[3HG339]
“БО НАЛЕЖИТЬ ЙОМУ ЦАРЮВАТИ”

“Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми” (1 Коринтян 15: 25).

Кожен, хто вивчав Біблію з будь-якою метою, помітив, що в усьому Новому Завіті вчення нашого Господа та Його апостолів мають на увазі встановлення царювання, тобто панування праведності у світі, яке повністю повалить гріх і всіх, хто свідомо та обдумано є його прихильниками та симпатиками. Наш Господь говорив про нього як про Своє Царство, а також як про Царство Отця; апостоли подібним чином згадують про нього як про Царство дорогого Божого Сина, Царство слави, Небесне Царство. Наш Господь Ісус у різних притчах говорить про обрання Його Церкви, Його вибраних, щоб вони були співспадкоємцями з Ним у Його Царстві, і каже, що коли Людський Син прийде у славі Свого Царства й усі святі ангели Його з Ним, тоді Він сяде на престолі слави Своєї, щоб судити, навчати, виправляти в праведності всі земні племена (Мт. 25: 32). Коли в молитві Він навчав нас просити Отця: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, – то це не було применшенням Його вчення, що Він Сам має бути Царем землі, Який підкорить Собі все.

Взаємозв’язок між двома думками про те, що це – Царство Отця, і що це – Царство дорогого Божого Сина, легко побачити, коли пам’ятати, що Царство Отця, або панування на землі було відкинуте, коли батько Адам проявив неслухняність і був засуджений на смерть. Воно буде відновлене аж у кінці Тисячолітнього віку. За задумом Отця наш Господь Ісус втрутився не тільки для того, щоб сплатити покарання батька Адама справедливості, але й для того, щоб заволодіти спадщиною Адама як його спадкоємець, навести в ній лад, усунути гріх, підняти грішників, встановити мир, порядок і праведність на землі, навчити, дисциплінувати та розвинути характер стількох представників Адамового роду, скільки буде охочих, знищити тих, хто не бажатиме цього, Другою Смертю і, таким чином, у кінці Свого тисячолітнього царювання передати царство Богові, Отцеві, щоб Він, Отець, був у всьому єдиним великим Головою, центром і володарем над усім створінням.

ПЕРШІ ПЛОДИ І ЗАГАЛЬНІ ЖНИВА

Наш текст і контекст виражають ці питання недвозначно, вказуючи на те, що як усі, хто був в Адамі, померли, так і всі, хто прийде в Христа Відкупителя, будуть жити не лише кілька коротких годин, днів чи років, але житимуть у повному, досконалому, завершеному розумінні цього слова вічно. Але апостол запевняє нас, що в цій справі має бути порядок, і спасенні будуть різного рангу. Він каже: “Кожен у своєму порядку”. Ми запитуємо, що це за ранги, і Святе Письмо відповідає, що є перше, або головне воскресіння, яке належить найбільш вибраним, Церкві цього Євангельського віку, “Нареченій, Дружині Агнця”. Це – воскресіння до слави, честі, безсмертя, співспадкоємства з Відкупителем у Його Царстві та участі з Ним у Його великій праці протягом Тисячоліття у піднесенні з усіх поколінь землі тих, хто цього забажає. Другим рангом, або родом тих, хто буде спасенний Відкупителем, будуть ті, хто візьме участь у наступному, нижчому воскресінні. Це не означає воскресіння до якогось низького чи презирливого стану, але до досконалого життя й слави на нижчому рівні – людському, на відміну від духовного. Нагородою класу обраної Нареченої буде божественна природа (2 Петр. 1: 4), у той час як для світу в цілому – реституція до досконалості людської природи, до всього того, що було втрачено в Адамі й відкуплено Ісусом, а також досвід і знання (Мт. 18: 11; Дії 3: 19-21).

Зверніть увагу на те, як апостол чітко викладає цю річ. Сказавши нам, що як усі в Адамі вмирають, так і всі, хто прийде в Христа, оживуть, повністю звільняться від смерті та недосконалості, а потім, сказавши, що це буде для кожного у своєму порядку, він називає цей порядок, як ми вже визначили його, кажучи: “Первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу” (1 Кор. 15: 23). Христос, Первісток, містить в собі Церкву, бо, як пояснює апостол, Бог “Його дав найвище за все, за Голову Церкви, а вона Його Тіло”, і, як він знову зауважує: “І ви Тіло Христове, а зосібна ви члени” (Еф. 1: 23; 1 Кор. 12: 27). Так само ми знову читаємо про Церкву: “Щоб ми стали якимсь первопочином творів Його” (Як. 1: 18). У цьому Євангельському віці Бог має справу лише з первістками з-посеред Його створінь, і під час другого приходу Христа відбуваються жнива цих первістків.

Потім Господь матиме справу з людством загалом – даруватиме всьому людству можливості прийти до тісних стосунків з великим Життєдавцем. Це стосуватиметься не тільки тих, хто буде живий під час другого [3HG340] приходу Ісуса, але й решти людського роду, як говорить наш Господь: “Всі, хто в гробах, Його [Людського Сина] голос почують і повиходять” – не тільки Церква до воскресіння життя, але й світ до воскресіння через суди, через дисципліну, через шмагання, через настанови, через винагороди й покарання. Ми маємо всі підстави припускати, що коли всі сліпі очі відкриються, а всі глухі вуха почують, коли сатана буде зв’язаний, щоб більше не обманювати світ, коли темрява забобонів і неправди залишиться в минулому, прогнана сходом Сонця Праведності, що несе зцілення у своїх променях, тоді мільйони людей у світі з радістю відгукнуться на надану їм можливість відновлення до розумової, моральної й фізичної досконалості з допомогою великого Відкупителя, який тоді буде Царем Слави. Контекст говорить про спасенних цього роду, цього класу, як про “тих, що Христові, під час Його приходу”, тобто буквально про тих, хто стане Його під час Його присутності. Грецьке слово “прихід” у нашому перекладі – “парусія”, і воно правильно означає “присутність”.

Перший прихід (перша присутність) Господа тривав лише кілька років, протягом яких Він приніс Себе в жертву як викупна ціна за гріхи всього світу. Але Його другий прихід, Його друга присутність, як ми маємо запевнення, буде тривати тисячу років його Тисячолітнього царювання. Ті, хто стане Його під час цієї присутності, під час цього Тисячолітнього царювання, будуть оживлені й будуть врятовані не тільки від гріха, але й від усіх відплат і покарань за гріх, від усіх недосконалостей, які гріх спричинив у них. Вони оживуть повністю, цілковито, досконало, у всій славі Божого образу й подоби, яку первісно мав Адам і яку втратив через непослух; і для них Господь улаштував так, що вся земля поступово стане Божим раєм.

Отже, тут ми бачимо Божественний задум – що Церква є своєрідним первістком серед Божих створінь і розвивається протягом цього Євангельського віку; і що загальне жниво, загальне спасіння від гріха й смерті для всього людства повністю прийде лише в кінці Тисячолітнього правління Христа.

“А ПОТОМУ КІНЕЦЬ”

Хто уважно стежитиме за словами апостола, той побачить, що його подвійна класифікація спасенних (перші плоди й “ті, що Христові, під час Його приходу”) переносить нас у кінець Тисячолітнього віку, бо в наступному реченні апостол говорить: “А потому кінець [кінець діяльності Месії як Відкупителя й Посередника], коли Він передасть Царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд [опозицію], і владу всяку та силу”.

Суть аргументу апостола в тому, що наш Господь під час Свого другого приходу застосує силу, владу, щоб придушити гріх і звільнити грішника від панування, рабства гріха й смерті, які Він зображує як тиранів, що зараз панують над родом Адама. Тисяча років буде цілком достатнім часом, щоб виконати всю цю чудову працю підкорення всього, що суперечить праведності й найкращим інтересам тих, кого Господь відкупив, і дати їм усім повну можливість примиритися з Отцем через заслуги Його дорогоцінної крові. Це підводить нас до нашого тексту: “Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми”. Саме Своїм пануванням, владою та силою Він повалить усе, що суперечить найкращим інтересам Адама та його роду.

Святе Письмо запевняє нас, що нашому Господу в Його воскресінні була дана вся влада на небі й на землі; але воно також запевняє нас, що час Отця дозволити здійснення цієї влади ще не настав, ще не прийшов. Якщо комусь це твердження здається таким, що потребує підтвердження, то воно рясно підкріплене історією останніх дев’ятнадцяти століть і фактами, які ми бачимо перед собою в цю саму мить. Ми, безумовно, бачимо, що сьогодні панують гріх і смерть; 90 000 людей щодня йдуть до гробу, а ті, кого ми називаємо живими, перебувають під важкою рукою смерті, хвороб, немочі, болю з усією супутньою їм розумовою й моральною слабкістю та розбещеністю. Але Святе Письмо не тільки повідомляє нам, що теперішній час не є часом царювання Христа, але й вказує на час у майбутньому, коли Він “прийме Свою силу велику та й зацарює” (Об. 11: 17).

Тут ми маємо те саме свідчення, яке дається нам у нашому тексті та контексті, що царювання Христа означатиме насамперед благословення всіх вірних цього Євангельського віку та попередніх часів, і містить в собі благословення всіх племен землі, малих і великих. Воно також включає в себе повне знищення в Другій Смерті всіх, хто не прийде до повної згоди з цим славним Царством праведності.

“СХИЛИТЬСЯ КОЖНЕ КОЛІНО... І ВИЗНАЄ... КОЖЕН ЯЗИК”

Тричі у Святому Письмі повторюється, що кожне коліно повинно схилитися. Думка, яку передає цей вислів, полягає в тому, що кожна людська істота повинна підкоритися цьому великому Цареві, Який, як представник Отця, повністю відповідатиме за земні справи, щоб підняти охочих і слухняних і знищити невиправних, щоб навести лад у нинішньому безладі й, врешті-решт, здійснити бажання молитви Господа, щоб Божа воля виконувалася на землі, як на небі. Вираз “і визнає Бога кожен язик” наводить на думку, що схиляння колін відповідно до вимог Царства не буде просто пасивним послухом, але що остаточно всі відкрито, публічно визнають праведність божественного устрою, його доброчинність, його повне забезпечення кожної потреби. Коли хтось не схилить колін і не визнає своїм язиком Господньої слави, то це означатиме свавілля й невиправність, що цілком не залежать від успадкованих вад. Стосовно цього класу апостол Петро, говорячи про царювання позаобразного Мойсея, каже: “І кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу”.

В одній зі Своїх притч Господь зображує Себе як вельможу, який поїхав у далеку країну, щоб отримати царську владу, повернутися та виконувати цю владу. Застосування очевидне: вельможа – це наш Господь, далека країна – це небо, повернення вельможі, наділеного царською владою, представляє нашого Господа під час Його другого приходу. Звернімо увагу на інші деталі притчі: вельможа дав певні таланти й [3HG341] мини, але не широкому загалу, а своїм особливим слугам, образно показуючи те, як наш Господь дав особливі привілеї й можливості дому віри, особливо Своїм посвяченим послідовникам – “учням”, які погодилися взяти свій хрест і йти за Ним. Як вельможа, повернувшись з далекої країни, наділений царською владою, скликав насамперед своїх слуг і порахувався з ними, нагороджуючи тих, хто належно використовував свої можливості, таланти, і покаравши тих, хто не виконував своїх зобов’язань згідно з домовленістю, так і Христос під час Свого другого приходу насамперед має справу зі Своєю Церквою, нагороджуючи вірних і караючи різками й втратами тих, хто заховав свій талант у землі, у насолодах, егоїстично, недбало.

Нагородою вірним слугам, як ми пам’ятаємо, було панування над двома містами, п’ятьма містами й т. п. Далі в притчі йдеться про царя, який має справу зі своєю новою імперією, своїми володіннями. Припущення притчі полягає в тому, що піддані царя (за винятком особливих слуг) з радістю приймуть царя, коли його законні повноваження на царювання будуть визнані. Але притча розповідає, що після від’їзду вельможі деякі з майбутніх підданих оголосили про свою опозицію до нього, кажучи: “Не хочемо, щоб він був над нами царем”. Ці особи в притчі представляли тих зі світу, які трохи чули про Христа і Його вчення, але свідомо й цілеспрямовано виступали проти них словами або неправедними вчинками. Деякі з цього класу житимуть під час другого приходу Христа, коли Він постане у силі та великій славі, наділений повною владою правити, царювати й покласти всіх ворогів під ноги. І саме після того, як Він порахується зі Своїми слугами, новий Цар, згідно з притчею, покличе тих людей, які не хотітимуть, щоб Він царював над ними, кажучи: “Приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте”.

СМЕРТЬ ВОРОГІВ

Це наочна картина. В уяві ми бачимо притчу про царя в усій його гідності та владі, бачимо його ворогів, яких приводять до нього, бачимо картини відчаю, усвідомлення того, що вони образили того, хто тепер має владу, а також власної повної безпорадності. Можемо собі уявити, що багато з них, якщо не всі, впали б перед ним у благанні про милосердя та з запевненнями, що якщо їхнє життя буде збережене, вони стануть його найвірнішими підданими. Нам не потрібно розвивати картину притчі далі, не потрібно намагатися уявити, що б зробили земні царі за таких обставин, але, переходячи до виконання притчі в нашому Господі Ісусі, ми бачимо, що саме таке благання й схиляння колін є підкоренням Його законній владі керувати ними, тобто тим, чого бажатиме наш Господь як великий Цар. І ми можемо лише уявити собі Його доброту навіть до найгірших ворогів, якщо пам’ятаємо, що саме Він навчав нас: “Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас”. Пам’ятаємо слова пророцтва про тих, хто проколов Господа нашого, де сказано, що кожне око впізнає Його й навіть ті, хто Його проколов (Об. 1: 7). Але зверніть увагу на слова пророка про те, як Він буде ставитися до них у відповідь: “Я виллю [на них] Духа милості та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити” (Зах. 12: 10). Ось так Господь говорить нам, що Він буде милостивий навіть до тих, хто Його розпинав. І чи не буде Він милостивий до всіх Своїх ворогів, які полишать свою опозицію, схилять коліна й визнають язиком? Звичайно, буде; саме такою є суть біблійного свідчення.

Правду каже притча: “Приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте”. Це наказ, який того дня пролунає по всій землі, а саме: кожен, хто свідомо, розумно й навмисно виступить проти Царя та Його царської влади, “знищений буде з народу”. Тоді кожен стане або однією з Господніх овець, або козлом; усі вівці будуть прийняті праворуч Його милості, а всі козли будуть відкинуті від Його милості й остаточно отримають таке ж покарання, що й сатана, а саме – вічне покарання, покарання смертю, знищенням, яке ніколи не закінчиться. Не буде ніякого відкуплення, ніякого воскресіння від цього знищення (Мт. 25: 46).

МЕЧ ЙОГО УСТ

Читаючи в притчі про те, що ті, хто не хотів, щоб Він царював над ними, мали бути приведені й забиті перед Ним, ми не повинні забувати про символічний образ нашого Господа та Його меча, даний нам Ним самим в Об’явленні: “З Його уст виходив гострий меч”. Його меч – це “меч духовний, який є Слово Боже” (Об. 19: 15-21; Еф. 6: 17). Ми можемо сподіватися на страшне побиття ворогів Господа мечем Правди.

Можемо сміливо зробити висновок, що більшість перебуває в опозиції до Господа та праведності через сліпоту й марнотратство, через невігластво, забобони й нерозуміння, і як тільки вони почують голос Людського Сина, то удар, завданий Його словом, віримо, зцілить їх, відновить, визволить багатьох з них від усякої опозиції, так що швидко кожне коліно схилиться і кожен язик визнає на славу Богу.

Маючи на увазі, що число тих, хто буде вилікуваний з умов гріха, відчуження й ворожнечі до праведності та Христа, а отже, і до Отця, буде великим числом, ми не забуваємо й не ігноруємо ті місця Писання, які ясно показують, що серед людей будуть свідомі грішники, які зневажатимуть усі Господні милості, залишатимуться непокірними й помруть Другою Смертю. Але ми хочемо підкреслити іншу сторону питання, яку багато хто не бере до уваги, а саме: що є не один Господній меч, а більше, і що меч Його уст, Боже слово, послання Правди, є тим, про який говорили ангели, коли співали на Вифлеємських полях: “Бо ми благовістимо вам радість велику, що станеться людям усім” (Лк. 2: 10). Усі щиросерді, які перебувають у відчуженні до праведності, з радістю приймуть враження мечем Правди, Божим словом. Вони будуть раді бути вбитими як вороги, щоб бути відновленими й стати живими як друзі, як діти Бога.

Згадаймо ще одне образне висловлювання з Писання, яке може пролити світло на те, як деякі вороги Господа будуть убиті під час Його другого приходу. Петро, проповідуючи в день П’ятидесятниці, [3HG342] звинуватив своїх слухачів у злочині вбивства Праведного. Він сказав: “Начальника ж життя ви забили, та... знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники”.

Наслідком завданого удару мечем духа Правди було те, що багато слухачів “серцем розжалобились” і вигукували: “Що ж ми маємо робити, мужі-браття?” Тоді Петро, під натхненням святого Духа, застосував до них відповідний бальзам і мазь, бальзам з Гілеаду, послання миру через кров Ісуса, і вони були зцілені від рани.

Подібним чином Писання стверджує, що наш Господь ранить, щоб зцілити (Ос. 6: 1). Отож, ми можемо очікувати, що в майбутньому меч духа, Боже слово, витягнений з піхов проти всіх ворогів праведності, буде потужним, завдяки Богу, щоб зруйнувати твердині неправди й убити багатьох, хто зараз є ворогами, вбиваючи їх як ворогів, щоб вони могли відновитися Правдою і стати Господнім народом, який буде Його народом під час Його присутності протягом Тисячолітнього віку.

СТРІЛИ В СЕРЦЕ

Пророча картина, на якій наш Господь є у славі під час цього другого приходу, дається нам у 45-му Псалмі. Там ми читаємо, як цей, кращий від усіх людських синів і благословенний від Бога навіки, підперезався Своїм мечем. Ми повинні пам’ятати, хто Він і чим є Його меч, коли думаємо про подробиці й виконання цієї картини. Нам сказано, що Він бере Свій меч зі Своєю славою та величчю. “У величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідності та справедливості”. Меч Господа, Його сила, Його Правда, буде спрямований лише проти ворогів людського роду, а не проти самого роду, бо хіба Він не викупив цей рід Своєю дорогоцінною кров’ю, і хіба Він не прийшов визволити стогнуче створіння з кайданів, з рабства гріха та смерті? Меч Правди буде піднято проти всякої неправди, проти невігластва, забобонів, помилок, брехні, і кайдани людства впадуть.

Зверніть увагу на ще одну особливість цієї символічної картини: “Стріли твої гострі в серце ворогам царя! Від них падають народи під тобою” (Кул.). Тут Господнє слово представлене як стріла, що пронизує серце противників, переконуючи їх щодо гріха, праведності та відплати. Такою буде сила, яка змусить людей впасти в покорі перед великим Царем слави. Перед цими стрілами Правди в їхніх серцях схилиться кожне коліно й кожен язик визнає на славу Бога Отця. Те, що це правильне застосування слова “стріла” як символу, ми можемо легко довести. Наприклад, в іншому місці читаємо: “Які нагострили свого язика, як меча, натягнули стрілу свою словом гірким, щоб таємно стріляти в невинного” (Пс. 64: 4). Але тут славний Цар праведності посилає Свої стріли, Свої слова не як гіркі, але як чисті, правдиві та добрі; і, як стріли, вони летять у серця всіх тих, хто виступає проти праведності, щоб переконати, засудити, вбити їх.

ВЖЕ ЦАР СВЯТИХ

Божі улюбленці, яким відкрилися очі розуміння в теперішньому часі, які тепер є Господнім посвяченим народом і “навчені Богом”, можуть вже зараз очима віри бачити славу й почесті, які будуть віддані великому Відкупителеві. Вони вже бачать Ісуса як Царя слави й вірою віддають Йому пошану свого серця. Вони не потребують, щоб їх вбивав меч Його уст чи стріли Його гострих докорів. Навпаки, вони мають особливий слух і чують Божий голос, що промовляє мир через Ісуса Христа. Вони мають подвійне благословення: вони не тільки матимуть славу, честь і безсмертя при приході Царя, як Його Наречена та співспадкоємиця у Царстві та його дивовижних привілеях, але вже зараз у їхніх серцях панує Божий мир, який перевершує всякий розум.

Вони вже мають привілей стати воїнами хреста й послідовниками Агнця. Вони вже йдуть Його слідами й ведуть добру боротьбу не проти людства, а на його користь проти світу, плоті й диявола. Їхній привілей – мати допомогу від Вождя їхнього спасіння (який повинен бути Царем землі, Царем слави) в усілякій потребі, мати благодать, достатню в часі кожної потреби, щоб вийти переможцями й навіть більше, ніж переможцями, через Того, Хто купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю. Перебуваймо в Його любові, перебуваймо в Його ласці й перебуваймо в Його товаристві, віддані, вірні аж до смерті, щоб ми були визнані гідними розділити з Ним Його Царство та славу згідно з добрими обітницями Його Слова.

3HG339 (1906)