[3HG335]
ДРУГИЙ ПРИХІД ХРИСТА

“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї” (Матвія 25: 31).

Весь рід Адама зійшов у велику в’язницю смерті як покарання за гріх, але відповідного часу Бог з милосердя послав Свого Сина, який 1800 років тому приніс Себе в жертву за людські гріхи, через що первісний гріх, який занурив наш рід у смерть, буде повністю скасований, і Відкупитель стане визволителем, щоб покликати всіх, хто в гробах. Ми бачили, що в проміжку між смертю Ісуса на Голгофі й часом благословення всього світу через тисячолітнє Царство, про яке ми навчені молитися “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, відбувалася особлива праця – Бог обирав, тобто вибирав з-поміж засудженого роду “Малу Черідку”, особливо ревних і слухняних, які через віру і послух розвивали в собі під божественним керівництвом подобу Христа в характері з наміром, щоб вони могли становити особливий клас, який буде звеличений разом зі своїм Відкупителем у Його Царстві. Вони мають обітницю, що страждання з Ним зараз через вірність праведності означатиме для них звеличення до співспадкоємства з Ним у Його великому Царстві, яке незабаром буде встановлене для благословення світу, – тисячолітньому Царстві.

Запрошуємо вас звернути увагу на той факт, що Святе Письмо протягом усього часу послідовно представляє нам Царство Христа як [3НG336] надію світу на піднесення і благословення і показує, що його встановлення не буде через навернення світу проповіддю Євангелія, але як результат другого приходу Христа не як людини, не як жертви, а як того, Хто зодягнений у силу, щоб повалити гріх і сатану й надати необхідну допомогу кожному синові й дочці Адама піднятися з теперішніх умов гріха та смерті. Це велике соціальне піднесення світ починає усвідомлювати як необхідне, проте він не в змозі здійснити його для себе сам. Проповідь Євангелія не мала на меті навернути світ, а лише покликати зі світу порівняно невелику кількість тих, хто мав би вуха, щоб слухати, ставлення, повне віри й послуху, готовність прийняти вказівки Господа і йти за Ним ціною самопожертви. Для навернення світу, як це задумав Бог і накреслив у Біблії, знадобляться зовсім інші знаряддя. Минуло понад вісімнадцять століть, і сьогодні є лише порівняно невелика кількість справжніх послідовників Агнця, які взяли свій хрест, щоб йти за Ним. Решта (а більшість з них, як ми вже бачили, ніколи навіть не чула про Спасителя) перебуває не у вічних муках, але у великій в’язниці смерті. Вони повинні чекати там, поки вибране число Церкви не буде покликане, вибране, випробуване, визнане вірним і прославлене з Господом, Головою. Тоді Царство прийде у силі й великій славі, і настане благословення для всіх поколінь землі. Таким є оповідання Біблії від Буття до Об’явлення, і жодна інша книга не пропонує такої надії, і жодні інші писання протягом століть не демонструють такої ж послідовності, згуртованості та єдності. Для тих, хто дивиться на речі з погляду Святого Письма, це стає одним з найнадійніших доказів того, що Біблія дійсно божественно натхненна, написана святими особами давнини, які говорили й писали так, як їх вів святий Дух, а не згідно з якимись власними марнославними вигадками. Заглибмось в це питання більш детально.

ПРИХОВАНА ТАЄМНИЦЯ

У Старому Завіті пророцтва про прийдешню славу Месії та благословення Його царювання поєднуються з іншими пророцтвами, які називають Його Агнцем, безмовним перед стригунами, бачать Його поряд з грішниками під час Його смерті, зраненим за наші беззаконня. Ці дві думки чітко простежуються, але навмисно так розставлені, щоб юдеї не могли їх чітко зрозуміти. Можливо, вони очікували спочатку слави, а потім страждань через якесь нещастя. Видіння пророків не були призначені Господом для того, щоб їх можна було зрозуміти до часу їхнього сповнення. Апостол Петро говорить, що навіть ангели не розуміли їх. Він каже: “Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них. Їм відкрито було, що вони не для себе самих, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благовісників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися ангели” (1 Петр. 1: 10-12).

Якщо ангели не знали заздалегідь, то і юдейський народ не знав і, звичайно, язичницькі народи не мали жодного уявлення про такі речі. Тому випробування прийшло на юдейський народ з усією витонченістю. Тільки справді ізраїльтяни були у смиренному стані серця, готовому до навчання на цю тему і до того, щоб дізнатися, що їхні сподівання на негайну славу мали зазнати розчарування, що спочатку Син Людський мав багато страждати й бути розп’ятим, щоб засвідчити Свою вірність волі Отця у відкупленні придбаної власності й таким чином продемонструвати людству Свою любов і остаточно увійти у славу Свого Царства, яке ще має благословити кожне створіння в тій же мірі, в якій воно постраждало від гріхопадіння через першого Адама.

Іншою особливістю Божественного плану, не зрозумілою до першого приходу нашого Господа, є, за словами апостола, “прихована таємниця”, а саме: “Христос у вас, надія слави”. У давнину не здогадувалися, що Месія складатиметься з багатьох членів, для яких Ісус буде головою, Господом. Довгий проміжок часу між стражданнями нашого Господа на Голгофі та Його входженням у славу Його Царства на світанку Тисячолітнього віку апостоли позначили як період, в якому вірні, “[особливо] вибрані”, будуть іти слідами Ісуса, страждаючи за братів і за свою відданість як члени Його Тіла, для якого Він є Головою. Таким чином, весь Євангельський вік був часом покликання, випробування і вдосконалення Церкви, яка є Тілом Христа, її підготовки до входження у славні радощі Господа. Другий прихід Христа, відповідно, відкладався до часу, в якому всі члени Церкви, Його Тіла, Його Нареченої, мають отримати необхідні уроки дисципліни та послуху і бути прийнятими та схваленими Ним.

Я ЗНОВУ ПРИЙДУ І ЗАБЕРУ ВАС

Коли наш Господь під час Свого першого приходу об’являв маленькій громадці учнів про Свою смерть і відхід на небо, а також про потребу в цих подіях, Він робив це поступово, бо їхній розум і серця, як і всіх юдеїв, настільки захопилися славою прийдешнього Царства, що не звернули уваги на свідчення про страждання Христа, які повинні були передувати цьому. Тому наш Господь запевнив їх, що прийде знову і забере їх до Себе, щоб вони були учасниками Його слави, кажучи: “А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви” (Ів. 14: 3). “Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас” (Ів. 16: 7).

Коли Він розмовляв з ними, вони ще не були духовно зачаті. На це зачаття вони повинні були чекати до П’ятидесятниці, і тому наш Господь не міг пояснити їм так, як Він міг би це зробити, якби вони були духовно зачаті. Йому доводилося говорити з ними як з тілесними людьми, не вдаючись у подробиці, які без зачаття духом були б для них нерозумними. Подальші подробиці Він залишив для наступного об’явлення, запевняючи їх, що коли прийде святий Дух, Утішитель, Він через цього Утішителя нагадає їм усе, про що говорив раніше, натякаючи, що тоді вони зможуть [3HG337] зрозуміти глибші речі Божественного плану. Він сказав: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести” (Ів. 16: 12).

Попри все, що наш Господь сказав учням про Свою смерть і воскресіння на третій день, їхній розум був настільки прикутий до звичайних юдейських уявлень про славу Месії, що вони не могли зрозуміти суті справи. За кілька днів до розп’яття нашого Господа Петро, речник дванадцяти, заперечив Ісусові, кажучи: “Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде” (Мт. 16: 22). Тому не дивно, що після воскресіння нашому Господу потрібно було перебувати з учнями деякий час, щоб наставити їх на правильний шлях, з’являючись для цього в різному вигляді, як це робили ангели в попередні часи, створюючи тіла з плоті й кісток з одягом на різні випадки життя, щоб показати дві речі: по-перше, що Він ожив із мертвих; по-друге, що Він змінився і більше не є людиною, тілесною істотою, але тепер є духовною істотою з усіма властивостями духовних істот.

Розмовляючи з Клеопою та його товаришем по дорозі до Еммаус, наш Господь сказав: “О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки”. Вони повірили частині того, що говорили пророки, але занедбали інші частини, до яких слід було б прислухатися і взяти їх під увагу. Наш Господь продовжив: “Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було” (Лк. 24: 25-27). Зміст, дух цих викладів пророцтв дійшов до нас через апостолів, і наш привілей, завдяки керівництву духа, – мати якомога глибше і ясніше уявлення про них.

МОЙСЕЙ ПИСАВ ПРО МЕНЕ

Повертаючись до писань Мойсея, ми бачимо, що він чітко змалював страждання Христа, а також славу, яка мала настати потому. Він навчав про перший прихід Христа як великої жертви за гріх, і про другий прихід Христа як славного пророка, священника і царя, через Якого мають бути даровані благословення. Ми бачимо це в образних жертвах образного дня примирення: спочатку священник приносив у жертву тельця, який представляв Його самого і становив велику жертву за гріхи, а потім приносив козла, який представляв Церкву, пов’язану з Ним, тому що Він приймає її як членів Свого Тіла. Позаобразом цього дня примирення був весь цей Євангельський вік, в якому ми маємо, по-перше, завершення страждань Христа, страждань нашого дорогого Відкупителя; по-друге, страждання Церкви, Його Тіла, що стає святим і прийнятним через Його заслугу.

Із завершенням дня примирення (в образі) первосвященник, який здійснив примирення, виходив до народу, одягнений у всі славні шати свого священства, які представляли надзвичайно великі та дорогоцінні Божі обітниці, які сповнилися в Ньому і які представляли силу, велику славу і честь, даровані Ісусові, а опосередковано – Церкві, Його Тілу.

Як тоді первосвященник підносив руки й благословив народ, який лежав у поросі, так і тут, в позаобразі, у недалекому майбутньому, наприкінці цього Дня примирення, коли великий Первосвященник, Ісус, і Церква, члени Його Тіла, Його клас Нареченої, зодягнуться в славу, честь і безсмертя божественної природи й небесних прикмет, відбудеться явлення Месії як пророка, священника й царя для благословення людей на землі, які зараз борсаються в поросі, в розумовій, моральній і фізичній спорохнілості та безслав’ї. Як в образі, коли після благословення народ вставав і вигукував, так і в позаобразі, коли Господнє благословення досягне всіх людей протягом Тисячолітнього віку, результатом буде піднесення світу і великий вигук хвали для Того, Хто полюбив нас і відкупив Своєю дорогоцінною кров’ю, і для Отця всіх, великого автора плану спасіння.

ЕНОХ ПРОРОКУВАВ, КАЖУЧИ:

“Ось іде Господь зо Своїми десятками тисяч святих” (Юди 14). Ми не маємо оригінального запису пророцтва Еноха; у нас є тільки цитата апостола, але цього цілком достатньо. Вона демонструє нам єдність Божої книги, єдність послання, яке Бог давав через різних Своїх пророків протягом такого тривалого часу. Пам’ятаймо, що від часу Еноха до часу, коли апостол процитував його слова, минуло понад три тисячі років, протягом яких те саме послання повторювалося в образах, символах і простих висловлюваннях.

Безумовно, один дух Бога надихав їх і керував усіма ними як Його речниками. Який чудовий внутрішній доказ натхненності Біблії. І саме в цьому, як і в інших питаннях, вона є унікальною, окремою і відмінною від усіх інших релігійних книг. Письменники Біблії не копіювали жодним чином і жодною мірою язичників. Жодна язичницька книга не розповідає про Месію, який спочатку постраждає і викупить людей, а потім, вибравши з-поміж викуплених малу черідку, яка стане Його особливими співспадкоємцями, прийде знову і завершить Свою справу, благословивши всі племена землі. Тільки Біблія розповідає цю чудову історію послідовно і незмінно від початку до кінця.

Такою була тема розповідей усіх апостолів. Вони постійно закликали Церкву: “Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа”, “Не мстіться самі, улюблені”, залиште усі ваші випробування й труднощі, а також відплату вашим ворогам у руках Господа. Ви – Його, ваші інтереси – Його, уся праця – Його; дозвольте Йому у свій час і у свій спосіб виконати Божественну волю. Ви не можете перешкодити цьому, навіть якби хотіли, але намагання зробити це завадило б вам насолоджуватися Божим миром, яким Він хоче, щоб ви насолоджувалися навіть під час випробувань і труднощів цього часу.

У СИЛІ ТА ВЕЛИКІЙ СЛАВІ

Хоча Писання багато говорять про другий прихід Господа, помилки, які закралися в номінальну церкву протягом темних віків, настільки зіпсували ці благословенні висловлювання у свідомості Господнього народу, настільки розчинили їх, настільки позбавили сенсу, що порівняно невелика кількість зрозуміла, що всі надії Церкви, як і всі надії світу, згідно зі Святим Письмом, чекали на другий прихід Того, Хто відкупив нас Своєю дорогоцінною Кров’ю, і ґрунтувались на цьому. [3HG338]

Серед порівняно небагатьох, хто зрозумів, яке важливе місце займає другий прихід нашого Господа в Божественному об’явленні, більшість, очевидно, була збита з пантелику цілковито хибним уявленням про спосіб другого приходу. Вони мають занадто приземкуватий, недостатньо обґрунтований, занадто тілесний погляд на цю річ. Вони очікують, що Месія знову прийде у плоті, щоб сидіти на земному престолі, і що Його Церква так само буде з Ним у земній славі, і що весь світ дивитиметься на земний Єрусалим як на свою столицю, подібно до того, як ми дивимося на Вашингтон як на столицю цього народу, або як французи дивляться на Париж як на свою столицю і резиденцію уряду. Цей неправильний погляд на другий прихід нашого Господа, це хибне уявлення про силу і велику славу, перенесення її на земну площину значною мірою є причиною несприйняття вчення про другий прихід Господа розумом багатьох духовно налаштованих людей. Вони правильно міркують, що такі очікування суперечать загальному змісту Святого Письма, яке запитує: “Духом почавши, кінчите тепер тілом?” (Гал. 3: 3).

Навпаки, ми знаємо, що свідчення апостола полягає в тому, що наш Господь після Свого воскресіння є “Дух” (2 Кор. 3: 17), і що коли Він прийде знову в силі та великій славі, то це буде не по плоті, а в духовній славі й силі, подібній до тієї, яку побачив, мов спалах світла, сам апостол по дорозі в Дамаск і під впливом якої він був повалений на землю блиском, яскравішим від сонця в полудень. Апостол запевняє Церкву, що перед тим, як увійти в умови та славу Царства, ми всі повинні “перемінитися”, змінитися від людського до духовного стану, від людської, земної природи до досконалості духовної природи – “стати учасниками Божої природи” (2 Петр. 1: 4, Хом.), як зазначає апостол Петро. Саме це мав на увазі апостол, що видно з його подальшого твердження, що ми всі повинні змінитися, тому що “тіло й кров Царства небесного успадкувати не можуть” (1 Кор. 15: 50, 51).

БУДЕМО ПОДІБНІ ДО НЬОГО

Апостол Павло додає своє свідчення, яке суперечить думці, що в Царстві Господь буде таким, яким був у плоті, і що Його Церква буде такою, якою вона є зараз у плоті: “Ще не відкрилося, якими будемо” (1 Ів. 3: 2, Гиж.). З процитованого очевидно, що ми будемо відрізнятися від того, якими ми є зараз, а також очевидно, що наш Господь буде дуже відрізнятися від того, яким Він був. Він прийняв плоть для страждання смерті, а не для того, щоб її зберігати вічно. Прийняття плоті було доцільним, необхідним для нашого відкуплення. Апостол говорить, що, виконавши працю, доручену Йому Отцем, наш Господь був високо піднесений, набагато вище ангелів, князівств, і властей, і всякого імені, що назване. Отже, тепер Він є Господом слави, виразним образом істоти Отця, духовною істотою найвищого порядку, Божественної природи.

З цим співзвучно подальше твердження апостола Івана, що хоча ще не об’явилося, якими ми будемо, знаємо, що коли Він з’явиться, будемо подібні до Нього. Його зміна відбулася у воскресінні, бо Він був “умертвлений тілом, але Духом оживлений” (1 Петр. 3: 18). Наша зміна, як Його Церкви, Його Тіла, відбудеться, коли йдеться про тих, хто спить в Ісусі, у мить воскресіння, адже ми, як каже апостол, будемо підняті нетлінними – “сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”. Отже, склавши все це разом, ми бачимо, що зміна живих і воскресіння мертвих членів Тіла Христа приведе всю Господню Церкву до такого ж славного духовного стану, який Він має відтоді, як був піднятий із мертвих славою Отця. Ми будемо подібні до Нього, і хоча ми не знаємо, що це за стан, і це є поза нашим розумінням, ми задоволені, бо будемо подібні до Нього.

Другий прихід означає насамперед те, що у свій час, наприкінці цього віку, наш славний Відкупитель повернеться на землю і візьме на Себе відповідальність за її справи та інтереси, не приймаючи знову земного, плотського тіла, бо Він приходить не вмерти, а царювати. Тому Він приходить як духовна істота, невидима для людства, як є невидимими ангели, і сила і слава, яку Він матиме, не буде зовнішнім яскравим сяйвом, а силою і славою, яку Він проілюстрував під час Свого першого приходу у вчиненому чуді, про що читаємо: “Такий початок чудам зробив Ісус у Кані Галілейській, і виявив славу Свою” (Ів. 2: 11). Слава Господа полягатиме не в яскравому й сяючому особистому вигляді, а в славному ділі, яке Він невидимо для світу виконає у прояві Божої сили, у стримуванні гріха, у благословенні й просвітленні світу, в організації різних процесів, завдяки яким зі світу зникнуть слабкості й недосконалості гріхопадіння, а всі охочі й слухняні піднімуться розумово, морально і фізично від деградації й гріха теперішнього часу до досконалості й Богоподібності. Весь Тисячолітній вік присвячений цій справі підкорення гріха і всього злого, що протистоїть праведності, а також піднесення охочих і слухняних з-посеред людства. “Відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19, 21).

ОБ’ЯВЛЕННЯ У ПОЛУМ’ЯНОМУ ВОГНІ

Полум’яний вогонь – образний вислів того ж змісту, що й тоді, коли апостол сказав Церкві: “Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування” (1 Петр. 4: 12). Наші вогняні випробування не є буквальним вогнем, і ми не повинні розуміти полум’яний вогонь, в якому буде об’явлений наш Господь, як буквальний полум’яний вогонь. Тим, хто має час і бажання вивчити природу цього вогню, ми можемо сказати набагато більше, ніж це можливо зараз. Вони мають або можуть мати повне пояснення цього питання в одному з наших біблійних досліджень під назвою “День помсти”. Коротко кажучи, полум’яний вогонь, в якому Еммануїл сповістить світові про Свій другий прихід і встановлення Свого Царства, є нічим іншим, як великим часом утиску, коли всі інститути нинішнього злого світу впадуть і поступляться місцем прийдешньому вікові, Тисячолітньому вікові, Тисячолітньому Царству.

Іншим твердженням щодо прояву слави Господа в той час є те, що Він приходить, щоб прославитись у Своїх святих і стати дивним у всіх, хто увірує того Тисячолітнього дня (2 Сол. 1: 10). [3НG339] Невидиме Царство, що складатиметься з Христа і вибраної Церкви, невидиме для людей, але всемогутнє для придушення й покарання злих справ і для благословення й винагороди добрих, дуже швидко покаже, хто є святими, які люблять правду і ненавидять беззаконня. І нагорода та благословення цих людей будуть ілюстрацією для решти світу, яким чином вони також можуть навчитися праведності. Але якщо вони не озвуться до великого Учителя, то будуть знищені з-поміж людей Другою Смертю (Дії 3: 23).

3HG335 (1906 р.)