[OV229]
ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО
“Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки” (Матвія 7: 12).
“Як мудрі заповіді Божі, як справедливі Його настанови!”
Наше уявлення про Бога визначає наші найвищі ідеали й принципи. Тому той, хто має низьке або недбале уявлення про Всемогутнього, неминуче буде більш-менш низьким і недбалим у своїй поведінці в житті, бо кожен чоловік або жінка так чи інакше поклоняється своєму власному найвищому ідеалу. І це підтверджується словами нашого Відкупителя: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”. Наші прабатьки в Середньовіччі спалювали один одного на вогнищах і мучили усіляко через своє неправильне уявлення про Божественний характер, тому що їхні ідеали були занадто низькими. Вони щиро вірили в те, що сформулювали у своїх віровченнях і передали нам, а саме, що тепер Бог збирає з-поміж людей жменьку святих для небесного становища, а решту – всіх, хто ходить не за духом, а за тілом, – віддасть в руки демонів для вічних мук.
Маючи на увазі таке помилкове уявлення про біблійні вчення, вони просто копіюють це неправильне уявлення. Те, що цивілізовані люди вийшли за межі цих критеріїв Середньовіччя, можна тільки вітати. Проте, ми жалкуємо, що їхнє звільнення від омани не принесло їм всіх благословень, які мало принести. Вони досягли вищого ідеалу переважно шляхом ігнорування Біблії, заперечення її непогрішності, прийняття свого власного судження і міркувань, які, ймовірно, суперечать біблійним вченням.
Як сумно, що більшість благородних умів сучасного християнства заперечують, що Біблія є божественно натхненним одкровенням Бога, і вважають її лише твором доброзичливих, але неосвічених людей, порівняно з якими сучасні теологи є майстрами у всьому, цілком здатними написати власним розумом твори, що набагато перевершують Біблію, божественне натхнення якої вони заперечують.
ОСНОВА БОЖОГО ПРЕСТОЛУ
Біблійне твердження, що Справедливість є основою Божественного Царства або Престолу, дає розуму наочне уявлення про цінність справедливості відносно всіх елементів Божественного характеру. “Будь справедливим, перш ніж бути щедрим” – ось відоме прислів’я, яке, очевидно, повністю узгоджується з тим, що Писання говорить про характер Бога. Він перш за все справедливий – ніколи не буває менш ніж справедливим. Його Мудрість, Його Сила, Його Любов повинні узгоджуватися з цією якістю Справедливості й ґрунтуватися на ній. Те саме стосується й усіх, хто хоче наслідувати цей характер. Вони повинні бути спочатку справедливими. Характер, побудований на фундаменті, який так чи інакше ігнорує це, є порочним, неправильним, гріховним. Перша людина, створена за образом і моральною подобою Бога, повинна була мати Справедливість як основу [OV230] свого характеру. І всі її нащадки, як і раніше, володіють цією якістю, хоча і в різній мірі. Ми також називаємо її сумлінністю, праведністю. У деяких ця якість настільки слабка, що її легко переважають інші, сильніші якості розуму, такі як жадібність, любов до похвали тощо. Саме з цієї причини потрібні в’язниці, щоб стримувати більш впливові ділянки людського розуму й заохочувати його сумлінність, його почуття справедливості, праведності. Ці критерії праведності з самого початку вважалися й цінувалися як Божественні критерії й досі цінуються всіма, за винятком атеїстів.
У Середньовіччі мислячі уми намагалися знайти різні способи узгодити справедливість Бога з “науками демонів”, які спотворювали Божественний план для людства (1 Тим. 4: 1). Але в наші дні світло, що займається з усіх боків, відкриває для совісті, яка прокидається, факт, що старі віровчення свідчать, що людство потребує набагато вищих критеріїв, ніж ті, які вони приписують нашому Творцю. Ми повинні бути справедливими, щедрими, добрими, люблячими. Образ, представлений нам в оманливих віровченнях, зображує нашого Всемогутнього Творця як того, Хто володіє всіма цими якостями, але порушує їх, кожну з них, у Своїй поведінці з людством.
“ЩОБ ЛЮДСЬКИМ СИНАМ ОБ’ЯВИТИ ПРО МОГУТНІСТЬ ЙОГО”
Хто, маючи освічений розум, може як і раніше стверджувати, що було б справедливо, доброзичливо або любляче з боку Бога створити рід розумних істот, для більшості яких Він не передбачив нічого кращого, ніж вічні муки, і знав про це ще до їхнього створення? Хто може заперечувати, що було б більш справедливо, більш милосердно, більш мудро й більш любляче не створювати весь рід, ніж передбачати вічні муки для 999 з кожної тисячі, або навіть у гіршому співвідношенні, адже святі, звичайно ж, не становлять й однієї тисячної населення світу?
Біблія відкрито говорить нам, що багато рис Божественного плану зараз вкриті таємницею, але остання книга Біблії, яка пророчо зображує майбутнє, запевняє, що в призначений Богом час “довершиться Божа таємниця, як Він благовістив був Своїм рабам пророкам” (Об. 10: 7). Та ж книга запевняє, що в призначений Богом час, коли таємниця буде розкрита, “народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої” (Об. 15: 4). Зараз ми живемо саме в той час, коли “таємниця” закінчується і праведні діяння Бога, з погляду Писання, можна ясно бачити.
Але ці об’явлення призначені не для всього світу, а лише для “вибраних”, “освячених у Христі Ісусі”. “Вам дано знати таємниці”, але для сторонніх ці речі сказані в притчах і загадкових висловлюваннях (Мт. 13: 11, 13). Лише після того, як вибрані будуть прославлені й буде встановлене Тисячолітнє Царство, “таємниця” буде повністю відома світу, кожне коліно схилиться й кожен язик визнає. Отже, тільки ті, у кого розкаяне серце, можуть зараз бачити й розуміти істинний характер Бога, Його істинні наміри стосовно людини тощо. Наш Господь говорить: “Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Ів. 17: 3).
Для класу, до якого звертається наш Господь словами “очі ж ваші блаженні, що бачать”, і тільки для нього призначене послання про те, що пекло в Біблії – це могила, стан смерті. Усі з цього класу були засуджені на смерть через гріх Адама, і жоден, згідно з Писанням, не був засуджений на вічні муки. Саме їм дано побачити й оцінити любов Бога, яка забезпечила спасіння всіх людей від нинішнього стану деградації, гріха і смерті. Тільки вони можуть бачити, що Ісус був “Агнцем Божим, що на Себе гріх світу бере”, а не тільки гріхи Церкви. Тільки вони можуть бачити, що благословення [OV231] спасіння призначені для двох класів людства: зараз для класу святих, “покликаних Його [Божою] постановою”, яким обіцяно участь у Першому Воскресінні, а потім, під час Тисячолітнього віку, спасіння для всього людства – можливість реституції до первісного стану людини за Божим образом і подобою.
ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ДЛЯ ЦЕРКВИ
Ті, хто вважають, що Золоте Правило або будь-яке інше послання Святого Письма призначалося для всього людства, роблять велику помилку. Ні, вони є лише для Церкви, і це підтверджується не тільки фактом, що слова нашого Господа були звернені до Його учнів, але й тим, що апостольські послання також звернені до святих і дому віри. Інші не можуть бачити, розуміти й цінувати належним чином. Світський розум може цінувати й цінує максиму* “Чесність – найкраща політика” в довгостроковій перспективі, але не може оцінити значення нашого тексту в тому сенсі, щоб прийняти його як принцип і правило життя.
-------------
*Ма́ксима – правило, основний принцип, яким керується людина у своїх діях, учинках.
-------------
Відповідно до цієї думки, ми прагнемо донести важливість нашого тексту до тих, хто благословенний Отцем, хто був притягнутий, покликаний, освячений у Христі Ісусі і чиї очі якоюсь мірою побачили, що справедливість є основою Божественного характеру. Золоте Правило не виражає всього обов’язку християнина; від нього очікується, що він буде покращувати свою поведінку і просуватися в розвитку характеру далі. Цей подальший прогрес відзначає його розвиток у любові. Золоте Правило позначає найнижчий критерій, за яким слід оцінювати наші відносини з іншими в Церкві й у світі, – справедливість. Одним словом, наш текст, хоча і значно випереджає звичайну поведінку людства, повинен використовуватися щодня й щогодини кожним послідовником Христа. “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”. Щоб показати, що наш Господь не давав його як критерій Євангелія і критерій любові, ми звертаємо увагу на те, що Він додав: “Бо в цьому закон і пророки” – це є вченням, це є вимогою закону і пророків до всіх, хто прагне чинити праведність – Справедливість.
Мірилом нашого розвитку як Нових Творінь у Христі є те, чого ми досягаємо в любові понад критерій Золотого Правила. Справедливість вимагає від нас поводитися з іншими так, як ми хотіли б, щоб вони поводилися з нами. Любов каже: “Я нічого не вимагаю, але показую вам довжину, висоту і глибину Божественної Любові та з нетерпінням чекаю, щоб побачити вашу вдячність і те, як ви будете прагнути бути копіями дорогого Божого Сина, Який віддав Своє життя за вас”. Звертаючись до тих, хто присвятив себе учнівству, щоб іти слідами Господа, св. Іван каже: “І ми мусимо класти душі за братів” – за прикладом Ісуса.
“ЛЮБОВ НЕ ЧИНИТЬ ЗЛА”
Усі з Господнього народу повинні любити Його самого, братів і навіть своїх ворогів. Однак давайте зараз не будемо говорити про любов, а лише розглянемо, що означає для нашої поведінки проста справедливість Золотого Правила. Як наше повсякденне життя узгоджується з цим Золотим Правилом абсолютної справедливості, якщо не враховувати любов? Якщо ви – працедавець, чи ставитеся ви до свого співпрацівника відповідно до цього правила і чи поводитеся з ним так, як хотіли б, щоб він поводився з вами, якби ви з ним помінялися місцями? Якщо ви працівник, запитайте себе: “Чи ставлюся я до свого працедавця і до його справи так, як я хотів би, щоб він ставився до мене й моєї справи, якби ми з ним помінялися місцями?” Чи ставитеся ви до продавця м’яса, пекаря, бакалійника тощо так, як ви б хотіли, щоб вони ставилися до вас, якби ви з ними помінялися місцями? Чи поводитеся ви з ними ввічливо і чи не схильні створювати їм непотрібні клопоти? Чи розраховуєтеся ви з ними вчасно? Або, якщо ви – торговець, чи ставитеся ви до своїх клієнтів так, як хотіли б, щоб вони ставилися до вас, якби умови були іншими? [OV232] Чи берете ви з них тільки розумну плату? Чи правильно ви зважуєте й відміряєте? Чи правильно ви показуєте їм свій товар, як хотіли б, щоб вони показували вам? Чи ви хороший сусід? Чи стежите ви за тим, щоб ваші діти не набридали іншим, щоб ваші кури не псували сусідський город, щоб ваш собака не був лютим і його гавкіт не заважав сусідам спати? Одним словом, чи ставитеся ви до сусіда справедливо, дотримуючись Золотого Правила, поводячись із ним так, як хотіли б, щоб він поводився з вами? Час від часу ставте собі це запитання.
Тепер зайдім до вашого дому й оцінимо ситуацію в ньому за Золотим Правилом. Як чоловіки, як ви ставитеся до своїх дружин? Як дружини, як ви ставитеся до своїх чоловіків? Чи можете ви застосовувати Золоте Правило до своїх слів, поведінки, вимог один до одного? А може ви поводитеся безчесно, егоїстично, використовуючи один одного так, що інша сторона не готова це стерпіти? Чи ставитеся ви до своїх дітей відповідно до Золотого Правила? Чи є ви ідеальними батьками, згідно з вашими власними високими критеріями того, якими повинні бути обов’язки батьків щодо своїх дітей? Чи пам’ятаєте ви, що несете відповідальність за їхнє виховання; відповідальність, наскільки дозволяють ваші обставини, за їхнє оточення, щастя, освіту й загальну підготовку до корисного життя? А може ви байдужі до їхніх інтересів, нехтуєте своїми обов’язками? Чи визнаєте ви, що ваші діти мають певні права, які посилюються в міру їхнього дорослішання? А може ви забуваєте про це і схильні тримати дітей в рамках дитячих обмежень, псуючи їхній характер і роблячи їх нещасними, поки вони не обуряться несправедливістю й не виникне сімейна сварка? Як діти, чи дбаєте ви про своїх батьків, їхній добробут, їхні бажання, їхнє щастя, так само як хотіли б, щоб ваші діти дбали про вас? Чи пам’ятаєте ви, чого коштували їм години й тижні слабкості, хвороби й зусиль у вашому дитинстві, і чи прагнете ви віддячити за цю доброту і зробити їхні останні дні найщасливішими в їхньому житті? Чи дотримуєтеся ви Золотого Правила стосовно своїх батьків? Як ідуть справи у ваших стосунках з братами й сестрами? Коли вони беруть ваші речі без дозволу, чи ви відплачуєте їм тим же, беручи їхні речі без дозволу, і тим самим підтримуєте постійне тертя й роздратованість в сім’ї? Чи ви дотримуєтеся Золотого Правила справедливості й не робите братам і сестрам або їхнім речам нічого такого, чого б ви не хотіли, щоб вони робили вам або вашим речам?
ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО В ЦЕРКВІ.
Звичайно, в Церкві ви повинні пам’ятати про Золоте Правило, встановлене Головою Церкви. Проте я впевнений, що якщо ви несправедливі у своїй сім’ї та стосовно своїх ділових партнерів, то ви будете несправедливі й у своїх стосунках з “Тілом Його [Христа], що воно Церква”. Той, хто несправедливий у малому, буде несправедливий і у великому. Той, хто вірний у малому, буде вірний і у великому. Той, хто дотримується Золотого Правила протягом шести днів своєї ділової діяльності, напевно буде вірний і в сьомому дні, але вірність Золотому Правилу тільки в одному дні ніколи не отримає Божественного схвалення.
Якщо я прийняв конфесійну назву, яка відповідає віровченню конфесії, то чи дійсно я вірю в це віровчення, підтримую його й відстоюю? А може я якоюсь мірою не згоден з ним? Може воно невірно представляє мене, або я невірно представляю його? Чи поводжуся я зі своїми товаришами й з Господом, Головою Церкви, так, як я хотів би, щоб вони поводилися зі мною? Якщо ні, то я повинен привести свою поведінку у відповідність до Золотого Правила. Я повинен бути чесним з моїм Господом, з моїми братами та з самим собою й не робити помилкових визнань. Чи ставлюся я до всіх братів так, як каже апостол – “безсторонньо та нелукаво”?
Чи виділяю я [OV233] когось з особливого класу, стану або особливих манер і значною мірою ігнорую деяких із бідніших або менш освічених, які, можливо, більше потребують моєї допомоги? Чи поводжуся я з усіма ними як брат, як я хотів би, щоб вони поводилися зі мною, якби ми з ними помінялися місцями? Як пастор, чи дбаю я про інтереси братів? Чи захищаю я їхні свободи? Чи намагаюся я вільно ділитися з ними всіма своїми знаннями, чи, навпаки, намагаюся приховати щось від них, тримати їх в невіданні й підпорядкуванні? Словом, чи роблю я для овець Господа як пастир те, що хотів би, щоб зробив для мене пастир, якби я був однією з Господніх овець, що перебувають під його опікою? Або, як одна з Господніх овець, що перебуває під пасторським головуванням, чи прагну я словом і ділом підбадьорювати пастора й допомагати йому, як я хотів би, щоб Господній народ робив для мене, якби я був у пасторському служінні?
OV229