[OV031]
БІБЛІЙНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИБРАННЯ

Сьогоднішнє покоління мало усвідомлює, який жахливий зміст вкладали його батьки в слова “призначення” й “вибрання” в питанні Божественного плану для людства. Причина в тому, що протягом останніх сорока років цих доктрин не навчали жодною мірою. Катехізиси, які раніше наставляли дітей, молодь і сивочолих, тепер, як правило, опинилися на смітнику. Дехто каже, що причина в тому, що сучасна публіка “не зносить здорової науки” (2 Тим. 4: 3, Хом.). Ми відповідаємо, що погляд на призначення та вибрання, який століттями підтримували наші предки, не був ні здоровою доктриною, ані не містив тверезого міркування. Він суперечив як здоровому глузду, так і Святому Письму. Ми раді, що пародії на Божественний характер і правління, які раніше ототожнювалися зі словами “призначення” і “вибрання”, більше ні для кого не є прийнятними.

Правда, кілька найбільших конфесій все ще заявляють, що вони тримаються “Вестмінстерського Визнання Віри” (“Westminster Confession of Faith”), але ми знаємо, що в приватних розмовах і в серці принаймні ця риса згаданого визнання ігнорується і заперечується. Про пресвітеріанство добре свідчить той факт, що воно, залишаючись вірним Вестмінстерському Визнанню, прийняло для публічного представлення нове викладення віри, яке, не заперечуючи згаданих рис, відверто їх ігнорує.

КРИТИКА ПОМИЛКОВОГО ПОГЛЯДУ

Щоб підкреслити, чого Біблія не вчить, давайте коротко розглянемо помилкове уявлення про призначення і вибрання, яке швидко відходить у минуле, і яке, можливо, зробило більше, ніж майже всі інші, щоб відвернути людей від Бога й Біблії. Пам’ятаймо, що ми критикуємо не людей, а доктрини. Критикуючи доктрини брата Кальвіна, ми раді визнати, що він мав багато благородних якостей серця і розуму, і що в деяких аспектах його вчення справило потужний вплив на добре у світі. Безсумнівно, його погляди на верховенство Бога – Його справедливість і силу – мали помітний вплив на християнські настрої в цьому напрямку, що призвело до більшої пошани до Божественної сили, хоча, побоюємося, не дуже сприяло вихованню любові до Бога. З кальвіністського погляду Всемогутній, досконалий у мудрості та силі, заздалегідь намітив незмінний план, представлений словами “Божественне Призначення”. Згідно з цією теорією, все, як добре, так і погане, було визначене наперед і у своєму виконанні неминуче.

Ця доктрина, якщо її застосувати до людства, проголошує, що Верховний Творець від самого початку задумав, призначив, що невелика жменька (нечисленні святі) повинна становити Його вибраних, Його улюбленців і бути ушанованою славних речей на небесах. Катехізис ретельно підкреслював, що ця Божа прихильність “не є за якісь наші діла чи заслуги, але за Його власною суверенною волею”. Якщо надати цим словам повної ваги, то це означає, що якби суверенна воля проявила себе з подібною доброзичливістю до невибраних, то вони теж розділили б небесні благословення. А оскільки Божественна милість не пов’язана з працею або заслугами з нашого боку, то [OV032] з цього випливає, що нестача вчинків і нестача заслуг з боку невибраних не повинна позбавляти їх найголовнішої з Божественних милостей, якщо Божественна доброзичливість прихильна до них.

Що ж до долі невибраних, то їхня справа розглядалася з найбільшою обережністю, яка тільки можлива в даній ситуації, пером здібної людини. Нам спокійно пояснили, що “Бог обминув їх”. В основі цієї теорії лежить доктрина повної зіпсованості. Стверджувалося, що переступ батька Адама проти Божественного Закону варт вічних мук як присуду з боку Справедливості для нього самого і для кожної його дитини, яка коли-небудь народиться. Нам говорили, що це було справедливе покарання, і що Бог через Христа лише звільнив вибраних на знак Своєї любові й благодаті, оминаючи інших, не обираючи їх, щоб врятувати від мук. Доктрина призначення була додана до доктрини вибрання з наміром показати, що Божі уподобання в справі вибрання тих, кому Він надаватиме перевагу, були визначені задовго до їхнього народження, і що з такими ж міркуваннями Він передбачив, що жодної допомоги, жодного адекватного полегшення не повинно бути для невибраних: їх слід повністю оминути, щоб їх спіткала доля, до якої вони були засуджені, – вічні муки. І ця доля і кількість невибраних були повністю відомі Богові заздалегідь і схвалені як Його незмінна воля, Його найвище благовоління.

БУНТ У СЕРЦІ ВЕСЛІ

Джон Веслі був вихований під впливом згаданих вчень, але, бувши служителем єпископальної церкви, відчував, що не може проповідувати таким чином. Його розум відмовлявся вважати таку річ сповненою любові, навіть якщо вона була справедливою, і його серце повністю відкидало думку про те, що Божественний характер і план можуть бути такими. Маючи велике серце, брат Веслі оприлюднив протилежну теорію, а саме: оскільки Бог є Любов, то Він повинен робити все, що в Його силах, щоб спасти наш рід від вічних мук. Брат Веслі наполягав на тому, що мільйони людей, які потраплять у вічні муки, потраплять туди з власної відповідальності, всупереч усім зусиллям Бога уберегти їх від цього. Бувши шляхетною душею, він свого часу зіткнувся з переслідуванням, намагаючись розповісти про Божу любов і закликаючи грішників не вважати себе невибраними й приреченими на вічні муки, а прислухатися до голосу Божественного милосердя, навернутися до Господа всім серцем і отримати щедре прощення. Повне сердечних почуттів вчення Веслі здобуло тріумф над логікою Кальвіна. Воно не тільки призвело до формування величезної спільноти християн під назвою “методисти”, але й, на додаток, трансформувало погляди християнського світу всіх конфесій так, що сьогодні, незалежно від конфесійних обітів, члени практично всіх християнських інституцій дотримуються поглядів Веслі.

ОБИДВА ПРАВИЛЬНІ І ОБИДВА НЕПРАВИЛЬНІ

Засвідчуючи пошану до Кальвіна і Веслі як Божих дітей, а до багатьох послідовників їхніх учень – як до святих, може здатися, що з нашого боку було б нерозважливо критикувати когось із них, а особливо обох. Однак ми заохочуємо це зробити з двох причин:
1. Ми хочемо показати, що в деяких аспектах обидві ці доктрини є правильними й біблійними, а в інших – неправильними й небіблійними.
2. До цього нас також спонукає той факт, що конфесійно ці протилежні доктрини приблизно однаково представлені у світі, і всі визнають, що вони не можуть бути правильними й водночас суперечити одна одній.
3. Якщо нам вдасться продемонструвати, що ці дві протилежні системи можуть бути гармонізовані й що елементи обох можуть бути доведені як такі, що відповідають Писанню і гармоніюють одна з одною, то віримо, що захисники обох шкіл матимуть підстави дякувати нам за служіння, а тисячі людей, які через конфлікт цих доктрин втратили віру в Біблію як Боже Слово, можуть бути врятовані від невір’я.

СПОЧАТКУ ВІДКИНЬМО ПОМИЛКИ

Перш ніж підійти до цього питання з погляду Писання, ми повинні відкинути деякі софістики й помилки, пов’язані [OV033] з цими популярними доктринами, і побачити їх в істинному світлі, щоб ми могли правильно оцінити вчення Святого Письма з цього питання.

Перш за все, звернім увагу на сильні сторони кальвінізму, які повинні бути непорушними і які ніколи не можуть бути відкинуті Божими дітьми без шкоди для себе – Божественний Суверенітет, Завбачення, Мету, Намір, Справедливість і Силу. “Господеві відвіку відомі всі вчинки Його” (Дії 15: 18). Зверніть увагу на Його власні слова через Пророка: “Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав” (Іс. 55: 11).

Ми зобов’язані погодитися з кальвінізмом щодо Божественного передбачення того, що має статися. Щобільше, нічого не може статися всупереч Божественному дозволу, хоча багато чого відбувається всупереч Божественному Закону, дозволене для мудрих цілей. Але, погоджуючись з братом Кальвіном щодо цих сильних сторін Божественного характеру, ми повинні погодитися з братом Веслі, що любов є не тільки елементом Божественного характеру, але й, разом зі справедливістю, панівним елементом Божественного плану. Ми повинні погодитися з братом Веслі, що ні людська справедливість, ні людська любов не можуть призначити наперед вічні муки для більшості нашого роду, ані для жодного його члена. Ми повинні погодитися з Веслі, що, згідно з Божественним Планом, остаточно Божа благодать прощення гріхів повинна бути вільною благодаттю і поширюватися на кожного члена нашого роду. Якщо наш погляд на вільність цієї благодаті ширший, ніж у брата Веслі, то це, мабуть, не означає, що наші серця ширші за його серце, а означає, що настав час підняти завісу невігластва й забобонів і дозволити очам нашого розуміння бачити ясніше “зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина [Любові величної Божої]”, “і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою” (Еф. 3: 18, 19).

Показавши, що погляд брата Кальвіна вважав Бога всемогутнім і повним гідності, проте позбавленим любові, доречно показати, що брат Веслі, теоретично визнаючи Бога Божественної любові, вважав, що Йому брак мудрості й завбачення. Брат Веслі визнавав разом з братом Кальвіном, що лише жменька святих віруючих потрапить до неба, а також що всі інші підуть на вічні муки. Різниця між цими двома теоріями, таким чином, не мала жодного практичного відношення до страждань загублених, а лише стосувалася Божественного характеру і самого задуму, пов’язаного зі стражданнями. Кальвін вчив, що Бог так хоче. Веслі заперечував це. Очевидно, що “Бог усякої благодаті” мав би втілювати в Собі не тільки люблячі якості ідеалу Веслі, але й гідність, мудрість та силу ідеалу Кальвіна. Між ними обома ми знайшли б Бога Біблії й Бога, Якого міг би схвалити наш розум. Повністю збалансовані, повністю скоординовані Божі Справедливість, Любов, Мудрість і Сила повинні проявлятися в Його стосунках з людством. Яка нам користь від люблячого Бога з вчення Веслі, Який бажає всіляких благ для Своїх створінь, якщо при цій любові Йому не вистачає мудрості, щоб керувати таким добрим планом, або не вистачає сили, щоб виконати такий добрий план, схвалений його Мудрістю і Любов’ю? Будьмо певні, що Бог, об’явлений у Біблії, є досконалим у всіх Своїх якостях. Його Передбачення, споглядаючи уздовж течії часу, передбачило б кожну подію, пов’язану з інтересами Його створінь. І якби це Передбачення усвідомлювало, що Божественна Справедливість не може дарувати створінню вічне життя в блаженстві, але повинна увічнити його існування у вічних стражданнях, тоді Божественна Мудрість і Любов, безсумнівно, вирішили б, що Божественна Сила не повинна використовуватися для створення цієї істоти; і Божественна Справедливість, напевно, постановила б, що не повинна бути створена істота, яка, як передбачила Божественна Мудрість, має провести вічність у нещасті.

ВІДМОВА ВІД ХИБНИХ АРГУМЕНТІВ

Нам добре відомі хибні аргументи [OV034], висунуті братом Веслі та його колегами:
1. Що Бог може створити людську душу, але не може її знищити. Абсурд! Не відповідає Писанню! Ми кажемо: хіба не написано, що “безбожних усіх Він [Бог] понищить” (Пс. 145: 20)? І ще: “Душа, що грішить, вона помре” (Єз. 18: 4); “Бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в Геєнні” (Мт. 10: 28); “Бо заплата за гріх – смерть” (Рим. 6: 23).
2. Ще один хибний аргумент: Бог залишив долю язичників у наших руках і визначив, що, помираючи в кількості дев’яносто п’ять мільйонів на день, вони повинні піти на вічні муки, якщо християни не скажуть їм слово про Христа і Його викупну працю. Який абсурд! Чи варто дивуватися, що невір’я висміює таке огидне спотворення Божественної Справедливості й Любові? Безумовно, характер Небесного Отця був грубо спотворений Його власною сім’єю, Його власними дітьми! Наші серця і наші розуми волають до живого й істинного Бога Біблії, Який знав, що робив, коли брався за створення нашого роду, – Бога не тільки доброзичливого у Своїх задумах, але й глибоко мудрого, здатного і могутнього у здійсненні всіх Своїх намірів. У Біблії, і тільки в ній, ми знаходимо опис Бога з таким характером і таким планом.

ВИБРАННЯ І ВІЛЬНА БЛАГОДАТЬ

Коротко кажучи, Святе Письмо вчить про вибрання в теперішньому віці “Церкви первороджених, на небі написаних”, однак воно не вчить, що невибрані приречені на вічні муки. Воно вчить, що мертві дійсно мертві, але не безнадійно мертві, і вони не мертві як дикі тварини. Воно вчить, що вирок смерті прийшов на весь наш рід і призвів до нашої розумової, моральної та фізичної вади й занепаду. Воно вчить, що смертний вирок, винесений нам як роду, був би вічним, якби не Боже милосердя, виражене через Ісуса, і праця, яку Він виконав і ще виконає для нашого роду. Воно вчить, що надія нашого роду – воскресіння з мертвих і звільнення від панування недосконалості та гріха.

Біблія не вчить, що Вільна Благодать уже досягла людства. Навпаки, вона вчить, що зараз відбувається процес обрання, і що у свій час, коли обрання завершить вибір Нареченої Христа, Вільна Благодать пошириться по всій землі, і кожне створіння буде приведене до пізнання Господа: “Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”. Цим часом Вільної Благодаті буде Тисячолітній вік; і протягом цього віку Церква Христа, яка нині обирається, буде співспадкоємицею Ісуса в Його Царстві та його славній праці для підняття людства з умов гріха та смерті. Таким чином, “вибрані” теперішнього часу остаточно будуть використані Господом як Його “Царське Священство” під проводом Ісуса Христа, їхнього Голови, їхнього Первосвященника, щоб благословити всі племена землі найповнішою і найбільш абсолютною можливістю досягти реституції до людської досконалості й вічного життя, інакше люди, відкинувши цю ласку, помруть Другою Смертю і стануть, немовби їх ніколи не було.

Нас запитують: “Чи не означають вислови Святого Письма, які вчать, що буде “вибрана” Церква, що маси людства є невибраними? А якщо вони, відповідно, невибрані, то не можуть потрапити в ту саму щасливу оселю з вибраними й повинні бути передані на вічні муки!” Як дивно, що ці злі припущення, які не відповідають характеру і Плану Небесного Отця, так наполегливо осілися в нашій свідомості! Чи так само хибно ми міркуємо і про інші речі? Цивілізований світ у наш час звик до слова “вибори”. Ми обираємо парламенти й конгреси. Кількість обраних на ці посади дійсно невелика порівняно з кількістю населення. Таким чином, ми постійно маємо перед очима обрану маленьку громадку і невибрані маси – мільйони. Чи можемо ми думати, що ті, кого не обрали до законодавчих органів чи Конгресу, неодмінно повинні, через те, що їх не обрали, зазнати якихось мук? І чи не так само абсурдно міркувати подібним чином щодо вибраних і невибраних, згаданих у Святому Письмі? Навпаки, як законодавців і суддів обирають з-поміж людей через їхню передбачувану придатність до особливої праці, і призначають [OV035] на посаду з метою збереження інтересів невибраних, так і ми бачимо обрання, яке займає таке важливе місце в Божественному Плані. Церква обирається до членства в Тілі Христа – в Духовному Насінні Авраама. І божественне твердження полягає в тому, що в цьому Насінні Авраама, у цій вибраній Церкві, усі племена землі будуть благословенні. Безумовно, це єдиний розумний і тверезий погляд на згадану річ, єдиний біблійний погляд, єдиний погляд, який дозволяє нам оцінити характер і План нашого Бога у відносинах з Адамом і його родом (Гал. 3: 29).

ПЕРЕДБАЧЕННЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ

Чи призначив, тобто визначив, Бог заздалегідь, які саме особи будуть благословенні можливостями Високого Поклику цього Євангельського віку до співспадкоємства з Христом? І, відповідно, чи визначив Він, які члени нашого роду можуть мати реституційні благословення наступного віку, а які будуть визнані недостойними вічного життя на будь-якому рівні й будуть віддані на смерть – “Другу Смерть”, вічне знищення? Ми відповідаємо, що ніщо в Писанні не може бути витлумачене на користь запропонованого погляду. Призначення в Біблії стосується Божественного характеру. Творець знав про гріхопадіння людини й смертну кару за нього, а також про Свій власний план відкуплення і відновлення людського роду. Він знав, що надасть привілей бути Відкупителем Своєму Єдинородженому Синові. Але це залежало від волі Логоса. Для Нього це не було примусом, а справою вибору.

Так само наш Творець визначив наперед, тобто призначив, що декому з людського роду буде надана можливість стати співспадкоємцями Відкупителя в Його Царстві та природі. Такий клас був призначений, тобто визначений наперед, але не було дано жодної пропозиції щодо осіб, які складатимуть цей наперед визначений клас. Навпаки, виразно сказано, що в гармонії з Божественним Планом багато хто повинен бути покликаний до цього високого становища порівняно з тими небагатьма, які будуть вибрані. Умови, на яких буде вибраний той чи інший покликаний, чітко викладені у Святому Письмі; і тим, хто удостоївся покликання, дано особливе напучення розглядати цю річ як цілком залежну від їхньої власної вірності, бо “вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте” (1 Сол. 5: 24) – все, що обіцяв. Отже, покликаним залишається “вчинити міцним своє покликання та вибрання”.

Св. Павло викладає це питання призначення найбільш виразною мовою і чітко вказує на те, що Божественне призначення стосується не окремої особи, а класу і характеристик усіх, хто буде належати до цього класу. Він призначив, що ніхто не може прийти до згоди з Ним або бути придатним для цього класу, якщо спочатку не увірує в Христа як свого Відкупителя, полишивши гріх, – якщо спочатку не буде виправданий через віру в дорогоцінну кров. Далі такі особи повинні посвятитися, взявши на себе святі обіти відданості Господу, Його Правді та Його службі до самої смерті. Мало того, цих обітів посвячення вони повинні дотримуватися якомога краще, повинні жити ними день-у-день аж до кінця періоду їхнього випробування й перевірки. Тим часом зачаті святим Духом, ці привілейовані особи повинні плекати плоди й благодаті Духа і ставати у своєму серці копіями дорогого Божого Сина, хоч би які вади й недосконалості не впливали на їхню зовнішню поведінку і слова.

Таким є Боже призначення. Апостол каже: “Кого Він передбачив [вибрану Церкву], тих і призначив [наперед визначив], щоб були подібні до образу Сина Його” (Рим. 8: 29). Хто з “покликаних” не досягне подібності характеру до Христа, той не зможе вчинити своє покликання і вибрання певним і буде відкинутий від членства в Ньому, бо Бог призначив, що ніхто не зможе бути в цій славній вибраній громаді, окрім тих, хто, завдяки Його допоміжній благодаті у Христі, досягне славної подібності характеру до Відкупителя.

Ми вважаємо, що з цього погляду вчення про Боже вибрання і визначення наперед щодо Церкви й тих, хто має стати її членами, є славним і розрахованим на розвиток християнського характеру, щоб надихнути апостольською ревністю покликаних. Що ж до Вільної Благодаті Божественного Плану, то з [OV036] такого погляду це, безумовно, найславетніша пропозиція – обіцянка дати благословенні можливості кожному члену людського роду. Написано, що Христос – “Світло правдиве... Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ” (Ів. 1: 9).

Прекрасна символічна картина Тисячолітнього віку і благословень, які поширяться на все людство під Новою Угодою Ізраїлю, постає перед нами в Книзі Об’явлення. Спочатку “вибрана” Церква зображена як “Новий Єрусалим ... що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого”, що сходить з неба на землю, встановлюючи Божественне правління серед людей. Далі йде символічне представлення. “Ріка живої води, ясна, мов кришталь” представлена як така, що “випливає з престолу” Нового Єрусалиму, витікає, щоб благословити всі народи світу. Результатом є Рай з деревами життя по обидва боки річки й “листям дерев на вздоровлення народів”. Далі ми читаємо послання про Вільну Благодать, таку привабливу для брата Веслі й для всіх нас: “А Дух і Невіста говорять: Прийди! А хто чує, хай каже: Прийди! І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” (Об. 22: 17).

OV031