[OV248]
“ПОШЛИ СЕРПА СВОГО”

“Пошли серпа свого й жни, бо настала година пожати” (Об’явлення 14: 15).

Розумні люди, здається, розмірковують на всі теми під сонцем, окрім релігії. Зверніться до людини з будь-яким питанням про промисловість, суспільний прогрес, політичну економію або фінанси, і ви побачите, що вона цілком обізнана про загальний закон Причин і Наслідків. Та коли мова заходить про релігію, та ж сама людина відмовляється визнавати або дотримуватися таких законів. Для ілюстрації: якби тисячі релігійних чоловіків і жінок запропонували дати загальний опис Божественного плану, відповідно до якого Всемогутній поводиться з людством, дев’ятсот дев’яносто дев’ять з них подивилися б на вас із повним здивуванням, нібито абсурдно припускати, що Бог веде Свої справи відповідно до принципів порядку, розуму і здорового глузду – Причин і Наслідків. Натомість Святе Письмо всюди стверджує, що наш Творець систематично впорядковує справи на землі та “все чинить за радою волі Своєї” (Еф. 1: 11).

Св. Петро ділить історію світу на три великі епохи, які в нашій загальноприйнятій версії Біблії позначені як “світи”. Перша з них, за його словами, тривала від створення наших перших батьків до потопу. Потоп був часом жнив, часом збору врожаю тієї епохи, і був завершенням періоду гріха, який, як він каже нам, переважав у той час. Тільки вісім осіб, Ной і його сім’я, були перенесені як осередок для іншої великої епохи, для іншого “світу”, який св. Петро називає “теперішнім небом й землею [світом]”, а св. Павло – “сучасним злим світом” (Дерк.), епохою, про яку Ісус говорить: “Моє Царство не із світу цього [епохи]”. При цьому Він знову стверджує, що “князем цього світу” є сатана.

Протягом цього довгого періоду, що тривав понад чотири тисячі триста років, відбувалися деякі речі – були дані деякі великі настанови й благословення від Всемогутнього. Нинішній “сучасний злий світ” (тобто епоха) повинен мати час жнив, і його справи повинні бути так само ретельно завершені, як і справи “тодішнього світу [до потопу]”. Потім настане нова епоха або “світ майбутній”, характер якого чітко окреслений у Писанні як повністю протилежний “сучасному злому світу”. Це буде “світ майбутній” (нова епоха), який, образно кажучи, матиме “нове небо й нову землю”, в яких Господь буде домінувати над людськими справами.

Його вибрана Церква теперішнього часу, пов’язана з Ним як Його Наречена, буде складати “нове небо” або нове духовне панування, під яким людське відродження принесе “нову землю”. У цій новій епосі все буде в згоді з характером її Царя, Князя Світла й Праведності, так само як умови “сучасного злого світу” відповідають характеристикам “князя цього світу”, “що працює тепер у неслухняних”, – “князя темряви”.

“ТОДІШНІЙ СВІТ”

“Світ” (епоха), який закінчився в потопі, здійснив велику справу. Саме протягом цього періоду, що тривав тисячу шістсот п’ятдесят шість років, Бог уперше випробував сатану, давши йому можливість проявити зрадницьке ставлення свого серця стосовно наших перших [OV249] батьків. Бажаючи утвердити себе імператором над землею, окремим і незалежним від Імперії Єгови, Люцифер став сатаною, противником Бога, і з того часу продовжує протистояти Божественній волі. Наші перші батьки під впливом брехні сатани виявили непослух Богу, що призвело до смертного вироку Адаму та його роду. Згодом, протягом століть, святим ангелам було дозволено спілкуватися з впалими людьми з наміром допомогти їм повернутися до згоди з Богом, але не тому, що Бог очікував таких результатів. Він знав, що людство не можна відновити інакше, як через заслугу Відкупителя, Чия жертва купить світ і Чиє царювання як Царя царів і Пана панів у кінцевому підсумку відновить охочих і слухняних з людства. Але ангели всю вічність могли б думати, що був можливий легший спосіб врятувати людей; що, якби їм було дозволено, вони змогли б просвітити, допомогти й підняти людство зі стану гріха й смерті назад до згоди з Богом. Бог не тільки хотів показати, що всі такі результати неможливі, але й хотів використати цю можливість, щоб перевірити відданість і вірність ангельських воїнств.

Серед свобод, наданих усім ангелам у той час, була здатність матеріалізуватися – приймати людську подобу. Нам не потрібно зупинятися на обговоренні можливості цього, оскільки ми звертаємося до тих, хто вірить у біблійні записи, і для них цілком достатньо, якщо ми наведемо один з численних біблійних прикладів: випадок з трьома мандрівниками, які з’явилися Аврааму і згодом виявилися ангелами – духовними істотами. Вони виглядали, говорили, їли й були одягнені як люди. Авраам не знав, хто вони, поки вони самі це не виявили, як читаємо в оповіданні з 1 Книги Мойсея 18 розд. Апостол Павло додає своє свідчення про цю подію, кажучи Церкві: “Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів” (Євр. 13: 2).

Протягом довгих століть ці відносини між ангелами й людством продовжувалися. Ми не маємо відомостей про те, чи хтось із людських істот отримав підтримку від їхнього служіння. Навпаки, як і передбачив Бог, вплив гріха був заразним, і незабаром деякі ангели так закохалися в людських дочок, що “взяли собі жінок із усіх, яких вибрали”, і вважали за краще залишити своє житло або духовний стан, щоб позоставатися в матеріалізованому вигляді й створити земні сім’ї, хоча їхні вчинки суперечили Божественному задуму і, мабуть, вони самі це розуміли. Божественна сила не втрутилася, щоб перешкодити їм. Ця провина бунту, залишення свого власного житла, рівня духовного існування, спочатку невелика, поширилася, і невтручання Бога виправдало припущення, що Він або не здатний впоратися з цією ситуацією, або не може забезпечити дотримання Свого Закону. Так минули століття, і земні діти “ангелів, що не зберегли початкового стану свого”, стали “велетнями... силачами, що славні від віку“ в ті часи, коли зрілість досягалася не раніше, ніж у сто років (1 М. 6).

Можемо бути впевнені, що протягом усіх цих століть кожен зі святих ангелів мав найповнішу можливість взяти участь у спокусливих задоволеннях гріха. І ми можемо бути абсолютно впевнені, що в ту епоху, в тому віці Бог повністю, цілком продемонстрував, які з ангелів були в серці й учинках, в дусі й правді, вірні Йому і всім принципам Його праведності. Після того як це сталося, “тодішній світ” прийшов до свого завершення, був поглинений потопом, оскільки, за словами Господа, вся земля зазнала розбещення цим злом. Вплив ангелів, схильних до розпусти, мабуть, все більше й більше вів до деградації людства, і ми читаємо, що Бог побачив, що “ввесь нахил думки серця її [людини] тільки зло повсякденно” [OV250].

“СУЧАСНИЙ ЗЛИЙ СВІТ”

“Сучасний злий світ” відрізняється від “тодішнього світу” тим, що він не має служіння ангелів, і людина, в загальному сенсі, залишена сама собі. З часів потопу світ в цілому рухався так, ніби Бога не було, за винятком юдейського народу й Церкви Христа, а також факту знищення содомлян і проповіді Йони ніневітянам, яка попереджала їх про майбутню загибель. Іншими словами, зовні виглядало, що Бог дозволив світу йти своєю чергою, втручаючись тільки тоді, коли зіпсуття ставало таким великим, що робило життя скоріше нещастям, ніж благом. Св. Павло, розглядаючи питання людської деградації, як це проявлялося в язичництві тощо, пояснює, що великий занепад людської сім’ї є результатом того, що в справі Божественного нагляду людина була залишена сама собі. Він говорить, озираючись на нащадків Ноя: “Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували... А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений” – вони віддавалися тому, що не приносило користі, оскверняли себе тощо (Рим. 1: 21-27).

Такий стан справ тривав від днів Ноя до трьох з половиною років після розп’яття нашого Господа, коли особлива Божа милість до народу Ізраїлю припинилася й була “зруйнована серединна перегорода”  – коли Корнилій став першим поганином, допущеним до привілеїв Євангелія. Протягом довгого періоду від Ноя до Христа – двох з половиною тисяч років – Бог, як ми бачили, не мав справи зі світом, але особливо мав справу з Авраамом, Ісаком і Яковом, а потім з народом Ізраїлю. Цим патріархам Він дав угоду, скріплену клятвою, що через їхнє потомство Він у кінцевому підсумку благословить усі племена землі. Щобільше, характер цієї обітниці був таким, що вона передбачала воскресіння всіх поколінь землі, які зійшли в смерть під великим адамовим вироком (Рим. 5: 12, 17, 19).

Народ Ізраїлю був відокремлений від усіх інших народів світу і зв’язаний з Господом, а Він з ним Угодою Закону, укладеною на горі Синай. Вимоги цієї Угоди передбачали, що весь народ повинен складати насіння Авраама, управляти всіма іншими народами й благословляти їх, але умовою було досконале дотримання Закону. Бог, звичайно, знав, що, бувши недосконалими людьми, ізраїльтяни взяли на себе непосильне зобов’язання. Але Він також знав, що під Його наглядом ця угода в кінцевому підсумку не буде для них невигідною, а навпаки.

Він використовував цей народ як образний, і їхні ювілеї представляли “часи відпочинку” (Дії 3: 20), які прийдуть для світу під Тисячолітнім правлінням Христа. Їхній суботній день образно представляв майбутнє благословення для духовного Ізраїлю. Їхній суботній рік образно представляв майбутнє благословення для світу, для всесвіту. Їхній День Примирення за гріхи образно представляв день кращих жертв, Христа і Церкви. Дійсно, ми можемо зрозуміти, що тілесний Ізраїль і всі його великі справи були образними передвісниками майбутніх ще більших благословень від Бога в наступних епохах.

КУЛЬМІНАЦІЯ ЮДЕЙСЬКОЇ МИЛОСТІ

Кульмінація відносин Господа з Ізраїлем була досягнута, як Він і визначив з самого початку, тоді, коли наш Господь Ісус залишив славу в Отця на небесному рівні й став плоттю, народившись під Угодою Закону. Не бувши прямим членом людської сім’ї, а “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників”, Він був досконалим і повністю здатним дотриматися всіх умов цієї Угоди Закону, що Він і зробив. Таким чином, відповідно до положень Угоди Закону Він один, і тільки Він, з усього юдейського народу [OV251] міг претендувати на права Угоди Авраама – передбачені благословення й законну владу благословляти людей, бо, як правитель землі, Він зайняв місце батька Адама з усіма його правами й повноваженнями, описаними в Псалмі 8: 4-6.

Зберігши ці права й привілеї як людина, наш Господь дійсно був би земним правителем з повною гідності повагою, найвищою серед людей. Але місце, яке Отець приготував для Нього і для світу, було набагато вищим. Як земний правитель, Він правив би занепалим родом, який вмирає, і мав би привілей лише радити, керувати й направляти їхні недосконалі зусилля. Але Він ніколи не зміг би привести їх до вічного життя. Тому Божественний план полягав у тому, що Він мав померти як Відкупитель Адама і його роду, щоб таким чином здобути справедливе, законне право підняти з гріха, деградації та смерті все людство, яке підкориться милостивим розпорядженням Божественного задуму, зосередженого в Христі. Саме заради виконання цієї риси Божественного плану наш Господь зрікся земного Царства, земних прав, усього, що Він мав, як викупна ціна за людину (Мт. 13: 44): “Що дав Себе Самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу” (1 Тим. 2: 6, Хом.).

“СХИЛИТЬСЯ КОЖНЕ КОЛІНО”

Тепер у нас є піднесений Месія, що володіє справедливо й законно набутою владою, за допомогою якої Він може благословити всі племена земні – всіх дітей Адама, відновивши для охочих і слухняних “загинуле” – земну досконалість і панування. Звідки Він почне Свою працю, яка благословлятиме? Усі пророцтва мали на увазі, що Месія почне Свою працю з Ізраїлю і що вона повинна просуватися через Ізраїль до всіх народів. Але пророцтва навіть не натякали на те, що перед тим, як дати “реституційне” благословення Ізраїлю під Новою Угодою (Закону) (Єр. 31: 31), Месія спочатку скористається Своєю “реституційною” владою для зібрання особливого класу людей, “вибраного роду, священства царського, народу святого”. Як говорить нам апостол, це зберігалося в “таємниці”, і, взагалі кажучи, як і раніше є “таємницею” не тільки для Ізраїлю, але й для світу. Зібрання духовних ізраїльтян було першим кроком у новій програмі – тих із юдейського народу, які під час Першого приходу нашого Господа перебували в правильному стані серця, коли були перенесені від Мойсея до Христа, від природного Ізраїлю до духовного Ізраїлю. Потім, як ми бачили, з часів Корнилія і далі, Євангельське послання було доступне всім, хто мав віруюче серце і відкритий слух, щоб прийняти його. Усі вони, як дав зрозуміти наш Господь, є лише “Малою Черідкою”. Ось Його слова: “Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство” (Лк. 12: 32).

Царство, вічне життя тощо, які Господь збирається дати, належали Адаму, були втрачені через його непослух і викуплені нашим Господом на Голгофі. Він дає їх Своїм послідовникам, “Малій Черідці”, але не для того, щоб вони їх утримували. Земні реституційні благословення належать їм тільки для того, щоб вони їх пожертвували. Той, хто не прийме їх на цих умовах, не може бути учнем Ісуса. Такими є умови небесного або високого покликання, дарованого Його послідовникам. Вони повинні взяти свій хрест і слідувати за Ним, жертвуючи земним життям і земними реституційними правами, якщо хочуть розділити з Ним славу й честь, які будуть Його в Його піднесеному становищі.

“Світ майбутній” означає просто прийдешню епоху, в якій мешкає праведність, в якій праведність буде переважати, а гріх буде повністю під контролем великого Відкупителя, Який тоді буде Царем слави й буде правити, царювати, просвічувати, благословляти, підносити, відновлювати, очищати, освячувати й доводити до досконалості тих представників роду Адама, які щиро відгукнуться на правила Його Царства. Всі інші будуть винищені як звірина нерозумна (2 Петр. 2: 12).

OV248