[3HG476]
ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА ДО БОЖЕСТВЕННОЇ СЛАВИ

“Хоч умертвлений тілом, але духом оживлений” (1 Петра 3: 18).

У минулому ті з нас, хто продовжував вірити у воскресіння мертвих, дотримувалися деяких суперечливих теорій в цьому напрямку, що робило вчення про воскресіння ще більш абсурдним в очах тих, хто йому протистояв. Наприклад, ми стверджували, що Логос, Божий Син, залишив небесну, духовну природу і, згідно з Писанням, став плоттю, і що Він воскрес із мертвих як людина, як тілесна істота й піднявся на небо з плотським тілом. Водночас ми визнавали, що людська природа є трохи нижчою за ангельську; і тому, хоча ми й надалі прагнули вшановувати Відкупителя та бачити мудрість і любов у Плані Небесного Отця, ми припускали, що Спаситель після Свого Вознесіння мав тіло, нижче за ангельське і невідповідне для Його оточення; і що це навіки буде частиною ціни людського відкуплення.

Яка нісенітниця! Хіба Писання не говорить нам, що у Своєму воскресінні Син був високо піднесений Отцем, набагато вище ангелів, уряду та влади та всякого ймення, що назване? Хіба воно не говорить нам, що “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”? Хіба воно не говорить нам, що вибрана Церква, щоб бути Нареченою Месії і Його товаришкою в Небесному Царстві, повинна бути “перемінена раптом, як оком змигнути”, щоб стати подібною до Нього, і що “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”? Ми були занадто недбалі у вивченні Божого Слова. У цьому питанні, як і в інших, ми припускали, що наші прабатьки з “темних віків” глибоко розуміли цю річ. Ми забули, що ті, котрі втратили святий Дух настільки, що могли спалювати своїх ближніх-християн на вогнищі, мабуть, так чи інакше заплуталися в усіх питаннях. “А путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня”, і тепер ми маємо привілей пізнавати Господній шлях більш досконало, у світлі, яке тепер світить на Біблію завдяки нашим чудовим конкордансам та іншим підручникам для вивчення Біблії.

ЗАЧАТІ ДУХОМ – ПОТІМ НАРОДЖЕНІ

Складність у цьому питанні виникла через наше нерозуміння того, що людська й духовна природа є різними, і що Бог передбачив для людства два зовсім різних спасіння: спасіння цього віку є виключно духовним, а спасіння наступного віку буде виключно людським. Ми не повинні думати про ці природи як про щось змішане, але, згідно зі Словом Господа, ми повинні розглядати їх як зовсім відокремлені. Хто належить до людської природи, той є земним, плотським, незалежно від того, досконалий він чи деградований. Хто належить до духовної природи, той є небесним, незалежно від того, чи він досконалий, чи деградований. Отже, коли “Логос став тілом і перебував між нами”, Він був людиною, до того ж бездоганною. А занепалі ангели далі є духовними істотами, хоча й позбавлені Божественної милості та спілкування. Іншими словами, людська природа не є недосконалою формою духовної природи, а цілком окремою і відмінною природою. Логос, Єдинородний в Отця, “став тілом” (Ів. 1: 14). Він не був духовною істотою, втіленою в плоть, яку носив як одяг або в якій жив як у будинку. Він став подібним до інших представників цього роду, за винятком того, що був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників”, тоді як всі інші є грішниками, недосконалими. Як і інші люди, Ісус як людина не був двоїстою істотою, духовною істотою, що живе в людському тілі. Він був просто людиною, але досконалою.

Але Спаситель став двоїстою істотою, коли отримав зачаття святим Духом під час Свого хрищення. Відтоді протягом трьох з половиною років, аж до Свого розп’яття, Він був двоїстим. Плоть була та сама, але духовне зачаття, отримане від Отця, становило Його нове “я”, нову особу. Відтоді Він не тільки мав нові надії, засновані на Божественних обітницях, але й мав новий розум або нову волю, особливо просвітлену, оживлену, просвічену святим Духом. Від часу Його хрищення Його плоть (все, що належало до Його людської природи) була віддана на смерть для виконання намірів Небесного Отця. Відтоді Духовно Зачатий чекав лише на виконання Своєї жертви згідно з волею Отця й на нове тіло, славне духовне тіло у воскресінні – на завершення, на вдосконалення як Нове Створіння.

ТРИ З ПОЛОВИНОЮ РОКИ НАШ ГОСПОДЬ БУВ ДВОЇСТОЮ ІСТОТОЮ

Отже, протягом трьох з половиною років служіння нашого Господа Він був двоїстою постаттю. Що стосується будови й організму, Він був людиною, але що стосується розуму, мети й інтересів, Він змінився і був Новим Створінням, духовною істотою; земні речі минули. Це Нове Створіння слідувало вказівкам Божественного Слова та провидіння до такої міри, що умертвило плоть, повністю віддавши її для виконання в ній Божественної волі: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” Великий Учитель Сам дає нам образ людського народження як ілюстрацію випробувань, через які Він пройшов, і подібних випробувань, через який повинні пройти всі Його вірні послідовники, щоб досягти рівня небесної слави. Цей образ містить три різні аспекти:
(1) зачаття;
(2) оживлення;
(3) народження.

Ці три етапи були проілюстровані власним досвідом нашого Господа. Він був зачатий святим Духом під час Його посвячення при хрищенні. Він був оживлений, тобто наділений енергією цим святим Духом після 40-денного досвіду в пустелі, коли розпочав Свою активну службу як “Ангел Заповіту”, вибираючи Свою Наречену, Церкву.

Коли Він завершив Свою жертву на Голгофі, людина Ісус померла, а Нове Створіння, Ісус, духовно зачате й [3HG477] оживлене та розвинене, мало 3,5 роки. Згідно з Божественним Задумом, Він спав у гадес, у могилі, і на третій день народився з мертвих, був піднятий Божественною силою як Нове Створіння, отримавши духовне тіло божественної природи, слави, честі та безсмертя: “Бог повищив Його” (Фил. 2: 9). Він не втратив Своєї особистості, Своєї ідентичності, тому міг сказати: “І Живий. І був Я мертвий” (Об. 1: 18).

ГОСПОДЬ ЖЕ ТО ДУХ (2 Кор. 3: 17)

Таким чином, наш Господь був “умертвлений тілом, але духом оживлений”, оживлений у дусі, як Духовна Істота. Правда, Він також був оживлений Духом. Саме Дух (Сила) Отця, підняв Його з мертвих, як стверджує Писання (Рим. 8: 11). Дійсно, як нагадує нам апостол, усі благословення Божественного Провидіння походять від Отця. Від Нього походить кожне добре й кожне досконале дарування.

Той, Хто таким чином піднявся на висоту, Князь Слави й учасник божественної природи, є Тим самим, Хто спочатку зійшов до земної природи, Хто був упокорений аж до смерті, і то до смерті на хресті, і пішов до гробу як заміна грішника, тобто викупна ціна. Сорок днів, що минули між воскресінням Відкупителя і Його Вознесінням, навчили двох великих уроків:
(1) Що Розп’ятий більше не був в оковах смерті, більше не був в’язнем гробу.
(2) Вони також навчили, що Піднятий з мертвих багато в чому відрізнявся від того, яким Він був до смерті. Він більше не був людиною. Він більше не був плоттю. Тіло з плоті, підготовлене для Нього для страждань смерті, виконало своє призначення. Він більше не потребував його. Отець підняв Його до рівня слави. Як оживляючий дух, Він був з учнями протягом 40 днів, навчаючи їх протягом кількох хвилин кожного зі Своїх семи до десяти з’явлень. Але Він навчав їх навіть тоді, коли був для них невидимий. Він помічав їхню розгубленість. Його кілька з’явлень були в різних формах: як садівник, як мандрівник, як покупець риби на березі Тиверіадського озера, який вигукнув: “Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?”, а потім: “Закиньте невода праворуч від човна”.

Він “з’являвся” учням різним чином, пов’язаним з цими матеріалізаціями, а потім відразу “зникав” з-перед їхніх очей, щоб бути присутнім з ними, невидимим, протягом декількох днів. Щоб вони Його впізнали, Він двічі з’являвся в тілі, яке носило сліди Його розп’яття. Протягом цих 40 днів вірний Учитель зміцняв віру Своїх послідовників у Нього як прославленого Месію, їхнього Небесного Нареченого, Який пізніше знову прийде і прийме їх до Себе, і тоді дасть їм подібну “зміну” воскресіння, щоб вони були подібними до Нього, “бачили Його, як Він є”, а не як Він був, і розділили Його славу, бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть” (1 Кор. 15: 50).

“ЯСНІШЕ ВІД СВІТЛОСТІ СОНЦЯ”

Св. Павло, останній з дванадцяти апостолів (покликаний на місце Юди), потребував, як і інші, бути свідком воскресіння Ісуса. Про це він розповідає нам, кажучи: “Він явився Кифі, потім дванадцятьом; а потім явився більш ніж п’ятистам браттям одночасно... Після цього Він явився Якову, а потім усім апостолам. А після всіх явився і мені, як якомусь недоноску” (1 Кор. 15: 5-8, Дерк.). За звичайного перебігу подій св. Павло не побачив би Господа до свого воскресіння, коли став би членом “Церкви Первородних”. Тому він описує, що побачив Ісуса по дорозі до Дамаску як той, хто немовби народився передчасно. Іншими словами, св. Павло бачив Господа таким, яким Він є, а не таким, яким Він був. Він бачив Господа Слави, а не людину Ісуса. Зовнішній вигляд був дійсно славним. У різних частинах Біблії ангели в їхньому звичайному стані зображені як істоти, що яскраво сяяли. Один із пророків впав як мертвий перед ангелом Господа, обличчя якого сяяло, немов сонце.

Так Іван Об’явитель, якому було дано побачити прославленого Христа, впав перед Ним, немов мертвий. Вплив цього великого світла, яскравішого за сонце, на очі Савла з Тарсу був таким руйнівним, що для відновлення очей було потрібне чудо. Ось так Господь ототожнив Себе в славі з Тим, ким був раніше, з людиною Ісусом. Ці уроки Господа не мали залишитися без уваги. Ми не повинні думати про прославленого Месію як про людину. Вплив неправильної думки не тільки затьмарив наше сприйняття Спасителя в славі, але й заплутав багатьох щодо Його Другого Приходу. Можна з упевненістю сказати, що навіть зараз більшість тих, хто очікує на Другий прихід Божого Сина і встановлення Його Месіанського трону, чекають на Нього як на прославлену людину, забуваючи, що Він пожертвував Собою як людина і не забрав цю жертву назад, а був піднесений до ще величнішої слави, ніж та, яку залишив, щоб стати нашим Відкупителем.

Ці хибні сподівання щодо Царства Месії звернули серця багатьох у протилежний бік. Вони правильно міркували, що встановлення земного Царства, з Христом-Царем у плоті та Його святими, співспадкоємцями з Ним на Його троні, також у плоті, і з земним двором, буде станом речей, гіршим за нинішній і, очевидно, дуже невідповідним для здійснення великих речей, які, як обіцяє Біблія, забезпечить Царство Месії. Правильне розуміння воскресіння нашого Господа і Його теперішньої слави ясно показує, що Його Царство, коли воно буде встановлене, буде справді небесним Царством, духовним. Тільки з цього погляду ми можемо бачити силу протиставлення, яке використовує апостол, коли показує нам, як сатана – амбітний та підступний, щоб стати імператором світу, – обрав шлях непокори. Він дійсно досяг бажаного і є “князем цього світу” над жалюгідною імперією, в якій панують гріх і смерть. З іншого боку, апостол вказує нам на факт, що наш Відкупитель, вірний Небесному Отцю до глибини душі, упокорив Себе, щоб прийняти людську природу, щоб бути розп’ятим; і тому Бог возвеличив Його і дасть Йому Царство, яке зараз узурпував сатана, князь цього світу. Сатана буде зв’язаний на тисячу років правління Месії. Духовний Князь темряви буде скинутий, а духовний Князь Світла й Правди, як шанований Посланець Отця, буде проголошений Царем царів і [3HG478] Паном панів. “Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми”. Останнім ворогом буде смерть, Адамова смерть, введена через оманливу брехню сатани, оскільки “він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв” (Ів. 8: 44).

Св. Павло, згідно з грецьким текстом, проводить порівняння між діями сатани й діями Логоса (Фил. 2: 6). Він дає зрозуміти, що сатана був амбітним і прагнув заволодіти Божественними винятковими правами, але Логос “не допускав думки про зазіхання, тобто про те, щоб бути рівним Богові” (WTB), а навпаки, упокорив Себе й умалив. Проте, остаточно, у здійсненні великого Плану Творця, Той, Хто упокорив Себе, буде Звеличений, а той, хто вивищив себе, буде принижений. Апостол закликає Церкву наслідувати приклад Ісуса: “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петр. 5: 6).

ЦЕРКВА ПЕРВОРОДНИХ

Як Однороджений від Отця був зачатий святим Духом в часі Свого посвячення як Нове Створіння в зародку, і як Він народився від Духа, тобто був удосконалений як Нове Створіння у Своєму воскресінні, так само й Писання вказує, яким шляхом Церква повинна йти за Ним. Ніхто не може народитися від Духа, якщо спочатку не був зачатий від Духа й оживлений Духом. Саме через це зачаття Духом, оживлення й народження “вибрані Божі”, покликані в цьому віці до зміни природи, стають Новими Створіннями – “членами Помазаного”, Христа, Месії, Посередника між Богом і світом, царями, священниками, суддями, у співпраці зі своїм Господом, Первосвященником і Нареченим.

У теперішньому житті нова природа лише бере початок, і, як стверджує апостол, ми маємо її як скарб у земній посудині, у земному тілі. Він знову каже, що всі духовно зачаті перебувають у конфлікті, в якому від них вимагається довести, що вони є “переможцями”. Їхня особлива боротьба відбувається з їхньою власною плоттю. Нове Створіння (нова воля) повинно вмертвляти вчинки плоті, бажання плоті. Воно повинно “боротись доброю боротьбою” (Кул.) і демонструвати свою вірність Богу та принципам Його праведності. Інакше воно не буде визнане гідним “участі в спадщині святих у світлі” (Кол. 1: 12).

Перше Воскресіння, або головне воскресіння, буде воскресінням Церкви. Воно має відбутися ще до того, як почнеться воскресіння світу. І щодо цього Першого Воскресіння передбачено, що ніхто не може взяти в ньому участь, крім блаженних і святих. Їм обіцяно нагороду: вони будуть священниками Бога та будуть царювати з Христом тисячу років на землі, над землею, як Духовна Імперія і Керівний Уряд землі, щоб знищити гріх і піднести праведність.

3HG476 (1911 р.)