[3HG342]
ПОВАЛЕННЯ ІМПЕРІЇ САТАНИ

Святе Письмо одностайно стверджує, що існує особистий сатана, противник Бога й праведності, але ніде не вказує на те, що він непідвладний Всевишньому або що його панування буде вічним. Зовсім навпаки. Не Біблія, а людські перекази стверджують, що він з полчищами підлеглих йому вогнетривких демонів безперервно зайнятий муками померлих членів людського роду, яких мільярди, в якомусь невідомому місці “поза межами часу й простору”. Такими є традиційні уявлення людей, отримані не від Ісуса й апостолів, не від юдейських пророків, а від язичників, про яких апостол говорить, що боги, яким вони поклоняються, – демони (1 Кор. 10: 20). І не дивно, що апостол називає такі вчення “науками демонів” (1 Тим. 4: 1) – сатани й пов’язаних з ним упалих духів (ангелів, які не зберегли свого першого стану), які за непослух були скинуті й знаходяться у “вічних кайданах під темрявою” до грядущого часу суду (Юди 6). [3HG343].

СЛАВА, АМБІЦІЇ ТА ПАДІННЯ САТАНИ

Святе Письмо говорить про сатану як про створеного ангела дуже високого рангу, “херувима-покровителя” (Хом.). Він названий Люцифером, і це ім’я означає того, хто є яскравим сяйвом, “ранковою зіркою” серед інших ангелів. Про нього сказано, що він розвинув у собі амбітну гордість, яка врешті-решт призвела до відкритого бунту проти Бога.

Очевидно, що ця гордість почала розвиватися, коли сатана побачив наших перших батьків у Едемі й зрозумів, що Бог створив їх як нові істоти – розумну пару на Свою подобу, наділену здатністю народжувати дітей для примноження власного роду. Амбіції привели Люцифера до зради; він вирішив захопити, якби це було можливо, першу людську пару й таким чином отримати контроль над усім людським родом, який повинен був народитися від них. Йому це успішно вдалося, і, як каже апостол, “світ – під владою лукавого” (WBTC).

КНЯЗЬ ЦЬОГО СВІТУ

Це одне з імен, які наш Господь дав сатані, і чим більше ми дізнаємося про справи цього світу, тим більше усвідомлюємо відповідність цього імені. Бо хоча його сила невидима для людей, і більшість її не визнає, вона проявляється повсюди. Однак ми можемо обґрунтовано вважати, що сатана не очікував, що людству буде винесено покарання у вигляді смерті. Він, звичайно, знав про смерть тварин, та, мабуть, припускав, що людина, створена на Божий образ, як і ангели, буде вільною від смерті. Виконання Божого вироку “Смертю помреш” (Гиж.) щодо Адама та його роду, цілком ймовірно, стало несподіванкою для сатани, затьмаривши його перемогу. Проте, навіть позбавлений божественного спілкування через свою поведінку, сатана продовжував мати справу з людством, щоб ще більше підпорядкувати його собі, і його справи були успішними в міру того, як людство ставало все слабшим і деградувало через гріхопадіння.

Таким чином, слід зазначити, що людина дійсно, як свідчить Святе Письмо, потрапила в руки сатани не в якомусь далекому невідомому місці після смерті, а на землі перед своєю смертю. Нехай ніхто не думає, однак, що сатана є “князем світу цього” за тим чи іншим визнанням з боку Всемогутнього Бога. Навпаки, скрізь у Святому Письмі царство сатани засуджується як бунтівне, і скрізь висловлюється думка, що у свій час сатана та його імперія будуть повалені Месією.

Святе Письмо нічого не каже, що разом зі сатаною ще хтось із небесного воїнства ухилився від послуху Богові, та, без сумніву, удаваний успіх його бунту й той факт, що його не спіткало гідне покарання, міг підбадьорити інших, щоб вони відчули смак непослуху. Апостол чітко говорить нам про час і обставини, пов’язані з відпаданням ангелів від Божественної ласки, і відтоді вони названі в Писанні демонами – словом, яке в нашому поширеному перекладі неправильно перекладається як “біси”.

Вигнанці від Бога та Його ласки, ці непокірні духовні істоти, очевидно, ставали все гіршими й гіршими, і тому повністю заслуговувати на назву “демони”. Їхньою головною насолодою і справою, здавалося, були зв’язки з людьми, і вони завжди прагнули до повної деградації останніх і до їхнього віддалення від Господа, Його Слова та Його Духа. У минулому через відьом і чаклунів, а сьогодні через “медіумів” потойбічні голоси обманюють людей, вдаючи їхніх померлих друзів, а іноді – святих ангелів і самого Господа, щоб відвернути розум від правди й праведності до гріха.

Ми добре пам’ятаємо, як за днів нашого Господа ці демони вселялися в багатьох членів людської сім’ї, і Господь та Його апостоли мали владу виганяти цих демонів, до яких зверталися як до осіб і відповідали їм як розумним істотам, і той, хто приймає ці різні частини божественного запису, повинен замислитися, перш ніж відкидати їх. Той, хто досліджував випадки божевілля, гадаємо, загалом погодиться, що воно може виникати з двох причин:

(1) Від певного тиску на мозок або від якогось загального розладу;
(2) Від одержимості – від того, що людська істота потрапила під контроль одного або кількох злих духів, які приводять у безлад її розумові здібності. Згідно з оцінками, більша частина всіх божевільних страждає від одержимості – від тієї самої хвороби, яку наш Господь і апостоли лікували, виганяючи демонів.

ДУШОГУБ СПОКОНВІКУ

Ми знаємо, що слова нашого Господа, сказані Петрові: “Відступися від Мене, сатано!”, – стають підставою для заперечення існування особистого диявола чи підлеглих йому демонів. Ми відповідаємо, що хоча будь-яка людина може стати противником Бога (сатаною), Святе Письмо скрізь говорить про головну рушійну силу зла як про “диявола”, “сатану”. Зверніть увагу на слова апостола до нас: “Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі” (1 Петр. 5: 8). Ось що наш Господь сказав про сатану: “Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка”, – очевидно, маючи на увазі первісне відхилення сатани (Лк. 10: 18). Ще зверніть увагу на Його слова: “Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв” (Ів. 8: 44).

Так, він був убивцею, убивцею Адама і Єви та всієї їхньої сім’ї, яка налічує двадцять мільярдів. Він – великий убивця, перший убивця. Він убив наших прабатьків, обдуривши їх і, тим самим, спонукавши до непослуху своєму Творцеві, за що вони були засуджені на смерть. Таким чином, ось уже 6000 років покарання “Смертю помреш” (Гиж.) накладається на Адама й на весь людський рід, і з цим покаранням пов’язані різні супутні болі, смуток, зітхання, плач, які містяться в слові “смерть” і охоплюють його. Це досить погано, але, дяка Богу, не так погано, як хотів би нас переконати сатана, щоб назавжди відвернути наші серця від Господа; не так погано, як передбачають “науки демонів”; не так погано, як вічні муки, про які всі віровчення християнства помилково вчать, що вони є покаранням за первісний гріх. Ми добре знаємо брехню й перекручування, за допомогою яких сатана здобув первісну владу над нашим родом і став його убивцею: Бог сказав, що непослух принесе смерть, натомість сатана суперечив [3HG344] Всевишньому, заявляючи: “Умерти не вмрете” (1 М. 3: 4).

На цій брехні вбивця-сатана побудував майже всі неправди, які завдали шкоди нашому роду. Серед ним є:
(1) Хибна теорія про те, що мертві зараз перебувають в чистилищі або в пеклі, за винятком жменьки взятих на небеса;
(2) Ця теорія робить біблійне вчення про воскресіння мертвих недійсним і безглуздим;
(3) Ця доктрина робить справу Христа нікчемною і безвартісною, бо якби було правдою, що смерть забрала всю людську сім’ю до неба чи до пекла відповідно до її заслуг ще до приходу Христа, до смерті Христа, а також опісля, тоді Христос дійсно помер даремно, бо Його смерть нічого не дала, оскільки, як стверджується, все продовжується так само.

ЧОМУ ДОЗВОЛЕНО ЗЛО

Перш ніж розглянути біблійні докази повалення сатани, а також докази славних благословень, які отримають люди під правлінням Христа, давайте коротко глянемо на причину, чому Бог дозволяє, щоб все йшло так, як останні 6000 років. Чому Він не знищив сатану й упалих ангелів давним-давно? Чому Адаму було дозволено потрапити під вплив великого ошуканця? Або чому Адам і Єва, а також сатана не були знищені, й чому не було започатковано новий рід?

Це логічні запитання, і Біблія дає нам ключ до їхнього вирішення, показуючи, що всі, хто створений на образ і подобу Бога, повинні мати свободу Божих синів – свободу совісті, свободу серця й волі, і Бог шукає тільки таких, які будуть поклонятися Йому, будуть вічно насолоджуватися Його благословеннями, поклоняючись Йому в дусі та в правді. Створення ангелів і людей вільними морально означало їхню свободу грішити через непослух Божественному закону, якщо вони цього забажають. У людині Бог дав ілюстрацію не тільки надзвичайної гріховності гріха та його згубних наслідків, але й ілюстрацію різних рис Свого характеру – справедливості, мудрості, любові та сили. Вони не могли бути виявлені ні ангелам, ні людині без дозволу зла, без дозволених умов гріха й смерті. Апостол говорить, що гріх і смерть почали панувати за днів Адама, пояснюючи причину цього: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили” (Рим. 5: 12). Наш Господь Ісус відверто суперечить теорії еволюції Своїм твердженням: “Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло” (Лк. 19: 10).

ВИКУП СУПЕРЕЧИТЬ ЕВОЛЮЦІЇ

Ті, хто гляне на цю тему з погляду Біблії, побачать, що кожне її вчення узгоджується з вченням про досконалість Адама та його гріхопадіння. Покарання гріха Адама смертною карою свідчить, що перший грішник володів високим рівнем розуму, який належним чином кваліфікував його для випробування перед Богом стосовно вічного життя або смерті, а смертний вирок підтверджує слова Святого Письма про те, що Адам був неслухняним під час свого випробування. Таким чином, явища смерті й розумового, морального та фізичного занепаду пояснюються Святим Письмом у вигляді вчення про гріх і покарання за нього. Кожна людина й кожна теорія, яка будь-якою мірою заперечує або ігнорує біблійне вчення про те, що всі люди є грішниками й що їхній стан вмирання є наслідком, є покаранням за гріх, однозначно помиляється.

Відповідно, ми знаходимо біблійне вчення про викуп: як гріх і покарання за нього почалися з непослуху батька Адама й були успадковані всіма його нащадками, так і Божий задум про майбутнє воскресіння Адама та його роду містив задум про їхнє відкуплення. Апостол говорить про це так: “Смерть бо через людину [Адама], і через Людину [Христа] воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть”, – “кожен у своєму порядку” (1 Кор. 15: 21-23). Якщо ж, як кажуть нам еволюціоністи, людина “падає вгору”, то в чому була справедливість божественного вироку для неї? Чому Бог повинен говорити про неї як про грішника, порушника? Чи є гріхом еволюціонувати вгору? Звісно, ні! Навіщо про людину казати, що вона перебуває під прокляттям, під покаранням за гріх, якщо саморозвиток не є гріхом? Навіщо писати, що справедливість вимагала викупної ціни, перш ніж Адам і його рід можуть бути звільнені від смертного вироку й отримати можливість вічного життя? Чому Закон, даний через Мойсея, символічно показував жертви за гріх і божественне умилостивлення через жертви Дня Поєднання та служіння первосвященника, якщо не було ні падіння, ні гріха, ні потреби у відкупленні, жертві за гріх і примиренні з Богом? Чому Новий Завіт повинен продовжувати ту саму історію про необхідність смерті Ісуса як викупної ціни, щоб Його ранами ми зцілилися і щоб через жертву Його життя світ міг отримати воскресіння до життя у свій час?

Чому вчення про другий прихід Христа й воскресіння мертвих так яскраво висвітлене в Біблії, якщо не було жодного падіння в гріх і смерть, жодної потреби у відкупленні, жодної потреби в тому, щоб під час Його другого приходу гріхи світу були витерті, а світ людства піднявся зі стану гріха й смерті до повної досконалості людської природи й усього втраченого в Адамі? Чесний розум не може знайти відповіді на ці запитання. Справа проста: ми повинні або відкинути біблійне вчення про створення людини в досконалості, її гріхопадіння й покарання смертю, її відкуплення дорогоцінною кров’ю Ісуса Христа та її повернення з гріха й смерті й відновлення до повної досконалості протягом Тисячолітнього віку руками великого Відкупителя, або ж повинні повністю відкинути всі теорії еволюції людини як абсолютно, відверто неправдиві, “бо ж Бог правдивий, а кожна людина неправдива” (Рим. 3: 4).

РЕСТИТУЦІЯ ПРОТИ ЕВОЛЮЦІЇ.

Шкода, що дуже мало християн усвідомлюють, що реституція – це біблійне вчення про майбутню надію світу. Я впевнений, що мало хто в цій аудиторії коли-небудь чув проповідь на основі нашого тексту. Насправді досвід доводить, що надзвичайно мало служителів чи мирян знають, що в Писанні є таке твердження і що Бог через натхненного апостола каже: перед нами часи, роки реституції, які розпочинаються в другому приході нашого Господа і, як свідчить наш контекст, будуть [3HG345] порою відсвіження, благословення, піднесення світу людства. Дійсно, у нашому тексті апостол говорить, що всі святі пророки від початку світу провіщали про ці прийдешні часи реституції й благословення. Дивно, що ми так довго не помічали справжніх учень Божого Слова, справжньої надії, представленої світові. Надія Церкви – це небесна надія, перспектива зміни з земної природи, умов і оточення на небесні, яка має здійснитися в першому, головному воскресінні. Благословення, обіцяне світові, – це не зміна до іншої природи, а реституція теперішньої людської природи до її первісної досконалості, і це пов’язано з землею, її майбутнім домом, раєм.

Реституція, як усім відомо, означає відновлення, повернення до попереднього стану. Існує причина, чому ця біблійна доктрина реституції, про яку говорили апостоли й усі святі пророки від початку світу, загалом не була помічена богословами. З тієї ж причини доктрини другого приходу Христа й воскресіння мертвих втратили свою силу у вірі християнства. Причина в тому, що фальшиві доктрини дуже рано були додані до віри, раз переданої святим, і прищепилися до неї. Ці традиції древніх значною мірою зробили Боже Слово недієвим у свідомості людей, зробили незрозумілими багато виразів Святого Письма й підготували маси християнства до того, щоб повірити в брехню, яка зараз так активно пропагується: що смерть не є смертю, що не було жодного гріхопадіння, що не було жодного відкуплення від гріхопадіння, що не буде жодної реституції.

Ця фальшива доктрина ґрунтується на людській теорії, що людина не може померти, що душа не може померти. Вона повністю суперечить біблійному твердженню: “Душа, що грішить, вона помре”; “Бо заплата за гріх – смерть”; “[Бог] може й душу, і тіло вам занапастити”. Теорія про те, що людина, коли помирає, не є мертвою, а стає більш живою, ніж будь-коли, позбавляє сенсу доктрину про воскресіння з мертвих, а також доктрину про другий прихід Христа з метою воскресіння мертвих і надання їм благословенних можливостей в часах реституції всього того, про що Бог говорив устами всіх святих пророків від початку світу. Ця фальшива доктрина, що людина жива, коли вона мертва, є основою всіх жахливих учень про чистилище, доктрини про молитви до святих, які нібито живі на небі, коли, згідно зі Святим Письмом, вони мертві й чекають другого приходу нашого Господа й воскресіння мертвих.

Повернімося до Біблії та здорового глузду та маймо віру в запис, який Бог дав нам про створення Адама на Свою подобу на початку, про його падіння в гріх, про частку, яку ми всі, як його рід, маємо в його недосконалості та негідності, а потім маймо надію на відкуплення, здійснене Його силою, на високий поклик спасіння для Церкви зараз, а впродовж Тисячолітнього віку – на благословення світу процесами відновлення, реституції, які повернуть йому все втрачене й дадуть цінні уроки пізнання, які підуть йому на вічну користь. Розгляньмо далі розумний Божий задум: що кожен, хто раз дійсно побачив, зрозумів та оцінив божественний план, згрішивши свідомо, навмисно, зазнає Другої Смерті, повного знищення, від якого не буде жодного відкуплення, жодного відновлення через воскресіння або в інший спосіб.

РЕСТИТУЦІЯ, ПРО ЯКУ ГОВОРИЛИ ПРОРОКИ

Якби нам дозволив час, ми б із задоволенням пройшлися по різних пророцтвах і вказали б, де всі святі пророки говорили про грядущі часи реституції. Пророк Мойсей чітко визначив, що у свій час Бог пошле більшого за нього, “Пророка... як мене”, Месію, і що через Нього прийдуть щедріші благословення полегшення, піднесення й допомоги, прощення гріхів і примирення з Богом. Петро цитує це в словах, що йдуть одразу після нашого тексту, вказуючи, що сповнення цього буде в часах реституції, часах оновлення та омолодження, які Бог проголосив через усіх пророків.

Тоді, каже апостол, за тих сприятливих умов “станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” (Дії 3: 23). Сам Бог пророкував про ці прийдешні благословення реституції, сказавши Авраамові без жодних умов: “І благословляться... в нащадках твоїх всі племена землі”. Оскільки прокляттям була смерть, то Господнім благословенням буде скасування смерті та вмирання – реституція до життя.

Але, безсумнівно, усі в цій аудиторії будуть вражені словами самого Ісуса більше, ніж усіма свідченнями всіх пророків. Отже, послухаймо великого Учителя, великого Пророка, Який говорив про реституцію через Свої мовні знаряддя, апостолів, щоб розповісти нам з допомогою нашого тексту про прийдешні часи реституції й сказати через апостола Павла, що все створіння разом стогне й мучиться в болях, чекаючи на виявлення Божих синів, – сказати, коли його стогін і муки врешті припиняться, і коли воно, по Божій благодаті, прийнявши Його милості Царства, поверне собі свободу Божих синів, вільність від гріха та смерті й буде відновлене до божественної милості. Щобільше, Своїми неясними висловлюваннями, Своїми власними устами Він підтвердив свідчення ангелів, які сповістили про Його народження, – що воно означає “благовість радості великої, що станеться людям усім”.

Наш Господь сказав, що Він прийшов “знайти та спасти, що загинуло”. Він розповів, що, як добрий пастир, Він віддає Своє життя за овець, і остаточно приведе всі Свої справжні вівці – як теперішню черідку, так і іншу череду, яка ще буде покликана, до Своєї кошари. Він сказав, що прийшов “не губить душі людські, а спасати”. Він вказав на Свій другий прихід як на час, коли Він нагородить слуг цього Євангельського віку, Церкву, і тоді встановить Своє Царство й дасть Своїм вірним слугам, Церкві, панування над світом для його благословення й піднесення. Він розповів, що цей час благословення й піднесення буде не тільки для людей, які житимуть тоді, але й для всіх, хто перебуватиме в гробах. Вони почують Його голос і вийдуть, і ті, хто почує Його в значенні послуху, житимуть, остаточно звільнившись від усіх теперішніх умов гріха й смерті. [3HG346]

РЕСТИТУЦІЯ НАВІТЬ СОДОМУ

Інколи ми настільки схильні вважати Бога менш милосердним і добрим, ніж ми самі, що обмежуємо благодатні обітниці Його Слова і вважаємо, що вони призначені лише для святих цього Євангельського віку. Навпаки, хоча надзвичайно великі й дорогоцінні обітниці призначені для цих святих, є й інші обітниці для всього світу, які належатимуть йому, коли святі будуть прославлені зі своїм Господом. Той, хто уважно, з молитвою й розумом прочитає Рим. 11: 25-32, знайде там чітко викладені великі благословення, які мають прийти до природного Ізраїлю під час другого приходу Христа. Після того, як Церква буде прославлена, цей природний Ізраїль “і сам буде помилуваний” через милість прославленого духовного Ізраїлю в часах реституції.

Зверніть особливу увагу на один народ минулого, який, безперечно, був дуже грішним, і подивіться, що наш Господь каже про його майбутнє. Він свідчить, що всі мешканці Содому були знищені, кажучи: “Огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив”. Але Він каже, що у дні суду, у великому Тисячолітньому дні Його Царства, коли весь світ буде на суді, випробуванні щодо вічного життя, мешканці Содому не будуть забуті. Мало того, Содому й Гоморрі буде “легше” в день суду, ніж вам, Хоразиме й Віфсаїдо, які мали більші можливості й привілеї, але не змогли ними скористатися. Але чому мешканцям Содому має бути легше, ніж комусь іншому? Хіба вони не були нечестивими грішниками?

Наш Господь свідчить, що вони були грішними людьми. Він не виправдовує їхнього беззаконня, але говорить: “Бо коли б то в [них]... були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі”. Таким чином, ми бачимо, чому їм буде легше в Тисячолітній день, ніж деяким, які були більш привілейовані й тому згрішили проти більшого світла (Мт. 10: 15).

Тепер звернімось до Єзек. 16: 22, 48-63. Послухаймо, що Господь сказав через цього пророка про Содом у часи реституції, у день суду, у Тисячолітній день, під час правління Царства нашого Господа для благословення, піднесення й випробування всього світу щодо вічного життя та вічної смерті. Пророк говорить про гріх мешканців Содому, і його слова узгоджуються зі свідченням нашого Господа про те, що ізраїльтяни були більш винні; а потім він говорить, що у свій час Він відновить мешканців Содому і відновить ізраїльтян, але не через заслуги чи гідність тих, чи інших, а на основі Свого власного милостивого плану й намірів, щоб дати всім під час Тисячолітнього правління Христа найповнішу можливість для пізнання, послуху й повернення до всього втраченого й вічного життя.

Запевнення полягає в тому, що як через Адама гріх розмножився до осуду й смерті, так через Христа, у свій час, вічне життя прийде до всіх, хто прийме його на Господніх умовах. Шість тисяч років було відведено для розвитку людства, щоб заповнити землю, і всі, крім наших перших батьків, були народжені в гріху, зачаті в беззаконні (Пс. 51: 7). Оскільки всі вони були засуджені в одній людині, Божий задум полягає в тому, що смерть людини Ісуса Христа є достатнім викупом за рід, і коли ця викупна ціна була сплачена, першою працею спасіння стало збирання зі світу Господньої Малої Черідки, Царського Священства, дому віри, левитів. Ця праця ще продовжується. Незабаром це обрання, цей відбір Малої Черідки буде завершено, і вона, як Наречена, дружина Агнця, буде прославлена зі своїм Господом. Її члени, як учасники з Ним у Його Царстві, будуть разом залучені протягом Тисячолітнього віку, тисячі років, до великої праці благословення й піднесення з гріха й умов смерті кожного члена людської сім’ї, який захоче повернутися до Бога й отримати щедре помилування.

Постає питання, чому вони не повертаються зараз? Святе Письмо відповідає: світ загалом сліпий і глухий до Господнього послання; люди є ворогами через злі вчинки, вони обмануті сатаною, який спотворює божественний характер, вони не знають жодної причини, чому вони повинні любити Бога або прагнути ходити Його дорогою. Крім того, вони навчилися любити дороги гріха й смерті, і їм треба допомогти вийти з цього жалюгідного стану.

Для допомоги людству передбачено Тисячолітнє Царство, в якому Христос і прославлена Церква матимуть і здійснюватимуть всю самодержавну владу, щоб привести кожне створіння й усе до визнання Царя та Його панування, як написано: “Схилиться кожне коліно перед Ним, і визнає... кожен язик [на славу Богу]”. Бунтівні ж будуть покарані різками, щоб навчитися Господньої дороги й навчитися цінувати праведність; а ті, що будуть слухатися божественного Закону того часу, будуть благословенні реституцією. Щодо решти, тобто тих, хто відкидає, відхиляє й заперечує при повному світлі й знанні, то, за словами Писання, вони будуть знищені вічним знищенням, Другою Смертю.

ДЕЯКІ ОБМАНИ САТАНИ

Здається, що світло Правди, знання божественного плану обмежує вплив сатани. Тому особливими об’єктами його нападу є ті, хто не перебуває в інтелектуальному сні, хто бадьорий, – особливо ті, хто, прокинувшись, активно зайняті, щоб підіймати перед людьми світло, Правду. Озираючись назад, ми бачимо, як сатана особливо діяв проти Христа та апостолів. Ісус сказав святому Петрові: “Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю” (Лк. 22: 31). Ще наш Господь каже: “Ось диявол вкидатиме декого з вас до в’язниць” (Об. 2: 10), – і ми можемо розумно припустити, що він мав багато спільного з розпалюванням ворожнечі та упереджень з боку книжників, фарисеїв і законовчителів до вчень Ісуса та Його послідовників, що призвело до їхньої смерті. Так було й впродовж цього Євангельського віку: сатана активно виступав проти світла й дітей світла, сприяв темряві, заохочував її й співпрацював з нею та тими, хто перебував під її впливом.

САТАНА – АВТОР ЗАБОБОНІВ

Тепер ми бачимо, що сатана діяв для засліплення та введення в оману людства й для зіпсуття багатьох послідовників Господа – завжди на шкоду їм і для спотворення Правди, а також всупереч Слову Господа. Заслуговує на увагу також зміна його тактики, пов’язана з рухом Реформації. Коли [3HG347] Дух Господа збудив декого з Його послідовників на захист Його Слова, і сатана побачив, що неможливо довше утримувати густу темряву, він частково став на бік реформаторів, але не для того, щоб провести справжню реформу, а щоб відвернути реформаторську працю вбік. Лютер, реформатор, все ще перебував під впливом деяких ілюзій свого минулого виховання, все ще вірив, що мертві живі. Його бунт був спрямований проти корупції в системі, а не проти самої системи. Він заперечував, що за гроші можна купити звільнення душі з чистилища словами літургії чи іншим чином. Він все ще вірив, що Христове Царство прийшло і якимось чином представлене в церкві. Він шукав, як і де Христове Царство перебуває у світі, і дійшов висновку, що ті уряди, які прийняли вчення Реформації, повинні бути Божими царствами. І сталося так, що в той самий час, як король Франції, король Англії, король Германії та інші сприймали папу як джерело своєї влади й стверджували під його владою, що вони є Божими царствами, ті князі, які прийняли реформаторів, шукали дозволу в них, щоб народ далі визнавав своїх правителів як божественних обранців.

Таким чином, протестантська Англія і протестантська Германія продовжували, як і раніше, карбувати на своїх монетах, що їхні монархи правлять з Божої благодаті, вважаючи тепер, що благодать і повноваження перейшли від папства до реформаторів. Наприклад, коли Великобританія перебувала під папським контролем, один з її королів був викликаний до Риму, щоб дати звіт про порушення деяких папських правил. Історія описує, як протягом трьох днів він ходив босоніж по снігу і сльоті навколо Ватикану, виконуючи покаяння, і в кінці йому було дозволено прийти до папи на колінах, як нібито на знак виконання Псалма 2: “Отож, царі, ви нині зрозумійте ... Цілуйте Його ноги, щоб Він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів Його” (Хом.). Після цього папа умістив корону на голові короля своїми ногами, показуючи тим самим, наскільки той нижче від папи і яким васалом він є як король. Але після Реформації Генріх VIII знехтував авторитетом папи й закликав протестантських єпископів Англіканської церкви визнати його королівську владу як божественно призначену.

Хитрощами противника ця помилка зберігалася. Омана панувала над розумами людей, а Реформація помітно відхилилась убік, оскільки Бог допустив це, бо ще не настав Його час для встановлення Його Царства. Таким чином, сьогодні ми бачимо, що всі великі держави Європи, озброєні до зубів одна проти одної, між якими століттями точаться війни, претендують на те, щоб бути Божими царствами, а їхні монети показують, що їхні монархи керують народом як божественні представники. Але все це, дорогі друзі, омана противника, великого обманщика. Ці царства не є тим Царством, про яке говорили наш Господь і апостол і про яке особливо згадується в молитві нашого Господа: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Навпаки, вони, як каже Святе Письмо, є “царством світу” (Хом.), і все це під керівництвом і наглядом “князя, що панує в повітрі”, “князя світу цього”.

БОЖА ВОЛЯ НА ЗЕМЛІ, ЯК НА НЕБІ

Християни загалом помилково прийшли до висновку, що Боже Царство вже встановлено, і тому не шукають Царства дорогого Божого Сина, Царства слави, про яке провіщає Святе Письмо. Тримаючись цієї помилкової думки, вони прагнуть навернути світ, не усвідомлюючи абсолютної неможливості цього, адже язичників стало вдвічі більше, ніж було століття тому, попри докладені величезні місіонерські зусилля. Але навіть якби всі язичники були навернені до такого ж цивілізованого стану, який панує в християнстві, то як далеко це було б від того славного стану, який згадує Господь у Своїй молитві! Безумовно, Божа воля ніде не виконується на землі так, як на небі, і тому, якби язичники були такими ж добрими, як найкраща держава у світі, їх усіх потрібно було б навертати заново, щоб привести до належної згоди з Господом.

Остаточне повалення сатани було невиразно пророковане під час вигнання наших перших батьків з Едему, що “насіння [жінки]... зітре голову [змія]”. Це послання повторювалося й ставало щораз більш зрозумілим протягом 4000 років. Пророки розповідали про славні благословення, які прийдуть слідом за встановленням Царства Месії на руїнах нинішніх інституцій, і про те, як знання й слава Господа наповнять тоді всю землю, і всі племена землі будуть благословенні. Через Даниїла були дані пророчі картини, які представляли історію світу, і було чітко показано, що Царство Месії буде тим, яке врешті-решт запанує під усіма небесами, буде пануванням, яке не повинно минути й буде дане святому народові, буде пануванням праведності (Дан. 7: 27).

ПОВАЛЕННЯ САТАНИ ВЖЕ БЛИЗЬКО

Наш Господь повністю виклав ці вчення, процитувавши з різних пророцтв і розповівши про прийдешній час, коли завдяки Своїй смерті за людські гріхи Він встановить Своє Царство з силою й великою славою, щоб звільнити світ від рабства сатани, гріха та смерті й дарувати всім воскресіння, величні й славні умови, які були втрачені через злочинні дії сатани в Едемі. Хрест Христа, Його смерть як ціни нашого відкуплення є центром цього плану, а покликання Церкви в Євангельському віці до співспадкоємства з Ним у Його Царстві є проміжною рисою, тоді як саме Царство, яке буде встановлене під час Його другого приходу, має стати грандіозним підсумком. Воно буде Сонцем Праведності, що зцілюватиме світ своїм промінням, благословитиме світ. Варто сказати, що однією з перших речей нового ладу буде зв’язування сатани на тисячу років, щоб він більше не обманював народи, доки не закінчиться ця тисяча років.

У ЧАСІ УТИСКУ

На відміну від думки, що Господнє Тисячолітнє Царство прийде шляхом навернення світу людською діяльністю, і що, як ми бачимо, є неможливим, Писання стверджує, що воно буде запроваджене великим часом утиску, якого не було відтоді, як існував народ, і ніколи не буде. Цей час утиску, згідно з Божим Словом, призведе до [3HG348] повалення всіх теперішніх інституцій, які так чи інакше поєднані з пихою, амбіціями, самолюбством та гріхом, прищепленими князем цього світу й методами, яким він надає перевагу, і цей утиск буде жахливим випробування для світу. Наш Господь дає зрозуміти, що якби не вибрані, то не було б жодної врятованої плоті, що громадські, політичні, фінансові та релігійні елементи знищили б один одного в анархії. Вона буде короткою, гострою й вирішальною, бо “вирок закінчений та скорочений учинить Господь на землі” (Рим. 9: 28).

Віримо, дорогі друзі, що цей час утиску й анархії вже зовсім близько, але нас більше цікавить славний результат, ніж сам утиск. Ми можемо підняти голову й радіти свідченням того, що Царство вже зовсім близько, незважаючи на утиск, через який воно буде запроваджене, знаючи, що проходження лемеша клопотів через серця людей, згідно з обітницею Господнього Слова, закінчиться благословенням для них, великим благословенням, інавгурацією Царства, яке Бог передбачив для піднесення, оновлення й реституції всіх, хто прийде до згоди з Ним. Господь представляє це в деяких Своїх притчах, таких як притча про зв’язування дужого, сатани, і представляє Себе під час Свого приходу як сильнішого, Який візьме його в полон, а Свій другий прихід представляє як таємний, тихий, як прихід злодія вночі, невідомого світові, не впізнаного ніким, крім тих, чиї очі розуміння відкриті. Тож нехай ми, які сподіваємося стати учасниками цього Царства, дедалі більше освячуємося благодатним Божим Словом і дедалі більше підбадьорюємося, пізнаючи справжній характер Бога. Прийдіть, поклонімось і схилімо коліна, прикличмо ім’я нашого Бога, бо милість Його навіки.

3HG342 (1906 р.)