СЛАВНА ВІСТЬ
Луки 2: 1-20

"Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь".

Послання ангелів до пастухів на Віфлеємських полях щораз більш чудово звучить для кожної Божої дитини в міру того, як вона зростає в ласці та знанні. Коли її вуха і очі розуміння більш широко відкриваються на довжину і ширину великого Божого плану віків, це пророче послання більш високо цінується як короткий підсумок цілої Євангелії. І скільки б ми не звертались до цієї великої події, яка лежить в основі згаданого послання – народження нашого Спасителя, – це не буде занадто часто.

І не має значення, що 25 грудня не є справжньою річницею народження Спасителя, а, ймовірно, річницею благовіщення ангелом Гавриїлом, річницею, коли Діва Марія зачала, а наш Господь народився дев'ять місяців згодом, тобто приблизно 1-го жовтня. Цю величну особу, Чиє народження, смерть і воскресіння з мертвих так багато означає для людського роду, можна згадувати і прославляти завжди, щодня, усіма, хто цінує те, що? Він зробив для нашого роду. Оскільки відтоді більшість християн виробила звичку святкувати 25 грудня як день народження нашого Господа, нам не потрібно протестувати, а радіти з усіма в святкуванні цього дня з радістю в серці, даючи одні одним подарунки і щось на згадку, наслідуючи таким чином божественну милість, яка дала людству Божого Сина як дар ласки і любові для нашого відкуплення.

Протягом чотирьох тисяч і більше років обітниці Бога, оповиті в тій чи іншій мірі невиразністю, були дані людству, натякаючи, що остаточно велике прокляття гріха і смерті, яке прийшло на світ через непослух батька Адама в Едені, буде забране, і замість прокляття, погибелі, прийде Господнє благословення з життєдайним відсвіженням. В різних символах, образах і неясних обітницях це звернення збереглося протягом віків аж до часу народження нашого Господа, особливо серед юдеїв, котрі були божественно привілейованим народом, що перебував в угоді. А оскільки юдеї мали духа комерції, то багатьох з них можна було зустріти в усіх частинах цивілізованого світу; таким чином усі люди в тій чи іншій мірі дізналися про віру в єдиного Бога і надію Ізраїлю на Месію, так що читаємо, що на час народження нашого Господа "Усі люди чекали" близького приходу Месії. Без сумніву, це очікування ґрунтувалось на поясненні пророцтва Даниїла, яке, як ми тепер бачимо, ясно вказувало на рік повноліття нашого Господа, коли Йому виповнилося тридцять років, і Він вчинив Своє посвячення до Своєї праці і отримав зачаття з святого Духа, Своє помазання як великий прообразний Первосвященик і великий прообразний Цар над Ізраїлем і світом.

В давнину були шановані та погорджені міста. Назарет загально вважали одним з цих останніх, тоді як Віфлеєм однозначно належав до перших – був Містом Давида, улюбленого ізраїльського царя. Святе Письмо пояснює нам, що Марія, мати нашого Господа, і Йосип, її чоловік, обоє були з лінії Давида, і що, на вигляд випадковим чином, виконалося пророцтво, яке провіщало, що Месія народиться в Віфлеємі (Мих. 5: 2).

В той час Римська імперія володарювала над цілим світом. Юдеї були піддані їй, але з невгамовною надією на прихід Месії, Котрий визволить їх зі стану підкореного народу і вчинить правлячою верхівкою в Своєму царстві, панівною над світом. В той час при владі був великий римський імператор Цезар Август, і він вислав свій декрет, щоб провести опитування, тобто перепис цілого світу з метою оподаткування і т.д. Лука говорить нам, що, слухаючись цього царського декрету, Йосиф і Марія вирушили до свого рідного міста, щоб бути записаними, і трапилося так, що Ісус був народжений у Віфлеємі. Внаслідок великого скупчення людей на той час і за згаданих обставин важко було знайти нічліг, тому дехто скористався в якості притулку стайнею заїзду або караван-сараєм. Йосип і Марія, прибувши пізно, були змушені влаштуватися в цих убогих приміщеннях, і таким чином сталося, що Цар слави, Чиє царство незабаром має управляти світом, в час Свого тілесного народження опинився в стайні і був заколисаний в яслах.

Якими шляхетними мали бути пастухи, до яких Всемогутній послав ангельську вістку про народження Ісуса, Месії, яка лунала крізь віки і досягла наших вух – вістку, яка проймає нас хвилюванням, коли тільки ми здатні збагнути її значення. Спочатку пастухам з'явився один ангел і втихомирив їхній страх, кажучи: "Не лякайтесь, бо я приношу вам радісну звістку" ( Diaglott ). Виглядає, що страх є одним з переважаючих поривів людського розуму, особливо в зв'язку з яким-небудь відкриттям від Господа. Люди усвідомлюють – навіть найкращі з людей, – що вони є недосконалі, і що Всемогутній і Його закони є досконалі. Інстинктивно світ, здається, розуміє, що на ньому лежить прокляття, тобто осуд Всемогутнього, і він інстинктивно боїться подальшого прокляття, подальшого осуду, усвідомлюючи свою постійну і зростаючу гріховність. Це саме є правдою сьогодні про всіх, крім порівняно небагатьох, які добре поінформовані про божественний характер і план. Тому тема релігії є, як правило, неприємною світу в загальному – є темою, яку вони вважають за краще обминати через почуття вини і страх подальшого знання та осуду.

Як ангели в ті дні, так справжні діти Бога сьогодні повинні заспокоювати світ, що Бог є кращим, ніж всі їхні страхи – що Бог так полюбив світ, що викупив їх від справедливої кари смерті, прокляття, котре прийшло на всіх як спадкоємців Адамової недосконалості і кари.

"Радісна звістка" є іншим перекладом нашого слова "євангелія". Яка чудова думка, що Євангелія є дійсно і справді доброю звісткою. Шкода, що існує таке спотворення Божого плану – що відповідно багато-хто з так званого Його народу спотворив Його характер та Його Слово і використовує термін "Євангелія" до різних тверджень середньовіччя, що навчають про чистилище та вічні муки як уділ людського роду. Утікаймо від цього хибного погляду і тримаймося правди, що Євангелія є радісною звісткою. Ангел пояснив, кажучи, що його послання є доброю звісткою великої радості, яка має бути всім людям. О, дяка Богу, що Його план є ширший, глибший, вищий і величніший від будь-чого, що ми коли-небудь уявляли. Євангельське послання повинно бути доброю звісткою не лише для порівняно небагатьох, котрі тепер мають вуха, щоб слухати, і очі, щоб бачити його красу, але в Божому властивому часі воно повинно бути доброю звісткою великої радості для всіх людей.

Як кожний член Адамового роду має частку в його падінні і проклятті смерті, яке в результаті прийшло на нього, так кожен член людського роду є включений у велику викупну жертву, яку наш Господь Ісус приніс і яка була завершена на Голгофі. Божий план в Христі, як він виконується і повинен в кінцевому результаті виконатись, буде означати велику радість для всіх людей, і звістка про це була дана в ту саму мить, коли народився наш Господь, тому що Він був особою, через яку всі славні речі божественної мети і плану повинні остаточно виконатись.

ПРИЧИНА, ЛОГІКА, ПОСЛАННЯ

В цьому посланні враховувався факт, що воно було для розсудливих людей, котрі бажатимуть знати, чому незмінний Бог, Котрий одного разу виголосив прокляття, повинен іншого разу покращити і змінити справи так, щоб замінити прокляття благословенням. Посланник сформулював філософію божественного плану так: "Сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос [Месія] Господь". Перед нами ключ до цілого Євангельського твердження про те, як Бог міг бути справедливим, а однак виправдовувати грішників, котрі приймають Ісуса. Слово "Спаситель" тут означає життєдавець. Якою чудовою є думка, що, як заплатою за гріх є смерть, прокляття на весь рід, так цей Месія, Котрий народився, повинен бути Тим, Хто визволить цей рід від кари, знову даючи їм життя. Пояснення, як Він даватиме життя, не було дане, та й не потрібне було в той час; але тепер, в світлі подій і з поясненнями, наданими через Духа в Новому Заповіті, ми бачимо, як добровільна Господня жертва Його життя, смерть Справедливого за несправедливих, залагодила вимоги божественної справедливості проти Адама, а посередньо і проти всіх, хто розділив його кару.

Дійсно, чим більше ми розуміємо божественний план нашого спасіння, який почав набирати контурів в народженні Ісуса, тим більше нам хочеться разом з ангельським хором вигукувати славу Богу небес, вдячність за Його милість до людських дітей. Не мало значення, що немовля, народжене в Віфлеємі, було Спасителем лише в перспективі, що воно не могло навіть бути помазаним виконувати Свою працю, доки не досягнуло повноліття через тридцять років; тоді ще не мало значення, що Він повинен був поступово, на протязі трьох з половиною років, складати Своє життя в Своїй земній місії, яка закінчилась на Голгофі; ще не мало значення те, що воскресіння було аж через три дні після цього, а Його вознесіння ще через сорок днів, і що благословення взагалі було відкладене майже на дев'ятнадцять століть після цього. Як ангели могли співати і тішитися першим паростком божественного плану спасіння, так і всі, котрі мають віру в кінцевий результат, радіють радістю невимовною і славлять Бога на висоті і Його Сина, нашого Господа.

Хоча від того часу, коли було проголошене це ангельське послання, проминуло майже дев'ятнадцять століть, воно ще не виконалось, хіба що до деякої міри (через віру) для тих, хто має очі віри і вуха віри, для всього "малого стада". Але в ім'я Христа скрізь була розповсюджена новина великих мук майже для всіх людей – переважно, щоб дискредитувати божественний план і знеславити божественний характер. Замість того, щоб нести радість, це послання загально несло горе і смуток, особливо для добрих серцем і більш великодушно настроєних. Фактично, ми можемо сказати, що жодне послання Господа Ісуса, правдиве чи хибне, ніколи не було передане всім людям. Навіть сьогодні, після дев'ятнадцяти століть проголошення, лише порівняно мала частина людського роду коли-небудь чула єдине Ймення, дане під небесами і серед людей, через яке ми можемо спастися – "і нема ні в кім іншім спасіння" (Дії 4: 12).

Що ж тоді скажемо про спасіння, яке приходить до тих, котрі дійсно прийняли Христа як свого Спасителя, і котрі, як такі, сьогодні радіють в Ньому і вірою бачать спасіння Бога, яке розпочалося в їхніх серцях і ще має повністю довершитись під усіма небесами? Апостол називає це спасінням надією. Ось його слова: "Надією бо ми спаслися" (Римлян 8: 24). Ми не спаслися насправді; ми все ще оточені гріхом, болем, зітханням, криком і вмиранням; прокляття ще не забране. Все найкраще, що отримав Господній народ, це спасіння надією, вірою. Однак це сподівання майбутнього спасіння, воскресіння з мертвих, участі в славі, честі і безсмерті божественної природи, обіцяної вірним, є таке міцне, таке виразне, що ті, хто посідає його, є здатні радіти радістю невимовною і повною слави навіть посеред проб, труднощів, слабкостей і несприятливих умов, якими супроводжується прокляття, що лежить на всьому роді.

Так, ангельське послання було пророцтвом про добрі речі, які повинні виконатись для церкви і світу протягом Тисячолітнього віку. Церква провинна мати перше благословення. Перше воскресіння повинно складатися лише з блаженних і святих, котрі житимуть і царюватимуть з Христом на протязі Тисячоліття, тисячі років, в яких сатана буде зв'язаний, і коли добрі впливи правди і праведності освітять цілу землю. Святе Письмо звіщає, що звільнення церкви прийде рано вранці Тисячолітнього дня, як говорить пророк, "Бог допоможе йому, коли ранок настане" (Псалом 46: 6).

Однак поряд з тим, як ми тішимось славними надіями Євангелії, виставленими перед нами (бо тепер бачимо, тепер віримо, тепер радіємо радістю невимовною), ми тішимось також тим, що небесна милість і любов є така далекосяжна, широка, висока і глибока, що охоплює весь світ людства і передбачає благословення для кожного члена Адамового роду через Того, Хто полюбив нас і купив нас Своєю дорогоцінною кров'ю.

На протязі Тисячолітнього віку це пророцтво ангела матиме своє виконання, і великий Спаситель, Котрий вже відкупив нас Своєю жертвою, постане як Цар, прославлений Месія, і встановить Своє правління праведності в світі для благословення і підняття кожного члена людського роду. В гармонії з словами апостола, це будуть часи відпочинку, "часи відновлення [ реституції] всього, провіщеного від віку устами всіх святих пророків" (Дії 3: 19-21). Якщо б Господь базував надію світу на якихось достойних ділах або праведності світської поведінки, то ми справді могли б побоюватись – бо чим більше ми знаємо світ, тим менше б надії ми мали. Але Господь, навпаки, базував весь задум майбутнього благословення не на довірі до нас, а на довірі до Свого Сина і на Його жертві: Народився для вас Життєдавець, Який є Христос Господь.

Скільки радості ми отримуємо від думок про благословення майбутнього віку, знаючи, що проби і труднощі цього теперішнього Євангельського віку є підпорядковані божественному нагляду в інтересах малого стада, котре тепер, заздалегідь, збирається з-посеред людей – "вибраних", церкви. Ми бачимо, як теперішні проби і труднощі є обтісуванням, шліфуванням, необхідним для нашого розвитку в плодах і милостях Святого Духа, щоб ми мали характер, подібний до Божого дорогого Сина, нашого Господа, нашої Надії, нашого Нареченого. Яку радість дає думка, що незабаром вибрана кількість покликаних зі світу, щоб бути нареченою, дружиною Агнця, буде укомплектована і ввійде до Його слави. Яка чудова думка, що тоді вони матимуть привілей зі своїм Господом і Учителем поширити на світ божественну ласку благословення і підняття. Хіба можливо, щоб на кого-небудь прийшла вища честь або привілей або благословення?

Після того, як небесна істота передала послання доброї звістки і великої радості, пастухам з'явилось численне небесне військо, говорячи: "Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля". Це також пророцтво. Воно ще не справдилося, але виконається в кожній подробиці у властивому в Бога часі, який, віримо, тепер є близько, під дверима. Бог ще не отримує слави на висоті, і ще немає миру між людьми. Зовсім навпаки. Боже ім'я ганьбиться не лише тими, хто брутально і в грубих насмішках бере божественне ім'я надаремно, і не тільки язичниками, які поклоняються бісам і думають, що ті є богами, але Боже ім'я зневажається кожний день навіть християнами. Бо нехай буде знане, що будь-яке ганебне спотворення іншої особи є зневагою. Нехай Бог буде милосердним до нас, бо того чи іншого часу кожен з нас, без сумніву, зневажав святе ім'я цим способом – спотворюючи божественний характер і божественний план, зображуючи Бога любові, милосердя, справедливості і правди автором, ініціатором вічних мук великих мас Своїх створінь, народжених в гріху і зачатих в беззаконні, народжених для гріха мов іскра, що злітає вгору.

Але Господь мав милосердя до нас, бо ми робили це в незнанні. І ми також повинні мати співчуття до інших, котрі все ще в незнанні спотворюють нашого Бога, і наші зусилля постійно повинні бути спрямовані на допомогу їм, щоб очі їхнього розуміння могли відкритися ширше для розуміння довжини, ширини, висоти й глибини і пізнання любові Бога, яка перевищує розуміння.

Спостерігши, що народження Спасителя до сих пір не супроводжується миром на землі і доброю волею між людьми, і, розуміючи, що це є пророцтво, яке повинно виконатись на протязі Тисячоліття, багато-хто був схильний змінити переклад цього вірша, щоб читати так: "На землі мир між людьми, якими Він вельми задоволений". Однак внаслідок такої зміни вираз не буде правдивим, бо навіть Господній народ не має ніякого миру на землі. Мир, який вони мають, є мир в їхніх серцях і ґрунтується на їхній вірі в Господа і в славні речі, які Він обіцяв. Наш Господь і апостоли підтвердили це, запевнюючи нас, що кожен, хто в цьому теперішньому часі хотів би жити побожно, зазнає переслідувань, що вороги чоловікові домашні його і т.п. (2 Тим. 3: 12; Мт. 10: 36). Не вводьмо в оману самих себе і не позбавляймо змісту свідчення Слова, але очами віри споглядаймо вперед на день Христа, в якому всі ці славні речі матимуть своє виконання, в якому мир справді наповнить цілу землю знанням слави Господа, приносячи божественну ласку і, як сказав апостол (Рим. 8: 22), усуваючи прокляття з усього стогнучого створіння.

Це пророцтво не буде виконане навіть з запровадженням Тисячоліття. Воно виконається з його завершенням, коли людський рід буде піднятий з гріха, хвороб, болю, смутку і смерті через постанови царства – вище і вище, до всього того, що було втрачене в Адамі; виконається тоді, коли дійсно слава Богу буде на висоті, коли мир буде між людьми. Ми також не повинні розуміти, що весь людський рід буде цінувати божественну любов і ласку навіть тоді, коли він повністю побачать праведність Бога, виявлену в Христі. Навпаки, Святе Письмо, здається, ясно вчить, що існуватиме клас, який виявиться непридатним для вічного життя, невдячним до божественної ласки, і ми вдоволені, дізнавшись, що всі такі будуть цілковито знищені з-посеред людей в другій смерті. Таким чином остаточно, коли при закінченні Тисячоліття сатана і всі добровільні грішники будуть знищені, прийде час, як говорить Святе Письмо, коли будуть чутні всі голоси в небесах і на землі і під землею, які славлять Бога, Того, Хто сидить на престолі, і Агнця на вічні віки. "Осанна! Слава Богу на висоті! Мир і добра воля в людях!" – ось так остаточно вигукуватиме викуплений рід, коли великий план спасіння буде повністю виконаний згідно з божественним планом, викладеним в Святому Письмі.

Час народження нашого Господа є цілком ясно встановлений. Детально ми зупинились на цій темі в Томі II , і не будемо тут повторюватись. Відомий перепис, вчинений за наказом кесаря Августа, охоплював цивілізований світ тих днів, і, згідно з юдейським звичаєм, кожна сім'я і покоління були записані. Йосип і Марія, будучи з лінії Давида, пішли до міста Давида – Віфлеєму. Це – маленьке місто на схилі гори, дуже зручне у всіх відношеннях.

Заїжджі двори або гостиниці того краю дуже відрізняються від наших: вони не є ані готелями, ані пивними, і до них можна потрапити з внутрішнього двору. Окремі великі, немебльовані кімнати є до послуг подорожнього, який приносить з собою своє покривало, в якому він спить, свою їжу і приладдя для тих простих речей, які йому буде до вподоби робити. Стайні для коней, верблюдів і т.д. влаштовують на нижньому поверсі, і в випадку напливу людей, як було при переписі, нічого дивного, що люди, переконавшись, що всі верхні кімнати переповнені, почували себе однаково зручно в стайні. Так сталося, що Господь був введений у світ, який Він, як Логос, творив (Івана 1: 2), найбільш покірним чином.

Власне тут пастухи, як провістили їм ангели, знайшли немовля і пішли, оголошуючи цю подію; але Марія нічим не хвалилася, а чекала на властивий у Бога час.