ДОМОРЯДНИЦТВО МИНАМИ І ТАЛАНТАМИ
Луки 19: 11-27. Порівняй також з Мт. 25: 14-30 і 1 Кор. 4: 1-7

«Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Лк. 16: 10).
Притча про мини і притча про таланти схожі між собою, ілюструючи з різних точок зору відповідальність доморядництва, яке має Божий народ. Св. Павло говорить: «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів [слуг] Христових і доморядників Божих таємниць». Це доморядництво і служіння, хоча в особливому значенні належало апостолам, належить також всій Євангельській Церкві, – всім, хто має помазання та повноваження (Іс. 61: 1, 2), а, значить, і відповідальність за доручені їм священні речі. Як доморядники Бога ми не маємо нічого свого, нічого, що ми могли б робити як нам заманеться, бо, каже апостол: «що ти маєш, чого б ти не взяв?» Нічого. А що ми можемо назвати нашим власним, що не міститься в нашій угоді посвячення Богу? Нічого. Зрештою, все, що ми маємо, належить Богу, а ми є лише доморядниками Його речей.
«А що ще, – каже апостол, – шукається в доморядниках, щоб кожен був знайдений вірним». Притчі, які підлягають розгляду, показують, якою має бути вірність нашому доморядництву. Просто отримати Божі дари ще не є вірністю, хоча багато хто так думає. Багато справді вважають, що вони зробили Богу велику послугу, прийнявши Його благодать через Христа, і вдовольняються тим, що не роблять жодних подальших зусиль. Але вони допускають велику помилку, бо вірність, як вже було показано, полягає в правильному та дбайливому використанні наших дарів згідно з божественним наміром та методами. Господь і апостоли звертають увагу на день порахунку, коли навіть таємне вийде на яв і всі задуми сердець стануть очевидними (Лк. 19: 15; 12: 2, 3; 8: 17; Мк. 4: 21, 22; Мт. 25: 19; 1 Кор. 4: 5).
Ми зауважили, що в першій притчі кожен зі слуг отримав одне і те саме – «мину», тоді як в другій дари були різними: один отримав п’ять талантів, інший – два, ще інший – один, «кожний за спроможністю його». «Мина», будучи однаковою для всіх, властиво представляла б ті благословення божественної благодаті, які є спільними для всього Божого народу. Серед них є Боже Слово і різні підручники для його зрозуміння, впливи святого духа, привілеї віри, молитви та спільності з Богом, спільності з Христом та Його народом. Але «таланти» були розподілені залежно від різних здібностей кожної людини, представлених нагодами служби Богу, відповідно до тих можливостей, які ми маємо. Це можуть бути таланти освіченості, наявності грошей, впливу, доброго здоров’я, часу, такту, обдарованості разом з можливостями для їхнього вжитку в Божій службі.
В обох притчах наш Господь показаний як той, хто незабаром має відійти, щоб прийняти для себе царство і вернутися. Притчі були дані частково з метою позбавити розум учнів уяви мов би Його Царство з’явиться негайно. Він тим самим наголосив, що хоча Йому доведеться ось-ось повернутися до Отця в небо, однак відтоді і до повернення мине час, протягом якого їхня вірність для Нього зазнає повного випробування, і всі, які виявляться вірними своєму доморядництву в Його відсутності, будуть прийняті і отримають Його благословення в Царстві після Його повернення.
Доручення кожному з них і всім Господнім доморядникам виражено словами: «Торгуйте [«орудуйте», «розпоряджайтесь» ними], аж поки вернуся». Перша справа Царя після повернення – не стосунки зі світом, щоб рахуватися з ним та судити його, а порахунки з тими слугами, котрим Його майно, тобто «мини» і «таланти», було доручено, щоб побачити, скільки кожен придбав (перевірити його відданість) і визначити, яке місце кожному належиться в Його Царстві. Завважте також, що розрахунок ведеться з кожним особисто, а не з групами чи класами.
Відверто кажучи, ці притчі навчають, що обов’язок кожного християнина – належно розпорядитися тим, що дав Господь. Правильне використання «мини» означає дбайливе використання усіх засобів благодаті для духовного будування себе та інших. Ми не можемо знехтувати жодним з них, бо це неможливо зробити, не зазнавши одночасних втрат. Якщо ми нехтуємо брати до уваги і обмірковувати принципи та настанови Божого Слова, чи прислухатися до їхніх повноцінних вказівок; якщо ми не зуміємо прийняти до уваги керівництво святого духа і не підемо за ним; якщо ми знехтуємо привілеєм молитви і спільністю з Богом; або якщо ми не зуміємо плекати спільність і єдність зі святими, то це означає, що ми ховаємо нашу «мину» в хустку. Вона не зможе принести свій законний прибуток, якщо лежатиме безчинно. Християнський характер не може зростати і розвиватися, якщо нехтувати тими засобами, які Бог передбачив для його удосконалення. Таке нехтування обов’язково принесе духовний занепад. Чим триваліше і упертіше нехтування, тим важче помітити занепад і меншою є схильність виявляти енергію, наполегливість і запал для виправлення. Натомість дбайливе та правильне використанні цих засобів благодаті становить «гостину з страв ситих», які напевно будуватимуть та надихатимуть духовне життя, допомагаючи йому приносити численні плоди для святості, що даватиме зріст, якого шукає Цар.
Однак притча показує різні степені зросту в різних випадках внаслідок правильного використання «мини». «Мина» при дбайливості одного слуги принесла десять, тоді як інший придбав п’ять. Це нагадує нам загальновідоме правило, що навіть ті самі засоби благодаті не приносять всім прибутку в однаковій мірі. Деякі, наприклад, є з природи більш старанними і розсудливими, або більш великодушними, або вдячними. А тому різні засоби благодаті по-різному промовляють до серця різних осіб, тож, як наслідок, врожай різниться кількісно. Ще інша ілюстрація того ж знаходиться в притчі про сіяча (Мт. 13: 8), де насіння на доброму ґрунті приносить різний плід – в тридцятеро, в шістдесят раз і в сто раз.
Тим не менше, всі характери, які принесли плід, є визнані і нагороджені як «переможці», як члени «малої черідки», бо «сподобалося Отцю... їхньому дати їм Царство». Різна міра плоду – у тридцять, у шістдесят і у сто разів, або десять і п’ять мин, позначає радше відмінності в перешкодах, які потрібно подолати, і т.д., аніж невірність у використанні багатств благодаті. Дехто може працювати довго і старанно з малими результатами, в той час, як такі ж зусилля інших, які мають більш рішучу волю і більшу неухильність, можуть вчинити великі речі. Деякі через помилки, а зрідка й відступництва, від яких вони згодом оправляються, гають час і нагоди, які вже ніколи не можна повернути, хоча вони отримують прощення і великодушно поновлюються у божественній ласці, і відтоді біжать зі старанністю та терпеливістю аж до кінця.
Тому всім їм, задля їхньої вірності – оскільки вони подолали перешкоди на своєму шляху і дбайливо плекали плоди духа за допомогою всіх запропонованих засобів благодаті, – є дане щедре запрошення у вічне царство, навіть якщо їхні найкращі зусилля були далекими від досконалості і кожному доводиться далі мати шату Христової праведності, приписану йому через віру. Ступінь вивищення в царстві різниться залежно від міри їхнього плоду тут. Тверда наполегливість, яка забезпечує здобуття «десяти мин» тут, нагороджена відповідним вивищенням там, яке образно порівнюється з владою над десятьма містами; натомість вірність, яка інколи хибила і опинялася під загрозою внаслідок небезпечних відступлень, згодом залагоджених, і яка стійко добилася «п’яти мин», нагороджена вивищенням в Царстві, представленим «владою над п’ятьма містами».
Притча про таланти ілюструє плоди праці. В ній міра зросту є такою ж у випадку обох вірних слуг – кожен подвоїв свої «таланти». Кожен отримав те саме схвалення згідно з принципом, згаданим Павлом (2 Кор. 8: 12): «Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має». Хто дійсно має «охоту [охочий розум]» служити Господу, той завжди знайде шлях служити, вживаючи будь-які наявні таланти. Це обов’язково принесе зріст; і якщо ми не побачимо цього негайно, вже зараз, то воно виявиться згодом. «Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови». Плоди виявляться згодом, коли все таємне стане явним.
Мова про різницю нагород, що супроводжувалася тими ж словами про схвалення та запрошення до слави та радості Царства Господа, наводить на думку вірші, які заохочують нас радіти усіма нинішніми нагодами для страждань і служби, які свідчать про нашу вірність, бо вони виконують в нас «у безмірнім багатстві славу вічної ваги», а також нагадують, що в Царстві небес одні будуть більшими, а другі – меншими. Це має спонукувати нас «складати скарби в небі», де міль не псує і де злодії не підкопуються і не крадуть (Див. Мт. 5: 11, 12; 2 Кор. 4: 17, 18; Мт. 11: 11; 6: 20).
А як стосовно невірного слуги, котрий заховав свою «мину» в хустку (котрий не зумів скористатися засобами благодаті для свого духовного збудування і розвитку характеру) і закопав свій «талант» (часу або засобів, або освіченості, або якоїсь здібності – великої або малої) в землю, щоб служити собі і Мамоні? Чи є якась нагорода за його віроломне зловживання майном Учителя? Ні! Навіть те, що він має, буде в нього забране, і його вкинуть у зовнішню темряву (Лк. 19: 24-26; Мт. 25: 28-30). Принцип, представлений в заголовному вірші, є принципом, на основі якого будуть роздані нагороди. «Переможцям» цього віку мають бути довірені надзвичайно великі речі, тому їх потрібно випробувати, чи вони цього гідні: вони повинні пройти іспити і бути випробуваними.
Громадяни, які ненавиділи Його (вірш 14) і вислали за Ним звістку, кажучи: «Ми не хочемо, щоб цей чоловік панував над нами», – представляють не тільки юдеїв, які вигукували: «Геть з Ним! Розпни Його! Ми не маємо царя окрім кесаря!» Вони включають також усіх тих, котрі, прийшовши до знання Христа і Його грядущого царства, настільки є в незгоді з праведністю, що не бажають собі обіцяного Тисячолітнього Царства. На них прийде гнів, великий «час горя, якого не було від існування люду аж до цього часу», – після порахунку зі «слугами» і нагородження їх. «Приведіте сюди і на очах моїх їх повбивайте», – це свідчить про праведне Господнє обурення на тих, хто чинить зле, але жодним чином не позбавляє надії прощення тих, котрі тоді навернуться і стануть вірнопідданими Царя.
R1972 (1896 р.)