послідовниками Господа? Чи не в цьому таємниця різних наслідків спокуси, коли вони неминуче приходять на кожного з нас? Клас Юди сьогодні і завжди складається з тих, котрі, коли приходить спокуса, приймають її, плекають її, захоплюються духом амбіції або іншої зваби, і є поглинуті нею. Клас Петра також відтоді є поруч з нами; і сьогодні ті, що є щирі серцем, але недостатньо пильнують, моляться і стережуться проти зваблювань противника, є в такий час захоплені зненацька і на деякий час не лише знеславлюють Господа, але й безчестять свої власні серця, а також сумління. Відмінність між цими двома класами полягає в стані серця; клас Петра чинить ті речі, яких не хоче робити, або залишає невиконаними ті речі, які дійсно бажає робити, і його трудність, очевидно, полягає в слабкості тіла, в силі противника, в нездатності покластися на обіцяну Господом допомогу, підтримку в час потреби.

Клас Юди – це ті, чиї серця не є вірні, а самолюбні, і котрі через це усім серцем захоплюються замислом противника і в своїй злій поведінці не йдуть проти своєї власної волі, а в згоді з нею. Різницю, в Божих очах, видно в тому, що хоча і Петро і Юда розкаялись, один був знову прийнятий до божественної ласки, а другий не був – один, котрий просто потрапив у пастку, але в серці не був віроломним, був повернений і благословенний; інший, хоча й не був без совісті, як видно з його пізнішого розкаяння, не мав в серці справжньої вірності, яка в Господніх очах є обов'язковою, і відсутність якої, враховуючи особисте знайомство Юди з Господом, не мала виправдання.

Слова нашого Господа з заголовного тексту дають нам запевнення, що через цю різницю в серцях цих двох осіб, Він властиво міг бути заступником перед Отцем для одного, але не заступником для іншого. Він міг захищати і представляти того, хто в серці був вірний Йому – хоча й слабкий тілом, хоча й недбалий стосовно того, що було божественною постановою для його захисту. Він все ще був однією з Господніх овець, тому підлягав турботі Пастиря. Він все ще був одним з Господніх членів, тому підлягав нагляду і зацікавленню своїм добробутом з боку свого Голови. Петро далі був одним з членів зарученої Господу діви – церкви, яку Він любив, і за яку давав Своє життя, і за яку тому властиво міг заносити і заніс моління як заручений Жених.

А що стосується Юди, його серце охололо через самолюбство. Очевидно, що будь-яка вдячність до Господа і любов до Нього, яку Юда посідав на початку місії, завмерла, була поглинута самолюбством і амбіцією – і ми кажемо, що в це серце, таким чином повністю замкнуте для Господа, ввійшов сатана. Отже, добровільно віддаляючи своє серце, силу і посвячення від Господа і віддаючи їх з повною свідомістю для власної корисливості, він став знаряддям противника. Як сказав наш Учитель: "Мусять спокуси прийти [ щоб Він був розп'ятий ] , – та горе людині, що від неї приходить спокуса".

ПОДІБНІ ОБСТАВИНИ СЬОГОДНІ

В нашому досвіді Пасхальна пора завжди була порою особливої небезпеки, особливих нападок на посвячений Господній народ. З деякої невідомої нам причини противнику, здається, дозволено мати особливу силу в цей час. Ми не раз помічали, що, коли ми наближаємось до Пасхальної пори, активність сатани проявляється в своєрідних нападках на правду і своєрідному особливому випробуванні приятелів в цьому напрямку. Хоча ми заздалегідь знаємо, що ніхто зі справжніх Господніх учнів не буде вирваний з Його рук противником, однак ми вважаємо, що можемо до деякої міри розділити почуття нашого Господа, коли Він закликав учнів пильнувати і молитися, щоб вони не ввійшли в спокусу.

Правда, Ісус знав, хто був той, що видасть Його, і тому не був ані здивований, ані збентежений поведінкою Юди; а однак, без сумніву, думка, що той, хто споживав з Ним хліб, повинен "підняти на Нього п'яту свою" (Івана 13: 18), той, хто був Його товаришем, близьким приятелем, повинен стати Його ворогом (Псалом 41: 10), мусила мати сумний вплив на нашого дорогого Учителя, Котрий, безперечно, міг співчувати навіть Своїм найзапеклішим ворогам, а також тим, хто, подібно до Петра, спершу не зміг протистояти нападу сатани, але потім був повернений через божественне милосердя і допомогу.

Оскільки Тіло Христа є одне, і оскільки наш Господь говорить, що все, що є зроблене для найменшого з Його членів, є зроблене для Нього, то з цього випливає, що класи Юди і Петра на протязі всього Євангельського віку до теперішнього часу зраджували Господа пропорційно тому, як вони зраджували або відрікались Його членів. Тому ми повинні звернути увагу на важливість цього виразу до Петра: "Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя".

Для всіх з класу Петра Господь є Головою, Представником, Заступником перед Отцем. Без Його допомоги, без Його появи за нас і застосування за нас заслуги Його власної жертви, ніхто з нас не міг би встояти, всі були б засуджені як негідні, непридатні мати частку або участь в великих благословеннях, які Господь запрошує нас розділити з Ісусом. І як Учитель молився за таких, заступається за таких, спростовує мимовільні недосконалості таких, так і всі, котрі мають Його духа, повинні великодушно, доброзичливо, співчутливо сприймати і люб'язно говорити до класу Петра. Але як Учитель не мав жодних таких слів співчуття для Юди, відкритого і свідомого ворога і зрадника, то подібно, якими б скорботними не були наші почуття до таких, не повинно бути місця для якого-небудь вираження симпатії до співпраці в їхньому злому ділі: як для кожного з апостолів співпрацювати з Юдою означало б участь в його злих ділах.

"ПЕРЕСІЯТИ ВАС, МОВ ТУ ПШЕНИЦЮ"

Не дивлячись на те, як багато співчуття ми могли б відчувати з того часу до Петра і інших з подібним характером і досвідом, не дивлячись на те, як би ми радіти з ним, що Господь молився за нього, щоб його недбалість в справі пильнування й молитви за себе не завела його на манівці і до втрати споріднення з Господом – все-таки ми повинні старатися не бути з класу Петра, а з класу, який представляв наш Господь особисто. Пильнуймо, молімось і будьмо з числа тих вірних, які не будуть переможені спокусами противника в теперішньому часі.

Ми є в часі "жнив"; відділення пшениці від куколю є обов'язковим і, більше того, відділення полови від пшениці також є обов'язковим – тобто процес пересівання. Хоча цей образ до деякої міри може відповідати досвідам церкви в минулому, ми впевнені, що це має особливе відношення до церкви в "кінці віків" – до тих, котрі жили в кінці, тобто в жниві, Юдейського віку, і до тих, котрі живуть тепер, в кінці, тобто в жниві, Євангельського віку. І нашому Господу до вподоби дозволяти ці пересівання; вони, очевидно, є потрібні, щоб клас Юди міг бути повністю відсіяний, і щоб клас Петра так само міг бути цілковито розбуджений через проби, труднощі, усвідомлення своїх власних слабкостей і розуміння, що вони зазнали б повного краху без підтримуючої Господньої милості, щоб ці лекції могли виявитися корисними для них, розвиваючи в них щораз більше покори, пильності, побожності і довір'я до нашого всесильного Голови.

Ми пригадуємо в зв'язку з цим слова нашого Господа, які показують, що теперішній час буде часом випробування, яке "має випробувати всіх мешканців землі" (Об. 3: 10). Ми пригадуємо також вираз апостола, що це буде час вогняної проби для тих, хто є правдивою церквою, говорячи, що "огонь діло кожного випробує", і його запевнення, що лише золото, срібло і дорогоцінне каміння віри, надії та любові витримає вогняне випробування (1 Кор. 3: 13).

"ОГОНЬ ЦЬОГО ДНЯ"

Усяка відсутність досконалої любові буде виявлена "вогнем" цього дня, пересіванням цього дня – Господь відділить тих, в кого буде вада. Нам може приносити горе, коли рвуться земні узи і гинуть надії, які ми плекали; однак Господнє послання до нас з цього приводу є образно представлене в наказі, який Він дав Аарону та його синам, коли двоє з підсвящеників загинули через те, що принесли перед Господнє лице чужий вогонь, якого Він не наказав був приносити (3 М. 10: 1). Мойсей, як Господній речник, проголосив, що вцілілі в священстві не повинні оплакувати або голосити за тими, кого Господь відтяв. Робити таке означало б невірність Господу і нездатність оцінити Його мудрість, справедливість і любов в цій справі (3 М. 10: 6).

Те, якими ретельними будуть проби, що доводитимуть нашу любов та вірність Господу і Його божественним розпорядженням, ясно дано до зрозуміння в пророцтві нашого Господа про наш день, коли Він сказав, що пересівання буде такого роду, що "звело б, коли б можна, і вибраних". Буде неможливо звести особливо вибраних, тому що за них ручається наш славний Голова. Вони є Його послідовниками, вони є Його зарученою, вони є Його членами; Він є їхнім Головою, Представником і Послом; Він заступається, благає, молиться за них, і їхня віра не зменшиться, тому що вони є Його, тому що (якими б недосконалими вони не були стосовно тіла) в серці вони є досконалі, цілковито віддані Йому, Його справі, своїм співчленам.

Отже ми знову, як і раніше ми робили в цю пору року, промовляємо слова Учителя: "Пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу". Наші слова, подібно до слів Учителя, натрапляють на два класи – деякі будуть легковажити застереження і виставляти себе на небезпеку; інші приймуть до уваги застереження голосу Учителя, і для них воно буде частиною сили Бога для їхнього збереження.