ПРАВДИВА ВИНОГРАДИНА ТА ЇЇ ПЛОДИ
Івана 15: 1-12

“Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите” (вірш 8).
Після встановлення Пам’яткової Вечері Господь і Його учні, крім Юди, який пішов, щоб зрадити Його, вирушили з горішньої кімнати до Гефсиманського Саду. Коли учні з тривогою в серці переймалися різними справами, про які Господь їм говорив, і Його словами про близьку смерть; коли Господь думав про розстання з учнями і про їхні майбутні труднощі, Він дав їм притчу про Виноградину. Дехто зробив висновок, що ця притча, як і інші Господні притчі, була цільовим уроком – що її надихнуло щось побачене ними. Дехто припускає, що причиною був виноградник по дорозі, ще інші кажуть, що вони проходили повз золоті ворота Храму, на яких виднілася велика золота виноградина, про яку Йосип Флавій пише, що її грона були величиною з людину. Ще інший юдейський автор каже, “що її листя та бруньки були вироблені з яскраво-червонуватого золота, грона – з жовтого золота, а ягоди – з дорогоцінного каміння”. Як подають юдейські джерела, цю виноградину постійно покращували за рахунок пожертвувань багатих на її листя, грона або галузки, так само як сьогодні дехто ставить меморіальні вітражі в церквах. У всякому випадку Господь та апостоли часто бачили цю золоту виноградину.
Господь назвав Себе правдивою Виноградиною, Свого Отця – правдивим Виноградарем, Який посадив правдиву Виноградину, а Своїх послідовників – правдивими галузками цієї виноградини. Вираз “правдива виноградина” натякає на наявність фальшивої виноградини, і цю думку підтримує, а також на ній акцентує увагу останнє послання нашого Господа до Свого народу, подане в символах Об’явлення. У ньому Він говорить про збирання плодів “винограду земного” (Кул.) і вкинення їх у чавило Божого гніву в кінці цього віку (Об. 14: 19). Тому в словах нашого Господа (“правдивої Виноградини”) був глибший зміст, аніж апостоли могли почерпнути для себе. Ми живемо в часі, коли обидві виноградини – правдива виноградина, яку насадив Отець, і фальшива виноградина на землі, земна, – отримали розвиток, маємо можливість зауважити різницю між ними, а також побачити, що земна виноградина є фальшивою підробкою небесної. Наскільки ми бачимо це виразно, настільки воно допоможе не тільки зрозуміти Господню притчу, але й застосувати її в нашому житті. Оскільки фальшива виноградина не є під доглядом божественного Виноградаря, ми є в меншій небезпеці неправильно зрозуміти, неправильно тлумачити і бути зведеними фальшивою виноградиною або фальшивими галузками та фальшивими принципами, пов’язаними з її розвитком.

ПРАВДИВА ВИНОГРАДИНА

Земною виноградиною є номінальна християнська система, організована на основі земної мудрості. Її галузками є різні секти та партії християнства. Її плодами є кафедральні собори, святині, молитовні доми, каплиці, притулки для сиріт, госпіталі і т. п., а також політична влада, людські почесті, багатство і громадське становище. Вона велика і впливова у світі, її світський дух проходить галузками і керує всіма її справами, приносячи плоди, які хоч не цілком погані, проте цілком земні. Вони смакують, їх люблять, бо вони земні і практичні, а не небесні. Ця виноградина чудово розрослася, вона має триста галузок і, як сама каже, чотириста мільйонів прихильників, тому завдяки своєму небаченому майновому багатству і прибічникам вона, можна сказати, контролює багатство світу.
Яка велика ця земна виноградина, яка чудова в очах людей! Та жнивний час покаже, що номінальні системи не є виноградом, який посадила рука Єгови (Іс. 60: 21). Господь каже, що Він цілковито викорінить та знищить цю систему, і її знищення наглядно описано в Об’явленні. У чавилі Божого гніву, у великому часі утиску, який наближається, – про який, віримо, Святе Письмо навчає, що він прийде на весь світ через десять років, – кров грон Вавилону буде означати повінь утиску і муки для світу. Але в той час правдива виноградина з її галузками вже буде прославлена, а наслідком її плодоношення буде благословення для всіх племен землі.
Звернімо пильну увагу на “правдиву виноградину” і на наш стосунок, як галузок, до неї, на характер плодів, яких сподівається великий Виноградар, щоб остання з Господніх притч могла принести нам велику користь, підбадьорити і підтримати, як було передбачено з самого початку.

ЗЕМНА ВИНОГРАДИНА

У правдивої виноградини галузки не є ані сектами, ані партіями, тож якщо хтось з Господнього народу визнає людські системи, то тільки під впливом обману противника. Апостоли не були ані пресвітеріанами, ані методистами, ані лютеранами і т. д., і ніхто з Господніх послідовників не повинен бути ними. Якщо хтось зі справжніх Божих дітей потрапив у таку оману, то тільки через засліплення кривотлумаченнями противника. Саме так ми розуміємо цю притчу та інші учення Слова. Апостоли не об’єднувалися, а кожен апостол був з’єднаний серцем, вірою, надією, любов’ю і відданістю з самим Господом. Так і ми не повинні об’єднуватися з апостолами, кажучи “я Павлів”, “я Петрів” і т. п., але кожен повинен особисто приєднатися до Господа як галузка; кожен повинен брати сік виноградини, якщо хоче принести плід. Сектантський сік нічого не дає для справжнього плодоношення, якого шукає Господь, а є тільки перешкодою. Цим ми зовсім не стверджуємо, що жодна галузка правдивої Виноградини не пов’язана помилково з номінальною церковною системою, земною виноградиною. Ми усвідомлюємо, що так є, і чуємо Господній голос, який кличе: “Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його” – у великий утиск, який приходить на Вавилон: матір і дочок.
Як ці галузки не представляють віровизнання і секти, а окремі особи, приєднані до Господа, так і Господь, за словами притчі, не обтинає секти та віровизнання, а лише окремих християн, ким і де б вони не були – “Господь знає тих, хто Його”. Господнє слово таке: “Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає [обрізає] її, щоб рясніше родила”. Все у Святому Письмі навчає нас, що наше спасіння і наш стосунок до Господа є особистою справою; що ми не є спасенні через общини, секти, партії та сім’ї, а повинні особисто приєднатися до виноградини, якщо хочемо брати її сік, якщо хочемо мати життя і бути визнані членами Церкви, яка є Його Тілом.

ЧИСЛЕННІ ІЛЮСТРАЦІЇ НАШОЇ ЄДНОСТІ

Дивно, як Господу вдалося повною мірою охопити в ряді ілюстрацій єдність, яка існує між Ним і Його посвяченими послідовниками. Він наводить ілюстрацію з неживого світу, кажучи, що ми є живим камінням, збудованим на Ньому – на основі і верхньому камені, – щоб бути Храмом нашого Бога. Також наш Господь взяв ілюстрації з тваринного світу, порівнюючи Себе до доброго пастиря, а Своїх вірних послідовників – до овець, які є під Його доглядом, перебувають з Ним. З рослинного світу Він взяв ілюстрацію нашої лекції: Я – Виноградина, а ви, Мої справжні учні, – галузки. З сімейного життя Він взяв ілюстрацію вірного чоловіка і вірної дружини, а також їх повного, глибокого єднання серця та всіх інтересів. З сім’ї Він також почерпнув іншу ілюстрацію, в якій показує, що Творець є Батьком, Він Сам – старшим Сином, а Його послідовники – братами. На основі людського тіла ми маємо ще іншу ілюстрацію, в якій Ісус є Головою над Церквою, а вона – Його тілом, бо, як говорить апостол, ми зокрема є членами Тіла Христа. Наскільки наша віра здатна сприйняти ці висловлювання, наскільки ми можемо збагнути їх правильність, настільки ми можемо здобути сильну віру та довір’я, що Той, Хто почав добру працю в нас, здатний і охочий завершити її. Той, хто з вірним, відданим серцем може показати віру, здобув для себе міць та благодать для своєчасної потреби, для кожної години випробування, для кожних труднощів, негараздів та справ у житті – баласт, який дасть рівновагу і дозволить мати користь з усіх життєвих випробувань – гірких і солодких.
Слова нашого Господа, що там, де двоє або троє Його учнів зійдуться разом в Його імені, вони становлять Церкву, тобто Тіло Христа, і Він, як Голова, є з ними, щоб благословити їх в міру того, як їхні серця віддані Йому і шукають Його керівництва, веде нас до висновку, що там, де є двоє або троє Його членів, ми маємо представлення цього у виноградині, і вони можуть мати всі благословення галузок і всі привілеї плодоношення. Однак цілком очевидно, що Господь не хотів, щоб ми подумали, що в кожній малій громадці тих, які назвалися іменем Христа, буде таке повне обрізання, таке очищення, щоб залишилися тільки правдиві галузки. Він дає зрозуміти, що поводиться з нами окремо і разом, і якщо ми хочемо зберегти наш особистий стосунок до Нього, це повинно бути через засвоєння соку виноградини, прийняття святого Духа, як одного з наслідків єднання та спільності з Ним.
Як тільки ми приймаємо святий Дух до щирого і чесного серця, це веде до плодоношення. Але ілюстрація, яку наводить наш Господь, навчає, що дехто може стати правдивою галузкою виноградини і при цьому не догледіти потреби і не мати бажання плодоносити. Часом здорова, міцна галузка від доброго стовбура і кореня не має жодних ознак плодоношення. Виноградар досвідченим оком вбачає різницю між бруньками, які принесуть грона, і бруньками, які дадуть тільки листя. Ті, які не мають плодоносних бруньок, називаються “бічними пагонами”, бо вони тільки тягнуть сік з виноградини і не дають плодів, яких шукає виноградар. Їх відрізають, щоб не витрачати сил виноградини на саму лиш зовнішню красу, а зберегти для плодоношення. Очевидно, клас тих, які багато говорять, нагадує ці бокові пагони, які самолюбно забирають стільки праведності Виноградини, скільки можуть, і намагаються справити у світі враження своїм листям, словами, але зовсім не думають приносити плоди, яких Господь вимагає і які можна принести тільки через жертву.

ЦІЛЬ ОБРІЗАННЯ

Крім бокових пагонів є ще галузки, які, хоч мають плодоносні бруньки, ніколи не дадуть плодам дозріти, якщо їм дозволити рости самим по собі, тому мудрий виноградар, помітивши таку бруньку, задоволений з неї і прищипує пагін винограду над нею. Це не шкодить їй, а робить її більш плодоносною. Так само є з тими, які не тільки приєдналися до Господа через віру та посвячення і були прийняті як галузки, але й, як галузки, прагнуть приносити добрий плід, якого Господь шукає в нас. Ми потребуємо опіки Виноградаря, щоб приносити численні плоди, щоб ці плоди були приємні Йому, щедрі, соковиті, добрі, вартісні. Всі галузки повинні розуміти методи Господнього обрізання, інакше вони знеохотяться, зів’януть і не зможуть як слід плодоносити.
Здається, що великий Виноградар часом обрізає галузки Христа – забирає земне багатство або майно, або ставить перешкоди улюбленим задумам та планам. Часом Він обрізає нас, даючи дозвіл на переслідування і втрату імені та репутації; часом Він обрізає, дозволяючи втрату земної дружби, до якої пагінці нашого серця тягнулися занадто сильно і яка могла перешкодити нам приносити стільки плоду, скільки Він бажає; часом Він може дозволити хворобу, як одне з обрізань, про яке згадував пророк: “Доки не зазнав страждань, – я блукав” (Гиж.). Багато хто з дорогого Господнього народу отримав найцінніші уроки, власне, на ліжку хвороби.
Деякі писали нам, що вони були занадто зайняті, занадто переймалися земними справами та інтересами, які поглинали їхню увагу, і в них не було часу на вивчення Божественного Плану Віків, на розвиток серця і плодів Духа, і що Господь у Своєму милосерді поклав їх на ліжко на деякий час і дав можливість, якої вони потребували, щоб подумати і зайнятися християнським розвитком, щоб зрости в знанні і, відповідно, в благодаті. Отже, правдиві галузки не повинні вважати обрізання з боку Виноградаря шкодою та пораненням, а повинні прийти до висновку, що на основі добрих обітниць Слова всі речі допомагають на добре тим, які Його люблять – правдивим плодоносним галузкам правдивої Виноградини. Таке обрізання не повинно викликати відчай, а повинно, якщо ми його розуміємо, стати для нас джерелом заохочення. Знаємо, що світ залишений сам для себе; що земна виноградина не має особливих обчищань від Господа, тож коли ми отримуємо такі обрізання, це – доказ, що Отець любить нас і турбується про нас в наших найкращих інтересах.

“ВИ ВЖЕ ЧИСТІ”

Застосовуючи цей урок до учнів, наш Господь дав зрозуміти, що до цього часу вже відбулося потрібне для них обрізання, і в Господньому провидінні вони вже очищені від безплідної галузки, Юди. Тому Він сказав: “Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті” – виправдані та прийняті завдяки вашій вірі, слухняності та відданості. Яку радість, мабуть, відчули одинадцятеро від цих слів, і яку радість можемо відчути ми, коли збагнемо правду цих слів, застосувавши їх до себе. Слава Господу за цей великий дар Його милості через Христа: що ми не тільки маємо в Ньому прощення гріхів і покриття Його одежею праведності, але й прийняті через Нього Отцем як галузки правдивої Виноградини, очищені через прийняття послання (слова), переданого нам. Але це ще не все, це тільки початок. Треба пам’ятати, що наше кінцеве благословення та прийняття Отцем буде залежати від постійного перебування у цій блаженній, тісній єдності галузок у Виноградині.
Якщо ми не будемо приносити плоди, ми не зможемо залишатися в цих стосунках. Якщо ж ми приносимо плоди, якщо в нас є цей дух і настрій і ми прагнемо Господньої благодаті, сили та підтримки, Його благодать буде достатньою для своєчасної допомоги, і ми вийдемо переможцями і навіть більш, ніж переможцями через Того, Хто полюбив нас і купив Своєю дорогоцінною кров’ю. Приносити плоди, яких хоче Отець, є можливим, і ми можемо бути приємними Йому тільки тоді, коли маємо зв’язок з Христом, коли Його плід започаткований в нас через наш стосунок до Нього, через силу Його Духа та Його Слово, яке викликає в нас і хотіння і чин за доброю волею Його. Ми маємо запевнення, що приносити рясний плід можна тільки перебуваючи в Ньому, що без Нього ми не можемо нічого і не маємо плодів, які би Отець прийняв.
Яка природа цього плодоношення? Звідки нам знати, якого плоду шукає Отець? Відповідаємо, що багато хто, прямуючи у хибному напрямку, за прикладом земної виноградини, схильний думати про величні земні храми, притулки для сиріт і т. д. як про плоди, розвитку яких прагне Господь. Ні, коли би такими були плоди, то Ісус та апостоли не принесли б жодних: вони не будували церков, ані кафедральних соборів та храмів, вони не заснували і не збудували жодного госпіталю, жодного притулку для сиріт або божевільних. Якщо такими є плоди, яких шукає Отець, тоді Господь та апостоли цілковито помилялися. Та ми вважаємо, що вони не помилялися, що помилка прийшла з іншого боку: що земна виноградина, ведена духом світу, обрала вузькопрактичний напрямок і приносить такий плід, який світ похвалює.

СВІТ ДАЄ МОЖЛИВОСТІ

Ми не маємо нічого проти госпіталів, притулків тощо. Віримо, що все це є дуже добрим, дуже потрібним, дуже правильним доповненням до суспільства та цивілізації, але віримо при цьому, що світ здатний сам подбати про всі ці речі, готовий це робити і, як бачимо, дійсно робить. Наприклад, різні госпіталі, притулки і т. п. св. Франциска, св. Якова, св. Агнес, протестантські та католицькі, звертаються за дотаціями до держави і приймають їх для утримання цих закладів, хоча держава в деяких відношеннях може так само добре і навіть краще подбати про них сама. І справді, наскільки ми знаємо, вона зараз повністю утримує їх. Не подумайте, що ми хочемо сказати, що жодна правдива галузка правдивої Виноградини не має відношення до цих земних інституцій. Просто ми вважаємо, що це не ті плоди, про які йде мова у Господній притчі. Якщо вони є членами Тіла і при цьому є членами Вавилону, то повинні приносити плід Виноградини, яку насадив Отець, і ототожнювати себе з іншими добрими плодами.
Плодами Духа часом вважають діяльність в служінні Правді, як, скажемо, розповсюдження Правди, розмови про Правду, виведення когось з темряви до світла та знання Правди, видавання грошей на публікацію літератури про Правду. Дехто все це вважає плодами, яких Господь сподівається від галузок. Але це не так! Плоди є чимось шляхетнішим і величнішим і описані апостолом як плоди Духа. Дух Виноградини повинен проходити крізь всі галузки, тому плід Виноградини повинен бути на кожній з них. Ці плоди Духа полічені – покора, доброта, терпеливість, довготерпіння, братня доброзичливість, любов. Коли це в вас є та примножується, каже апостол, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого і Спасителя.
У певному значенні ці плоди є всі в одному, тобто, суттю справжньої християнської терпеливості є любов; суттю надії, віри і радості є любов до нашого Отця і наше довір’я до Його любові, як це виражено в Його обітницях для нас. Тому назва всіх цих плодів і благодатей Духа виражена одним словом – Любов. Плоди повинні знаходитися на кожній галузці, якщо вона має залишитися на своєму місці як галузка і належати в майбутньому до прославленої Виноградини. Не обманюймо себе, думаючи, що їх можна замінити чимось іншим, і ми можемо пройти божественну інспекцію без них. Інші речі – добрі вчинки, дослідження Правди, розповсюдження літератури і т. п. можуть бути прийняті Отцем настільки, наскільки вони є наслідком цих плодів у наших серцях. Апостол стверджує це, кажучи: “І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жадного”.
Ця сама думка справджується і щодо служби Господу: якби ми проводили кожний день і кожну годину в жнивній праці, якби ми віддали всі наші гроші на друк брошур та книг або зайнялися ще чимось в службі Господній справі, це принесло би мало користі, якби не було наслідком любові в нашому серці. Отже, бачимо, ми повинні плекати в нашому серці благодаті святого Духа, покору, доброту, терпеливість тощо, любов і повинні мати їх удосталь, щоб подобатися Господу, щоб приносити “рясний плід”. Тому прояв цих плодів, зрозуміло, буде різним: чи то готовність дати щось вбогим, чи така вірність в представленні Правди, яка може привести до мучеництва і спалення нашого тіла. Якщо спалення тіла або втрата всіх маєтків прийде внаслідок нашої вірності принципам праведності, нашої любові та відданості Господу, тоді ми справді щасливі.

СПАЛЕННЯ ВИСОХЛИХ ГАЛУЗОК

Слова, що галузки, які не приносять плоду Виноградини, будуть відтяті, перестануть бути ними, висохнуть і врешті будуть спалені, здається мають на увазі другу смерть, повне знищення згаданого класу. Це не світський клас, який ніколи не приєднувався до Христа, ніколи не був галузками на Виноградині і тому ніколи не був на такому випробуванні. Мова йде про тих, які пройшли шлях повного посвячення Господу, повного приєднання до Нього – повного посвячення і зачаття святим Духом. Отже, ці слова відповідають висловлюванню апостола: “Страшна річ упасти в руки Бога Живого”.
Світ не є в руках живого Бога, вважається в даний час мертвим, під осудом в Адамі, і не є суджений Господом. Тільки Церква є вільною від осуду, який в Адамі, і передана на випробування, на суд. Тільки вона, отже, може випасти з рук Христа, Заступника, і впасти в руки Отця у вже згаданому значенні. Після відокремлення від Христа справа таких безнадійна; для них ми не можемо сподіватися нічого кращого, окрім другої смерті. І навіть у цьому випадку ми раді, що теорія вічних мук не є правдивою, адже, коли вони помирають смертю, яка є повним знищенням, то зазнають всього того, про що Бог звістив – якою б жахливою не була ця втрата для тих, хто оцінює вічне життя.
Слова про відтяті галузки, які сохнуть і підлягають спаленню, очевидно, не мають на увазі весь клас дому віри, який хоча і вірить в Ісуса, ніколи не став галузками, членами Христа. Також, мабуть, тут не береться під увагу Велика Громада. Дійсно, цей клас згадується, але тільки в кількох віршах та ще й невиразно, і Господь дає зрозуміти, віримо, що ніхто не покликаний до такої громади. Апостол говорить про деяких, що вони “спасуться, але так, як через огонь”, і з Господніх слів можна було би припустити, що вони (відтяті як галузки) в’януть і є спалені – спалені як галузки, знищені як члени громади, до якої початково були прилучені через угоду, однак не обов’язково знищені особисто, на всю вічність. Апостол каже про цей клас, що вони спасуться як через огонь, але їхні діла зазнають втрат. Можливо ми повинні врахувати їх, і в даному випадку Господь у Своєму висловлюванні має їх на увазі.

ПЛОДИ ЧЛЕНСТВА У ВИНОГРАДИНІ

Далі Господь каже, якими будуть деякі плоди цієї спільності з Ним:
Перше, такі особи можуть просити, чого вони прагнуть, і їм буде дано. Є тільки одна умова, одне обмеження: перш ніж вони наважаться просити, вони повинні переконатися, що зважили на Господнє слово і з’ясували, якою є Його воля і про що можна просити згідно з нею. Той, хто перебуває в Христі, не повинен мати власної волі, адже його воля – це воля його Голови, а його Голова вже ствердив, що Його воля – це воля Отця. Отже, обмеження є в тому, що в нашому серці ми маємо волю Отця, а також обітниці Отця. Тоді наші прохання співпадатимуть з ними, і Господу буде до вподоби задовольнити їх.
Другим плодом, наслідком, буде прославлення Отця в міру примноження нашого плоду, і на цих умовах триватиме наше учнівство: ми будемо за звичкою намагатися знати і виконувати волю Отця і, тим самим, прославляти і вшановувати Його в житті, будучи слухняні Його волі. Все, що менше від цього, приведе до втрати нашого учнівства. Але ця втрата не прийде одразу, немовби Господь скористався можливістю покинути нас з легким серцем. Ні, частина нашої угоди в тому, що ми будемо зростати в благодаті, знанні, сполуці з Богом, зростати в плодах Духа, і якщо ми відмовимось від цієї праці, від цього контракту, ми не зможемо вберегти наш стосунок як учнів, як членів.
Про третій плід, тобто доказ, членства у Виноградині і нашого постійного зросту як галузок, згадує “вірш 9”: як Отець любив Господа Ісуса, Виноградину, так наш Відкупитель любить нас, Його галузки, Його члени. Яка чудова думка: наш Учитель має до нас таку саму любов, яку Отець має до Нього! Коли б наша віра завжди трималася цієї думки і не полишала її, ми би нічого більше не прагнули і нічого не боялись – наше літо тривало б весь рік. Ще одна думка: якщо ми досягли цього високого становища в Господній милості, якщо ми – Його учні і глибоко оцінюємо те, що Він зробив для нас, ми будемо прагнути пробувати в Його любові. Наступними по порядку йдуть умови і вимоги, на яких ми можемо пробувати в цій любові, щоб дотримуватися Його заповідей.
Щоб показати нам, що дана пропозиція зовсім не позбавлена розсудливості, Господь сказав, що ці вимоги є такими ж, на яких Отець має справу з Ним, а саме: “Як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його”. Не можна сподіватися перебувати в Господній любові і при цьому бути недбалим до Його вказівок. Про міру нашої вірності Йому свідчитиме наша слухняність Йому, так само, як про міру любові до Отця свідчила Його слухняність Отцю. Саме це має на думці апостол і навіть додає, кажучи: “Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі” (1 Ів. 5: 3). Проте недостатньо додержувати Його заповіді. Ми повинні додержувати їх з любов’ю, відданістю, маючи від них задоволення, не вважаючи їх обтяжливими, а радіючи, що вони є в згоді, в гармонії з усіма Господніми праведними постановами та задумами. Тож намагаймося щораз більше здобувати цей дух відданості серця усім принципам праведності, викладеним нашим Господом Ісусом, – Його заповідям.
Заповіді нашого Господа – це не десять заповідей Мойсея, але щось схоже на них за визначенням. Вони меншою мірою є вимогами до нашої плоті, а більшою – до нашого серця. Коротко підсумовуючи, Він каже нам, що Його закон – любити Отця всім серцем, розумом, душею, силою, і ближнього – як самого себе. Це можливо для нашого відродженого серця, хоча неможливо для нашої недосконалої плоті. Отже, Господня вимога полягає в тому, щоб ми своїм серцем служили цьому закону Бога, а своєю плоттю робили все, на що ми здатні. Тоді, як є запевнення, у воскресінні ми матимемо нові тіла, в яких будемо здатні служити Господу повною мірою, цілковито, задовільно.

ЩОБ РАДІСТЬ МОЯ БУЛА В ВАС, І ЩОБ ПОВНА БУЛА ВАША РАДІСТЬ

Наш Господь завершив цю невеличку лекцію, коротку і повну значення та глибини, ілюстрацією, чому Він дав її, кажучи: “Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість! Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!” Чудові слова життя, які дійшли до нас крізь століття, які допомогли підбадьорити і заохотити багатьох Господніх послідовників на вузькому шляху.
Проти чистої і бездоганної релігії висувають багато звинувачень. Кажуть, що вона похмура, безрадісна, сковує серце і розум; що вона бичом з мотузків проганяє людей з кожного храму утіх; що вона вивішує напис “Не грішити” на кожному місці, де є задоволення. Ми відповідаємо, що це не правда, що це слова тих, які не знають і не розуміють того, про що говорять. Хто справді уклав угоду з Господом, хто справді прийняв Його і поклав своє життя до Його ніг та став щирим послідовником, той наповнився радістю, як було йому обіцяно. І ця радість зростає, стає з дня на день і з року на рік повнішою, але не стане повною, доки не прийде досконале і не зупиниться те, що частинне, доки у воскреслому стані ми не побачимо так, як ми видимі, не пізнаємо, як ми пізнані, і не оцінимо повною мірою радощів нашого Господа, почувши Його запрошення: “Увійди до радощів Пана свого”.
Зараз ми входимо до цих радощів вірою, сподіваннями, відпочинком серця, але згодом увійдемо до них в дійсному значенні. Поки що є світ, який ще не підкорився Господу, який ще не оцінив радощів Господа і є повний самолюбства, амбіцій, незгоди та заздрощів. Він не знає нас, як не знав Його; він не пізнав наших радощів в служінні Учителю, бо ніколи не оцінював радощів нашого Господа у виконанні волі Отця, навіть ціною жертви Свого життя.

“ЯК Я ВАС ПОЛЮБИВ”

Нас не дивує наказ Господа любити один одного; ми вкрай здивовані думкою, яка міститься в цих словах: “Як Я вас полюбив”. “Чи ми можемо любити один одного тією любов’ю, яку Господь має до кожного з нас?” – ось що цікавить в першу чергу. Відповідаємо, що на початку це неможливо, але в міру того, як ми наповняємося Духом Господа, ми більше наближаємося до цього критерію досконалої любові до всього, що Його, – любові, яка не тільки відмовляється завдавати кривди іншому, але з радістю робить добро брату, навіть за рахунок власного часу і зручностей. Саме так Ісус полюбив нас і відкупив Своєю дорогоцінною кров’ю; і наскільки ми зростаємо в благодаті, знанні та любові до Нього, настільки ми є Христоподібними і маємо Христоподібну любов. Ця любов є виконанням Закону, і хто має таку любов до братів, той, звісно, матиме повну, співчутливу любов до всього стогнучого створіння і радо робитиме те небагато, що можна зробити для нього, і удвічі радітиме, що Господь у Своєму часі та у Своїй доброті має велике та чудове благословення для кожного члена Адамового роду.
Хтось сказав: “Не думай, що ти це здобув тільки тому, що знаєш, як це можна здобути. Не можна насититися самою лише кулінарною книгою”. У цьому міститься гарна і важлива думка: дуже добре, що ми знаємо про ці речі і розуміємо Господні плани та оцінюємо принципи, викладені в Його Слові; та коли ми маємо все знання, воно не принесе користі, якщо ми його не використаємо. Не сподіваймось отримати користь від того, що Господь ласкаво пропонує, за рахунок самого лише знання про те, як це можна отримати, але робімо потрібні кроки – гляньмо, чи ми є Його, чи ми живемо близько до Нього, чи ми приносимо плід, чи ми перебуваємо в Його любові, в Отцівській любові, в любові один до одного, на якій Він так наполягає.

R3544 (1905 р.)