СУДЖЕННЯ – ЙОГО ВЖИВАННЯ І ЗЛОВЖИВАННЯ НИМ

"Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам" (Мт. 7: 1, 2).

В очах Бога і всіх неупереджених людей дуже неприємним є характер тих, котрі беруть на себе обов'язок чинити немилосердний суд над всіма людськими справами і поведінкою, чи то в церкві, чи поза нею.

Те, що наш Господь говорив про зловживання судженням, а не про обґрунтоване використання цього благородного права, ясно видно з наступних віршів (3-5), які застерігають проти лицемірного осудження інших за недоліки не більші, ніж недоліки тих, які мають вони самі, але на які самолюбство вперто закриває очі; а також з віршів 15-20, які закликають нас остерігатись вовків в овечій одежі, або, іншими словами, вживати здоровий розум, розрізняючи між правдиво посвяченими і вірними Божими дітьми, чиї серця є чисті і вільні від підступу, і тими, хто старанно маскує вовчий характер під зовнішніми запевненнями в побожності, щоб ввести в оману і звести з дороги необережних.

Господь говорив: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх", і що для безпеки і захисту Господнього народу необхідно застосовувати безстороннє і неупереджене судження, порівнюючи їхні плоди (характер, поведінку чи науки) з їхніми запевненнями і Словом Бога. Отже, це є дуже обґрунтоване вживання судження, а ті, хто, не зважаючи на Господнє застереження, чи нерозважно, чи вперто вхиблять застосувати таке судження, наражають себе на підступні пастки великого противника. Не можна толерувати вовка, ані шанувати його овечу одежу: він не має жодного законного місця в зібранні справжніх овець, доки його характер не зміниться через покаяння і підкорення волі Бога. Його присутність може принести лише докір всім тим, хто тісно пов'язаний з ним і розсіває насіння неправди і розбрату. Пізнаючи прикмети святих, він буде підступно перетворювати в товар їхні святощі і домагатись тої християнської доброзичливості, яка давала б йому волю в його нечестивій роботі.

Нажаль, багато простодушних осіб, нехтуючи Господньою порадою і на велику шкоду своїй духовності, в слабості піддаються цьому домаганню. Вони кидають те, що є святе, псам і розсипають свої перли перед свинями, а вовка часто терплять з поваги до його овечої одежі. Справжня доброзичливість до таких характерів не полягає в тому, щоб дозволяти їм спокійно йти своїм шляхом; і це не є справжньою відданістю справі Христа. Найбільш шляхетною і правдивою доброзичливістю до них і до справи Христа в загальному є твердо і відверто дати знати таким особам, що ми бачимо їхній характер і відмовляємось йти за ними або супроводжувати їх, доки не виявиться зміна їхнього серця, а також рішуче і відкрито опиратись їхньому впливу, хоча така поведінка, без сумніву, викличе переслідування в якійсь формі.

Така відверта і рішуча поведінка в деяких випадках може пробудити в того, хто заблукав, відчуття порочності його вчинку, і, роблячи це невигідним для нього, може зменшити спокусу продовжувати йти в негідному напрямку. У всякому випадку, це дає вівцям і ягнятам Господнього стада попередження про небезпеку, якої можна сподіватися з таких джерел. Заохочувати або допомагати таким означає ставати учасниками їхніх злих вчинків (2 Івана 11). Християнська доброзичливість не вимагала б, щоб нечестивець чи розпусник був захищений від природного покарання за свою негідну поведінку. Тому допомагати їм означає лише чинити шкоду божественному розпорядженню, згідно з яким гріх тягне за собою відплату для виправлення грішника. Отже, якщо б, наприклад, блудний син розтратив своє майно, живучи розпусно, а нерозумний батько покрив його витрати і знову відправив його, не дозволяючи йому усвідомити погані наслідки його поведінки, то син не зрозуміє уроку і ще далі зайде в злому напрямку. Любов Бога не є такою нерозумною. Якщо б так було, то Він би не дозволив, щоб на світ прийшов великий час горя, яке тепер насувається. Але Він дозволить це, і коли суди Господа таким чином відбуватимуться скрізь на землі, то мешканці світу будуть навчатися праведності (Іс. 26: 9). Однак це не наша справа накликати зло на злочинців, бо помста належить Богу. І не суперечило б духу Господа виявити жаль і пом'якшити страшні нестатки тих, які через власне безумство потрапили в біду. Це не перешкодило б необхідному уроку, а навпаки, схиляло б до зм'якшення серця і робило б його більш чутливим до цього уроку.

Хоча ця проповідь нашого Господа ясно навчає про обґрунтоване застосування судження задля мудрих і святих цілей, перший вірш цього розділу виразно наказує, щоб ми не вважали себе компетентними суддями людських сердець і не засуджували їх немилосердно на нашу власну відповідальність. Однак, коли напрям їхньої поведінки є явно протилежний і кидає виклик Божому закону, як в випадках замаскованих "вовків", "свиней" і "псів", то вирок цього закону, який є Божим судженням , а не просто нашим, завжди повинен бути визнаний.

Фактично, якщо ми маємо духа Господа, наше судження співпадатиме з Його – схвалюючи те, що схвалює Він, і осуджуючи те, що осуджує Він. Ми будемо виносити праведний суд, який чинить всі можливі скидки на користь тілесних слабостей, сили спокуси і недосконалості знання, і який, завжди маючи в розумі, що нам також бракує досконалості, ніколи не забуває золотого правила: "Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки" (вірш 12; 3 М. 19: 18; Мт. 22: 40; Рим. 13: 8, 9, 10; Гал. 5: 14; 1 Тим. 1: 5).

Вірш 2 робить надзвичайно необхідним застосування цього золотого правила в таких випадках – "бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам". О, якщо б чоловік чи жінка завжди рахувалися з цим, скільки немилосердних суджень і лихослів'я, скільки гірких слів були б стримані! Якщо б кожний міг розпізнати в іншому духа любові і щирості, як швидко могло б бути виправлене зло! Якщо б докори завжди висловлювались в дусі золотого правила, наскільки ефективнішими вони були б, ніж тоді, коли приправлені поглядом ненависті і помсти!

"Які мудрі є Божі накази,
Які певні вказівки Його".

Добре подумаймо над ними і щораз більше розвиваймо в своєму власному серці духа Божої любові і доброти – духа Його святого закону.