ЗЦІЛЕННЯ НААМАНА, ПОКАРАННЯ ГЕХАЗІ
2 ЦАРІВ 5: 1-14

“Уздоров мене, Господи, і буду вздоровлений я, спаси Ти мене, і я буду спасенний” (Єремії 17: 14).
Царство Сирії межувало з землею Ізраїлю на півночі та сході і на той час, про який говорить наш урок, було достатньо впливовим між народами землі. Часом в нього були конфлікти з Ізраїлем, тоді як іншого разу ці два народи, а також інші з ними, об’єднувалися  проти Ассирійської імперії – більш впливового сусіда, що знаходився далі на схід.
Нааман був начальником війська Сирії, знаним як вправний воїн. Цар Сирії дуже поважав його, бо через нього Господь дарував визволення Сирії та Ізраїлю, які виступили разом проти Салманасара ІІ. Вірш каже, що перемогою Нааман завдячував Єгові (вираз “Єгова” міститься скрізь, де у загальному перекладі Старого Заповіту слово “Господь” написане малими заголовними буквами). З цього не треба робити висновок, що Бог стежить за кожною війною та кожною битвою на землі, і що ті, котрі здобувають перемогу, мають Його милість, а ті, котрі зазнають поразки – немилість. Господня милість була з одним особливим народом, Ізраїлем, від його прийняття як дітей Авраама і до часу, коли, за словами нашого Господа, їхній дім залишився для них порожній – коли божественна милість полишила їх. Однак Святе Письмо пояснює нам, що Господь до певної міри втручався у справи довколишніх народів, щоб вжити їх як слуг, як знаряддя для здійснення Своїх намірів. Наприклад, нам сказано в Святому Письмі, що в кількох випадках Господь привів народи на Ізраїль, щоб покарати Свій особливий народ, віддаючи їх у полон в чужі землі і т.д., як у випадку вавилонської неволі.
Ці втручання з боку Господа не мали на меті дати спасіння або євангельське послання язичницьким землям, а лише були невід’ємною складовою Його стосунків з Ізраїлем – приготуванням Ізраїлю до того, щоб він був Його особливим народом, готовим до приходу Месії. І знову ми бачимо зі Святого Письма, що Господь, даючи часткове право володіння царствам цього світу між часом повалення образного царства Ізраїлю і часом встановлення позаобразного Царства духовного Ізраїлю під владою Христа в Тисячолітній славі, тим не менше мав загальний догляд і, образно кажучи, тримав все під контролем: “Тільки доти і не далі”, – а решту мав обмежити. Коли прийде Господній час цілковито втрутитися в правління цього світу, щоб скинути всяку ворожу владу і запровадити праведність, це відбудеться в зовсім іншому масштабі, ніж коли-небудь попередньо: Месія, наділений усією владою та повноваженнями, разом з переможцями цього Євангельського віку, буде великим Царем, Котрий, як намісник Єгови, керуватиме народами залізною палицею і право за мірило покладе, а справедливість вагою.

МОЛОДА СЛУЖНИЦЯ

В одній зі сутичок між Сирією та Ізраїлем сирійці, виявившись більш успішними, захопили здобич та награбували майна, захопивши також молодих ізраїльтянок, котрі стали служницями сирійцям. Одна з них стала служницею в домі Наамана, найвищого начальника сирійців. Зауваживши, що він вражений проказою – невиліковною хворобою в той час і сьогодні – вона розповіла, що в Ізраїлі є великий пророк Бога, Єлисей, про котрого вона чула дивовижні речі – що він робить чудеса, і що, на її думку, він міг би зцілити її пана, Наамана. Не сказано наскільки поважною була хвороба Наамана, але ми знаємо, що прокажені в сприятливих умовах живуть досить довго. Відомо, що деякі можуть прожити з цим недугом сорок п’ять років. Це – огидна хвороба, коли відпадають, тобто згнивають заражені ділянки, немовби щось поїдає тіло як рак, однак біль в загальному відсутній, хіба що на кінцевій стадії. Зрозуміло, що така впливова та діяльна особа як Нааман дуже хотіла позбутися хвороби. Він одразу вхопився поради молодої дівчини, і це було, мабуть, Господнім керівництвом, бо зазвичай людина такого рівня навряд чи прислухається до поради скористатись з чудодійної сили у сусідній країні, меншій і менш впливовій, ніж її власна. Нааман, очевидно, доніс справу до царя, котрий з захопленням виразив надію, що його найкращий воєвода зможе видужати. Отож до царя Ізраїлю був написаний царський лист, де було сказано: “Ось тепер, як прийде оцей лист до тебе, то знай: ото послав я до тебе свого раба Наамана, а ти вилікуєш його від прокази його”. Треба пам’ятати, що цар Ізраїлю, хоча на словах визнавав Єгову, насправді був ідолопоклонником, сприяючи в царстві фальшивому поклонінню, якого Господь не наказував. Цар також не мав жодних стосунків з пророком Єлисеєм і навіть, скажемо так, мало знав про нього, хоча той мав свій дім у столичному місті Самарії.
Коли цар Єгорам прочитав лист, то зрозумів, що від нього сподіваються чуда, тому він роздер одяг на знак відчаю і заявив, що цар Сирії шукає зачіпки цим листом, щоб знайти ще одну нагоду для війни і напасти на слабкі володіння Єгорама, щоб забрати більше здобичі та полонених.
Вістка про цю подію розлетілася містом, але, очевидно, Єлисей мав ще й божественне об’явлення про річ, яка сталася. Знаючи про Божу силу, яка є з ним на такий випадок – можливо навіть безпосередньо навчений, – Єлисей послав до царя. Нащо роздер ти шати свої? Нащо впадати у відчай? Нехай цей чужинець сирієць прийде до мене і дізнається, що є Господній пророк в Ізраїлі. Цар Єгорам, опинившись у скрутній ситуації, радо відправив начальника Наамана до пророка і напевне не раз нагадав йому, що зцілення прокажених не є у силі царів, князів та простих людей; що є чоловік, якого напевно мала на увазі полонена служниця, і цар бажає Нааману всього найкращого. Тож свита начальника Наамана з кіньми та колісницями прибула до дверей дому Єлисея і отримала послання від пророка: “Іди, і вимиєшся сім раз у Йордані, і вигоїться тіло твоє тобі, й очистишся”.
Не дивно, що Нааман розлютився і обурився, що з особою його рангу поступили так зневажливо. В такому випадку будь-яка особа зі світським розумом проявила би обурення. Потрібна благодать покори, щоб прийняти неповагу та приниження, не подаючи вигляду. Ми переконані, що не було би Господньою волею, щоб ми, Його послідовники, в будь-якому значенні слова копіювали або повторювали таку поведінку Єлисея. Навпаки, суть християнської благодаті виражена словом любов, яка є вдячною, довготерпеливою, терплячою, лагідною, виявляючи пошану до тих, хто на неї заслуговує, і т.д. Чим більше Господній народ триматиме це в своєму розумі як правило щоденного життя, тим більшим буде його успіх у служінні Правді. Покора, доброта, терпеливість, ввічливість є елементами християнського характеру, і їх треба розвивати, якщо ми хочемо, перейшовши крізь теперішні труднощі, стати придатними до небесного Царства.
Ми не критикуємо Єлисея та його поведінку, бо Єлисей не був християнином, а жив кілька століть перед тим, як прийшов великий Голова – як була здійснена викупна праця, як була відкрита нова та жива дорога, щоб ми могли йти Його слідами. Єлисей, пророк, займав особливе становище. Нам не відомо достеменно, проте його поведінкою, мабуть, керував Господь, і вона була дуже слушною та відповідною за тих умов. Нааман не усвідомлював, що, звертаючись до Єлисея, він звертається до Бога, котрого Єлисей був тільки слугою. Тому Нааманові слід було засвоїти урок, і він, судячи зі всього, засвоїв його з того, що з ним відбулося. Своєю поведінкою Єлисей немовби казав: “Я більший від тебе, бо хоч ти є слугою царя Сирії, я є слугою Царя царів, Всевишнього, і за бажанням мого Царя я дарую тобі сподівану милість і зроблю це так, щоб ти зрозумів, що ти отримав її як ласку, а не, як ти, можливо, сподівався, щось взамін за дорогі подарунки та винагороду, яку ти приніс зі собою”.
Як полководець, Нааман, припускаємо, був досить войовничою особою, і це проявилося в його обуренні поведінкою Єлисея. Він висказав це обурення своїм товаришам та слугам, кажучи, що йому не треба було вирушати в таку далеку подорож, щоб почути, що треба піти і обмитися, і що річки Сирії набагато чистіші від Йордану. Це правда, бо річка Абана є відома своєю кришталевою, прозорою чистою водою. Про неї один письменник пише так: “Абана – це, безперечно, теперішня Баррада, річка, якій чарівний оазис Дамаску завдячує своєю красою та самим існуванням. Греки називали її “Золотий потік”. Вода в ній неймовірно чиста і світла. Вранці вона має глибокий смарагдово-зелений відтінок, а увечері – сапфірово-голубий. Неможливо не згадати обидва ці коштовні камені, настільки вона нагадує часом їхні чисті, немов у перлини, лінії”.
Ображений Нааман не дав жодного з подарунків, які він привіз для пророка, а з обуренням вирушив з колісницями додому. Його слуги розсудили справу спокійніше та більш розважливо, бо не переймалися нею так гостро, як він. Їм здалося, що пророк повівся гідно, як слуга справді великого царя. Для них це стало ще більшим підтвердженням слів, що він може вилікувати хворобу. Що з того, міркували вони собі, що дім пророка не такий показний; він, мабуть, не прагне брудного зиску і не просив винагороди за пораду.
Як тільки колісниці рушили в дорогу, почалися розмови. Нааман швидко охолов і почав більш тверезо сприймати ситуацію. Врешті він погодився, що якщо вже доведеться переходити річку Йордан по дорозі додому, то чому б не зробити за радою пророка, адже це не завдасть шкоди, а може принести користь. Він так і зробив, занурившись сім разів, як було наказано, і за сьомим зануренням його тіло зцілилося від прокази. Його тіло та шкіра стали не тільки здоровими, але й свіжими, немов у дитини – кращими, ніж будь-коли досі. Він став чистий; його проказа щезла.

ПРОКАЗА – СИМВОЛ ГРІХА

Проказа вживається у Святому Письмі, щоб символізувати гріх, і Господь часом давав її як покарання за гріх, як у випадку з Міріам, сестрою Мойсея, котра була уражена проказою за те, що неправильно повелася і з неповагою висловилася про свого брата Мойсея і докорила йому, і завдяки його молитві була зцілена. Гріх є невиліковною хворобою, тому доречно є представлений проказою. Він поїдає, немов проказа, немов іржа, і все, що її містить, є “нечистим”. Існує багато думок, як можна позбутися гріха: є філософи, які заперечують його існування; ще інші кажуть нам, що моральне життя спокутує гріх. Але ці різні філософії, теорії, пропозиції нагадують води Сирії, про які Нааман добре знав, що вони не можуть зробити його чистим, не можуть повернути йому здоров’я. Боже Слово вказує нам на єдиний лік від цієї недуги гріха, єдиний засіб, через який можна мати прощення: “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”, окрім імені Ісус. Скільки б людина не філософствувала про цю річ, гріх неможливо заперечити, а його лікування неможливе, якщо Господь не дасть полегшення.
Ще одна думка, пов’язана з цим: схожість між зціленням Наамана від прокази і зціленням від гріха полягає в тому, що Нааманові треба було сім разів зануритися в Йордані. Можемо припустити, що кожного разу, як Нааман занурився, він дивився, який з цього наслідок, хотів бачити, чи проказа щезає. Можемо бути певні, що до сьомого занурення ніяких результатів не було, і коли б він зупинився на п’ятому або на шостому зануренні, кажучи: “Все даремно, немає жодного видимого покращення”, – то не отримав би благословення. Сім може представляти нам досконалість. Не подумайте, що нам треба сім разів повірити в Ісуса, або сім разів навернутися, чи сім разів посвятитися через хрищення в смерть. Ні, оскільки сім представляє досконалість, то суть, мабуть, у тому, що наша віра має бути досконалою, повною, наша слухняність має бути досконалою, повною, наше хрищення в смерть Христа має бути досконалим, повним, інакше не буде прощення гріхів, інакше ми не зуміємо отримати благословення, такого бажаного та обіцяного. Закарбуймо це собі в серці та розумі і скрізь, де поширюється наш вплив. Половинчасте посвячення та часткову слухняність Господь ані не визнає, ані не благословить.
Кілька речей, пов’язаних з Нааманом, показують нам, що Господнє благословення зцілення отримала шляхетна з природи людина. Першим був факт, що служниця його дружини хвилювалася за нього і була повна бажання допомогти. Любов юної, невинної, чистої особи не завжди є переконливим свідченням про характер, але на неї завжди треба зважати, коли мова йде про людину, про яку ми знаємо небагато.
По-друге, коли Нааман зауважив, що його хвороба відступає, він міг сказати собі: “Що ж, я отримав велике благословення, і воно дісталося мені дешево. Коли би пророк приступив до мене з привітністю і запевнив, що так станеться, або запропонував піти зі мною, він напевно отримав би від мене щедрий дар і навіть багаті скарби, які я привіз зі собою, але тепер, коли він навіть не забажав підійти до моєї колісниці, мене ніщо не зобов’язує повертатися стільки миль до Самарії і пропонувати йому дарунок. Можливо, що він навіть відмовиться від нього. Краще я поїду далі і залишу собі ці гроші”. Така поведінка свідчила би нам, що Нааман не був шляхетною людиною, якою б довірою він не відзначався у свого царя і скільки б Господь не використав його, щоб визволити Сирію та Ізраїль від влади асирійців.
Шляхетні люди не намагаються самолюбно здобути все, що можуть, від теперішнього життя і віддати іншим якомога менше. Справді великі люди отримують задоволення від того, щоб бути справедливими і навіть добрими. Можемо бути певні, що добре серце має вартість у Господніх очах, як і в очах справді шляхетних чоловіків та жінок. Наскільки ми здатні це бачити, стараймось пильнувати власне серце, розум та поведінку, щоб кожен міг якомога більше наблизитися до шляхетного критерію, який схвалює Господь та найкращі з Його дітей.
Пригадаймо, як під час служіння нашого Господа десять прокажених голосно кликали до Нього, коли Він проходив поряд: “Змилуйсь над нами, Сину Давидів!” Своїми словами вони по суті визнали, що Він – Месія, Корінь і Рід Давидів, і запрагнули, щоб Господь зцілив їх від прокази – так само, як у випадку з Нааманом, з тією лише різницею, що тамті прокажені в більшості були юдеями. Пам’ятаємо, що Господь відправив їх, і вони, йдучи, зцілилися, але тільки один з них повернувся, щоб подякувати і визнати своє благословення.
З цього приводу наш Господь зробив критичне зауваження і, очевидно, був глибоко засмучений невдячністю дев’яти і навіть підкреслив, що той, котрий вернувся і прославив Господа, був не юдей, а самарянин – не був спадкоємцем з Ізраїлем в обітницях, а одним з тих, хто був осторонь Господніх милостей, які виникали з угоди. Так само Нааман був стороннім для обітниць угоди, і цей факт згаданий в Новому Заповіті як доказ Божої милості. Нам сказано, що в той час, коли шляхетний сирієць був зцілений завдяки Господній милості, в Ізраїлі було багато прокажених.
Тому, дорогі друзі, пильнуймо, щоб ми, справжні ізраїльтяни, “за обітницею спадкоємці”, отримавши від Господа зцілення, прощення та благословення, були повні вдячності, повні признання, не шкодували зусиль визнати його і не намагались отримати його без жодної ціни для себе, але раділи, якщо здатні віддати Господу плід Його благословення, милості та жертви вдячності, так само як Нааман прагнув щось зробити, коли він повернувся до Самарії до пророка і пропонував йому дарунки, які привіз для цього. Вони вже були посвячені в той час, коли він очікував благословення. Чи міг він, отримавши благословення, затримати якусь частину? Зробити так означало би показати, що він невартий цього благословення. Так само Господній народ, утікаючи від гріха та прагнучи прощення, поєднання і т.п., як правило, схильний вчинити повне посвячення всього, що в нього є, Господу. Та коли б він, отримавши Його благодать, намагався зберегти щось або все з посвячених земних речей для себе, то чи добре це виглядало би перед Господом та усіма, котрі мають світло та дух Правди? Нехай кожен з нас міряє своє серце власне цим мірилом.
Срібло та золото, взяте Нааманом як дарунок, вартувало приблизно 77 540 дол., на додаток до десяти коштовних, парадних одеж, які дорого коштували. Це не вважалося дуже дорогим подарунком за жадану услугу та з огляду на становище та ранг того, хто давав. Дар був переданий Єлисеєві разом зі словами: “Оце пізнав я, що на всій землі нема Бога, а тільки в Ізраїлі! А тепер візьми дарунка від свого раба”. Та Єлисей відказав: “Як живий Господь, що стою перед лицем Його, я не візьму!” А той сильно просив його взяти, та він відмовився. Коли б Єлисей прийняв гроші, він, безперечно, вжив би їх у місіонерській праці як Господній пророк, або серед вбогих в Ізраїлі. Та він, очевидно, зробив краще, відмовившись від них. Так само є з тими слугами Господа, котрі віддають свій час і таланти в Його службі. Не можна казати, що для них було би погано отримати винагороду, платню: не можна казати, що вони як слуги Господа не заслуговують на жодну компенсацію, однак віримо, що Господь, як правило, буде більше прославлений, якщо ті, котрі Йому служать, намагатимуться бути в служінні Правді осторонь усіляких корисливих міркувань.
Господь, котрий володіє всім золотом, сріблом та худобою на тисячах пагорбів, здатний подбати про Свою працю і про всіх Своїх слуг, і ми віримо, що Він більше ушанований, якщо вони звертаються до Нього і довіряють Його провидінню, ніж тоді, коли вони беруть щось на зразок платні за роздавання Його благодаті.
Признання Наамана, що Бог Ізраїлю є єдиним справжнім Богом, очевидно не було простою пишномовністю, бо після того він попросив трохи священної землі Палестини, щоб збудувати жертовник Господу і приносити в Сирії жертву на священній землі. Більше того, тепер він збагнув розумом, що як послідовник Господа, Чиє знання відкрилося йому, він вже не може безневинно робити речі, які робив попередньо, поклоняючись разом зі своїм царем фальшивим богам. Він запитав пророка про те, як Господь подивиться на нього, якщо він з царем Сирії увійде до храму сирійського язичницького бога Ріммона, а цар опиратиметься на його плече і сподіватиметься, що він буде кланятися разом з ним: чи Господь пробачить такий вчинок з його боку, чи, можливо, йому треба зайняти твердіше становище, цілковито відмовившись супроводжувати царя?
Очевидно, що через пророка був даний натяк, що Нааман буде виправданий, якщо буде поводитись так як завжди, але у своєму серці буде служити Богу і віддавати честь тільки Йому. Суть справи була, мабуть, у тому, що Нааман далі був сирійцем, а не ізраїльтянином, – далі був чужим Угоді та обітницям Ізраїлю, далі був без Бога та не мав надії у світі. Тому йому дозволялося робити речі перед царем, які були би неприйнятними для ізраїльтянина, котрий був в особливих стосунках угоди з Господом. Нам згадується Корнилій, перший навернений з язичників, про котрого розповідає 10 розділ Дій Апостолів. Він був людиною, котра боялася Бога, давала багато милостині, намагалася жити праведно, помірковано, але він не був юдеєм, а чужоземцем, сторонньою особою для угоди Ізраїлю, тому не міг мати спільності з Господом, доки не була дана жертва поєднання, доки не прийшов кінець “сімдесяти тижнів” милості для Ізраїлю. І навіть після цього треба було почути “слова” життя, повірити в них і бути зачатим Духом. Тож Нааман, сирієць, який не жив у цьому сприятливому часі, жодним чином не міг мати доступу до стосунків угоди.
Шляхетна поведінка цієї людини, її щирість, її відверта готовність жертвувати всім для Господа, засоромлює шлях багатьох тих, котрі за Божою благодаттю стали “справжніми ізраїльтянами” і були прийняті до божественної сім’ї як сини. Багато хто з них виявляє значно менше сумління в таких справах – менш дбайливі до того, що вони відстоюють, хибно представляючи Господа та Правду. Багато з них готові пожертвувати практично всім заради земної слави або становища, або теперішнього добробуту. Тому, дорогі читачі, пильнуймо, щоб ставити Господа на першому місці в усіх наших міркуваннях. І якщо ми віддаємо належне і навіть захоплюємось чесністю та щирістю язичницького начальника Наамана, тим більше ми повинні шукати цього в наших серцях, в нашій поведінці, і Господь повинен сподіватися від нас, що ми оберемо шлях слухняності до самої смерті всьому тому, що вірне, що є принципом, слухняності Правді і Йому.

ПОКАРАННЯ ГЕХАЗІ ЗА ДВОЛИЧНІСТЬ

З іншого боку, погляньмо на ганебну поведінку Гехазі, слуги Єлисея, котрий, як свідок Божої сили через пророка, так і не здобув справжнього благословення від того, що мав можливість розвинути в собі відповідний характер. Його серце було повне самолюбства, і йому було шкода дарунків. Поспішивши за колісницею Наамана, він обманом та брехнею, немовби від імені свого пана, здобув коштовні дарунки і отримав навіть більше. Господній пророк, побачивши це, виніс йому покарання за віроломство у вигляді прокази Наамана. Як не прикро казати, але сьогодні є особи, котрі, щодня стикаючись з Правдою та Господніми посвяченими слугами, не виявляють духа Правди, ані духа слуг – в котрих самолюбство є головним захопленням і котрі остаточно не тільки не зможуть отримати великого благословення, яке випало Нааманові, але й натраплять на Господню немилість, другу смерть.
Наш заголовний вірш безпосередньо не пов’язаний з самою лекцією, але відповідає деяким висновкам, почерпнутим з неї. Ті, котрі уражені моральною проказою, гріхом, кличуть, як тут показано, до Господа, щоб мати бажане зцілення, бажане спасіння. Господь почув їхні слова ще перед тим, як вони їх вимовили. Ще перед нашим народженням і ще навіть перед заснуванням світу Він приготував відповідь на наші волання, приготував відповідь на зойк усіх, хто справді шукає через Нього звільнення з гріха та покарання за нього, бо Ісус Христос, наш Господь, сказано, був Агнцем, заколеним перед заснуванням світу. Наше спасіння починається в ту мить, коли ми повністю приймаємо прощення, але триває всю решту теперішнього життя і завершиться нашою участю в славному воскресінні Тисячолітнього поранку. Тим часом, якщо хтось добровільно повернеться до гріха, щоб “валятися в калюжі”, або відкине великого Посередника – єдиний шлях до спасіння, – він втратить все, бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали, іншого шляху, ніж слухатися Його голосу, Його Слова.

R3438 (1904 р.)