[OV099]
ІЗРАЇЛЬ, ЙОГО СУБОТА ТА ЮВІЛЕЙ

Дотримання сьомого дня у поєднанні з правом обрізання особливо виділяло юдеїв і, на їхню власну думку, відокремлювало їх від усіх інших народів, бо нікому іншому Бог не дав жодного з цих правил. Припущення християн, що їм був даний суботній день або що на них покладено обов’язок дотримуватися його, є помилкою. Ніщо в Божому Слові цього не підтверджує. Однак, очевидно, доречно, щоб християни дотримувалися щотижневого дня відпочинку, і цілком правильно, що так склався звичай, і першого дня тижня дотримуються замість сьомого, юдейської суботи. Перший день тижня є Господнім Днем у тому особливому сенсі, що:
(1) Він знаменує початок нового порядку речей.
(2) Він символізує, як нагадування про воскресіння Відкупителя, усі християнські надії, засновані на смерті та воскресінні Спасителя. Юдеям було наказано дотримуватися суботнього дня, тоді як християнам ніякого наказу щодо дня відпочинку не дано. Питання останнього було залишено відкритим і необов’язковим, щоб послужити випробуванням їхньої відданості та усвідомлення своїх привілеїв. Дотримання суботнього дня з боку юдеїв було не довільним, а обов’язковим, тому що, як і всі інші аспекти їхнього Закону, воно було образом, що передвіщав великий позаобраз. Бог призначив, щоб образ тривав, принаймні, до приходу позаобразу.

ЮДЕЙСЬКА СИСТЕМА СУБОТ

Ні християни, ні юдеї в цілому не звертали уваги на те, що сьомий день Ізраїлю (субота) був лише однією зі складових системи субот. Сім таких субот, що складали сорок дев’ять днів, приводили до п’ятдесятого дня, П’ятидесятниці, події особливої святості та благословення. Але це ще не все. У них була аналогічна система субот і щодо років. Кожен сьомий рік призначався суботнім роком. Після семи таких суботніх років наставав п’ятдесятий рік, інакше відомий як Ювілейний рік. Основна думка, пов’язана з усіма цими суботами, полягала у відпочинку – утриманні від праці, маючи на увазі, що Бог забезпечить вічний відпочинок. А думка, пов’язана з Ювілейним днем, тобто днем П’ятидесятниці, і п’ятдесятим, або Ювілейним, роком, полягала в тому, що в них буде досягнута досконалість відпочинку – не завдяки чомусь, чого зможе досягти хтось, хто дотримується суботи, а завдяки Божественному розпорядженню для його благословення.

Вибраний Божий народ вірно прагнув дотримуватися свого суботнього дня та ігнорувати пов’язані з цим фінансові втрати. Але для них це було важким завданням, особливо з огляду на те, що люди скрізь дотримувалися християнського суботнього дня, тому їхня вірність, як правило, означала втрату двох сьомих свого часу, який можна було б витратити на заробляння грошей. Замість того щоб висміювати їх за їхню суботу, християни повинні захоплюватися тією вірністю Божому наказу, яка спонукає ортодоксального єврея дотримуватися своїх суботніх зобов’язань, незважаючи на фінансові втрати. Для цього потрібні принципи, а принципи передбачають характер. І вірність Богу слід цінувати та заохочувати, де б вона не проявлялася.

Який величезний прояв віри в Боже провидіння передбачала спроба Божого вибраного народу дотримуватися деякий час не тільки суботніх днів, але й суботніх [OV100] років – давати землі повний відпочинок кожний сьомий рік, а також п’ятдесятий. Залишати її необробленою два роки поспіль, мабуть, було випробуванням як терпіння, так і віри. Вірність цьому наказу, мабуть, принесла б вибраному Божому народу зменшення егоїзму і зростання віри. Дотримання цього уроку, безсумнівно, мало б формуючий і перетворюючий вплив на весь народ. Але вони не продовжили його. Протягом 969 років – дев’ятнадцяти ювілеїв і дев’ятнадцяти років після останнього з них – вони без особливого ентузіазму вдавали, що дотримуються цього Закону. Потім Бог оголосив, що їхнє дотримання щорічних субот і ювілеїв не влаштовує Його, і дав їм усі ювілейні роки відразу. Відтоді вони навіть не показували, що дотримуються ювілейних років та їхніх циклів із 7x7 років. 

Сімдесят років спустошення землі Ізраїлю, вчиненого Навуходоносором, заповнили число образних, божественно визначених ювілейних років. Читаємо: “І Він навів на них халдейського царя, і той позабивав мечем їхніх вибраних у домі їхньої святині, і не змилосердився ані над юнаком, ані над дівчиною, ані над старим, ані над старезним, усе дав в його руку. І всі речі Божого дому, великі та малі, і скарби дому Господнього та дому царя й його зверхників, усе переніс до Вавилону. І спалили вони Божий дім, і порозбивали мур Єрусалиму, і всі палати його попалили огнем, а всі дорогі речі його понищили. І пішло на вигнання до Вавилону позостале від меча... щоб виповнилося Господнє слово, проречене Єреміїними устами, аж поки вподобає собі земля свої суботи, по всі дні її спустошення святкувала вона суботи, щоб сповнилися сімдесят літ” (2 Хр. 36: 17-21).

Хоча ювілейний рік Ізраїлю був мудрим задумом, який анулював усі борги і повертав увесь народ до його первісної спадщини на землі, було б помилкою припускати, що така реституція, таке звільнення становило всю повноту Божого забезпечення для благословення Його народу. Яким би мудрим, великодушним і благотворним це не було, воно було лише образом або передвісником більшого благословення. Звільнення від боргів було передвісником звільнення людства від великого боргу гріха та його покарання смертю, адже, як ми читаємо, Адам і весь його рід були “продані гріху” (Рим. 7: 14) – продані в рабство гріху та смерті. Позаобразне скасування смерті та звільнення боржників і рабів означають визволення всіх, хто буде Божим народом, від усіх недосконалостей, успадкованих від батька Адама, – повернення до повного спілкування з Богом, повної свободи Божих синів і повної насолоди від вічного життя. Якщо образ був славним і благословенним, то позаобраз буде в тисячу разів кращим і принесе вічне звільнення від усіх слабкостей, недосконалостей, рабства гріха та пристрастей, які зараз тримають людство в неволі. Тому щоразу, коли вибраний Божий народ відзначав Ювілейний рік, він у малому масштабі зображував благословення, які прийдуть до нього, а через нього – до всіх людей під благотворним правлінням праведності великого Месії.

ОБРАЗ І ПОЗАОБРАЗ ЮВІЛЕЮ

Ми знаємо, коли саме почався відлік циклів субот, а саме – коли вибраний Божий народ увійшов до землі Ханаан. Згідно із записами, їхній перший рік був суботнім роком, протягом якого вони не сіяли й не жнивували, але їли “з урожаю того Краю”. У наведеній вище цитаті Господь виразно розповідає нам про те, що загальне число ювілейних років, які вони матимуть, становитиме сімдесят. Таким чином, ми можемо легко підрахувати, коли і де повинен початися позаобразний Ювілей. Кожен цикл тривав сорок дев’ять років, а його ювілей був п’ятдесятим роком. Якщо помножити на сімдесят, це складе 3500 років. І цей період, відрахований від часу входу Ізраїлю в Ханаан, вказує на 1925 рік як час, коли повинен початися позаобразний Ювілей.

Однак існує ще інший спосіб підрахунку, який, як ми вважаємо, є правильним, а саме: порахувати дев’ятнадцять циклів з частково відзначеними ювілеями, що складають у цілому 950 років, а потім порахувати решту п’ятдесят один цикл по сорок дев’ять років кожен, оскільки ювілеї були пропущені. У сумі це дасть 2499 років [OV101] плюс 950 років з ювілеями, що в цілому становить 3449 років. Цей період у 3449 років, що відраховується з моменту входу в Ханаан, закінчується в жовтні 1874 року.

Таким чином, період від входу в Ханаан до поділу землі – шість років; період від суддів до царя Саула – 450 років; період царів – 513 років; період спустошення, поки земля дотримувалася суботи, – 70 років; період від відновлення в кінці 70 років (Кіром) до нашої дати, відомої як Anno Domini, – 536 років. Загальна кількість років нашої ери, щоб завершити вищезазначений період у 3449 років, становить 1874 повних роки, який за юдейським літочисленням закінчився б у жовтні 1874 року. Приблизно в той час, у 1875 році, Божа милість почала повертатися до вибраного Божого народу – зрозуміло, поки що лише обмеженим чином і настільки інакше, ніж багато хто з них очікував, що лише деякі з вибраного Божого народу поки що визнають, що Божественна милість повертається до них. Ми розуміємо, що період часу з 1875 по 1915 рік, сорок років, стане свідком повного повернення Божої милості до цього народу.

Вище ми виклали підрахунок Ювілею з погляду пророцтва, розповівши, як насправді все буде розвиватися: частина часу з додаванням Ювілеїв і частина часу без них. Тепер давайте розглянемо питання з іншого погляду – з погляду Закону. Закон вимагає, щоб там, де закінчилася образна система, почався позаобразний відлік. Оскільки образний Ювілей досягався множенням 7 на 7, то ми повинні рахувати 50 на 50, щоб визначити дату позаобразного Ювілею, світанку славної епохи. Оскільки частково відзначалися лише дев’ятнадцять ювілеїв, то з цього випливає, що цикл, що веде до великого Ювілею, повинен починати відраховуватися звідти. 50x50 років – це 2500 років. Це число, відраховане від останнього образного ювілею, повинно привести нас до позаобразу. Останнім із дев’ятнадцяти відзначених ювілеїв був 950-й рік від дати входу Ізраїлю в Ханаан. Позаобразний ювілейний цикл, 2500 років, доданий до 950 років, дає нам у сумі 3450 років і вказує на 1875 рік як на його кульмінацію – пункт, де має розпочатися позаобразний Ювілей – у точній відповідності, як можна помітити, з попереднім свідченням з цього питання з погляду пророцтва. Іншими словами, Закон і Пророки згодні в тому, що 1875 рік нашої ери знаменує важливу епоху в історії Божого вибраного народу – час, коли мало початися велике благословення відновлення для них.

ВЕЛИКИЙ ПОЗАОБРАЗНИЙ ЮВІЛЕЙ

Хтось, можливо, скаже: “Які у нас є докази того, що позаобразний Ювілей Ізраїлю почав сповнюватися?” Ми відповідаємо, що нас всюди оточують знаки, які швидко множаться. Ювілей – це не тільки ювілей Ізраїлю, але й ювілей усього людства: Божий вибраний народ буде лише первоплодом народів, які будуть благословенні в цей ювілейний період тисячі років, під час духовного царювання Месії. Будь-які ознаки загальної реституції серед людства, які ми бачимо, є ознаками Ювілею. Ми не повинні очікувати, що щось відбудеться раптово. Швидше, до людства поступовими процесами прийде “час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх”. Такі реституційні благословення слід бачити в чудових винаходах, які полегшують тягар людства, слугуючи засобом позбавлення від тягот необхідності. Ці благословення й надалі приноситимуть Божому вибраному народу та світу разом із ним благословення земної досконалості, які змальовують пророки, але в які мало хто з людства наважувався вірити.

Озираючись назад на образ, ми пам’ятаємо, що ювілейний рік оголошувався священниками, які сурмили в срібні сурми та проголошували свободу по всій землі. Ми пам’ятаємо, що, наслідуючи приклад священників, весь народ сурмив у баранячі роги та у всілякі інші ріжки. У нас є позаобраз цього сурмлення в сурми. З 1875 року відбувається особливе проголошення саме цього послання Ювілею – сурмлять срібні сурми Правди, проголошуючи Правду, повідомляючи про те, що час Божого благословення для Ізраїлю та для всього світу поруч, що почався великий позаобразний ювілейний період у тисячу років. Дух свободи віє всюди і проголошується всіма видами витончених і незграбних аргументів та сурм, газет і журналів по всьому світу. [OV102]

Народ (людські маси) ось-ось вступить у володіння своїм. Людські права, які довгий час ігнорувалися, швидко повертаються до мас. Немає більш знаменного прояву цього, ніж недавні революції в Росії та Туреччині, а також соціалізація Великої Британії та Німеччини. Було б добре для світу, якби таким чином поступово великий позаобразний Ювілей запровадив царювання праведності та став загальновизнаним. Але інші місця Писання показують нам, що так не буде – що за певною межею привілейовані класи відмовляться поступатися, і що за певною межею маси виявляться нерозумними й поспішними у своїх вимогах, так що результатом буде “час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу” (Дан. 12: 1).

Але навіть цей період утиску виявиться лише частиною скорботи, що супроводжує повне введення Ювілею. У той час, як проголошує пророк, Месія повстане у владі та великій славі, щоб спочатку визволити Ізраїль, а згодом усі племена землі від усякого сліду рабства, включаючи в кінцевому підсумку рабство смерті.

OV099