АПОСТОЛЬСЬКА ПОРАДА МОЛОДОМУ ХРИСТИЯНИНУ
2 Тим. 1: 1-7; 3: 14-17

«І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння» (2 Тим. 3: 15).
Слова цієї лекції, звернені апостолом Павлом до Тимофія, є мудрою порадою для всіх християн, передусім для таких, які є молодими в правді, і особливо, якщо вони посвятили своє життя Господу і Його службі та стараються бути корисними згідно зі своїм посвяченням як Його служителі, або слуги, – чи в публічному, чи в приватному служінні згідно з їхніми талантами і нагодами.
Ці слова були звернені до Тимофія, коли апостол Павло був уже літньою людиною, в’язнем у Римі через своє свідоцтво про Господа. Та й Тимофій уже не був дитиною в той час, коли це послання було звернене до нього. Мати Тимофія і він сам були навернені до Євангелії Христа, мабуть, за часу Павлового візиту до їхнього дому в Лістрі за його першої місіонерської подорожі. Припускають, що на той час, коли Тимофій отримав цього листа, йому мало б бути близько сорока років. Передання подають, що йому було близько шістнадцяти років, коли він та його матір навернулися до Євангелії. Коли йому було близько двадцяти одного року, він разом із Силою супроводжував апостола Павла в його другій подорожі по Малій Азії і відтоді приблизно шістнадцять років був тісно пов’язаний з апостолом у його служінні правді, поки апостол не залишив його у церкві в Ефесі, щоб допомогти їм у труднощах, у які вони потрапили. В той час, коли Тимофій таким чином служив церкві в Ефесі, він отримав два послання, які носять його ім’я.
Апостол представляє себе не через звернення уваги на свої особливі якості логіка, не через вихваляння якоїсь служби, яку він виконав як Господній слуга і представник правди, а, як личить, нагадуючи Тимофію про своє апостольство (як одного з дванадцятьох, який зайняв місце Юди), що він був особливо уповноважений Господом, щоб впроваджувати Його Євангелію, і особливо приготований для праці, ставши свідком Господнього воскресіння, отримавши проблиск Його славної постаті по дорозі в Дамаск, і бувши уповноважений звіщати умови виконання для людей Божої обітниці життя, приготованої в Христі Ісусі.
Хоча апостол не мав власних дітей, його лагідне звертання до Тимофія як до свого «сина улюбленого» і його прохання про божественне благословення для нього показує, що йому не бракувало тих чудових, шляхетних почуттів, які породжують любов, які притаманні справжньому батькові. Дійсно, той факт, що апостол не мав власних дітей, здається, розширив почуття апостола до такої міри, що він образно приймав до своєї любові, як своїх власних дітей, усіх, котрі приймали Євангелію. Пам’ятаємо, що він часто вживав цю образну мову, «хоч би ви мали десять тисяч наставників, та отців не багато в Євангелії» – «я породив вас у кайданах своїх». У іншому випадку він представляє свої зусилля для розвитку повністю посвяченого християнського життя між віруючими в образі матері, яка переносить породільні муки задля своїх дітей. Це стосувалося загального почуття апостола до дому віри і набагато більше стосувалося Тимофія, котрий так шляхетно і правдиво зайняв для нього місце сина.
Мимохідь апостол вказує тут на чистоту свого сумління щодо Бога перш ніж його очі були відкриті, щоб визнати Господа Ісуса, одночасно нагадуючи Тимофію, що він молився за нього день і ніч з великим бажанням побачити його, пам’ятаючи Тимофієві сльози, коли вони розлучалися в Ефесі в інтересах правди. Вони розділилися не через ті чи інші особисті уподобання, а поступилися особистою вигодою та уподобаннями в інтересах Господньої справи.
Ми зауважуємо і високо оцінюємо турботу апостола про цього молодого брата в правді, в якому він бачив такого багатообіцяючого служителя як тепер, так і в майбутньому. Він, мабуть, краще, ніж Тимофій, розумів пастки противника, яким, очевидно, буде підданий той, хто опиняється на такому видатному становищі. Чи не стане він свавільним і зарозумілим? Чи не втратить він своєї віри в хрест Христа? Чи не потрапить у сильце якоїсь філософії, неправдиво так названої? Чи не стане він самовдоволеним через тілесний розум і чи не почуватиметься «чимось»? Чи він, навпаки, буде вірним воїном хреста, покірним, сумирним, добрим до всіх, прикладом у вірі і житті для тих, з котрими матиме справу? Крім того, чи міцно триматиметься він Писання і чи буде здатний навчати інших звертатися до цього божественного джерела за знанням? Він пригадав, що раніше Тимофій був таким близьким йому в праці, що він частково був захищений від багатьох труднощів, на які виставлений тепер; і що він, без сумніву, усвідомлює, що коли б Тимофій був готовий прийняти працю загального служіння, яку Павло, в’язень і старіюча людина, мусить незабаром полишити, то це був час для нього навчитися, як стояти у повній силі, яку Бог дає через Своє Слово, не покладаючись, як колись, так особливо на якусь земну опору.
Ці роздуми, без сумніву, мали багато спільного з молитвами апостола за Тимофія «день і ніч». І тепер він пише, щоб зміцнити його у цих напрямках, пригадуючи йому нелицемірну віру і побожність, які він успадкував від своєї матері та бабусі, і запевнює його, що вірить, що це заклало глибоку основу правдивої побожності і віри в серці Тимофія. Зупинимось тут, щоб зауважити факт, який скрізь виділений у Святому Письмі, що, згідно з божественним улаштуванням, не лише гріхи кількох поколінь батьків переходять на дітей, але також віра і побожність батьків, правильно основані на Божому Слові і правдивих обітницях того Слова, закладають в їхніх дітях фундамент характеру, на якому більш імовірно може бути збудоване побожне і корисне життя.
Апостол не тільки зміцнив розум Тимофія, пригадуючи добру спадщину віри і побожності, отриманої від його матері та бабусі, але, на додаток, пригадує йому благодать Бога, особливо даровану йому (Тимофію) за певного часу, коли той вчинив повне посвячення себе Господу, щоб бути Божим слугою, коли апостол, застосовуючи свою апостольську владу, як було звичаєм у ті дні, надприродною силою передав Тимофію видимий дар, або знак, святого Духа через покладання своїх рук. Очевидно апостол чув або здогадувався, що Тимофій дозволив, щоб жар його ревності до Бога поступово пригас, тому він тут переконує його «розігрівати Божого дара, який у тобі». Грецьке слово, перекладене тут як «розігрівати», має значення розпалювати знову, так ніби апостол сказав: розпали свій дар через відновлення запалу.
Наступний вірш підсилює цю думку, натякаючи, що апостол вважав, що Тимофій є в небезпеці бути переможеним страхом, якщо тільки дозволить, щоб його ревність ослабла. А тому він нагадує йому, що Дух Господа, даний Його народу, не є духом страху, а, навпаки, духом сили, енергії, ревності, збуджених любов’ю – милою посвятою Богу і бажанням подобатися і служити Йому; милою посвятою правді і Божому народу та бажанням будувати себе у святих речах і робити добро всім людям, коли є нагода. Крім того, щоб Тимофій не подумав, що Дух Бога провадить лише до ревності, чи енергії (які часом можуть бути нерозумно застосовані і наробити більше шкоди, ніж добра), апостол додає, що Дух Бога, якого Він дарує тим, котрі зачаті як Його сини, є духом «здорового розуму», розуму, який збагачений і зміцнений Словом Господа на кожну тему, а тому повністю безстрашна людина є мудрою, щоб розсуджувати часи, пори і методи для використання енергії любові, яка палає, як вогонь, у посвяченому серці. О, щоб усі Божі діти могли високо оцінювати і щораз більше здобувати духа здорового розуму, через якого всі їхні таланти можуть бути використані в службі Учителю не лише безстрашно, але й мудро.
Продовжуючи свою настанову (3:14-15), апостол підкреслює Тимофію дві речі: (1) що він був навчений Богом, і (2) що ця наука Бога прийшла до нього через Писання, яке, запевнює апостол, достатнє, щоб привести його до кінця, до повного усвідомлення (при воскресінні) того спасіння, яке Бог забезпечив через віру в Христа Ісуса. Було б добре, якщо б усі ми пам’ятали, що всі благодаті духа, весь поступ у знанні божественних речей, якого ми вже досягли, який справді може наблизити нас до Бога і святості, приходить до нас через Писання Старого Заповіту і через слова нашого Господа і Його натхнених апостолів. І ніколи не буде потреби йти до інших джерел за правдивою мудрістю, яка приготувала б нас до обіцяного спасіння.
Продовжуючи, апостол показує (вірші 16, 17), що Святе Письмо, яке Бог надихав, є корисне в усіх відношеннях і повністю достатнє для Божої людини. Не потрібно жодних доповнень видивами чи снами, його власними чи інших людей. Писання є корисні до навчання, містячи повне викладення божественного плану, і жоден людський авторитет не є повноважний щось додавати до них. Хто пізнав розум Господній? Хто був Його радником? Писання є корисні також до докору іншим. Жодне слово, яке ми можемо вжити для виправлення помилок інших (чи в слові, чи в доктрині) не було б, напевне, таким переконливим для докору, як натхнені слова Писань. Вони корисні також до «направи» – буквально «до виховання і утвердження в тому, що правильне». Жодні норми моралі чи дисципліни не можуть так сповна дослідити серце і виправити його непокірність, як Господнє Слово.
Однак Боже Слово не є просто викладенням прописних істин та моральних вказівок – воно набагато більше від цього, воно досліджує серце, мотиви, наміри, думки, амбіції, прагнення. Воно проголошує благословення на «чистих серцем», тих, чиї наміри є справедливими, чесними, чистими. Слово Господа, як вихователь «в праведності», охоплює всі справи життя, і тим, хто розвинувся через нього, дає не лише духа здорового розуму, так що вони здатні зважувати і оцінювати речі з правдивої точки зору – з Божої точки зору праведності, але воно також прищеплює праведність щодо Бога і властивість шукати тої святості, досконалим прикладом якої є Бог. Більше того, воно сягає стосунків між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, приятелями і сусідами. Якщо дозволити, воно вирішить кожну нашу справу згідно зі справедливістю та любов’ю.
Тому апостол запевнює нас, що Божі науки через Святе Письмо є дані, «щоб Божа людина була повністю готова до всякого доброго діла» (Revised Version).
Тут апостол посилається на досконалість характеру (він не робить жодного посилання на досконалість тіла, скрізь запевнюючи нас, що навіть в його власному випадку він зрозумів, що «не живе в тілі моїм добре»). Досконалість характеру показана тут як властива і бажана ціль усіх християн і, приготована Господом через дане Його натхнене Слово, повинна бути ціллю, позначкою, до якої всі воїни хреста біжать в змаганні за велику нагороду, яка повинна підпорядкувати їхні зусилля. Досконалість характеру була показана нам в особі нашого дорогого Відкупителя, Якого Бог возніс до правиці величі і сили. І ми через апостола поінформовані, що Отець призначив, щоб усі з «малої черідки», котрі розділять царство з Христом, мусять відповідати цьому славному образу Його Сина – мусять мати вдосконалений характер, серце, розум, повністю підкорений волі Отця і усякій праведності, в усьому – якою б недосконалою не була земна посудина, і якими б невмілими не були наші найкращі зусилля виконувати в кожній думці, слові і ділі всі бажання нашого серця і старання нашого переміненого розуму – нового характеру, тобто завдатку або зачатку нової природи, яка буде завершена в першому воскресінні.

R 2165 (1897 р.)