[OV252]
ДВА СПАСІННЯ

“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Івана 3: 16).

“Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна” (Ефесян 5: 25-27).

Деякі застосовують тільки перший текст і вважають Божественний план простою спробою врятувати людство від гріха та смерті й привести його до праведності та вічного життя тепер. Ті, хто дотримуються цього погляду, вельми спантеличені, адже потрібно визнати, що для піднесення людини було зроблено або робиться порівняно мало. Після шести тисяч років, як і раніше, вірно, що “ввесь світ лежить у лихому” (Хом.); “Бо темрява землю вкриває, а морок народи”. Щоб хоч якось повірити в цю теорію, її прихильники змушені значно знизити свої критерії. Вони змушені сподіватися, що Бог прийме мільйони непридатних людей, грубих, неосвічених і злих, до вічного життя і щастя, або хоча б надасть їм досвід чистилища, щоб зробити їх придатними, праведними й прийнятними для вічного життя. У цілому християни знаходяться у великому замішанні. Їхнє замішання веде до сумнівів, скептицизму, атеїзму.

Інший погляд, коротко викладений, полягає в тому, що Бог ніколи не мав наміру спасти світ, а лише спасти Церкву, вибрану “згідно з передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух” Правді (Хом.). Ті, хто дотримуються цієї теорії, також відчувають велику розгубленість, тому що здається незбагненним, щоб Бог не передбачив нічого для “мільярдів” нащадків Адама, а влаштував так, щоб вони народилися в гріху, були зачаті в беззаконні й зійшли в могилу (або гірше того) без чіткого знання про Бога, Його цілі й волю щодо них.

Як ми вже неодноразово зазначали, обидві описані теорії є помилковими. Писання говорить про два спасіння, абсолютно окремі й відмінні. Вони розрізняються за часом, оскільки одне “спасіння... проповідувалося спочатку від Господа” при Його першому приході, почало застосовуватися до Його Церкви в П’ятдесятницю й повністю припиниться при Його другому приході в кінці цього віку. Інше спасіння не застосовувалося ні до Першого приходу нашого Господа, ні протягом цього Євангельського віку, але буде застосовуватися до всього людства, за винятком Церкви, протягом Тисячоліття – тисячі років царювання Христа й Церкви, спеціально призначених для благословення світу та його піднесення з умов гріха і смерті.

Ці два спасіння чітко відрізняються як за своїм характером, так і за планом їхнього здійснення. Спасіння Церкви протягом цього Євангельського віку (від П’ятидесятниці) означає не тільки звільнення від умов гріха і смерті до вічного життя, але й передбачає, що вічне життя буде на небесному, духовному рівні, а не на [OV253] земному, людському рівні існування. Таким чином, апостол каже, що наша “спадщина, нетлінна й непорочна та нев’януча, захована в небі для нас, що ми бережені силою Божою через віру на спасіння” (1 Петр. 1: 4, 5). Наш Господь також сказав, що, воскреснувши, ми будемо подібні до ангелів. Апостол говорить, що в той час ми будемо учасниками божественної природи й подібними до нашого Господа й Відкупителя.

Спасіння світу, яке прийде слідом, буде зовсім іншим. Воно не буде містити перехід від земної до духовної природи, а буде означати спасіння від гріха й смерті до земної досконалості першої людини, створеної за образом і подобою її Творця й оточеної всіма необхідними благословеннями для її зручності. Людська досконалість і Едемський дім були втрачені через непослух Богу. Божественний задум полягає в тому, що заслуга послуху нашого Господа до самої смерті, коли вона в кінцевому підсумку буде застосована за людство, повністю скасує вирок смерті, винесений йому. Щобільше, Бог обіцяв, що та сама Жертва за гріх запечатає Нову Угоду між Ним і людством.

Благословення Нової Угоди почнуться відразу ж. Великий Відкупитель відтоді буде великим Посередником цієї Нової Угоди. Весь світ людства буде повністю під Його наглядом і управлінням для благословення людей, їхнього виправлення в праведності, їхнього підняття зі стану гріха й смерті назад, крок за кроком, до всього втраченого в Едемі. Все це було первинним задумом Великого Творця. Все це буде здійснено через Великого Відкупителя. Все це було забезпечено або гарантовано Його смертю, завершеною на Голгофі (Євр. 7: 22).

Св. Петро, вказуючи на цей славний час благословення світу, називає його “часами відпочинку” й “часами відновлення всього”. Він говорить, що всі святі пророки описували благословення тих часів реституції – тисячоліття, Міленіуму (Дії 3: 19-21). Як тільки наші очі розуміння відкриваються, ми бачимо, що слова апостола повністю підтверджуються Божественними записами, які описують чудові благословення, що мають прийти, коли земля дасть свій урожай. Тоді Загублений Рай стане Відновленим Раєм. Тоді Бог зробить Свій земний підніжок славним. Тоді благословення Господнє збагатить, і Він не додасть до нього смутку. Тоді води в пустині заб’ють джерелом, звеселиться пустиня та пуща. Але найбільш славними будуть зміни в людстві. Господь обіцяє повернути людям “уста чисті” замість суперечливих віровчень язичництва й церковності. Він обіцяє, що сатана буде зв’язаний на цю тисячу років, щоб більше не зводити народи. Він обіцяє, що “тоді розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим” (Іс. 35: 5; 2 Кор. 4: 4).

ДВА СПАСІННЯ – ОДИН СПАСИТЕЛЬ.

Обидва ці спасіння, згідно з Біблією, є результатом смерті Ісуса, нашого Відкупителя, Який помер, слухняний Божественній волі, “щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних” (1 Петр. 3: 18). Писання ясно показує не тільки два спасіння, але і дві частини праці Відкупителя, чітко розділяючи Його працю для Церкви й працю для світу. У Його смерті було Божественне загальне забезпечення за гріхи всього світу й особливе забезпечення за гріхи Церкви. Ці дві думки часто зустрічаються в Писанні. Один текст ясно говорить: “Він ублагання [задоволення] за наші гріхи [гріхи Церкви], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”. Його смерть становила задовільну ціну. Відкупитель застосував цю заслугу за гріхи Церкви, “за нас”, давним-давно, за вісімнадцять століть до нашого народження. Але тільки тоді, коли ми стаємо віруючими і вступаємо в [OV254] Угоду жертви, ми отримуємо свою частку в заслузі цієї великої жертви. Світ ще не отримав своєї частки в обіцяному благословенні, але дія Божественного Плану вірна і дасть його світові “часу свого”, як каже св. Павло (1 Тим. 2: 6).

Притягнення й покликання Церкви не були за принципом людської досконалості, бо всі є грішні, і ніхто не є праведним або досконалим. Багато з тих, кого притягнув Господь, за своєю природою були набагато більш впалими й розбещеними, ніж деякі, хто не дає жодних свідчень про дію благодаті у своєму серці. Покликання й притягнення Господом, мабуть, відбувається за принципом справедливості, любові до праведності, віри, смирення й послуху. Усі ці якості будуть притаманні досконалій людині. Але всі тією чи іншою мірою втратили їх. Той, хто зараз відгукується на заклик Господа, є прийнятий як такий, що має правильний стан серця, і, коли б він мав досконале тіло, це зробило б його досконалою людиною. Іншими словами, він має риси серця, які, коли б він був приведений до пізнання Правди, свідчили б, що він має чисте серце, і Господь бажає, щоб такі мали вічне життя та всі Його милості.

УМОВИ СПАСІННЯ РІЗНЯТЬСЯ

Звичайно, ці різні спасіння передбачають різні умови. Бог вимагав від Адама, якби той мав жити вічно й насолоджуватися Божественною милістю, своїм домом в Едемі тощо, бути слухняним розумним, справедливим вимогам. Порушення Божественного Закону привело на нього вирок смерті – «Смертю помреш» (Гиж.) – з усім, що це передбачало для нього самого та його нащадків: розумовий, моральний і фізичний занепад, слабкість, смерть. Вимога Бога до світу людства під час Тисячолітнього Царства буде простою – послух справедливим, розумним правилам, законам Бога. Той, хто в той час буде виявляти послух, зможе так само швидко підійматися по святій дорозі до досконалості в її кінці. Той, хто відмовиться від послуху, маючи при цьому можливість, не зможе прогресувати й у кінцевому підсумку помре Другою Смертю, від якої не буде відкуплення й воскресіння.

Слухняність, яка буде вимагатися від людства в Царстві великого Посередника, включатиме сприяння з боку людей в опорі своїм власним гріховним слабкостям. Вона буде включати прояви терпеливості й доброти до своїх ближніх, які страждали, як і вони. Їм доведеться повністю засвоїти Божественний закон любові до Бога всім серцем, розумом, душею, силою і до ближнього, як до самого себе. У міру того, як вони будуть усвідомлювати свої власні недоліки й прагнути їх подолати, просячи прощення не в Отця, а в Посередника, вони будуть зобов’язані дотримуватися Божественного правила проявляти до інших таке ж милосердя і прощення, якого бажають для себе. Умови, що визначають спасіння Церкви, повністю відрізняються від тих, які будуть для світу. Церква покликана зі світу за Божественним запрошенням страждати з Христом у нинішньому житті, у цьому Євангельському віці, а потім царювати з Христом у Тисячолітньому віці, беручи участь у Його Посередницькому Царстві для благословення, піднесення й спасіння світу. Тому не дарма наш Господь і апостоли, викладаючи поклик Церкви протягом цього віку, особливо і часто вказували на необхідність для всіх, хто має брати участь у цьому спасінні, брати участь разом з Відкупителем у Його жертві, у “Його смерті” і, отже, брати участь у “Його воскресінні” і в Його царюванні в славі. Вслухаймось в слова: “Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя” (Об. 2: 10); “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною” (Об. 3: 21).

OV252